Психологічний зміст поняття: деструктивна поведінка.Ленторез предназначен для нарезки берёсты в виде лент (полос, лычек). Ленторезы условно можно разделить на две группы: инструмент для выравнивания ленты берёсты из клубка и инструмент для нарезки полос из пласта. Отличие в том, что первый инструмент обрезает с двух сторон, а второй только с одной. Лента используется для плетения крупных и сложных предметов. Полосы используются для плетения небольших изделий, сборных изделий (например, шаркунок) и как вспомогательные. Ленторез для ленты может быть сделан из двух ножей, перпендикулярно закреплённых на плоскости для протаскивания ленты или под определённым острым углом. Ширину ленты задаёт расстояние между ножами. Так же известен инструмент, режущая часть которого выполнена из двух пар вращающихся на оси заточенных шайб. Ленторез для полос выполняется как в настольном, так и ручном виде. Один край обрабатываемой берёсты касается упора (деревянный, например), а другая сторона режется одним или двумя ножами, которые находятся в одной плоскости.
ПЛАН 1.Психологічний зміст поняття: деструктивна поведінка. 2. Зовнішні та внутрішні фактори,що стимулюю деструктивну поведінку. 3. Стадії розвитку асоціальної поведінки. 4. Види асоціальної поведінки та їх характеристика. 5. Шляхи подолання та корекція деструктивних форм поведінки. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Абраменко В. И., Селецкий А. И. Психофизиологическая типология трудных подростков. - М., 1977. 2. Актуальні аспекти сощальної роботи з девіантною молоддю. - Донецьк, 1996, 3. Актуальные проблемы девиантного поведения: борьба с социальными болезнями. – М.: Просвещение, 1995. – 124 с. 4. Выготский Л. С. Диагностика развития и педологическая клиника трудного детства //Собр. соч. - М., 1983, т. 5. 5. Заика Е. В., Ягина А. С. Психологическая характеристика личности подростков с отклоняющимся поведением //Вопросы психологии, 1990, № 4. 6. Зотова О. И. Проблема отклоняющегося поведения //Психологические проблемы социальной регуляции поведения. - М., 1976. 7. Максимова И. Ю. Диагностика и коррекция отклоняющегося поведения подростков //Вопросы психологии, 1988 - № 3. 8. Трудный подросток: причины и следствия //Под ред. В. А. Татенко. - К., 1985.
Психологічний зміст поняття: деструктивна поведінка. Деструктивна (що відхиляється) поведінка, що розуміється як порушення соціальних норм, придбала останніми роками масовий характер, що поставило проблему його вивчення в центр уваги соціологів, соціальних психологів і педагогів, медиків, працівників правоохоронних органів. Проблему відхилень вивчають кримінологія, правова статистика, соціологія, психологія, педагогіка і інші науки. Значення вивчення цієї проблеми очевидно: поведінка, що відхиляється, є соціальним і психологічним явищем, що має деякі відхилення від визнаних норм і законів, а іноді пов'язане з певною антигромадською поведінкою людей. Самі відхилення можуть приймати самі різні форми: злочинці, відлюдники, аскети, святі, генії і т.д. Пояснити таку поведінку, розкрити його причини, знайти ефективні шляхи і засоби його попередження можна тільки при глибокому вивченні психології поведінки, що відхиляється, а також єства ролі соціальних норм. Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) в законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно увійшло до побуту, в спосіб життя більшості населення. Вона підтримується громадською думкою, грає роль «природного регулятора» суспільних і міжособових відносин. Але в суспільстві, що реформується, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою. Ось лише деякі факти, вказуючі на ступінь назрівання даної проблеми в 90-е роки – епоху соціально-економічних і політичних реформ, непродуманість яких привела до вельми сумних результатів. - число самогубств в Росії з 1990 по 1996 роки зросло з 39,8 тис. до 59,9 тис. людина. В 1998 році ця цифра склала вже 75 тис. людина; - в 1998 році в лікувально-профілактичних установах з приводу алкоголізму і алкогольного психозу спостерігалося більше 2,1 млн. хворих; - в Росії споживання алкоголю в 1999 році перевищило 16,5 л. в рік на людину. За міжнародними стандартами ситуація в країні вважається небезпечною, якщо цей показник перевищує 8 л.; - число врахованих хворих на наркоманію і токсикоманію за останні роки збільшилося в 9 разів і складає 174 тис. людина. На думку експертів реальна цифра повинна бути збільшений ще в 10 разів. З 1997 року смертність від вживання наркотиків збільшилася в 12 разів, а серед дітей в 4 рази; У ряді скорботних фактів можуть бути згаданий і такі: - в Росії 1,2 млн. безпритульних, 300 тис. дітей до 16 років числяться зниклими без вісті, 14 тис. неповнолітніх – в СИЗО, 21 тис. – в колоніях; - в країні близько 750 тис. дітей-сиріт і їх число неухильно росте; - за даними соціологічних досліджень більше 2,5 млн. громадян Росії споживають наркотики, причому 76% з них – молодь до 30 років, майже 4 млн. пробували їх, а розрахункова чисельність хворих на наркоманію більше 400 тис. людина; - із загального числа школярів, постійно займаються в спортивних секціях і в організованих групах фізичної культури трохи більше 20%; На підставі наведених факти можна говорити про те, що загальний фон багато в чому «підштовхує» підлітка вибирати дорогу, яка веде до наркотиків, правопорушень і т.п. В цих умовах об'єктивно підвищується попит (не завжди і не всіма суб'єктами соціального управління усвідомлюваний) на наукові дослідження девіацій, їх форм, структури, динаміки взаємозв'язків. Дана робота покликана розкрити поняття «девіантна поведінка», стисло охарактеризувати його основні форми, а також виділити основні причини девіантної поведінки. Деструктивна модель поведінки властива такому суб’єкту, який схильний до розв’язання конфлікту і його поглиблення аж до фізичного знищення чи повного подолання противника. В побуті це егоїсти, ініціатори скандалів, на підприємстві – кляузники, в натовпі – ініціатори безпорядків і руйнівних дій. Велика кількість конфліктів могли б вирішитися мирним шляхом, якщо б не підігрівалися такими людьми. Яскраво це видно на прикладах міжнаціональних та міжнародних конфліктів (С. Хусейн, Бен Ладен). До таких осіб можна віднести і людей, що посідають великі державні посади, і мають авторитарний стиль керівництва, вони прагнуть домінувати над іншими, підкорювати всіх своїм інтересам. Такі особи схильні порушувати чужі цінності, чинити перепони для волевиявлення інших, що часто слугує причиною конфліктів і навіть війн. Така їхня конфліктна поведінка зумовлена недоліками в самоконтролі. Люди, схильні до конфліктів, як правило імпульсивні, жорсткі, грубі, схильні до ризику і гострих відчуттів, недалекоглядні. На сьогоднішній день науковцями ще не встановлено причини стійкої схильності до конфліктів. Деякі дослідники вважають, що схильність до конфліктів є вродженою. Існує досить міцний зв’язок між схильністю дорослої людини до конфліктів і навіть злочинів і такими факторами як безпритульність в дитинстві, низьким коефіцієнтом інтелекту, схильність до правопорушень у батьків. Такі люди турбуються лише про власні інтереси і в ім’я їхньої реалізації готові йти на конфлікт. Таким чином, для осіб із деструктивною моделлю поведінки властиво постійне прагнення до розширення і загострення конфлікту, вони постійно принижують партнера, негативно оцінюють його особистість, проявляють підозри і недовіру до опонента, порушують етику спілкування. Причиною неблагополучного розвитку дітей є деструктивні процеси, що порушують цілісну структуру особистості. Відомо, що найпростіша структура особистості складається з трьох складових: інтелектуальної, емоційної і поведінкової сфери. Гармонійний розвиток всіх трьох складових забезпечує успішність розвитку людини. Деструктивна поведінка може з’явитися у школяра як результат незнання правил поведінки чи небажання їх застосовувати у своїй діяльності. Джерела деструктивності в поведінці школярів: 1) Підпорядкування дитини волі дорослого. Пригнічуючи самостійність та ініціативу, педагог перешкоджає розвитку індивідуальності дітей, їх активності, що призводить до виникнення конфліктів. Девіантна поведінка, психологія якого базується на теорії деструктивності, є результатом придушення і опору особистості при жорсткому авторитарному стилі навчання. 2) Здійснення процесу виховання тільки в проблемні періоди життя дитини. При такому підході дорослий проявляє активну увагу до дитини тільки тоді, коли вже виникла проблема. Але як тільки проблема втрачає свою значимість, педагог втрачає інтерес до школяра, залишає його в зоні неуваги, вважаючи, що поки все йде нормально, турбуватися нема про що. Деструктивна поведінка стає засобом залучення уваги до своєї особистості. Педагог мимоволі спрямовує дитини по «проблемному» шляху розвитку, так як для залучення уваги до себе вихованець буде все частіше здійснювати проступки, на які реагує дорослий. 3) Монополізація дитини школою. Дитина поставлений в положення повинності, він «зобов’язаний» служити школі. При великій навчальної навантаженні дітей та батьків не покидає відчуття великої зайнятості, стомлюваності, фізичних і нервових перевантажень, непосильних для незміцнілого дитячого організму і психіки. Протест проти монополізації виражається як деструктивна поведінка, спрямоване на руйнування встановлених школою правил: запізнення, прогули, порушення у формі одягу і т.д. На думку Еріха Фромма, ознаки деструктивності як риси характеру виявляються у 10-15 % населення. У своїй книзі «Анатомія людської деструктивності» він визначає дане якість як потяг до руйнування, яке яскраво проявляється у людей агресивних, що зазнають ненависть до людства. Це злочинці, гвалтівники, палії воєн. На думку автора, у дітей деструктивна поведінка може бути сублимировано або перетворено в конструктивну агресивність, спрямовану на руйнування старого, непотрібного і побудова чогось нового, більш досконалого. Психологія відхиляється дітей пропонує способи реконструкції руйнівного особистісного потягу в конструктивну освіту: 1) За рахунок спрямування деструктивного імпульсу на застосування його в майбутній професії. Це може бути стоматологія, ветеринарія, хірургія та інші спеціальності, де агресія використовується з метою лікування і відновлення. 2) За рахунок вираження себе в таких видах спорту, як стрільба, дартс, метання диска, боротьба. Агресивні імпульси вже не руйнують, а спрямовуються на спортивні досягнення. 3) У процесі відображення деструктивності у творах мистецтва: написання картин про війну, віршів, сценаріїв для фільмів, ігор. Внутрішнє прагнення до деструктивності стає продуктом творчості або культури. Деструктивна поведінка дітей, помічена в дошкільному або шкільному віці, не може бути усунена методами придушення. Найбільш ефективний шлях – перетворення і напрям енергії імпульсу на соціально значимі цілі. Деструктивне, або відхиляється, поведінка завжди пов'язана з невідповідністю людських вчинків і дій поширеним в суспільстві або соціальних групах нормам, правилам поведінки, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям. Під деструктивною поведінкою розуміють дві речі: 1) вчинок, дії людини, не відповідні офіційно встановленим або фактично склалися в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам); 2) соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, не відповідних офіційно встановленим або фактично склалися в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам). Численні форми поведінки, що відхиляється, свідчать про стан конфлікту між особовими і суспільними інтересами. Поведінка, що відхиляється, - це частіше всього спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих проблем і знегод, подолати стан невпевненості і напруги через певні компенсаторні форми. Проте поведінка, що відхиляється, не завжди носить негативний характер. Воно може бути пов'язано з прагненням особи до нового, спробою подолати консервативне, що заважає рухатися вперед. До поведінки, що відхиляється, можуть бути віднесений різні види наукової, технічної і художньої творчості. Розглянемо різні види соціальних відхилень, що класифікуються по різних підставах Фроловым С.С. 1. Культурні і психічні відхилення. Культурні відхилення цікавлять перш за все соціологів, до них відносять відхилення даної соціальної спільності від норм культури. Психологів же цікавлять психічні відхилення від норм особової організації: психози, неврози і так далі. Люди часто намагаються пов'язувати культурні відхилення з психічними. Наприклад, сексуальні відхилення, алкоголізм, наркоманія і багато інших відхилення в соціальній поведінці пов'язують з особовою дезорганізацією, інакше кажучи, з психічними відхиленнями. Проте особова дезорганізація далеко не єдина причина поведінки, що відхиляється. Звичайно психічно ненормальні особи повністю виконують всі правила і норми, прийняті в суспільстві, і, навпаки, для осіб, психічно цілком нормальних, характерні вельми серйозні відхилення. Питання про те, чому це відбувається, цікавить як соціологів, так і психологів. 2. Індивідуальні і групові відхилення. • індивідуальні, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури; • групове, що розглядається як конформна поведінка члена девіантної групи по відношенню до її субкультури (наприклад, підлітки з важких сімей, провідні велику частину свого життя в підвалах. "Підвальне життя" здається ним нормальній, у них існує свій "підвальний моральний кодекс", свої закони і культурні комплекси. В даному випадку в наявності групове відхилення від домінуючої культури, оскільки підлітки живуть відповідно до норм власної субкультури) [6. З. 113]. 3. Первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поведінка особи, яка в цілому відповідає культурним нормам, прийнятим в суспільстві, що відхиляється. В даному випадку скоювані індивідом відхилення такі незначні і терпимі, що він соціально не кваліфікується девиантом і не вважає себе таким. Для нього і для оточуючих відхилення виглядає просто маленькою витівкою, ексцентричністю або на худий кінець помилкою. Вторинним відхилення називають відхилення від існуючих в групі норм, яке соціально визначається як девіантне. 4. Культурно схвалювані і осуджувані відхилення. Поведінка, що відхиляється, завжди оцінюється з погляду культури, прийнятої в даному суспільстві. Слід виділити необхідні якості і способи поведінки, які можуть привести до соціально схвалюваних відхилень [6. З. 115-117]: • сверхінтеллектуальність. Підвищена інтелектуальність може розглядатися як спосіб поведінки, що приводить до соціально схвалюваних відхилень лише досягши обмеженого числа соціальних статусів. Інтелектуальна посередність неможлива при виконанні ролей крупного вченого або культурного діяча, в той же час сверхінтеллектуальність менш необхідна для актора, спортсмена або політичного лідера; • особливі схильності. Дозволяють проявляти унікальні якості на дуже вузьких, специфічних ділянках діяльності. • сверхмотивація. Багато соціологів вважають, що інтенсивна мотивація часто служить компенсацією за позбавлення або переживання, перенесені в дитинстві або юності. Наприклад, існує думка, що Наполеон мав високу мотивацію до досягнення успіху і влади в результаті самотності, випробуваної їм в дитинстві, або Никколо Паганіні постійно прагнув слави і шани в результаті перенесених в дитинстві потреби і насмішок однолітків; • особові якості – особові риси і властивості характеру, які допомагають досягти піднесення особи; • щасливий випадок. Великі досягнення - це не тільки яскраво виражений талант і бажання, але і їх прояв у визначеному місці і в певний час. Існують також виняткові форми прояву культурно схвалюваних відхилень. До них відносять святість і геніальність. Більшість суспільств підтримує і винагороджує соціальні відхилення, що проявляються у формі екстраординарних досягнень і активності, направленої на розвиток загальноприйнятих цінностей культури. Порушення ж етичних норм і законів в суспільстві завжди строго засуджувалося і каралося. До соціально-осуджуваних відхилень відносять злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид. Розглянемо тепер основні причини виникнення поведінки, що відхиляється. II. Причини деструктивної поведінки Фролов С.С. говорить про три види теорій у вивченні причин поведінки, що відхиляється: теорії фізичних типів, психоаналітичні теорії і соціологічні, або культурні, теорії. Зупинимося на кожній з них. Основна передумова всіх теорій фізичних типів полягає в тому, що певні фізичні риси особи зумовлюють скоювані нею різні відхилення від норм. Серед послідовників теорій фізичних типів можна назвати Ч. Ломброзо, Е. Кретшмера, В. Шелдона. В роботах цих авторів присутня одна основна ідея: люди з певною фізичною конституцією схильні скоювати соціальні відхилення, осуджувані суспільством [6. З. 118]. Проте практика показала неспроможність теорій фізичних типів. Всім відомі випадки, коли індивіди з лицем херувимів скоювали найтяжчі злочини, а індивід з грубими, "злочинними" рисами обличчя не міг образити і муху. В основі психоаналітичних теорій поведінки, що відхиляється, лежить вивчення конфліктів, що відбуваються в свідомості особи. Згідно теорії З. Фрейда, у кожної особи під шаром активної свідомості знаходиться область несвідомого - це наша психічна енергія, в якій зосереджене все природне, первісне. Людина здатна захиститися від власного природного "беззаконного стану" шляхом формування власного Я, а також так званого сверх-Я, визначуваного виключно культурою суспільства. Проте може виникнути стан, коли внутрішні конфлікти між Я і бесознательним, а також між сверх-Я і несвідомим руйнують захист і назовні проривається наш внутрішній, не знаючий культури зміст. В цьому випадку може відбутися відхилення від культурних норм, вироблених соціальним оточенням індивіда. Також вельми популярна теорія про акцентуацію (надмірному посиленні) окремих рис вдачі, як про причину девіантної поведінки. Наявність в повсякденній практиці великого числа конфліктуючих норм, невизначеність у зв'язку з цим можливого вибору лінії поведінки можуть привести до явища, названого Э. Дюркгеймом аномієй (стан відсутності норм). По Дюркгейму аномія – цей стан, при якому особа не має твердого відчуття приналежності, ніякої надійності і стабільності у виборі лінії нормативної поведінки. По суті, аномія – ця відсутність регуляції, безнормність, стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв'язки або відсутні, або стають нестійкими і суперечливими. Все, що порушує стабільність, приводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв'язків, руйнуванню колективної свідомості (криза, змішення соціальних груп, міграція і т. д.), породжує порушення громадського порядку, дезорганізовуватиме людей, внаслідок чого з'являються різні види девіацій. [6. З. 121]. Смелзер указує на точку зору Роберта К. Мертона, який вніс деякі зміни в концепцію аноміі, запропоновану Дюркгеймом. Він (Мертон) вважає, що причиною девіації є розрив між культурною метою суспільства і соціально схвалюваними засобами їх досягнення [4. З. 208]. Наприклад, тоді як суспільство підтримує зусилля своїх членів в прагненні до підвищення добробуту і високого соціального положення, легальні засоби членів суспільства для досягнення такого стану вельми обмежені. В цьому випадку людина не може добитися добробуту за допомогою свого таланту і здібностей, і він може вдатися до обману, фальсифікації або крадіжки, не схвалюваним суспільством. Галагузова М.А. окрім перерахованих вище блоків причин девіантної поведінки виділяє також і соціально-педагогічні причини, або чинники. На її думку соціально педагогічні причини полягають в дефектах шкільного, сімейного або суспільного виховання, в основі яких лежать половозрастні і індивідуальні особливості розвитку дітей. Накопичення негативного досвіду в період ранньої соціалізації дитини укупі із стійкою шкільною неуспішністю і розривом зв'язків з школою (так званою педагогічною занедбаністю) ведуть до несформованості у дитини пізнавальних мотивів, інтересів, учбових навиків. Слідством всього цього є учбова дезадаптація. Неблагополуччя сім'ї також є важливим чинником відхилень в психосоціальному розвитку. По Галагузової виділяються наступні стилі сімейних взаємостосунків, що ведуть до формування асоціальної поведінки неповнолітніх: • Дисгармонійний стиль виховних і всередині сімейних відносин, що поєднує в собі, з одного боку, потурання бажанням дитини, гіперопеку, а з іншою – провокація дитини на конфліктні ситуації; або що характеризується твердженням в сім'ї подвійної моралі: для сім'ї – одні правила поведінки, для суспільства – абсолютно інші; • Нестабільний, конфліктний стиль виховних впливів в неповній сім'ї, в ситуації розлучення, тривалого роздільного мешкання дітей і батьків; • Асоціальний стиль відносин в дезорганізованной сім'ї з систематичним вживанням алкоголю, наркотиків, аморальним способом життя, кримінальною поведінкою батьків, проявом маломотивированной «сімейної жорстокості» і насильства. [5. З. 219-221] Узагальнюючи все вищесказане, ми хочемо відзначити, що, оскільки деструктивна поведінка, загалом і в цілому, є слідством неправильно протікаючого процесу соціалізації, першопричину всіх відхилень в поведінці людини слід шукати в інститутах соціалізації, їх недоліках і недосконалості. У зв'язку з цим соціально педагогічні чинники представляються найзначущішими, що роблять рішучий вплив на формування девіантної поведінки.
|
