Зовнішні та внутрішні фактори,що стимулюю диструктивну поведінку.Серед основних факторів, які стимулюють асоціальну поведінку, виділяють зовнішні й внутрішні. Зовнішні фактори поділяють на мікросоціальні (родина, школа, референтна група) і макросоціальні (характерні особливості соціально-економічних та ідеологічних процесів, притаманні певному суспільству). Так, для країн із перехідною економікою є типовими зростання зубожіння населення, послаблення державного й громадського контролю у більшості сфер суспільного буття, над засобами масової інформації. Крім того, спостерігається стійка тенденція до зростання бездоглядності, корисливих злочинів молоді й підлітків, зловживання алкоголем і психотропними речовинами серед цієї категорії громадян. Більшість делінквентів живе у неблагополучних сім'ях, де наявні напружені стосунки між дітьми й дорослими, незадовільне піклування останніх про виховання дітей. Внутрішні фактори, які найчастіше призводять до вчинення злочинів неповнолітніми, такі: • потреба у престижі, самоповазі; • необхідність ризику й переживання небезпеки, які виконують функцію активатора психіки (особливо в осіб із "немотивованими" вчинками); • наявність штучних потреб; • емоційна нестійкість; • агресивність, найчастіше набута в умовах родини або іншої референтної групи; • наявність акцентуацій характеру (до групи ризику тут входять гіпертими, істероїди, шизоїди, емоційно-лабільні й нестійкі акцентуанти); • відхилення у психічному розвитку; • неадекватна самооцінка тощо. Самооцінка є одним із центральних механізмів самосвідомості особистості. Як складне когнітивно-емоційне утворення вона є проекцією усвідомлення людиною ставлення до себе, ставлення до інших людей та до очікуваних результатів ставлення інших до себе. Досліджуючи проблему психологічних причин входження підлітка у кримінальне середовище, як головну детермінанту можна виділити невідповідність власній самооцінці підлітка-делінквента оцінок його особистості батьками, вчителями, класною групою: зовнішня оцінка тут завжди нижча, ніж самооцінка (навіть якщо остання є достатньо відповідна). Як наслідок, у підлітка незадоволеними залишаються такі базові людські потреби, як потреба у прийнятті іншими і в самоповазі, що викликає у нього психологічний дискомфорт і навіть стрес. Поширеним шляхом подолання такої особистісної дисгармонії є пошук групи, в якій би підлітка оцінювали позитивно. Такою часто й стає асоціальна або кримінальна група. Тому особливо важливо створювати для підлітків, про яких йдеться, умови входження у неформальну групу, орієнтовану на нормативну шкалу цінностей (підліткові клуби тощо), і таким способом змінювати їхні ціннісні домінанти спілкування. Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко: • Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив. • Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів. • Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою. • Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування. • Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи). • Зв'язок з іншими дитячими колективами. • Педагог — вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі. У контексті розуміння можливостей перевиховання кримінальної особистості можна розглянути деформації центральних особистісних утворень такої людини порівняно з представниками нормативної групи. Особливо цінним з позиції психолого-педагогічного аналізу в наведеній таблиці видається прогноз перспектив корекції домінуючої системи соціальних відносин, шкали цінностей і соціальних установок делінквентної особи, зроблений на підставі експериментальних досліджень відомого психолога А. О. Реана.
Таблиця Особистісні деформації кримінальної особи і перспективи їхньої корекції
|