Студопедия — Німецька класична філософія про поведінку людини
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Німецька класична філософія про поведінку людини






Німецька класична філософія – найвище досягнення раціональної філософії Нового часу. Вона є прямим продовжувачем філософії Просвіти. Визначальною рисою німецької класичної філософії (німецького ідеалізму) є висування проблеми діалектичної рівності мислення і буття, з позиції якого досліджуються відношення суб’єкту і об’єкту, теоретичні форми мислення, філософські категорії. Значно розширилися дослідження психіки людини і визнання значної ролі несвідомих некерованих інтелектуальних процесів, які кардинально впливають на поведінку індивіда [8, с. 241].

 

Кант Іммануїл (1724-1804 рр.) – великий німецький філософ, засновник німецького ідеалізму, природознавець. Розробляв трансцендентальну логіку, яка, на його думку долає обмеженість формальної (аристотилівської) логіки. Якщо формальна логіка вивчає, як стверджував І. Кант, форми мислення, відволікаючись від аналізу предметного змісту, мислимого в цих формах, і має справу з емпіричними знаннями, трансцендентальна логіка виявляє умови, які придають знанням апріорний (до дослідний) характер і забезпечує можливість безумовно загальних і безумовно необхідних істин [4, с. 286].

У творах Канта простежуються вимоги про те, що всяке філософське дослідження повинно базуватися на критиці або критичному дослідженні пізнавальних здібностей людини і тих меж, до яких лежить свідомість. Цій проблемі присвячена його робота «Критика чистого розуму» (1871 р.).

І. Кант був зайнятий пошуками загальновідомих, необхідних, тимчасових тобто незалежних від зміни суспільних станів, прогресу, законів людського існування, які визначають ті або інші вчинки людей. У головній ролі такого закону Кант формулює так званий категоричний імператив або правило, яке визначає форму морального вчинку: вчиняй тільки згідно такій максимі, керуючись якою ти у той же час можеш побажати, щоб вона стала всезагальним законом. Морально людина вчиняє лише тоді, коли ставить в закон своїх вчинків обов’язок перед людиною і людством, і в цьому сенсі ніщо інше, за Кантом, бути моральним просто не може. При цьому Кант намагається жорстко відокремити свідомість морального обов’язку від всіх почуттів, емпіричних схильностей до виконання цього закону: вчинок буде моральним, якщо він здійснений виключно з повагою до закону. Головним в етиці для Канта було, таким чином, знайти всезагальну форму моральної поведінки людей, виключаючи саму можливість аморальних вчинків, зла і несправедливостей [5, с. 467-468].

Родоначальником німецької класичної філософії справедливо вважається кенігсберзький філософ Іммануїл Кант. Захоплюючися ідеями французького Просвітництва, особливо республіканством Ж.-Ж.Руссо, він водночас поділяв поміркованість та соціальну зваженість монархізму Х.Вольфа та Д.Юма; підкреслюючи авторитетну роль науки, філософ вважав за необхідне зберегти (а де в чому й поглибити) вчення про Бога; поділяючи погляди просвітників щодо необхідності якнайшвидшого подолання наслідків феодалізму, І.Кант у той же час органічно не приймав будь-якого насильницького свавілля народу (в тому числі революційного) щодо існуючої влади, усталеного порядку, способу життя в державі.

Не лише революцію, а навіть роздуми про неї, про способи повалення верховної влади, І.Кант, як і його шотландський попередник Д.Юм, вважав негідними, руйнаційними, шкідливими для держави. На цій компромісній хвилі й народилися ті глибоко конструктивні ідеї, з якими І.Кант увійшов в історію соціальної філософії. Головні з них викладені в таких творах філософа, як «Метафізика звичаїв у двох частинах» (1797 р.), «До вічного миру» (1795 р.) та «Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані» (1784 р.).

Як вважає І.Нарський, І.Кант почав стримувати біг «баского коня» Просвітництва. Проте, як на нашу думку, не зашкоджуючи прогресу, а сприяючи йому. Революційність французького Просвітництва І.Кант «перевів» у врівноважене річище соціального реформаторства, морального вдосконалення суспільства. Саме цьому він і підпорядкував величну ідею загальної історії у всесвітньо-громадянському плані (вічний мир і правова держава) і свій славнозвісний моральний «категоричний імператив», який увійшов в інтелектуальну скарбницю людства як «золоте правило моральнісності». Перебіг всесвітньої історії, писав І.Кант, свідчить, що здійснюється він «згідно з планом природи, спрямованим на досконале громадянське об'єднання людського роду” (Кант Й. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане // Соч.: в 6-ти т. – Т.6. – С.21). На його думку, досягнення загального правового громадянського суспільства є справою надзвичайно складною. Справі заважають «одвічно зла природа» людини, виправити яку неможливо, і одвічний антагонізм людського прагнення до індивідуального волевиявлення та потреби спілкування з подібним до себе, тобто потреби жити в суспільстві. Проблему можна розв'язати лише звертанням до розуму, наданням йому можливостей (тобто свободи) дійти до дійсно людської організації суспільного життя. Розум, у свою чергу, також функціює згідно з загальними законами природи. Саме тому він і вибудовує організацію, що відповідає природі людини. «Таке суспільство, в якому максимальна свобода під зовнішніми законами поєднується з непереборним поневоленням, тобто дійсно справедливий громадянський устрій має бути найвищим завданням природи для людського роду, оскільки лише через розв'язання та виконання цього завдання природа може досягти інших своїх цілей стосовно нашого роду”

Розвиваючи соціальні погляди Ш.Монтеск'є та Ж.-Ж.Руссо, І.Кант створив гармонійне вчення про правову державу, яка грунтується на приватній власності та підпорядкуванні всіх громадян єдиним законам. Суспільне життя в такій державі має здійснюватися згідно з такими принципами: свобода кожного члена суспільства, рівність усіх підданих, самостійність кожного громадянина. Згідно з І.Кантом, правова держава грунтується на поєднанні волі осіб, що становлять народ. Кожен громадянин має право голосу й повинен підкорятися лише тим законам, на впровадження яких він дав згоду. Державна влада повинна мати відповідну структуру: 1) законодавча влада; 2) виконавча влада; 3) судова влада. Найповніше цим вимогам відповідає республіканський устрій. Тут же І.Кант обґрунтовує ідею рівності всіх перед законом.

У громадянському суспільстві, підкреслював І.Кант, людина завжди постає як самоціль, і ніколи як засіб для здійснення будь-яких завдань. Рівність усіх громадян перед законом вимагає їх особливого морального ставлення одне до одного, що грунтується на викристалізованому в горилі історії законі «чистого практичного розуму»: «вчиняй згідно з такою максимою, яка разом з тим сама може стати загальним законом», або «вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-кого іншого так, як до мети, і ніколи не ставився до нього лише як до засобу». Зазначений закон І.Кант називає «категоричним імперативом». «Імперативом» тому, що цей закон дає людині змогу зробити вибір. Як підкреслював І.Кант, моральним буде вважатися те, що «розум» вибирає як «добро».

Не всі теоретики та практики сфери моральної регуляції суспільних відносин однаково зрозуміли, оцінили та сприйняли «категоричний імператив» І.Канта. Деякі з них звинуватили філософа в збідненні етичної теорії, інші – у звуженні сфери функціювання моралі, треті – в спрощенні системи моральної регуляції тощо. Зазначені аргументи, між тим, до кантової теорії моралі мають лише зовнішній, дотичний стосунок. І.Кант аж ніяк не мав на меті обмежувати сферу моральної регуляції шаблонами обов'язку. Він прагнув тільки одного: забезпечити необхідний порядок і належну суспільну організацію за умов індивідуальної свободи та рівності всіх громадян перед законом.

І.Кант добре розумів, що загальноприйнятих змістовно визначених правил поведінки, які б однозначно оцінювалися кожним громадянином як «моральні», бути не може. «Індивідуальна свобода» принципово не приймає жодного морального авторитету. Жодного, крім свого власного! Саме тому філософ і зміщує «центр ваги» моральної регуляції в бік раціонального розуміння індивідом свого морального авторитету як такого, що реалізується «через іншого» – не менш авторитетного (адже «всі рівні перед законом»), ніж свій власний.

«Формальний» моральний закон виявляється не таким уже й формальним: спираючись на розум, власне розуміння «добра» та «зла», кожен громадянин має дотримуватися законів, виконувати свої обов'язки в такій орієнтації до іншого, як на самого себе, тобто, що є тим самим, на себе мов на іншого. Якщо в чомусь і можна звинуватити І.Канта, то лише в недовірі до чуттєвого досвіду особистості. Головну ж домінанту моральної регуляції суспільних відносин за умов повної індивідуальної свободи І.Кант відтворив блискуче. Нічого більш фундаментального в цій галузі соціально-філософського знання людство не досягло.

У громадянському суспільстві, підкреслював І.Кант, людина завжди постає як самоціль, і ніколи як засіб для здійснення будь-яких завдань. Рівність усіх громадян перед законом вимагає їх особливого морального ставлення одне до одного, що грунтується на викристалізованому в горилі історії законі «чистого практичного розуму»: «вчиняй згідно з такою максимою, яка разом з тим сама може стати загальним законом», або «вчиняй так, щоб ти завжди ставився до людства і у своїй особі, і в особі будь-кого іншого так, як до мети, і ніколи не ставився до нього лише як до засобу». Зазначений закон І.Кант називає «категоричним імперативом». «Імперативом» тому, що цей закон дає людині змогу зробити вибір. Як підкреслював І.Кант, моральним буде вважатися те, що «розум» вибирає як «добро».

Не всі теоретики та практики сфери моральної регуляції суспільних відносин однаково зрозуміли, оцінили та сприйняли «категоричний імператив» І.Канта. Деякі з них звинуватили філософа в збідненні етичної теорії, інші – у звуженні сфери функціювання моралі, треті – в спрощенні системи моральної регуляції тощо. Зазначені аргументи, між тим, до кантової теорії моралі мають лише зовнішній, дотичний стосунок. І.Кант аж ніяк не мав на меті обмежувати сферу моральної регуляції шаблонами обов'язку. Він прагнув тільки одного: забезпечити необхідний порядок і належну суспільну організацію за умов індивідуальної свободи та рівності всіх громадян перед законом







Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 486. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Кардиналистский и ординалистский подходы Кардиналистский (количественный подход) к анализу полезности основан на представлении о возможности измерения различных благ в условных единицах полезности...

Обзор компонентов Multisim Компоненты – это основа любой схемы, это все элементы, из которых она состоит. Multisim оперирует с двумя категориями...

Этапы трансляции и их характеристика Трансляция (от лат. translatio — перевод) — процесс синтеза белка из аминокислот на матрице информационной (матричной) РНК (иРНК...

Условия, необходимые для появления жизни История жизни и история Земли неотделимы друг от друга, так как именно в процессах развития нашей планеты как космического тела закладывались определенные физические и химические условия, необходимые для появления и развития жизни...

Метод архитекторов Этот метод является наиболее часто используемым и может применяться в трех модификациях: способ с двумя точками схода, способ с одной точкой схода, способ вертикальной плоскости и опущенного плана...

Виды сухожильных швов После выделения культи сухожилия и эвакуации гематомы приступают к восстановлению целостности сухожилия...

КОНСТРУКЦИЯ КОЛЕСНОЙ ПАРЫ ВАГОНА Тип колёсной пары определяется типом оси и диаметром колес. Согласно ГОСТ 4835-2006* устанавливаются типы колесных пар для грузовых вагонов с осями РУ1Ш и РВ2Ш и колесами диаметром по кругу катания 957 мм. Номинальный диаметр колеса – 950 мм...

Философские школы эпохи эллинизма (неоплатонизм, эпикуреизм, стоицизм, скептицизм). Эпоха эллинизма со времени походов Александра Македонского, в результате которых была образована гигантская империя от Индии на востоке до Греции и Македонии на западе...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия