Студопедия — Глава 14
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Глава 14






Особливим різновидом сексуальної поведінки є сек­суальні злочини. Кримінальні кодекси різних країн за­раховують до сексуальних злочинів різні поведінкові акти. Іноді навіть законодавство однієї країни на різних етапах свого історичного розвитку включає до цієї катего­рії різні діяння. Це залежить від норм моралі, етики, зви­чаїв, які панують у певну історичну добу.

Сексуальні злочини — заборонений кримінальним законодав­ством держави тип людської поведінки у сексуальній сфері.

У сучасному світі дещо ліберальними стали погляди на покарання за сексуальні злочини, внаслідок чого відру­бування голови, спалення на вогнищі, кастрація і депені-зація були замінені тривалим тюремним ув'язненням. Од­нак і тепер у суспільній та правовій думці багатьох регіо­нів світу ставлення до сексу, сексуальних злочинів обумовлює репресивна статева мораль.

Сексуальні злочини залежно від країни становлять 1 — 5% карних справ. Однак ці дані можуть бути не зовсім до­стовірними, адже кількість зареєстрованих злочинів не­рідко не відповідає реальній їх кількості. За даними дослі­джень, співвідношення зареєстрованих і дійсно скоєних злочинів є такими: педофілія — 1:15; зґвалтування — від 1:20 до 1:100; ексгібіціонізму — 1:85.

Особам, які здійснюють сексуальні злочини, прита­манні сексуальна агресивність, емоційна нестабільність, гіперчутливість до сексуальних подразників. Серед них розрізняють агресивних (молоді люди, здебільшого інтровертовані та імпульсивні, які цинічно і жорстоко скоюють злочини переважно в нічній час) і неагресивних (екстравертовані особи, у 65% випадків алкоголіки; скоюють зло­чини вдень, будучи знайомими з жертвами; здебільшого педофіли) сексуальних злочинців.

Вважається, що сексуальні злочини переважно скою­ють чоловіки, оскільки у підлітковому віці хлопчики ча­стіше за дівчаток мають сексуальні порушення, а серед до­рослих чоловіків превалюють не тільки злочинність і пси­хопатологія, а й особистісні порушення. Відомо немало тверджень, що жінкам більше притаманна «пасивна» аг­ресивність, чоловікам — «активна», у жінок домінують мовні форми прояву агресії, у чоловіків — фізичні. Попри те, останнім часом у світі помітна тенденція активізації жіночої злочинності. Жінки нерідко скоюють такі види злочинів, які традиційно тлумачили як чоловічі, перебу­ваючи при цьому у стані агресії. Це пов'язано зі зміною стереотипів, подоланням відмінностей у соціалізації ста­тей. За даними дослідників, більшість таких жінок, маю­чи труднощі у визначенні статевої ідентичності або стате­вої ролі, переважно ідентифікує себе із чоловіками; 25% із них мають гомосексуальний досвід, 60% — зловживають алкоголем, мали ранню сексуальну ініціацію (іноді шля­хом зґвалтування); у 70% виявлено сексуальні порушення (фригідність і диспареунію); сексуальні злочини вони скоюють у передменструальні періоди.

Злочинну сексуальну поведінку зумовлюють:

— інтоксикація (гостра алкогольна інтоксикація, па­тологічне сп'яніння, хронічний алкоголізм, наркоманія);

— психічні порушення (психози, розлади особистості, сімейні та подружні психогенії, наслідки синдрому «зну­щання над дитиною»);

— органічні порушення (епілепсія, гострі мозкові роз­лади, післятравматичні стани).

У суспільній думці нерідко домінує погляд, що девіантність і злочин взаємопов'язані між собою. Однак, як свід­чать статистичні дані, серед девіантів сексуальних злочин­ців небагато. Більшість девіацій не порушують чинного за­конодавства, оскільки для девіантних дій необхідні не лише участь, а й згода партнера.

Види сексуальних злочинів залежать від поведінки суб'єкта злочинних дій, обставин їх скоєння, а також від особливостей їх жертв.

 

3.1.Зґвалтування

Найпоширенішим видом сексуальних злочинів є зґвал­тування. Ознаками його є відсутність згоди жертви на сек­суальні дії.

Зґвалтування — акт будь-якого виду сексуальної пенітрацїї (про­никнення в орган), скоєний внаслідок примусу або раптовості.

Зґвалтування може бути скоєне само по собі або в поєднан­ні з іншими злочинами. У США, наприклад, на 100 000 жі­нок припадає 36 випадків зґвалтування, в Японії — 12, Ан­глії — 3, Польщі — 7. В Україні зґвалтування становить до 90% усіх сексуальних злочинів. Реальна їх кількість знач­но перевищує кількість офіційно зареєстрованих випадків. Основними причинами цього є недооцінювання значущості події, страх перед помстою злочинця, небажання розголосу.

Згода жертви сексуального злочину можлива у таких формах:

а) відверта згода або свідома участь у сексуальному акті без почуття провини;

б) імпульсивна згода або сексуальний акт, який був схва­лений у той момент, а пізніше виник жаль з приводу того, що трапилося, а також відчуття приниження і провини;

в) пасивна згода, коли жертва не бажає статевого акту, але й не перешкоджає цьому, що розцінюється іншою сто­роною як вияв згоди.

Кримінальний кодекс України визначає зґвалтування як статеві зносини із використанням фізичного насиль­ства, погроз або безпорадного стану потерпілої особи. Жер­твою зґвалтування в такому разі вважається жінка. Зґвал­тування розглядають як виключно чоловічий злочин, а його виконавцями вважають тільки чоловіків; жінок — його співучасниками, організаторами або підмовниками. Розробники цього положення не передбачили ймовірності сексуального насильства над чоловіками, а відповідно — їхнього правового захисту.

Зґвалтування більш характерне для міст, ніж для сільської місцевості. До 70% ґвалтівників схильні до сексу­альної агресії, 65% мали сімейні проблеми. Зґвалтування для злочинця є розв'язанням особистісних та міжособистіс-них проблем, зумовлених відторгненням його родичами, ін­шими представниками соціального середовища. Це спричи­нює розвиток комунікативної або сексорольової фрустрації, яка вирішується шляхом агресії. Оскільки чоловік не може проявити агресію у ставленні до значущої жінки (матері, дружини, партнерки), він переносить її на жертву зґвалту­вання, яка в той момент фігурує в ролі символу. Тому осно­вою зґвалтування може бути не лише задоволення сексуаль­них потреб, а й прагнення підкорити жертву. При цьому вік і зовнішність жінки іноді не мають значення.

Найпоширеніші види зґвалтування:

1. Інцестне (зґвалтування близьких родичів). Воно спричинює негативні психологічні наслідки, особливо для жертви, молодшої 12 років.

2. Групове. Зазвичай воно рідко супроводжується нане­сенням жертві тілесних ушкоджень. Часті при цьому пере­ривання статевого акту до настання еякуляції.

3. Індивідуальне. Воно може бути навмисним або си­туаційно-зумовленим. У процесі навмисного зґвалтування найчастіше проявляються грубі фізичні дії злочинця сто­совно жертви, які навіть можуть призвести до її смерті. На такі злочини зазвичай ідуть ґвалтівники із садистськими нахилами або у стані алкогольного сп'яніння.

4. Зґвалтування жертви, яка перебуває в стані природ­ного сну. До подібних випадків фахівці рекомендують ста­витися дуже обережно, оскільки заяви про таке зґвалту­вання можуть робити і психічно хворі жінки при нападах істерії або галюцинацій.

5. Зґвалтування жертви, яка знаходиться у стані гіпно­тичного або наркотичного сну. Можливість скоєння сек­суальних дій із загіпнотизованою жінкою проти її волі дуже сумнівна, однак не варто виключати можливості зґвалтування жінки, яка знаходиться у глибокому нарко­тичному сні під дією алкоголю або наркотиків.

6. «Садомічне» (зґвалтування через пряму кишку). Найчастіше буває при груповому зґвалтуванні.

Вітчизняні судмедексперти використовують іншу кла­сифікацію типів зґвалтування, зважаючи на характерні ситуації та особливості злочинців.

1. Зґвалтування з метою самоствердження в чолові­чій ролі. Злочинець нападає зненацька на самотню жін­ку в безлюдних місцях, не вступаючи у контакт із нею. Такі чоловіки мають страх перед жінками, почуваються невпевнено в їх присутності. Важливу роль при цьому ві­діграють збереження несвідомої емоційної залежності від матері, вплив рольових функцій сім'ї, в якій матері належить верховенство. У житті злочинець свідомо або несвідомо залежить від матері, дружини або іншої жін­ки. Щоб перебороти цю залежність, він скоює насиль­ство. Такими діями він несвідомо намагається позбутися психічної залежності від матері, ідентифікуватися з чо­ловічою статевою роллю, а також психофізіологічно задовольнити потребу, яку стримував. Ґвалтівник уни­кає контакту із жертвою, щоб не стати психічно залеж­ним і від неї.

2. Зґвалтування в середовищі молоді. Його зарахову­ють до групового зґвалтування, поділяючи на такі типи:

а) зґвалтування «спільних дівчат», добровільно або «насильно» втягнутих у злочинні групи, які намагаються самоствердитися в них. Такі дівчата безвольні, слабоха­рактерні, фізично або морально пригнічені, неодноразово піддавалися насильству. Провокаторами зґвалтування мо­жуть бути лідери групи та інші дівчата;

б) зґвалтування незнайомих дівчат. Його скоюють під час спільного дозвілля. У таких ситуаціях багато за­лежить від позиції лідера групи, його психологічних яко­стей. Часто він є психопатичною особистістю з вираже­ною агресивністю, явними або прихованими патологіч­ними насильницькими чи сексуально-насильницькими девіаціями. Більшість ґвалтівників — конформні, безіні­ціативні, слабовольні. Самі вони ніколи б не наважилися на таке.

3. Зґвалтування знайомих жінок. Останніми роками значно збільшилась кількість зґвалтувань, за яких злочи­нець і його жертва були знайомі по роботі або під час спільного проведення дозвілля. При цьому несвідомо спровокувати злочин може поведінка жінки: флірт; доб­ровільна згода залишатися ночувати у чоловіка; не уни­кання, а заохочення пестощів і поцілунків. Такі жінки або не усвідомлюють, до чого може призвести їхня поведінка, або неправильно оцінюють ситуацію. Іноді поведінка жін­ки є свідомою або несвідомою сексуальною грою, в яку втягується чоловік. Своєю поведінкою вона наче переко­нує чоловіка у готовності до інтимних стосунків, однак в останню мить відмовляє в цьому, що завдає чоловікові сильного емоційного удару. Жінка у цей час свідомо або несвідомо отримує психологічне задоволення від емоцій­них страждань чоловіка і його сексуальної незадоволено­сті. У таких діях проявляється психічний садизм жінки. Якщо на цьому ситуація не завершується, настає зґвалту­вання, оскільки чоловік приймає відмову від статевої близькості за кокетство жінки або не хоче залишатися у психологічному програші. Деякі жінки, які спровокува­ли чоловіка на зґвалтування, отримують велике задово­лення від звинувачення його в насильстві та притягнення до відповідальності.

4. Зґвалтування на основі парафілії у вигляді садизму.

5. Зґвалтування, обумовлене наявністю психотичної симптоматики. Такі зґвалтування скоюють хворі на шизо­френію, які часто не розуміють, що роблять під час галю­цинацій або марення. їх частіше за всіх злочинців затри­мують і притягують до кримінальної відповідальності, бо через свою патологію вони не можуть швидко зникати з місця подій і залишають сліди.

Осіб, яких було зґвалтовано, можна зарахувати до од­нієї із трьох основних груп:

— випадкові жертви, в яких захисна позиція у ставлен­ні до агресора є найсильнішою;

— особи, які несвідомо провокують сексуальну пове­дінку злочинця (легко встановлюють випадкові знайом­ства; при спілкуванні демонструють удавану сексуальну досвідченість);

— «жертви», які свідомо провокують сексуальну пове­дінку злочинця з метою в останній момент вийти з цієї си­туації, що їм найчастіше не вдається.

Жертвами зґвалтування бувають особи віком від 14 до 83 років, часто — самотні жінки з низьким рівнем освіти, їм притаманні боязкість, скромність, фаталістичність, від­сутність почуття безпеки, навіюваність. У 30% випадків жертви несвідомо провокують нападників. Особливо це ха­рактерно для інцестного зґвалтування.

Суттєвою проблемою для психологів є психологічні наслідки зґвалтування і реабілітація жертв. Як правило, у них діагностують специфічний комплекс емоційних роз­ладів, фіксований страх перед можливістю повторного на­паду, різноманітні сексуальні розлади, депресивні реакції. Таким особам необхідне психотерапевтичне лікування — короткочасний вплив після скоєного злочину і підтримувальні курси надалі.

 

3.2.Інцест

Карне законодавство України не виокремлює інцест як самостійний вид злочину. Правова оцінка можлива тільки у випадках кримінальної педофілії.

Інцест (лат. incestum, від in — не і castus — пристойний) — сен­суальні зв'язки між близькими (кровними) родичами.

Ступінь спорідненості регламентують правові норми, які можуть бути неоднаковими не тільки у різних країнах, а й у різний час в одній країні. Наприклад, у середньовіч­ній Європі у X ст. інцестом вважали статеву близькість між родичами до 7 коліна, у XIII ст. — до 4 коліна.

Основними причинами інцесту є тривала відсутність вдома чоловіка, патології подружнього життя, алкого­лізм, соціальна ізоляція, імпотенція, психопатія.

Найпоширенішим різновидом інцесту є контакт батька і дочки (середній вік дочок — 8,5 років; батьків — 32,5 ро­ків). Виокремлюють три типи таких батьків: батьки-інтроверти, батьки-психопати, батьки із психосексуальним ін­фантилізмом (схильністю до педофілії). Дружини з тих або інших причин обмежують або повністю припиняють стате­ве життя з ними, а їхню інцестну поведінку терплять чи вдають, що не помічають. Жертви інцесту можуть самі провокувати до статевої близькості своїх батьків, у 75% випадків не заперечують проти статевого зв'язку, зали­шаючись надалі вільними у виборі сексуального партнера.

Іншими учасниками інцесту за частотою випадків є: брат — сестра (середній вік братів — 15,5 років; сестер — 13 років); дядько — племінниця і мати — син (матері ві­ком 35—42 роки; сини — 11—18 років).

Характерними ознаками сімей, у яких скоюється ін­цест, є багатодітність; фінансові проблеми, матеріальна залежність жертв від злочинців; знущання в сім'ї; байду­жість матері до виховання дітей. Такі сім'ї живуть у своє­му замкненому світі, де виникають фактори, що спричи­нюють інцест. Мати підсвідомо або свідомо може передава­ти своє право сексуального обслуговування чоловіка доньці. В інших випадках зв'язок «батько—донька» може виникати на противагу матері (дружині). Якщо в сім'ї кілька доньок, вибір батька зупиняється на пасивнішій, яка не може протистояти його домаганням.

Інцестний зв'язок завжди супроводжується конфлік­тами, зумовленими або відсутністю духовної спільності, або незадоволенням сексуальних потреб. Часто мати ви­ключається з подружнього життя і займає стосовно доньки амбівалентну (суперечливу) позицію, а при розкритті та­ємниці інцесту буває «дуже вражена» правдою.

Встановлення зв'язку між братом і сестрою в одних ви­падках має на меті послабити вплив матері на сина, в ін­ших — мати «спрямовує» доньку для виконання ролі дру­жини її сина.

При психологічному оцінюванні інцесту необхідно враховувати:

а) ступінь спорідненості партнерів;

б) форму здійснення інцестних контактів (коїтальні, некоїтальні);

в) гомо- або гетеросексуальний характер;

г) вікову комбінацію партнерів (дорослий — дорослий, дорослий — дитина, дитина — дитина тощо);

ґ) добровільні чи насильницькі стосунки, ступінь на­сильства і згоди;

д) зміст сексуальних фантазій та еротичних сновидінь партнерів;

е) наявність у них девіантних тенденцій, тип харак­теру;

є) психопатичний профіль партнерів.

Раннє статеве життя у дівчат при інцесті може закінчи­тися небажаною вагітністю, абортом або пологами, що не­гативно вплине на статеві органи, які ще розвиваються; ви­кликати порушення психосексуального розвитку (невро­тичні розлади, абсолютну неможливість статевих взаємин).

 

3.3.Педофілія

Розпусні дії з дітьми набувають останнім часом ознак епідемії. У США, наприклад, від 100 000 до 500 000 дітей відчули їх на собі, від 2 до 5 млн американців були жертва­ми інцесту, який мав гетеро- та гомосексуальний харак­тер, до 20% населення країни мали в дитинстві сексуальні стимуляції.

Педофілія (грец. pais (paidos) — дитина і philia — любов, потяг) — сексуальна анормальність, яка виявляється у прагненні до сек­суальних дій з дітьми.

Стать дитини не має важливого значення, оскільки ди­тяче тіло з ознаками незрілості становить істинний сек­суальний стимул, роль якого подібна до ролі фетиша.

У кримінальному законодавстві України педофільні дії, які не мають характеру коїтусу, незалежно від їх гетеро- чи гомосексуальної спрямованості кваліфікують як «розпусні дії». Відповідальність за коїтальні дії з дітьми і підлітками настає внаслідок гетеросексуального зґвалтування і при добровільному здійсненні з ними статевих актів. Окрема стаття передбачає відповідальність за задоволення статевої пристрасті у спотворених формах, в т. ч. з дітьми, підлітка­ми. Гомосексуальні педофільні дії стосовно хлопчиків з анальним коїтусом розцінюють як мужолозтво.

Віковий ценз для об'єкта педофільних дій криміналь­ним законодавством різних країн визначають неоднаково, оскільки у країнах, де поширені ранні шлюби, застосову­ють не вікову, а біологічну межу досягнення об'єктом ста­тевої зрілості. У вітчизняному законодавстві віковою ме­жею встановлено — 16 років, малолітство — до 12 років, неповноліття — від 12 до 16 років.

Причини виникнення педофілії різноманітні. її осно­вою можуть бути сексуальна незрілість, фрустрації, девіа­ції, психопатологія, патологічний розвиток особистості. За результатами експерименту із сексуальної стимуляції збудниками педофільного характеру 3. Фройд стверджу­вав, що реакція сексуального збудження виникає у ба­гатьох сексуально і психічно зрілих, нормальних чолові­ків, а невикористання ними таких сексуальних збудників зумовлене комплексом захисних механізмів, в т. ч. і соціо-культурним табу.

В. Радецкі розрізняє такі види кримінальної педофілії:

1) педофільні дії, скоєні особистісно примітивними мо­лодими людьми під впливом алкоголю, за відсутності сек­суальних розладів;

2) педофільні дії, скоєні із близькими родичами, зде­більшого хронічними алкоголіками із примітивними риса­ми особистості;

3) педофільні дії, які мають чуттєву основу (молоді зло­чинці живуть з 13—14-літніми дівчатами за їх добровіль­ною згодою);

4) педофільні дії, в т. ч. гомосексуальні, які мають деві-антну основу;

5) педофільні дії, скоєні особами похилого віку (старші 60 років) на фоні психоорганічного синдрому.

Педофільні дії здебільшого скоюють особи з неповною або початковою освітою, без професійної підготовки, су­димі, які зловживають алкоголем, ведуть аморальний спосіб життя, мають абераційні нахили (схильність до збочень).

Жертви педофілів (хлопчики і дівчата) мають при­близно однаковий вік, досвід контактів з близькими роди­чами і незнайомими людьми. Педофільний контакт з ними відбувався у формі орально-генітального, геніталь­ного чи анального коїтусу. Психічні наслідки сексуальної агресії частіше проявляються у дівчат, ніж у хлопчиків. Серед дівчат, які стали об'єктом педофільних дій, ви­окремлюють:

а) дівчат віком 4—6 років. Вони легко знайомляться, сміливі, довірливо ставляться до незнайомих дорослих. їх участь у педофільних контактах була пасивною і відбува­лася під психічним або фізичним впливом. Контакти мали разовий характер;

б) дівчат віком 7—11 років. Кожна друга із них добро­вільно погоджувалася на сексуальні дії;

в) дівчат віком 12—15 років. Більшість із них жила «вільним» життям і мала конфліктні взаємини у сім'ї.

Реакція жертв педофільних дій залежить від віку, пси­хічної зрілості та ситуації, в якій вони були скоєні. Ініціаторами таких злочинів найчастіше є:

— знайома або близька людина. У такому разі діти па­сивно підкоряються злочинним задумам, не чинять опору, а сам факт протиправних дій не має для них достатньої психогенної сили;

— незнайома людина. Раптовий напад, агресивна пове­дінка; зґвалтування супроводжується нанесенням тілес­них ушкоджень, оскільки діти чинять опір, сприймаючи ситуацію Як загрозливу. У дитини виникає почуття силь­ного страху з розвитком психогенних станів різного ступе­ня прояву.

Найбільшим стресом для дитини є процедура слідства і судового розгляду справи. Малі діти не розуміють сексу­альної суті скоєної з ними дії і не фіксують на цьому уваги. Однак під впливом бурхливої реакції батьків, обговорення події під час слідства у них виникає акцентуація на мину­лому з можливим розвитком вторинного психоемоційного шоку, який надалі впливає на їх психічний та психосексу-альний розвиток.

Діти старшого віку та підлітки усвідомлюють сек­суальний зміст того, що сталося, і можуть іноді отримува­ти сексуальне задоволення. Однак вони досить боляче сприймають прилюдне обговорення події. Широкий її роз­голос під час слідства може спричинити психічні травми.

Діапазон психічних реакцій в таких ситуаціях буває дуже великим: виникнення астенії з емоціональною лабільні­стю, порушення сну, погіршення настрою, виникнення по­чуття тривоги, самоприниження.

 

3.4.Ексгібіціонізм

Явище ексгібіціонізму вперше було описано у 1877 р. Ч. Лассексом. 3. Фройд його зараховував до магічної пове­дінки, спрямованої на подолання комплексу кастрації, ос­кільки демонстрація статевого члена є проявом демонстра­ції чоловічої сили.

Ексгібіціонізм (лат. exibitio — виставляння, показування) — сек­суальна анормальність, яка полягає в демонструванні статевих органів незнайомим особам з метою одержання сексуального за­доволення.

У тваринному світі, особливо у самок, є інстинкт де­монстрації себе для привертання уваги особини чоловічої статі та самовіддача. У жінок, на відміну від чоловіків, ін­стинкт самовіддачі реалізується у статевому житті, тому не призводить до ексгібіціонізму. Хоча певні ексгібіціо-ністські тенденції можна спостерігати у жінок, які профе­сійно займаються стриптизом.

Ексгібіціонізм спостерігається переважно у чоловіків. Ексгібіціоністи несподівано з'являються в оголеному ви­гляді і демонструють переляканій жінці свій ерегований статевий член. При цьому в них виникає сильне статеве збудження і настає еякуляція. Частіше чоловіки оголю­ються перед дівчатами, ніж перед жінками, а після ско­єних дій намагаються зникнути.

Ексгібіціоністи невпевнені у собі, боязкі, соромливі, дратівливі, залежні від настрою. Тільки 25% із них праг­нуть викликати позитивну реакцію у жінок.

Ексгібіціоністська поведінка може проявлятися як: са­мостійний синдром; один із симптомів психічного захворю­вання; супровід деяких сексуальних девіацій; прелюдія до здійснення нормального або насильницького коїтусу; спо­сіб залучення клієнтів до осіб, які займаються проституці­єю. Ексгібіціонізм може бути проявом різних психічних (функціональних, органічних), особистісних розладів і стійких стереотипів сексуальної поведінки, що виникають з дитинства.

Українське кримінальне право не виокремлює ексгібі­ціонізм як самостійний вид злочину, а розцінює його як хуліганські або аморальні дії. За частотою проявів він зай­має друге місце (після ґвалтування) серед усіх сексуаль­них злочинів.

 

3.5.Вбивство на сексуальній основі

Граничним проявом садизму є вбивство з метою одер­жання сексуального задоволення. Насолода і сексуальне задоволення, які досягаються вбивством жертви, є вира­женням повної влади над нею. За такого виду вбивства ста­тевий коїтус не обов'язковий. Сексуальне задоволення може бути досягнуто шляхом імітації генітального прони­кнення в тіло жертви, за якого розривають природні отво­ри тіла, розрізують груди, горло і статеві органи, а іноді розчленовують усе тіло.

Вбивства, скоєні з метою задоволення садистських або вампірських потреб злочинця, відбуваються з нанесенням ударів ножем або іншим предметом у зону молочних залоз і статевих органів, супроводжуються облизуванням та смок­танням злочинцем ран, тертям об них статевими органами. У процесі цих дій і при спостереженні за стражданнями жертви у злочинців можливі ерекція статевого члена і сім'явиверження. Такі злочинці схильні до повторення вбивств, а в період між злочинами поводяться як нормаль­ні люди.

Серед сексуальних вбивств розрізняють:

1) вбивство, скоєне з метою досягнення оргазму (харак­терні його ознаки — випадковий вибір жертви, стереотип­ність дій злочинця при скоєнні злочину, серійність злочи­нів, нечасті випадки понівечення тіл жертви);

2) вбивство, скоєне в процесі переживання оргазму;

3) вбивство, скоєне з метою або в процесі подолання опо­ру обраної для задоволення сексуальних потреб жертви;

4) вбивство, скоєне з метою приховання сексуального злочину;

5) вбивство, скоєне з метою або в процесі позбавлення жертви можливості заклику про допомогу або припинення цих закликів.

Найчастіше вбивцею є чоловік віком до 40 років, який діє самостійно, психопат, конфліктний у побуті і на роботі, сексуально фрустрований, осудний. Серед злочинців, які скоюють вбивства на сексуальній основі, виокремлюють:

а) осіб, які страждають від психічних або інших розла­дів, поведінка та вчинки яких обумовлені характером і пе­ребігом захворювання;

б) осіб, які не мають статевих аномалій і відхилень у психіці, у виникненні злочинної поведінки яких вирі­шальну роль відіграють соціальні фактори;

в) атипових осіб з формально благополучними характе­ристиками.

У 75% випадків жертвами вбивць стають близько зна­йомі люди або члени їх сімей. Основними причинами зло­чинів на сексуальній основі є імпотенція, нехтування жін­ками, анатомічна патологія статевих органів.

Трапляється, що чоловіки скоюють вбивства коханки чи дружини. Вбивство коханки найчастіше відбуваєть­ся через небажану вагітність, загрозу можливого розго­лосу зв'язку (шантаж), неможливість легалізації зв'яз­ку, економічні чинники (неможливість утримання коханки, економічна залежність від неї), особистісні особливості партнерів. Факт вбивства спочатку викликає почуття по­легшення, а потім страх перед покаранням. На вбивство дружини чоловіка підштовхують її байдужість до нього, почуття своєї непотрібності для сім'ї, характерологічні осо­бливості партнерів. Спершу це призводить до образ, роздра­тування, які особливо посилюються у стані алкогольного сп'яніння, нерідко завершуючись скоєнням злочину.

Висновки:

1. Нетипова сексуальна поведінка — сексуальна поведінка, яку однозначно не можна зарахувати ні до норми, ні до девіацій, ні до па­тології і яка, хоч і становить меншість, однак поширена в усіх суспіль­ствах, культурах та середовищах. Осіб, що здійснюють нетипові сексуально-поведінкові акти, об'єднує те, що вона є для них домінуючим або єдиним шляхом досягнення сексуального задоволення. До нети­пової сексуальної поведінки належать: патологічний аутоеротизм, оралізм, аналізм та гомосексуалізм.

2. Сексуальні девіації — хворобливі порушення спрямованості статевого потягу чи способів його задоволення. Спрямованість стате­вого потягу характеризує вибір сексуального об'єкта на основі різних параметрів; спосіб задоволення вказує на пріоритетність конкретних методів і засобів досягнення статевих відчуттів.

3. Сексуальний злочин — тип людської поведінки, пов'язаний із сексуальним життям і заборонений кримінальним законодавством держави. Основними видами сексуальних злочинів є зґвалтування, ін­цест, педофілія, ексгібіціонізм та вбивство на сексуальній основі.

 

 

Глава 14







Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 569. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Тема 5. Анализ количественного и качественного состава персонала Персонал является одним из важнейших факторов в организации. Его состояние и эффективное использование прямо влияет на конечные результаты хозяйственной деятельности организации.

Билет №7 (1 вопрос) Язык как средство общения и форма существования национальной культуры. Русский литературный язык как нормированная и обработанная форма общенародного языка Важнейшая функция языка - коммуникативная функция, т.е. функция общения Язык представлен в двух своих разновидностях...

Патристика и схоластика как этап в средневековой философии Основной задачей теологии является толкование Священного писания, доказательство существования Бога и формулировка догматов Церкви...

Растягивание костей и хрящей. Данные способы применимы в случае закрытых зон роста. Врачи-хирурги выяснили...

ФАКТОРЫ, ВЛИЯЮЩИЕ НА ИЗНОС ДЕТАЛЕЙ, И МЕТОДЫ СНИЖЕНИИ СКОРОСТИ ИЗНАШИВАНИЯ Кроме названных причин разрушений и износов, знание которых можно использовать в системе технического обслуживания и ремонта машин для повышения их долговечности, немаловажное значение имеют знания о причинах разрушения деталей в результате старения...

Различие эмпиризма и рационализма Родоначальником эмпиризма стал английский философ Ф. Бэкон. Основной тезис эмпиризма гласит: в разуме нет ничего такого...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.011 сек.) русская версия | украинская версия