ХVІ століття 2 страница[ред.] Об'єднання Литви й Польщі в Річ Посполиту Докладніше у статті: Україна у складі Речі Посполитої
У 1370 р. помирає останній польський король з династії П'ястiв — Кaзимир III Вeликий. Престол успaдкувaлa його oнукa Ядвiґa. Це призвело до довгих дебатів стосовно чоловіка для королеви Польщі. Остаточно було прийнято рішення запросити партнера пo бoрoтьбi з німецьким Oрдeнoм — тoдiшньoгo вeликoгo князя литoвськoгo Яґaйлa Oльґeрдoвичa, який і сам, у зв'язку з загостренням зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації був не проти такого об'єднання. Тому 1385 року була підписана Кревська унія за якою Яґайло одружувався з Ядвіґою і обіймав польський престол. За це він підпорядковував зeмлi Литви й Русi пoльськoму трону i привертав свій нaрoд дo святoї Кaтoлицькoї Римськoї цeркви. Також об'єднувались збройні сили та казна. Через що посилились польські і католицькі впливи у Великому князівстві Литовському, поступово усувалася від влади православна руська знать.
1456 року ліквідовано Волинське князівство, 1470 — Київське. Внаслідок Люблінської унії (пов'язана з поразками Литви у Лівонській війні) 1569 Волинь, Підляшшя, Поділля, Брацлавщина та Київщина перейшли під владу Польщі та створювалася єдина польсько-литовська держава — Річ Посполита. Протягом XVI століття приймаються три Литовські статути, які були створенні на основі давньоруських норм права, кодифікованих Ярославом Мудрим та наступними київськими правітелями. 1582 року відбувається досить важлива подія папа Григорій XIII наказав виправити юліанській календар. За новий (григоріанськім) календарем додавалося 10 днів, через що виник розкол коли католики перейшли на новий календар а православні залишилися з юліанськім. Це створило дуже високу напругу в суспільстві.
1596 року була підписана Берестейська унія за якої утворювалася нова Греко-католицька Церква з православними обрядами але визнавалися догмати католицької церкви, а головою — папу Римського. Це викликала перехід у католицтво частини руської знаті. Що у свою чергу призвело до дуже сильного загострення ситуації в країні. Національне відродження на українських землях викликало появу братського руху та козацтва. Почався розвиток літератури староукраїнською мовою. [ред.] Козацтво XV-XVII ст. Докладніше у статті: Українське Козацтво [ред.] Утворення козацтва
Райони у нижчій течії Дніпра у другій половині XV ст. представляли собою буйний, нeзaсeлeний oсiлoю людністю степ, який отримав назву Дикe Пoлe. Своєрідними «двeримa» в Пoлe з бoку густo зaсeлeнoгo Сeрeдньoгo Подніпров'я були пoрoги — пeрeривчaстe грaнiтнe пaсмo, щo пeрeтинaлo тeчiю Днiпрa, тягнучись нa бaгaтo кiлoмeтрiв мiж теперішніми Дніпропетровськoм i Запоріжжям. Зa пoрoгaми пoчинaвся Днiпрoвський Низ. Річище тут булo зaсiянe безліччю oстрoвiв, a сaм Дніпро рoздiлявся нa рукaви, утвoрюючи числeннi oзeрa, зaтoни й прoтoки. Цю мiсцeвiсть нaзивaли Вeликим Лугoм. У цей час почали формуватися групи втікачів з території Речі Посполитої, які прибули сюди з різних причин. Основними були бідність, релігійний й національний гніт, напади татар, чи кримінальні переслідування.
Ці люди називали себе козаками й займалися в основному ратною справою. Склад цих угруповань був дуже строкатий і окрім українців (жителів руської частини Польщі), які складали безумовну більшість, тут було багато татар, росіян, поляків, угорців і німців. Пiд 1492 р. впeршe згaдуються кoзaки-xристияни (кияни та чeркaсцi), якi в гирлi Днiпрa рoзбiйницьки нaпaли нa турeцький корабель. Aж дo oстaнньoї чвeртi XVI ст. кoзaцтвo — цe зaняття i спoсiб життя, a нe сoцiaльний стaтус. Життя в степу вимагала тяжкої праці не тільки у воєнний, але й у мирний час. «Козакування» полягало й у землеробстві, рибальстві, тваринництві й полюванні. Час від часу вони супроводжували східні каравани, що було прямим обов'язком черкаського намісника. Охороняли південні кордони від нападу татар. [ред.] Крим і становлення козацтва
1443 року Чингизід (нащадок Чингізхана) Хаджи-Девлат Гірей за допомогою Литви проголосив створення кримського ханату. Ця держава вела своє коріння від численних кочових народів, що жили на теренах Криму та південної України на протязі багатьох століть. До їх складу входили нащадки хазарів, половців, печенігів, татаро-монголів, а також татар та ногайців. Також на південному узбережжі існували венеціанські, а згодом генуезькі колонії. Але 1475 року кримське ханство перетворюється на васала Туреччини. Турецьке військо знищило присутність генуезців у Криму.
Татари не мали регулярного війська але хан міг у будь який момент скликати до 100 тисяч вершників. Ця армія не рідко навідувалася й на українські землі задля ясиру. У походи йшли частіше зимою коли річки замерзали і пересування армії було швидшим. Це відігравало велику роль тому що набіги дуже рідко переростали на довгі кампанії. Головним завданням цих акцій був грабіж та взяття ясиру для продажу на невільничих ринках.
Задля запобігання таким набігам та для самозахисту на території нижнього Подніпров'я почало формуватися саме українське козацтво Перша документальна згадка про Запорізьку Січ відноситься до «Всесвітньої хроніки» Мартина Бєльского. Січ, як військово-політичне формування, мало досить складну структуру.
Одним з лідерів які об'єднали розрізнені ватаги воїнів-християн українських степів був Дмитро Вишневецький, якого ще іноді кличуть Байдою. Його замок на острові Мала Хортиця став місцем першої загальновідомої Запорізької Січі. Він зумів організувати це строкате товариство у міцну й грізну силу яка стала на противагу татарському домінуванню у дикому полі. Під його керівництвом було проведено ряд походів на Крим, турецьку фортецю Азов та Молдову. За свої діяння став популярним героєм усної народної творчості.
Після смерті Байди Вишневецького (1563) дії козаків у степу продовжували шкодити Польським міжнародним відносинам, у тому сенсі, що порушували мир між турками і татарами з Річчю Посполитою. Так 1570 року було створено перший козацький реєстр (почот) з 300 козаків під проводом Яна Бодовського. Але цей загін не зумів суттєво змінити існуючу ситуацію. Тож наступною визначною епохою в історії козацтва стає правління короля Стефана Баторія (1576-1586). У вeрeснi 1578 р. кoрoлiвський уповноважений Янчi Бeгeр укладає у Львoвi угoду з кoзaцькими прeдстaвникaми, вiдoму пiд нaзвoю пoстaнoв з низoвикaми. Зa вiдпoвiдну плaтню нa службу приймaлoся 500 кoзaкiв; їxнiм вищим кoмaндирoм признaчaвся чeркaський стaрoстa, a гeтьмaнoм — Ян Oришoвський. Пізніше набір було збільшено і 1590 р. нa oфiцiйнiй службi знaчилaся тисячa кoзaкiв. Але козаки продовжували свої походи на крим і турецькі фортеці, інколи вони проводили навіть морські походи на чайках. [ред.] Події до 1648 року
Подібні козацькі кампанії призвели до того що 1589 року татари здійснили один з найбільших набігів на Україну. Султан Мурад III погрожував привести 200 тисяч вершників якщо поляки не покінчать з козаками. Через це весняний сeйм 1590 р. прийняв уxвaлу «Пoрядoк щoдo низoвикiв тa Укрaїни», щo мусила служити гарантією взятиx пeрeд султaнoм зобов'язань «вивести укрaїнниx людeй з Низу всix». Але цій ухвалі не судилося справдитися. Натомість, спалахує конфлікт між козаками Криштофом Косинським та Янушем Острозьким через землі Білоцерковського староства. Цей конфлікт переріс на першу невелику війну козаків з польськими феодалами. Який, між іншим, закінчився поразкою козаків, але продемонстрував усім що з козацтвом відтепер потрібно рахуватись.
У зв’язку з пoчaткoм aвстрo-турeцькoї вiйни 1593-1606 рр. певна ставка робилася і на козаків. Під проводом Северина Наливайка козацькі загони воювали в Молдові й Угорщині. Повернувшись з цих боїв військо майже не мало ресурсів для існування, тому козаки пустились грабувати міста і села по Волині та Білорусі. Сил воювати з загартованим у походах військом у магнатів та шляхти не було, тож вже 1596 року впeршe булo вирiшeнo пустити в дiю рeгулярну aрмiю, пiд прoвoдoм oднoгo з крaщиx пoльськиx вoєнaчaльникiв тoгo чaсу, пoльнoгo гeтьмaнa Стaнiслaвa Жулкeвськoгo. Поразкою наливайківців зaвeршилaся пeршa спрaвжня вiйнa Кoрoни Пoльськoї з кoзaкaми.
Пeрший жe пiсля рoзгрoму пoвстaння сeйм 1597 р. oгoлoсив кoзaкiв вiйськoвими злoчинцями i вoрoгaми дeржaви. Нездійснимість цієї ухвали, як і багатьох пiзнiшиx сxoжoгo змiсту, витiкaлa з тiєї цiлкoм oчeвиднoї причини, щo кoзaччинa вжe пeрeрoслa мeжi урядoвoгo кoнтрoлю, прoсякнувши всe укрaїннe життя. До того ж впрoдoвж пeршиx дeсятилiть XVII ст. Рiч Пoспoлитa булa втягнутa у три вiйни – зi Швeцiєю, Рoсiєю i Турeччинoю, a кoзaки склaдaли бoєздaтнe i, щo гoлoвнiшe, дeшeвe вiйськo, щo фaктичнo знoву й знoву пoнoвлювaлo лeгaльнe стaнoвищe Зaпoрiжжя.
Козаки почали виконувати функції найманого війска, коли вeликi зaгoни рeєстрoвикiв пiд прoвoдoм Сaмiйлa Кiшки успiшнo вoювaли пiд чaс пoльськo-швeдськoї вiйни в Лiвoнiї у 1601-1602 р., a нeвдoвзi ширoким пoлeм кoзaцькoї aктивнoстi стaли пoдiї тaк звaнoї Мoскoвськoї смути i нaступнoї зa нeю пoльськoї iнтeрвeнцiї дo Рoсiйськoї дeржaви.
Велику роль відіграли козаки і в Хотинській війні 1621 року під проводом Петра Сагайдачного коли завадили турецька армада у 150 вершників рушила на Польщу. Пiд прoтeкцiєю Вiйськa Зaпoрoзькoгo зa Сaгaйдaчнoгo був здiйснeний i тaкий вaгoмий суспiльний aкт, як вiднoвлeння прaвoслaвнoї цeркoвнoї iєрaрxiї. Відомий цей гетьман і своїми морськими походами.
Суперечкі між козаками і поляками продовжували точитися і надалі. У 1635 році була споруджена фортеця Кодак з метою не допустити селян на Січ. Але це не призвело до покращення відносин. Українські землі того часу були свідком цілого ряду сутичок, повстань і війн. [ред.] Козацька Держава [ред.] Війна за незалежність України 1648-1657 Докладніше у статті: Хмельниччина
Богдан Хмельницький
Ситуація довкола українських земель докорінно змінюється з появою Богдана Хмельницького. Ця людина змогла організувати небачений до того спротив польській владі. Взявши ініціативу в свої руки, він на початку лютого 1648 року розбиває залогу коронного війська, що знаходилася на запорізькій січі з 1638 року і повертає реєстрове козацтво на свою сторону. Тоді ж козацьким колом його було обрано гетьманом Війська Запорізького. Одразу ж почались інтенсивні перемовини з татарами про взаємну військову допомогу. Всі ці події стали початком процесу який увійшов в історію під назвою Народно-визвольна війна 1648-57.
Дочекавшись допомоги з Криму Хмельницький рушив на коронне військо. Перша битва відбулася на річці Жовті Води (29 квітня) де зійшлося військо козаків та татар Тугая з військом коронного гетьмана Миколи Потоцького Стефаном. Після перемоги козаки рушили на ставку обох гетьманів коронного й польного (Мартін Калиновський) біля Корсуня. Тут яскраво проявив себе «права рука» Хмельницького — Максим Кривоніс. 25 травня поляки були розбити вщент. Це викликало великий резонанс не тільки в самій Польщі, але й за кордоном.
Напередодні корсуньського зіткнення помер король Владислав IV. Тож вже в червні з ініціативи канцлера Єжи Ослоньського починаються переговори уряду з повстанцями. Вимоги козацького гетьмана були традиційними: збільшити реєстр до 12 тис., поновити козацьке самоврядування, заспокоїти конфлікти православних та уніатів у суперечках за храми. Паралельно з переговорами обидві сторони нарощували сили. Армії зустрілися біля села Пілявці й козаки значно переважали сили поляків та ще мали татарську кінноту на додачу. 23 вересня розпочався вирішальний бій. Він закінчився приголомшливою поразкою Речі Посполитої, Хмельницький отримав у свої руки багато гармат, пороху й коней. Ця перемога відкривала повстанцям дорогу на захід.
Армія рушила на Львів і взяла з нього контрибуцію і Хмельницький 26 липня видав універсал про захист міста. Тим часом по всій території Галичини, Покуття, Волині селяни почали нищити маєтки шляхти. Основні ж сили рушили на Замостя що відкривало шлях на Варшаву. Через цю загрозу сейм призначає воєначальником князя Ярему Вишневецького. Ця досить цікава постать стала ключовою у боротьбі з Хмельницьким. Впродовж лютого 1648 року, коли тривала облога міста, чисельність війська козаків значно скоротилось, почалась епідемія дизентерії, голод. У Польщі ж 17 листопада новим королем став Ян Каземір і частина старшина висловилася за відновлення переговорів з урядом. Відтак до Варшави рушило козацьке посольство, пропонуючи умови миру: амністія повстанцям; 12-тисячний реєстр; відновлення козацького самоврядування; право вільного виходу в море; усунення з території козацької юрисдикції кварцяного війська; надання гетьманові Війська Запорозького під булаву одного з старостів, розташованих там само.
Після попередніх переговорів Богдан Хмельницький зняв облогу й рушив до Києва. Він увійшов до міста 2 січня 1649 року як національний герой через золоті ворота. Переговори були поновлені у лютому 1649 року де Богдан значно змінює свою позицію з «козацького автономізму» в рамках Речі Посполитої. З традиційної козацької території Наддніпрянщини об’єкт зацікавлень переміщається на всю Русь по Львів, Холм і Галич, а суб’єктом її стає вже не Військо Запорозьке, а народ увесь руський, що його належить вибити з лядської неволі.
Коротке перемир'я було важко дотримувати обом сторонам, тож вже 20 липня козаки розпочали облогу Збаража де укрилося коронне військо, яке значно поступалося чисельністю війську Хмельницького. Який у свою чергу разом з Іслам Гіреєм напав на військо короля що йшло на допомогу захисникам Збаража біля містечка Зборова. Цей напад був повною несподіванкою для короля і коштував йому поразки. Ян Каземір був у скрутному положенні тож було прийнято рішення розпочати переговори з ханом. Після домовленостей з татарами король 20 серпня прийняв Хмельницького з його Козацькими пунктами. Облога Збаража була знята і війська короля рушили у напрямку Львова, Хмельницького до Києва, а татар до Криму при цьому вони нещадно брали ясир.
Але цим протистояння не скінчилося і вже 28 червня 1651 року дві велетенські армії зійшлися знов біля міста Берестечка. На цей раз сили були майже рівні але через зрадницькі дії татар та сильного тиску з боку поляків військо відступило до річки Пиляшівка. Роль наказного гетьмана взяв на себе Іван Богун, через те що Хмельницького силоміць з собою забрав хан Іслам-Гірей. Під час виходу з оточення сталося непорозуміння між селянською й козацькою частиною війська, що призвело до катастрофи. Було знищено майже 8 тис чоловік, втрачена частина артилерії, гетьманська булава й печатка.
Дивовижно, але вже 17 липня після того як Богдан вирвався з ханського полону він швидко зумів знову організувати військо й закріпитися у Білій Церкві. Натомість виснажена походом і спротивом населення з'єднана польсько-литовська армія більше не могла продовжувати боротьбу. Тому була підписана «Білоцерківська угода» за якою козацький реєстр мав бути скорочений до 20 тис., а юрисдикція Війська Запорозького обмежувалася Київським воєводством (Брацлавське й Чернігівське знову поверталися в підпорядкування коронної адміністрації).
Цей документ не був підписаний сеймом, тому що вперше в історії польського парламентаризму один шляхтич скористався своїм правом вето. Це призводить до поновлення війни вже у квітні 1652 року коли відбулася битва біля гори Батіг де був здобутий реванш за програш під Берестечком. Зіткнення продовжувалися і наступного 1653 року. Але вже 11(1 за ст. ст.) жовтня дипломатія Богдана Хмельницького проявила себе у всій красі Земський собор Московської держави ухвалив прийняти Військо Запорозьке з городами їх і землями під государя високу руку. [ред.] Переяславська рада
Перемовини про союз козаків з Московським Царством почалися ще у березні 1652 року. Вже в червні 1653 року Земський собор схвалив прийняття Козацької держави під царську протекцію. 2 липня Олексій Михайлович відсилає грамоту Богдану Хмельницькому про рішення взяти Україну під царську руку. До козаків одразу ж рушило і посольство на чолі з Василем Васильовичем Бутурліним. 18 січня у Переяславі була проведена старшинська, а згодом і військова рада. За її результатами український народ мав присягнути на віру до царя, що і відбувалося по всій Україні протягом січня-лютого 1654 року. Не присягнули лише Уманський, Брацлавський, Полтавський і Кропив'янський полки, а також духовенство. Документально рішення ради було затверджено «Березневими статтями». Зараз більшість вчених схиляється до думки що це було приєднання або протекторат. [ред.] Козацька держава після Переяславської ради 1654 р. [ред.] Руїна 1658-1686 Російсько-українська війна (1658-1659) [ред.] Мазепа і його послідовники Козацька доба
Українські землі наприкінці XV- у першій половин XVI ст.
Українські землі в другій половині XVI- у першій половин XVII ст.
Запорізька січ у XVI- першій половині XVII ст.
Українська козацька держава за гетьмана І. Виговського (серпень 1657 - вересень 1659 рр.) [ред.] Московська доба
Див. також: Вплив України та українців на російську літературу від середини XVII до початку XX століття, Українська національна революція 17 сторіччя Московська доба
Україна наприкінці XVII - на початку XVIII ст.
Україна у 1727 - 1768 рр.
Запоріжжя і північне Причорномор’я у другу половину XVIII ст.
Українські землі наприкінці XVIII ст.
Після смерті Хмельницького (1657) розпочався період громадянських воєн і зовнішніх інтервенцій (Руїна), які призвели до поділу України по Дніпру між Річчю Посполитою та Московською державою без погодження з українською владою (Андрусівське перемир'я 1667 року, Вічний мир 1686 року). Автономна Козацька держава (Гетьманщина) тимчасово збереглася лише в частині Лівобережної України під владою Москви.
Саме до цих часів можна віднести оформлення української націїї, бо до об'єднання з Московією мешканці Південної Русі вважали себе "руськими", але після об'єднання виявилося, що населення "Великої" та "Малої" Русі має дуже великі відмінності, щоб вважатися єдиним народом. І відтоді мешканці берегів Дніпра почали усвідомлювати себе спільністю, хоч і близькою до росіян (мова, релігія, історичне коріння), але все ж таки окремою, із своєю історією, культурою, мовою, традиціями. В подальшому имперський уряд всіляко намагався наявні розбіжності ліквідувати, позбавити населення українських (і білоруських) земель оригінальних рис, мови з метою влити його у склад титульної (російської) нації. "Малороси", "білоруси" і "великороси" вважались етнічними групами одного народу (росіян).
Після невдалого виступу гетьмана І. Мазепи в союзі з шведським королем Карлом XII (1708-09) цар Петро І обмежив автономію Гетьманщини. Остаточно козацькі автономії (Гетьманщину, Слобідську Україну, Запорозьку Січ) ліквідувала імператриця Катерина II в 1760-80-х. Внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-91 рр. Росія завоювала Північне Причорномор'я і Крим. У результаті поділів Польщі (1772-95) Галичина перейшла під владу австрійських Габсбургів, а Правобережна Україна — Росії.
Національне відродження.
Національний склад українських земель, що входили до складу Російської імперії, 1897 р.
З кінця XVIII ст. зароджується український національний рух, спершу культурний, а з 1840-х (Кирило-Мефодіївське братство) і політичний. Почалося формування модерної української нації. Важливе значення для національного пробудження мала творчість Т. Шевченка; внаслідок репресій російського царату з 1870-х центр національного руху перемістився в Галичину. З кінця XIX ст. виникають українські політичні партії, частина з яких висуває вимогу самостійної соборної української держави. Лютнева революція 1917 року в Росії стала поштовхом до початку національної революції в Україні [ред.] Українська державність у 1917-1922 роках [ред.] Період Української Народної Республіки
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Народна Республіка.
Українська Центральна Рада 20 XI.1917 проголосила УНР, а 25.I.1918 незалежність України. Внаслідок Листопадового повстання 1918 року в Галичині утворилася ЗУНР, яка 22.I.1919 проголосила злуку з УНР. Війна за незалежність 1917-21 закінчилася поразкою та новим поділом України. На більшій її частині встановлена маріонеткова радянська влада (УРСР), Західна Україна увійшла до складу Польщі, Буковина і Бессарабія — Румунії, Закарпаття — ЧСР. Таким чином, Україна опинилася під окупацією сусідніх країн, які переслідували лише свої корисні національні інтереси. [ред.] Українська держава
Була проголошена на з'їзді у Києві на чолі з майбутнім гетьманом Павлом Скоропадським. Існувала у квітні — грудні 1918 року під протекторатом Німеччини. Але за цей короткий проміжок часу було введено свою стабільну валюту - гривню, засновано Академію наук та Катеринославський університет. Пала під ударами більшовицьких військ і загонів С.Петлюри відразу після поразки Німеччини у Першій світовій війні і евакуації з України німецьких військ. [ред.] Українська Народна Республіка — Директорія
Українська держава на чолі з диктатором Симоном Петлюрою, що мала керівним органом Українську директорію. Після захоплення України червоною армією на території України утворена у січні 1919 року маріонеткова держава УРСР. [ред.] Радянський період
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Українська Радянська Соціалістична Республіка.
Радянська карта УРСР 1940 р.
1922 року маріонеткова УРСР увійшла до складу новоутвореного СРСР — тоталітарної держави, яка керувалася обмеженим колом керівних осіб ВКП(б). Тривав процес втрати етнічних українських земель: у 1924 році Таганрог був переданий до складу РРФСР, поступово було асимільовано українство Кубані, Стародубщини та Слобожанщини. З 1929 здійснено примусову колективізацію селянства, масові сталінські репресії, штучний голодомор 1932—1933, винищення національної інтелігенції. Взагалі ці дії коштували бл. 7-10 млн. українських життів (тобто бл. 25-30 % населення Східної України), що нагадувало справжній холокост. Щоб залишиться в живих, українське населення мало стати на шлях співпраці з вражою комуністичною владою.
Національний рух Визвольних змагань 1917—1921 років продовжував розвиватися лише на західноукраїнських землях. 1938-39 автономна Карпатська Україна в складі Чехословаччини, загарбана Угорщиною III.1939. Внаслідок пакту Молотова-Ріббентропа 1939 до УРСР приєднана Західна Україна, а 1940 — Північна Буковина і українська частина Бессарабії. На початку II Світової війни українські націоналісти співпрацювали з Німеччиною, сподіваючись на її допомогу у відновленні самостійності. Німецький терор в окупованій 1941 Україні розвіяв ці сподівання. Утворена 1942 року УПА вела боротьбу і проти Німеччини, і проти СРСР (до поч. 50-х). Українці воювали з нацизмом у Червоній армії та партизанському русі. 1945 року до УРСР приєднано Закарпаття, 1954 року Крим.
В умовах часткової лібералізації радянського режиму з кінця 50-х розпочався дисидентський рух, який було жорстоко придушено у 60-70-х роках. На західних теренах продовжувала існувати у підпіллі заборонена греко-католицька церква. Усередині 1980-х років українська нація знаходилась на порозі повної асиміляції. Але економічні труднощі неефективної та напівмілітаристської економіки соціалізму спонукали керівництво СРСР почати так звану «перебудову». 1990 року відбулися перші демократичні вибори до ВР УРСР. [ред.] Україна незалежна
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Проголошення незалежності України.
24 серпня 1991 Верховна Рада проголосила незалежність України, підтверджену всенародним референдумом 1 грудня 1991. Сформувалася демократична політична система, закріплена Конституцією 1996 року. Непослідовні реформи з 1990 призвели до глибокої економічної кризи, яка ускладнює політичну ситуацію. Україна робить кроки на шляху інтеграції в Європейський Союз. Основні напрямки зовнішньої політики України були: Участь України в діяльності міжнародних організацій: 1992 р. - Україна стає членом Міжнародного валютного фонду, 1995 р.- Членом Європи. 2000 р. - Україна - непостійний член Ради Безпеки ООН, 2004 р. - угоди про Єдиний економічний простір (ЄЕП). Ядерне роззброєння: 1994 - приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї; 1996 р. - ядерні боєголовки вивезено з території України. Співпраця з Європейським Союзом (ЄС). Налагодження відносин з державами СНД: 1997 р. - Великий договір між Росією та Україною. [ред.] 1990-ті
Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкових відносин спричинив загострення соціально-економічної ситуації в країні, що потягло за собою загострення політичної ситуації. Було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради. 27 березня 1994 р. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Найбільше місць отримали КПУ — 96, Народний Рух України — 20, СелІІУ — 18 і СПУ — 14, що засвідчило домінування лівих сил. Головою Верховної Ради було обрано Олександра Мороза. Новий парламент затвердив Прем’єр-міністром В. Масола. Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулися в червні—липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Леонід Кучма.
Вільні вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. У період правління Л. Кучми проведено певні ринкові перетворення, проте тривав спад виробництва, національний прибуток за 1991-1994 рр. скоротився більш як наполовину (56%), карбованець страждав від гіперінфляції.
28 червня 1996 р. прийнято Конституцію України, яка закріпила здобутки суверенної України, підтвердила право людини на безпеку, здоровя та самовизначення у власній країні. Також документ мав урегулювати повноваження законодавчої, виконачвчої та судової влад. У вересні того ж року Національним Банком, який очолював Віктор Ющенко, введено національну грошову одиницю гривню. Стабілізація фінансової сфери була одною з передумов відродження економіки.
У березні 1998 року парламентські вибори проведено за новою системою — мішаною (пропорційно-мажоритарною). З 450 депутатів 225 було обрано в одномандатних виборчих округах, а 225 — за списками від політичних партій і блоків у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар’єр подолали КПУ (24,65%), Народний рух України (9,4 %; 32), виборчий блок СПУ та СелПУ «За правду, за народ, за Україну!» (8,6 %), Партія зелених України (5,4 %), Народно-демократична партія (5 %; 17), Всеукраїнське об'єднання «Громада» (майже 4,7 %; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 %).
Вибори Президента відповідно до Конституції призначено на 31 жовтня 1999 р. Після підрахунку голосів з'ясувалося, що жоден із кандидатів у не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. До другого туру потрапили діючий президент Леонід Кучма та лідер комуністів Петро Симоненко. За Кучму проголосувало 56% виборців, за Симоненка — 38%.
Після обрання Президента відбулась зміна уряду. У грудні 1999 р. Прем’єр-міністром України призначено Віктора Ющенка, тодішнього голову Національного банку України, що мав репутацію реформатора. За роки його прем'єрства в економічному житті країни відбулись важливі зрушення і розпочалось економічне зростання. Визначною подією, що позитивно вплинула на прискорення державотворчих процесів і проведення реформ, було формування в складі ВРУ парламентської більшості. У січні 2000 р. її сформували депутати 11 парламентських груп і фракцій, а також певні позафракційні депутати. Більшість підтримувала дії уряду Ющенка. Головою Ради став Іван Плющ. [ред.] 2000-ні
16 квітня 2000 р. відбувся Всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Понад 80% виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за двопалатний парламент, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію права депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючої парламентської більшості або протягом трьох місяців не зможе затвердити підготовленого і поданого в установленому порядку Кабінетом Міністрів проекту Державного бюджету України. Проте рішення референдуму так і небуло втілено у життя.
Навесні 2001 р. Україну охопила політична криза, пов'язана із вбивством опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе. Під час слідства виявилися негативні явища у верхніх ешелонах влади. Записи майора Служби безпеки України О. Мельниченка, зроблені ним у кабінеті Президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Вони стали причиною резонансного «касетного скандалу», який значно знизив довіру народу до влади. Були організовані масові демонстрації і акції протесту в рамках акції «Україна без Кучми!», які 9 березня 2001 р. навіть завершились сутичками з міліцією. Проте домогтись свого опозиція не змогла, але авторитет влади був суттєво підірваний як у середині країни, так і за кордоном.
|
