ХVІ століття 3 страница
Наслідком цього стало перегрупування політичних сил в країні у 2000—2001 рр, особливо напередодні парламентських виборів 2002 р. У 2001 році відправлено у відставку увесь уряд Ющенка. Це було поштовхом до формування могутньої опозиції. Упродовж осені-зими 2001 р. відбулося формування передвиборчих блоків. Основними суперниками на парламентських виборах стали опозиційний блок «Наша Україна» і провладний блок «За єдину Україну».
Вибори у березні 2002 р. відбувалися за мішаною виборчою системою. За підсумками голосування чотиривідсотковий бар’єр подолали: блок «Наша Україна» (23,55%), Комуністична партія України (20,01 %), Блок «За єдину Україну!» (11,79%), Блок Юлії Тимошенко (7,25%), Соціалістична партія України (6,87%), Соціал-демократична партія України (об'єднана) 6,27%. Вперше в історії незалежної України комуністична партія поступилася першим місцем у виборчих перегонах.
На початку роботи ВРУ нового скликання партії і блоки, що перемогли на виборах, утворили свої фракції. До фракції «Єдина Україна» увійшло 177 депутатів, до «Нашої України» — 118 депутатів, КПУ — 64, СДПУ (о) — 31, БЮТ — 23, СПУ — 22; 12 депутатів побажали залишитись позафракційними. Проурядові фракції, за рахунок депутатів, що обиралися в мажоритарних округах, отримали більшість у парламенті, тим самим нівелювавши перемогу опозиції. [ред.] Помаранчева революція
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Помаранчева революція.
Вибори Президента України 2004 р. стали переломними в історії держави. Кандидатом від влади став чинний Прем'єр-міністр України Віктор Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо лідера «Нашої України» Віктора Ющенка, колишнього Прем'єр-міністра у 2000—2001 рр., прихильника реформ.
У результаті голосування 31 жовтня 2004 р. голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%), Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Такий розподіл не виявив переможця, тому було призначено другий тур виборів — 21 листопада 2004 р. Після першого туру підтримати Ющенка закликали Олександр Мороз та Анатолій Кінах. Віктора Януковича підтримала Наталія Вітренко. Голосування другого туру відбулося зі значними порушеннями і фальсифікаціями. Оприлюднені ЦВК результати про перемогу В. Януковича разюче відрізнялися від даних екзит-полів, які засвідчували перемогу В. Ющенка. Обурені таким станом речей виборці відгукнулися на заклик опозиційного кандидата захистити свій вибір і вже ввечері 21 листопада зібралися на мітинг на центральній площі Києва — майдані Незалежності. З наступного дня мітинг переріс у масову мирну акцію протесту, яка тривала до 8 грудня 2004 р. і отримала назву «Помаранчева революція».
Своїм рішенням від 3 грудня 2004 року Верховний Суд України визнав недійсними результати другого туру президентських виборів і призначив переголосування другого туру на 26 грудня 2004 р.
Під час Помаранчевої революції Україна перебувала у центрі уваги світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів — бл. 12 тисяч осіб. Переголосування 26 грудня 2004 р. дало такі результати: за Віктора Ющенка проголосувало 51,99% виборців за Віктора Януковича — 44,21%. Інавгурація нового Президента України Віктора Ющенка відбулась 23 січня 2005 року. [ред.] Примітки ↑ В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 19-27 ↑ В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 39-47 ↑ В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 58-126 ↑ В. Греченко О. Ярмиш Історія України Торсінг 2005 ст. 129-146 ↑ Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 10 ↑ а б в Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 11 ↑ Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 12 ↑ Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 21 ↑ Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 22 ↑ Н. Яковенко Нарис Історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. сторінка 23 [ред.] Додаткові статті Вікіпедії Україна Українські державні утворення Список українських правителів Поділи України — динаміка i сучасний стан соціально-економічних відношень поділеної української держави Русь, Київська Русь, Руські князівства Велике князівство Руське Українські гетьмани і кошові отамани Західноукраїнська Народна Республіка Українська Народна Республіка Гетьманат Директорія УНР Карпатська Україна Нова Сербія Українська Радянська Соціалістична Республіка Історія України, хронологічна таблиця Заселення і господарське освоєння Степової України в XVI-XVIII ст. Список історико-культурних заповідників України Бібліографія Історії України Битви в історії України Список українських істориків [ред.] Джерела інформації Бібліографія Історії України Історія України В.Я. Білоцерківський Історія України Українська історична бібліотека exlibris - українська електронна бібліотека Гайдамака. Інформаційно-освітній ресурс Ізборнік. Першоджерела та наукові праці з історії України. [сховати] п • о • р Історія країн Європи Держави Австрія · Азербайджан1 · Албанія · Андорра · Бельгія · Білорусь · Болгарія · Боснія і Герцеговина · Ватикан · Велика Британія · Вірменія2 · Греція1 · Грузія1 · Данія · Естонія · Ірландія · Ісландія · Іспанія1 · Італія · Казахстан1 · Кіпр2 · Латвія · Литва · Ліхтенштейн · Люксембург · Македонія · Мальта · Молдова · Монако · Нідерланди · Німеччина · Норвегія · Польща · Португалія · Росія1 · Румунія · Сан-Марино · Сербія · Словаччина · Словенія · Туреччина1 · Угорщина · Україна · Фінляндія · Франція · Хорватія · Чехія · Чорногорія · Швейцарія · Швеція Залежні території Азорські острови2 · Акротірі і Декелія2 · Аландські острови · Гернсі · Гібралтар · Джерсі · Мен · Мадейра2 · Свальбард · Фарерські острови · Ян-Маєн Невизнані республіки Абхазія · Нагірний Карабах2 · Південна Осетія · Північний Кіпр2,3 · Придністров'я Території під контролем ООН Косово Примітки
1 Частково знаходиться на іншому континенті 2 Цілком на іншому континенті, але пов'язується з Європою. 3 Визнана лише Туреччиною. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ Стародавність (— 300 по Р.Х) Палеоліт • Мезоліт • Неоліт • Трипільська культура • Кімерійці • Скіфи • Сармати • Античні міста Північного Причорномор'я Раннє Середньовіччя (300—1240) Готи • Анти • Гуни • Венеди • Східні слов'яни • Хозарський каганат • Київська Русь • Половці • Князівство Феодоро • Херсонес Пізнє Середньовіччя (1240—1569) Галицько-Волинське князівство • Київське князівство • Велике князівство Литовське • Королівство Польське • Золота Орда • Кримське ханство Козаччина (1569 — 1775) Запорозька Січ • Річ Посполита • Хмельниччина • Гетьманщина • Коліївщина Новий час (1775 — 1917) Російська імперія: Малоросія • Слобожанщина • Новоросія • Кубань Османська Імперія: Чортомлицька Січ • Олешківська Січ • Задунайська Січ Австро-Угорщина: Галичина • Буковина Новітній час (1917 — 1991) Революція: УНР • Українська Держава • ЗУНР • Кубанська Народна Республіка • Зелена Україна • КНР СРСР: УРСР • Голодомор • Карпатська Україна • УПА Сучасність (після 1991) Незалежна Україна • Помаранчева революція п • о • р Категорії: Українці | Історія Європи | Історія України | Історія України за часом http://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_України ииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииииии Україна Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Україна
Прапор Герб Гімн: Ще не вмерла України і слава, і воля
Столиця Київ 50°27′ пн. ш.; 30°30′ сх. д. Найбільше місто столиця Офіційні мови Українська Державний устрій Змішана (парламентсько-президентська) республіка - Президент Віктор Ющенко - Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко - Голова Верховної Ради Володимир Литвин Незалежність від СРСР - Проголошено 24 серпня 1991 - Референдум 1 грудня 1991 - Визнано 26 грудня 1991 Площа - Загалом 603 628 км² (45) - Води (%) 7 % Населення - оцінка 1 серпня 2009 р. 46 022 300[1] (27) - Густота 76 осіб/км² (118) ВВП (ПКС) 2007 р., оцінка - Повний 1839 млрд грн. (29) - На душу населення 39 550 грн. (84) Валюта Гривня (UAH) Часовий пояс EET (UTC+2) - Літній час EEST (UTC+3) Домен Інтернет.ua Телефонний код +380
Украї́на (вимовафайл) — держава у Східній Європі, у південно-західній частині Східноєвропейської рівнини. На заході вона межує з Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою, на півночі — з Білоруссю, на північному сході та сході — з Росією, а на півдні омивається Чорним та Азовським морями. Столицею України є місто Київ.
На території сучасної України віддавна існували держави скіфів, готів, гунів та інших народів. Проте відправним пунктом української державності і культури вважається середньовічна доба Київської Русі. Формування саме української нації припало на часи Козацької революції під проводом Богдана Хмельницького та існування Війська Запорізького, а маніфестацією національної свідомості українців були українські держави початку XX століття. Сучасна держава Україна є результатом волевиявлення української нації 1 грудня 1991 року. Зміст [сховати] 1 Назва 2 Географія 2.1 Розташування 2.2 Рельєф 2.3 Водойми 2.4 Корисні копалини 2.5 Клімат 2.6 Фауна і флора 3 Історія 3.1 Кам'яний вік 3.2 Доба металів 3.3 Античні часи 3.4 Середньовіччя 3.5 Нова доба 3.6 XX століття 4 Державні утворення на українській території 5 Історичні та етнографічні регіони сучасної України 6 Політичний устрій 6.1 Президент України 6.2 Судова влада 6.3 Законодавча влада 6.4 Виконавча влада 6.5 Збройні сили 6.6 Міжнародні відносини 7 Адміністративний поділ 8 Економіка 8.1 ВВП України протягом років незалежності 9 Демографія 10 Релігія 11 Культура 11.1 Етнографія 11.2 Мова 11.3 Література 11.4 Мистецтво 11.4.1 Музика 11.4.2 Образотворче мистецтво 11.4.3 Театр 11.4.4 Кінематограф 11.5 Державні свята 12 Спорт 13 Дивись також 14 Примітки 15 Ресурси Інтернету 15.1 Історія та культура 15.2 Медицина Назва Докладніше у статті: Україна (назва)
Слов'янське слово «Україна» вперше згадується у Київському літописному зводі за Іпатіївським списком під 1187 роком[2]. Ним окреслювали терени Переяславського князівства, що входило до історичного ядра Русі поруч з Київським і Чернігівським князівствами. Це слово також зустрічається у руських літописах під 1189[3], 1213[4], 1280[5] і 1282[6] роками, позначаючи Галичну, Західну Волинь, Холмщину і Підляшшя. У литовських і польських хроніках та офіційних документах XIV—XVII століття «Україною» у широкому значенні називали руські землі Галичини, Волині, Київщини, Поділля і Брацлавщини, а у вузькому — територію середнього Подніпров'я.[7] Таке ж двояке значення цього слова зберігалося і з середини XVII століття, після постання руської держави Війська Запорозького.[8] У зв'язку з входженням останньої до складу Московії, а згодом і Російської імперії, слово «Україна» закріпилося за регіоном Подніпров'я, виступаючи синонімом слова «Малоросія»; ним також позначали Слобожанщину, заселену вихідцями з цього регіону. У другій половині XIX століття — початку XX століття, під впливом національного руху руської інтелігенції, назва «Україна» набирала значення руської етнічної території, а сам етнонім «русини» був витіснений етнонімом «українці».[7] У 1917 році була проголошена перша держава, яка використала слово «Україна» у своїй офіційній назві, — Українська Народна Республіка.
Етимологія слова «Україна» достеменно не відома. Згідно з однією з теорій, що оформилася під впливом польської і російської історіографії, воно означає «окраїну» або «прикордоння». Згідно з іншою теорією, якої притримуються більшість українських дослідників, «Україна» походить від слів «країна» або «край»[9]. Географія
Топографічна мапа України
Кримські гори біля Балаклави Докладніше у статтях: Географія України, Фізична географія України, Геологія України, Гідрогеологія України, Сейсмічність України, Річки України та Хімічне забруднення регіонів України Розташування
Україна розташована у центрі Східної Європи. Вона має спільні сухопутні державні кордони з Білоруссю на півночі, з Польщею на заході, зі Словаччиною, Угорщиною, Румунією і Молдовою на південному заході та з Росією на сході. Південь України омивається Чорним та Азовським морями. Також вона має морський кордон з Румунією, Росією, Болгарією, Туреччиною та Грузією.
Площа України складає 603 700 км². За цим показником вона посідає друге місце серед країн Європи після Росії. Територія України витягнута з заходу на схід на 1316 км і з півночі на південь на 893 км, лежить приблизно між 52°20′ та 44°20′ північної широти і 22°5′ і 41°15′ східної довготи. Крайній північний пункт — с. Петрівка Чернігівської області. Крайній південний пункт — мис Сарич (Автономна Республіка Крим). Крайній західний пункт — м. Чоп Закарпатської області. Крайній східний пункт — с. Червона Зірка Луганської області. Географічний центр України знаходиться біля смт Добровеличківка Кіровоградської області. Згідно з однією із методик вимірювання[10] географічний центр Європи розташований на території України, неподалік міста Рахова Закарпатської області.
Площа виняткової економічної зони України становить понад 82 тис. км².
Найбільшими чорноморськими портами є Одеса, Іллічівськ, Херсон, Севастополь, азовськими — Маріуполь, Бердянськ, Керч. Загальна протяжність кордонів 6992 км (із них сухопутних 5637 км). Довжина морської ділянки кордону: 1355 км (по Чорному морю — 1056,5 км; по Азовському морю — 249,5 км; по Керченській протоці — 49 км).
Загальна площа України становить 603 628 км², що складає 5,7 % території Європи і 0,44 % території світу. Україна є найбільшою країною, яка повністю знаходиться в Європі. Код країни за системою ISO 3166-1-alpha-2 — UA[11]. Рельєф Докладніше у статті: Рельєф України
Український степ у липні
Маючи Чорне море на півдні, кордони з Польщею, Словаччиною та Угорщиною на заході, Білоруссю на півночі, Молдовою і Румунією на південному заході і з Росією на сході країни. Більшість території країни — рівнина, однак на заході і в Криму є значні гірські масиви. Найвища точка — гора Говерла (2061 м). Степ розкинувся на північ та північний схід від Чорного моря.
Більша частина території належить до південно-західної околиці Східно-Європейської рівнини. Тут розташовані низовини (Поліська, Придніпровська, Причорноморська) і окремі височини до 300—500 м (Подільська, Придніпровська, Донецький кряж і інші). На півдні — Кримські гори (висотою до 1545 м, г. Роман-Кош), на заході — Українські Карпати (висотою до 2061 м, г. Говерла). Водойми
Більшість рік належить басейну Чорного і Азовського морів. Головні ріки — Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер і лиманів понад 8 тис. загальною площею бл. 3 тис. км2. Найбільше прісне озеро — Кундук (Сасик) — 204,8 км2 (між дельтами Дунаю і Дністра). Найбільше солоне оз. — Сасик-Сиваш — 71 км2 (Зах. Крим). На території України є 25 тис. 435 штучних водойм (водосховища та ставки). Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке, Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км2. Корисні копалини Докладніше у статтях: Корисні копалини України, Геологія України, Гідрогеологія України та Історія освоєння мінеральних ресурсів України
Україна входить в число провідних мінерально-сировинних держав світу. Україна, яка займає всього 0,4 % земної суші і де проживає 0,8 % населення планети, має в своїх надрах 5 % мінерально-сировинного потенціалу світу.
В Україні розвідано 20 тис. родовищ та проявів 111 видів корисних копалин — 200 видів корисних копалин, 120 з яких використовує людство сьогодні. З них 7807 родовищ 94 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів. Найбільше економічне значення мають кам'яне вугілля, нафта і газ, залізні і марганцеві руди, самородна сірка, кам'яна і калійна солі, нерудні будівельні матеріали, мінеральні води. Їх родовища знаходяться у різних геологічних регіонах України. За розвіданими запасами деяких корисних копалин Україна випереджає РФ, США, Великобританію, Францію, ФРН, Канаду та інш. Зокрема, за запасами і видобутком залізних, марганцевих, титано-цирконієвих руд, багатьох видів неметалічної сировини Україна в кінці XX ст. займала провідне місце серед країн СНД, Європи і світу. Клімат Докладніше у статті: Клімат України
Клімат помірний, переважно континентальний, на півд. березі Криму — субтропічний. Фауна і флора Докладніше у статті: Фауна і флора України Історія Докладніше у статті: Історія України Кам'яний вік
Ашель та мустьє на території України
Верхній палеоліт на території України
Перші люди на території сучасної України з'явилися в епоху раннього палеоліту, так звану ашельську добу, понад 900—800 тисяч років тому[12]. Заселення відбувалося з заходу на схід, кількаразовими хвилями, і тривало до 100 тисяч років тому.[13] У середньому палеоліті, так звану муст'єрську добу, що тривала 100—35 тисяч років тому, територію України займали неандертальці[14]. Антропогенез проходив в умовах періодичних зледенінь: г'юнцького, міндельського, ріського і в'юрмського[15], які формували природні зони України: тундру, лісостеп і степ.[16]
Люди сучасного типу, Homo sapiens або кроманьйонці, сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тисяч років тому. На теренах України мешкали представники європеоїдної раси, які витіснили неандертальців.[16] Кроманьйонці мали примітивну родову організацію і були суспільством мисливців-збирачів. Археологи знайшли біля 800 пам'яток цих людей в Україні і виділяють їх у закарпатську, дністровську, волинську, середньодніпровську та степову групи.[16] Серед них особливо виділяють природний останець Кам'яна Могила, який став культовим центром кроманьйонців степової зони[17].
Понад 10 тисяч років тому відбувся перехід від палеоліту до мезоліту, який співав із таненням льодовика та початком нової геологічної доби — голоцену. Загальне потепління збільшенню кількості населення[18]. Проте криза привласнюючого мезолітичного господарства поступово змусила людей приступити до відтворюючих форм: землеробства і скотарства. Це сприяло винаходу кераміки. Наступила нова доба неоліту, яка тривала протягом 6—4 тисячоліття до н. е. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився гумусний покрив землі. Неолітичні культури України формувалися під впливом досягнень осередків Близького Сходу, які імпортувалися, переважно, через Балканський півострів і Подунав'я[19]. Доба металів
З кінця 5 до початку 3 тисячолітя до н. е. в Україні тривала доба енеоліту, що позначилась впровадженням мідних знарядь праці. Стала виразнішою господарча спеціалізація природно кліматичних зон: скотарство у степу, землеробство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі.
Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була лісостепова Трипільська культура (4000—2100 до н. е.). Її носії будували протоміста, мали гончарські печі та власну знакову систему, тобто були близькі до створення власної цивілізації. Однак цьому завадив екстенсивний характер землеробства, який розпорошив сили трипільців[20]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацію скотарів і появою Ямної культури (2800—2300 до н. е.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають індоєвропейців[21]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні виникає Катакомбна культура (2300—1300 до н. е.), носії якої перебували у контактах з землеробською Культурою шнуркової кераміки (2300—1700 до н. е.), що займала територію Північно-Західної України[22]. Після XVII століття до н. е. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700—1300 до н. е.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а Культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура (1700—1200 до н. е.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю землеробів[23].
На XII—X століття до н. е. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільностями. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена. Античні часи Скіфська держава: VII—III ст. до н. е.
Скіфи населяли степи від Малої Скіфії (частина Румунії та Болгарії) до Сибіру. У VII ст. до н. е. скіфи витіснили з Північного Причорномор'я племена кіммерійців, утворивши тут пізніше свою державу з центром на Нижньому Дніпрі. У III ст. до н. е. розпорошені і витиснуті сарматськими племенами з степів (частково в Крим і до гирла Дніпра, де поступово злилися з місцевим населенням). Древньогрецькі поліси Північного Причорномор'я VII ст. до н. е. — V ст. н. е.: Борисфен (на острові в гирлі Дніпра); Тіра (нині Білгород-Дністровський); Ольвія (район Очакова); Керкинітіда (нині Євпаторія); Херсонес (нині Севастополь); Феодосія; Пантікапей з прилеглими більш дрібними колоніями (Німфей, Тірітака та ін.) — пізніше центр Боспорського царства (нині Керч);
Практично всі загинули або перенесли найглибшу криза у часи великих переселень народів в III—V ст. н. е., після чого вже не змогли відродитися як самостійні утворення. Боспорське царство — 480 до н. е. — кінець II століття до н. е., на території Криму з багатьма містами в Російському Приазов'ї. Понтійське царство III—I століття до н. е. — Мала Азія, Північне Причорномор'я, у т. ч. Боспор в I столітті до н. е. Розбите Римом і нізведене до статусу васала. Римська імперія — I століття до н. е. — III століття н. е. — Землі в пониззі Дунаю, Ольвія, Херсонес з околицями були прикордонними територіями Імперії, чиї володіння знаходились на південь і на захід. Відома римська фортеця Харакс на південь від Ялти. Держава готів — спочатку Польща, потім Україна, Східна Румунія, Молдова — III—IV ст. н. е. Столиця — Данпрстадт — ймовірно на Дніпрі між Дніпропетровськом та Запоріжжям або в районі Києва. З готами пов'язують Черняхівську культуру, а також залишки т. з. Зміївих валів в Центральній Україні загальною довжиною понад 1000 км. Розбиті гуннами в 375 р. і втекли у межі Візантійської імперії і далі в Західну Європу, де заснували пізніше великі царства в Італії-Паннонії та Південній Галіі-Іспанії. Держава гунів — IV—V ст. — від майбутньої Франції до Поволжя в V столітті н. е., з центром на землях Поволжя, потім Нижнього Дніпра і в Панноніі. Розпалася невдовзі після смерті вождя Аттіли в 453 році. Залишки гуннскіх орд розчинилися в Європі, а частково відкочувалі на схід в степи Євразії. Середньовіччя
Залишки Херсонесу Візантійська імперія — VI—X століття. Константинополь контролював південну частину Криму з центром у Херсонесі, що був васалом імперії. Велика Булгарія — 635—650 рр. — Приазов'я, нижнє і середнє Придніпров'я. Розбите хозарами. Переможені булгари відкочували у Середнє Поволжя, на Балкани, Північний Кавказ. Хозарський каганат — 650—965 рр. — Нижня Волга (столиця в дельті), Північний Кавказ, Дон, Сіверський Донець, Приазов'ї, східний Крим. В залежності перебували племена Поволжя та Середнього Подніпров'я. Розбитий київським князем Свендіслейфом (Святославом Ігоровичем). Київська Русь — Держава від дельти Дунаю і Тмутаракані до Балтики, Білого моря і Верхнього Поволжя. Як єдина держава з центром у Києві існувала з 882 р. (коли з Новгорода прийшла варязька дружина на чолі з Олегом і посадила правити в Києві Ігоря — сина Рюрика) до 1054 року, коли була розділена нащадками Ярослава на низку незалежних, часто ворогуючих князівств. Остаточно розпалася після 1132 р. Влада старшого — Великого князя — була після цього зазвичай лише номінальною, а в країні сформувалися нові регіональні центри: Галич, Суздаль та Володимир (де зазвичай і сидів відтепер Великий князь), Великий Новгород, Чернігів. Королівство Угорщина — XI—XVI століття. Після розпаду Київської Русі угорці зайняли Закарпаття. Після розгрому Угорщини турками в 1526 р. ці землі потрапили під контроль Трансільванского князівства (васалу Османської імперії), а після 1699 р. — Австрійської імперії. Київське князівство — з 1132 р., ще до монгольської навали опустилось до розряду другорядних князівств і практично увійшло до складу Галицько-Волинського князівства. У 1362 р. увійшло до складу литовських володінь, остаточно ліквідовано в 1470 р. Чернігівське князівство (1054—1356) — у 1356 р. увійшло до складу Великого князівства Литовського, після чого припинило існування. В 1503—1618 рр. Чернігівщина перебувала під владою Московського царства, після чого на короткий проміжок часу знов увійшла до складу Речі Посполитої (до 1648 р.) Переяславське князівство (1054—1239) — знищено монголами. Новгород-Сіверське князівство (1097—1523) — виокремилось зі складу Чернігівського князівства; ліквідовано Московським царем, під владу якого потрапило після 1503 р. Турово-Пінське князівство (Полісся). Галицьке князівство (1144—1199) — утворилося після з'єднання Перемишльського, Звенигородського і Теребовльского князівств (уділів) і в 1199 р. злилось з Волинським в Галицько-Волинське князівство. Волинське князівство (1054—1154) — розділилось на Володимирське і Луцьке. Луцьке князівство (1154—1228) — увійшло до складу Галицько-Волинського князівства. Галицько-Волинське князівство — 1199—1349 — Західна та Правобережна Україна. Ослаблене боярськими суперечками, було поступово захоплене литовцями і поляками. Золота Орда — 1240 — 1445/1502 рр. — Причорноморські та Приазовські степи до Дністра. Держава войовничих кочівників з нащадками Чингисхана на чолі. Столиця (Сарай) знаходилась на Нижній Волзі. Згодом держава через внутрішні суперечки розпалася на низку ханств (в т. ч. Кримське) і кочуючих по степах орд (в т. ч. Ногайська). Князівство Феодоро — XIII—XV ст. — Феодальне християнське князівство в передгір'ях південного Криму, затиснуте між татарськими степами та генуезькими володіннями на узбережжі. Столиця — фортеця Мангуп. Захоплено турками в 1475 році. Венеція — XIII—XIV століття. Венеціанські торговці викупили у золотоординських ханів право заснувати факторії на чорноморському узбережжі. Вони закріпилися в Білгороді-Дністровську і на Південному березі Криму — у Балаклаві, Гурзуфі, Судаку, Феодосії, Керчі. За допомогою Константинополя витіснені конкурентами — генуезцями. Генуя — XIV—XV століття. Володіла колоніями в Криму (Чембало, Гурзуф, Солдайя, Боспор, Каффа) і в гирлі Дністра (Бєлгород). У 1475 році генуезькі фортеці були захоплені турками. Велике князівство Литовське — 1325/1430 — 1569. Ослаблені боротьбою один з одним і з татарами західно-руські князівства поступово підпорядкувало собі Велике Князівство Литовське, яке згодом ліквідувало автономію князівств. Перед зовнішньою загрозою об'єдналося з сусідньою Польщею у 1569 р. у Річ Посполиту. За умовами Люблінської унії 1569 р. українські землі перейшли до Польщі. Молдавське князівство — XIV—XIX століття — Молдова контроювала деякі прилеглі до неї райони — частину Буджаку на півдні Бессарабії та Буковину. У XV—XIX століттях було васалом Османської імперії. Кримське ханство — 1441—1783 рр., — спочатку на території Криму, Одеської, Запорізької, Херсонської, Миколаївської та Донецької областей, в подальшому — Крим та землі, де кочували ногайські васальні племена: Лівобережжі нижнього Дніпра та Приазов'я, а також Кубань. Османська імперія — 1475 — 1774/1812. Турки контролювали Причерноморські степи від гирла Дунаю до гирла Дніпра, Південний берег Криму і район Керчі (центр — Кафа). В кінці XVII ст., втрутившись в громадянську війну в Україні, Порта деякий час володіла Поділлям. Витиснута з регіону Російською імперією в ході низки воєн.
|
