СЕМІНАР № 29ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ І СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIІ ст.» Мета: З’ясувати специфіку державного устрою, витвореного в ході національної революції середини ХVІІ ст., переконатися, що в основу державотворчого процесу була покладена модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. Розглянути особливості соціально-економічного розвитку українських земель в другій половині ХVІІ століття. План 1. Державний устрій України та наступ на нього царизму. 2. Російський уряд – опора відродження феодального землеволодіння у Гетьманщині. 3. Елементи буржуазних відносин у сільському господарстві; промисловості та торгівлі. 4. Еволюція соціальної структури населення. Рекомендації для підготовки відповідей і короткий їх зміст: Відповідь на перше питання повинна являти собою розгорнуту характеристику структури козацької держави. Держава мала самобутній адміністративно-територіальний устрій, який склався на основі традицій козацького самоврядування. Вона поділялася на полки і сотні, кількість яких не була сталою. Полково-сотенний устрій проіснував на Правобережній Україні до 1714 р., а на Лівобережжі до 1782 р. За типом правління вона становила державну форму автономії. З 1659 р. Гетьманщина перебувала у державно-правовій залежності від Московської держави (на Правобережжі від Польщі), спершу у формі номінального васалітету, а потім – обмеженої автономії. Державний устрій характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, єдиною податковою, судовою, фінансовою, військовою системою, повною свободою у зовнішніх зносинах. З укладанням Переяславського договору 1654 р. московський уряд розпочав систематичне обмеження суверенітету Гетьманщини, поступово довівши її до стану автономії. Вищу державну владу представляла три інституції – Генеральна військова рада, гетьман і рада старшин. Підвалиною гетьманської влади була система військово-адміністративного управління. Вищі військові органи – гетьман, Генеральна військова рада, рада генеральної старшини та гетьманський уряд – були водночас і вищими органами адміністративного управління. Гетьманщина мала свій бюджет, свою фінансову систему та грошовий обіг. Основною адміністративною одиницею Гетьманщини був полк. Кількість полків була різною від 16 до 30. Вища адміністративна, судова та військова влада на території полку належала полковнику та полковій старшині. Ця влада поширювалась і на козацьке, і на цивільне населення полку. Адміністративно-територіальними та військовими одиницями полку були сотні. Сотенну адмістрацію очолював сотник. Характерною рисою полково-сотенного устрою була чітка управлінська вертикаль (Гетьман – генеральна старшина – полковники – сотники). Така система забезпечувала ефективне і при потребі жорстке керівництво країною, особливо необхідне в умовах воєнного часу. Наступ царизму на державний устрій України розпочався з укладанням Переяславських статей 1659 року, а відчутно посилився в роки Північної війни (1700-1721 рр.). З 1708 р. царизм почав запроваджувати губернський адміністративний устрій, який спочатку співіснував з полково-сотенним поділом. Після антимосковського виступу І. Мазепи гетьманська влада суттєво обмежувалась. У 1709 р. до гетьмана І. Скоропадського був представлений царський резидент. Наступним відчутним кроком до обмеження влади гетьмана і старшина було утворення Малоросійської колегій. Готуючи відповідь на друге питання, необхідно нагадати, що на звільних від польської влади територіях були остаточно ліквідовані фільварково-панщинна система господарювання, велика земельна власність королівщини, польських і українських магнатів і шляхти. На аграрну політику гетьмана Б. Хмельницького активно впливала козацька старшина, яка прагнула стати крупними земельними власниками. Гетьман як міг регулював зростання великого землеволодіння новітньої еліти, та після його смерті і з посиленням впливу московської влади, цей процес стає некерованим. Росіяни починають отримувати в Україні великі землеволодіння, що призводило до появи непідконтрольних гетьману територій, на яких їхні власники старанно прищеплювали вивезене з Московії кріпацтво. Землеволодіння російських вельмож в Україні невпинно збільшується. Найбільшими землевласниками став О. Меншиков, П. Рум’яцев-Задунайський, Г. Потьомкін та ін. Наприкінці ХVІІ ст. дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, величина якої невпинно зростає. Упродовж ХVІІІ ст. цей процес поглиблюється і логічним його завершенням став царський указ 1783 р., який узаконював закріпачення селянства на Лівобережжі та Слобожанщині. Підбираючи матеріал для висвітлення третього питання, необхідно звернути увагу на характеристику стану сільського господарства, промисловості та торгівлі. Складання такої характеристики неодмінно підвиде до висновку, що найпомітнішими рисами соціально-економічного розвитку українських земель другої половини ХVІІ – початку ХVІІІ ст. були: зростання великого землеволодіння; обезземелення селянства та його покріпачення; поступальний розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникали мануфактури; збільшення товарності виробництва; поява і зростання паростків капіталістичного укладу в економіці; формування національного ринку. Сільське господарство та промисловість все більше втягувались у сферу товарно-грошових відносин.Цей процес прискорювали поглиблення поділу праці, поступова диференціація земель на сільськогосподарські та промислові зони, урбанізація тощо. Місцями здійснення товарно-грошових операцій були ярмарки, базари та торги.
Опорні поняття та терміни: ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА – найвищий орган управління в Україні часів Гетьманщини. Участь у ній могли брати всі, хто належав до козацького стану, іноді – делегації від міщан, запорожці, в окремих випадках – селяни. Постійного місця вона не мала, а найчастіше збиралася на Росаві та в Переяславі. Ради проводили гетьмани. РЕЗИДЕНТ – царський представник при гетьмані, представлений для постійного контролю. Вперше резидент був призначений при І. Скоропадському. Петро І спеціальною грамотою від 30 липня 1709 р. призначив резидентом до гетьмана А. Ізмайлова. Література: 1. Багалій Д. Історія Слобідської України. – Х., 1993. 2. Борисенко В.Й. Еволюція соціальної структури населення Гетьманщини. – К., 1997. 3. Борисенко В.Й. Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVIІ ст. – К., 1986. 4. Борисенко В.Й.Українська держава в другій половині XVIІ ст. // КС. – 1994. - № 5. 5. Гуржій О. До питання про кількість та етнічний склад населення України у другій половині XVIІ ст. // УІЖ. – 1993. - № 4-6. 6. Гуржій О. Інтелектуальна еліта Гетьманщини в країнах Західної Європи, Азії та Америки в контексті культурно-релігійних і політичних контактів // КС. – 2003. - № 2. – С. 22-30. 7. Гуржій О. Українська держава в другій половині XVIІ-XVIII ст.: кордони, населення, право. – К., 1996. 8. Дашкевич Я. Гетьманська Україна: Полки, Полковники. Сотні Лівобережжя // Пам’ятки України. – 1990. - № 2. 9. Мельниченко В.М. Торгівельні зв’язки між Лівобережною і Правобережною Україною у другій половині XVIІ ст. // УІЖ. – 1998. - № 1. – С. 69-76. 10. Муляр А.М Міграційні процеси на Правобережній Україні в кінці XVIІ – на початку XVIII ст. // УІЖ. – 2000. - № 2. – С. 94-101. 11. Пономарьов О. Про початок мануфактурного періоду на Україні // УІЖ. – 1970. - № 3. – С. 23-26. 12. Потульницький В. Інтелектуальні впливи Заходу на духовне життя української еліти в XVIІ-XVIII ст. // КС. – 2001. - № 1, 2, 3. 13. Смолій В., Гуржій О. Становлення української феодальної державності // УІЖ. – 1990. - № 10. 14. Струкевич О.К. Інституція гетьманства у політико-культурному сприйнятті старшинської еліти України-Гетьманщини // УІЖ. - № 4. – С. 49-59.
|
