Діяльності

Конфлікти в системі

Навчальний посібник

 

 

Київ

Видавництво НАДУ

 

Київ

Видавництво УАДУ

 

 

Передмова

 

Конфлікт - суспільний феномен, від якого залежить процес нормального людського розвитку. Тому в основу цього навчально-практичного посібника покладено діяльний підхід на базі соціо-психологічного аналізу пізнання взаємозв’язку й конструктивного­ та деструктивного впливу конфлікту на управлінські ролі.

З конфліктами пов’язано добро й зло, віджиле й нове, цікаве й нецікаве, прогресивне й реакційне, свідоме й несвідоме. Конфлікт­ має свою цінність і свої негативні сторони. Саме це повинні усвідомити громадяни та урядовці всіх рівнів, у тому числі й представ­ники управлінської еліти України. Дух демократії і гуманізму визначає нові пріоритети в житті українського суспільства.

Відомою є істина, що людське життя суперечливе, у ньому кожний індивід так чи інакше самовизначається й самоутверджується в процесі конфліктогенної взаємодії.

Згідно з сучасними поглядами, конфлікт вважається неминучим явищем і охоплює найрізноманітніші сфери людського буття.

Формуючи політику та психологію сучасного світосприйняття, демократичне суспільство завжди створювало умови для проблемного пошуку й динаміки прогресивного розвитку. Саме так історично розвивалося суспільство, такі наші реалії і сьогодні, так завжди розвиватиметься суспільний процес, в якому особисті­сть виступає і цінністю, і творцем, а творчість завжди проблемна, пошукова, конфліктна. Творчість потребує інноваційного хисту, легко відходити від колишніх стереотипів, йти на ризик, прогнозувати й утверджувати нове у вічному конфлікті віджилого та прийдешнього. Ефективність діяльності Української держави сьогодні залежить від творчості її еліти, яка повинна бути совістю нації і яку треба виховувати й ростити. Цей процес конфліктний, бо вона не завжди поводить себе в управлінських процесах елітар­но, це доводять нам історичні реалії і наше сьогодення.

Існують закономірні вимоги до влади, які не залежать ні від часу, ні від країни. Ще у XVІ ст. Н. Макіавеллі писав у роботі “Державник”, що “державник повинен бути в очах людей співчутливим, вірним своєму слову, милостивим, відвертим, благочестивим”.

Увага до проблем навчання, підвищення кваліфікації управлінців різко зросла в усьому світі за останні 10 років й продовжує активно зростати.

Український народ повинен напружено працювати, поки не виведе свою державу в ряд процвітаючих країн. “Важка дорога до Бога, але треба йти!” - так казали наші пращури. У нас є мета - побудова багатої демократичної Української держави та утвердження в ній громадянського суспільства.

Особливістю цього навчального посібника є його цільова спрямованість, з одного боку, на поповнення знань та інформації фахівцям з проблемних питань конфліктології і психології управлінської діяльності, а з другого - на розвиток навичок та вмінь розв’язувати проблеми спілкування та управління на рівні сучасних потреб соціуму, враховуючи український менталітет, надбання віт­чизняної і світової науки та практики.

 

Розділ 1

Конфлікт - феномен суспільного розвитку

 

Глава 1. Вивчення конфліктів

має своє минуле і сьогодення

Tertum non datur (третього не дано).

Латинське прислів’я

Сьогодні нікому не потрібно доводити, що наука, пов’язана з вивченням конфліктів, має право на існування.

Ми в Україні, як і в країнах постсоціалістичного простору, виявилися непідготовленими до такої складної проблематики, як “конфлікт-феномен суспільного розвитку”. Орієнтація на “безкон­фліктний” розвиток суспільства робила проблематику конфліктів­ безперспективною. Це призвело не тільки до її фактичного виключення з галузі наукового дослідження, а й до того, що в суспільстві­ не сформувалися механізми роботи з конфліктами, особливо в сист­емі управлінської діяльності державної служби.

У буденному спілкуванні слово “конфлікт” використовується стосовно до широкого кола явищ - від збройних сутичок та протистояння різних соціальних груп, до службових чи подружніх суперечностей.

Слово “конфлікт” походить від латинського conflictus - зіткнення і практично в незмінному вигляді входить в інші мови (conflict - англійська, conflikt - німецька, conflit - французька, конфлікт - українська та ін.).

Поняття конфлікт сьогодні не належить якійсь одній галузі знань науки чи практики. Це соціальний феномен, який пронизує всі сфери людського соціуму, тому й почали його вивчати фахівці різних галузей науки. Крім того, існує наука, предметом якої висту­пають проблемні ситуації та конфлікти - конфліктологія. Сама ж наука конфліктологія має інтегративний характер і збагачується життєвим досвідом та теоретичними напрацюваннями вчених.

1.1.1. Коротко про конфлікт в історії суспільної думки

Історія розвитку людства з найдавніших часів до наших днів проілюструвала, що конфлікти завжди були, є і будуть.

Сучасним управлінцям і спеціалістам різного профілю необхідні знання та навики у галузі конфліктології управління та профілактики конфліктів, тому важливо в наш час вивчати основи конфліктології. Проблеми конфліктології, конфліктних ситуацій завжди цікавили вчених, політиків, практиків, людей.

Науки будь-якого профілю - (філософія, світові релігії) оперують поняттями конфлікту через силу добра і зла, порядку і хаосу.­ Наприклад, історики прагнуть виявити причини розвитку і занепаду держав, глибоких криз та тривалих розквітів у житті окремих­ народів - усі ці процеси протікають проблемно, конфліктно.

Давньогрецькі філософи замислювалися над природою конфліктів. Анаксимандр (б. 610-547 рр. до н.е.) твердив, що речі виникають з постійного руху “апейрону” - єдиного матеріального начала, що приводить до виділення з нього протилежностей, а відтак - конфліктно.

Античний філософ Геракліт (б. 530-470 рр. до н.е.) вважав, що у світі все народжується через ворожнечу і розбрат, що єдиний закон, який панує у Космосі, - війна - батько і цар всього. Це перша спроба дати позитивне трактування боротьби в процесі суспіль­ного розвитку через проблемність і конфліктність.

У середні віки Хома Аквінський (1225-1274 рр.) розвивав думку, що війни припустимі в житті суспільства, тобто конфлікти є об’єктивною реальністю.

Еразм Роттердамський (1469-1536 рр.) вказував на наявність власної логіки конфлікту, який розпочався і втягнув в орбіту свого впливу все нові і нові сили.

Френсіс Бекон (1561-1626 рр.) вперше піддав глибокому теоретичному аналізу причини соціальних конфліктів в Англії.

Імануїл Кант (1724-1804 рр.) вважав, що стан миру між людьми, що живуть по сусідству, не є природним станом... останнє є станом війни або загрози, тобто проблемності та конфліктності в системі геополітичних процесів.

Георг Гегель (1770-1831 рр.) писав, що головна причина конфліктів корениться в соціальній поляризації між нагромадженим багатством, з одного боку, і прив’язаним до праці народом - з іншого.

Чарльз Дарвін (1809-1902 рр.) запропонував теорію еволюції, основні ідеї якої виклав в роботі “Походження видів шляхом природ­ного відбору, або Збереження сприятливих порід в боротьбі за життя”, заявив, що розвиток живої природи здійснюється в умовах постійної боротьби за виживання, тобто постійного конфлікту.

Польсько-австрійський юрист Людвиг Гумплович (1838-1909 рр.) у книзі “Расова боротьба” висунув своє бачення соціальних конфліктів. Він розглядав суспільство як сукупність груп людей, що борються за виживання, панування. Соціальне життя це є групова взаємодія:

- конфлікти - суть історичного процесу, вони вічні, змінюються лише їх форми;

- диференціація суспільства на панівних і підлеглих - явище вічне;

- конфлікти сприяють єдності суспільства.

Німецький соціолог Георг Зіммель (1858-1918 рр.) вважається першим, хто запровадив в науковий обіг термін “соціологія конфлікту”. Він вважав, що серед таких стійких форм соціальної взаємодії, як авторитет, договір, підлеглість, співробітництво особливе місце займає конфлікт.

Великий інтерес серед конфліктологів кінця ХІХ - початку ХХ ст. викликала соціологічна теорія Карла Маркса (1818-1883 рр.). Марксизм визнає соціальні конфлікти, колізії, антагонізми як можливі, а в умовах класової боротьби - і як неминучі явища суспільного буття. Помилковість марксистів полягала в тому, що вони вважали можливим у майбутньому, після знищення приватної влас­ності на засоби виробництва, створити умови для ліквідації антагоністичних відносин як бази соціальних конфліктів і що буде побудовано безконфліктне суспільство.

Г.Ратценхофер (1842-1904 рр.) - боротьба за існування стала предметом його вивчення. Абсолютна ворожість рас - основні процеси і явища життя. З цих процесів він виводить теорію конфліктності суспільних відносин.

У.Саммер (1840-1910 рр.) - основним соціальним конфліктом у суспільстві вважав “конфлікт інтересів” та ін.

1.1.2. Сучасні теорії конфліктів

Починаючи із середини ХХ ст., відбувається активний розвиток науково-практичного осмислення конфліктів.

Спочатку була запропонована модель рівноваги суспільства, пов’язана з методологією структурно-функціонального аналізу­. Суспільство розглядалося як цілісне утворення, в якому гармонійно взаємодіяли його складові. Представники цього напряму (найбільш відомий з них - американський соціолог Т.Парсонс) підкреслювали роль саморегулюючих механізмів суспільного життя, які підтримують стійкість всієї системи; конфлікт вони розглядали як властиве людському суспільству явище. Для Парсонса конфлікт деструктивний, дисфункціональний і руйнуючий.

Проблемам конфліктів були присвячені роботи З.Фрейда, К.Юнга, Е.Берна та інших авторів.

Австрійський психолог Зигмунд Фрейд (1856-1939 рр.) створив одну з перших концепцій конфліктології - теорію психоаналізу. Згідно з його теорією поява і розвиток внутрішньоособистісних конфліктів визначається зіткненням усередині особистості підсвідомих психічних сил, головною з яких є лібідо (сексуальний потяг) та необхідність вистояти у ворожому для індивіда соціальному середовищі. Заборони з боку останнього завдають душев­ної травми, придушують енергію підсвідомих потягів, які прориваються обхідними шляхами у вигляді невротичних синдромів. З.Фрейд вказував на необхідність пошуку причин міжособистісних конфліктів у сфері несвідомого.

Послідовник З.Фрейда швейцарський психолог Карл-Густав Юнг (1875-1961 рр.) заснував школу аналітичної психології, висунув концепцію існування колективного несвідомого, запропонувавши типологію характерів особистості, що до певної міри пояснювала поведінку особи в конфлікті.

У 60-ті роки ХХ ст. були опубліковані праці американського психотерапевта Ерика Берна (1902-1970 рр.), який на основі синтезу ідей психоаналізу та інтеракціонізму (Г.Міда) створив теорію трансактного аналізу. Згідно з Е.Берном, структура особистості включає у себе три компоненти-стани: “дитина” (джерело спонтанних емоцій, прагнень та переживань), “родич” (потяг до стереотипів, забобон, повчання) і “дорослий” (раціональне і ситуативне ставлення до життя). В процесі взаємодії людей здійснюється трансакція. Якщо реалізується непересічна трансакція, спостерігаються безконфліктні стосунки. Якщо виникає пересічна трансакція, процес спілкування порушується і може виникнути конфлікт.

Німецький соціолог Ральф Дарендорф та інші дослідники узагальнили теорію “Конфліктної моделі суспільства”, діалектичну теорію конфлікту, прагнули визначити й показати загальні для усіх суспільних систем причини конфліктів, а також намалювати шляхи оптимізації конфліктного процесу.

Разом з тим Р.Дарендорф виділяв не тільки негативні сторони конфлікту, а й позитивні. Конфлікт, на його думку, може бути джерелом інновацій, соціальних змін. Дарендорфа вважають класиком конфліктології.

Інший американський учений М.Амстуті розвинув ідею “корисності” та “негативності” (шкідливості) конфліктів.

Конфлікт є корисним тому що:

- може запобігти більш серйозним конфліктам (роблять розрядку в колективі, уникають великого насильства, дають можливість розв’язувати проблеми цивілізаційним шляхом);

- стимулює творчість та ініціативу;

- з’ясовує позиції та інтереси його учасників тощо.

Конфлікти шкідливі, оскільки нерідко ведуть до безладу, нестабільності, насильства, уповільнюють та ускладнюють прий­няття рішень тощо.

У 1956 р. Л.Козер видав книгу “Функції соціального конфлікту”, в якій дав своє визначення конфлікту, довів, що не існують соціальні групи без конфліктних стосунків і що конфлікти мають негативне та позитивне значення для функціонування суспільних систем та їх змін. Він стверджував, що чим більше незалежних один від одного конфліктів, тим краще для суспільства. Ця його книга справді відіграла історичну роль в оформленні конфліктології як науки та її подальшої долі.

Л.Козер вважає, що “конфлікт у власному розумінні слова є боротьба, що виникає через дефіцит влади, статусу або засобів, необхідних для задоволення цінностей, і яка передбачає нейтралізацію або знищення цілей противника”.

Основні положення “теорії конфліктного функціоналізму” Л.Козера полягають ось у чому:

• чим сильніше незаможні групи сумніватимуться в законності наявного розподілу недостатніх ресурсів, тим вищою є ймовірність того, що вони можуть стати призвідцями конфлікту;

• чим більша знедоленість, яку переживають групи, тим вища достовірність того, що ці групи стануть ініціаторами конфлікту;

• чим більше груп вступають у конфлікт через свої об’єктивні­ інтереси, тим легший конфлікт і навпаки, - чим більш конфлікт пов’язаний з неправдою, тим він гостріший;

• чим більш жорсткою є соціальна система, тим менше інституціалізованих засобів для погашення конфлікту та зняття напруги, тим гострішим є конфлікт;

• чим менше між учасниками злагоди щодо спільної мети, тим тривалішим є конфлікт;

• чим менше піддається інтерпретації символічний зміст перемоги чи поразки з протилежного боку, тим тривалішим є конфлікт;

• чим швидше лідери конфліктних груп зможуть зрозуміти, що повне досягнення мети коштує дорожче, ніж перемога, тим коротшою буде тривалість конфлікту;

• чим гостріший конфлікт, тим більша ймовірність того, що в конфліктних групах складуться централізовані структури прий­няття рішень, тим краще він сприятиме зміцненню структурної і моральної згуртованості;

• чим більше стосунків між головними конфліктними групами мають первинний характер, тим гострішим є конфлікт, тим більше він призводить до придушення інакомислення та відхилень у кожній групі і посилює підпорядкування основним нормам і цінностям;

• чим частіше трапляються конфлікти, тим менша ймовірність того, що вони відображають різні думки з основних цінностей, тим більшою мірою їх функціональне значення полягає в тому, щоб підтримувати рівновагу;

• чим частіші і слабкіші конфлікти, тим вищою є достовірність того, що вони сприятимуть створенню нормативного регулювання конфлікту.

Таким чином, бачимо, що в основі будь-якого конфлікту лежать особистісні інтереси індивідів, які мають приймати рішення як на мікрорівні, так і на макрорівні.

1.1.3. Зміни епох - зміни конфліктологічної парадигми

Наприкінці ХХ ст. вже склалося сприйняття конфліктології як науки і практики.

Конфліктологія має кілька напрямів:

- філософсько-соціальний - охоплює загальні тенденції розвитку конфліктів на макрорівні;

- організаційно-соціологічний - вивчає причини конфліктів, динаміку конфліктів організацій, груп, колективів;

- індивідуально-психологічний - вивчає психофізіологічні особливості та характеристики окремих особистостей, їх поведінку в конфлікті.

Організаційно-соціологічний напрям розвитку конфліктології тісно переплітається з управлінськими дисциплінами:

- управління персоналом (комплексний вплив на працівника);­

- управління поведінкою - система заходів щодо формування принципів, норм поведінки людей в організації;

- організаційна поведінка - систематичний науковий аналіз індивідів, груп, організацій з метою зрозуміти, спрямувати та вдосконалити індивідуальне виконання і функціонування організації.

Саме праці Р. Дарнедорора та Л. Козера створили можливість розглядати конфлікт за рахунок більш строгого визначення проблем­них полів їх дослідження. Поняття конфлікту починає відокремлюватись від поняття боротьби, набуває більш визначеного змісту і більш конкретного опису, конфлікт перестає бути абстрактним.

Американські автори мають своє бачення причини конфліктів, яке дещо відрізняється від вітчизняного, оскільки і стиль життя, і менталітет американського народу інший. Перш за все вони відзначають наступні причини: взаємозалежність завдань, розбіж­ність у цілях, розбіжність в уявленнях та цінностях.

1. Сама можливість конфлікту існує там, де одна людина залежить від іншої.

2. Можливість конфліктів збільшується із збільшенням спеціалізації організації та розподілу її на підрозділи. Це відбувається внаслідок того, що спеціалізовані підрозділи самі формують свої цілі і прагнуть приділяти більше уваги досягненню їх, ніж цілей усієї організації.

3. Замість об’єктивної оцінки ситуації люди вважають себе, свій відділ найголовнішим у вирішенні будь-якого питання. При поганій організаційно-виховній роботі таке трапляється [92, с. 320].

На думку вітчизняних учених, що вивчають психологію управління, конфлікт - це явище міжособистісних та групових стосунків. Будь-який конфлікт є намаганням здобути перемогу, створити ідею, здійснити вчинок. Тому управлінці переконують, що конфлікт - це й своєрідний можливий показник неправильної управлінської діяльності [45; 52; 61].

Стереотипом конфліктів побутує така думка, начебто конфлікт - це щось вкрай погане та шкідливе.

Американська школа сформувала своє бачення конфлікту: коли негативно думають про конфлікт, то асоціюють його з агресією, суперечками, війнами. Тому і конфлікти для них щось небажане (вербівська школа) [18, с. 45].

Європейська “школа людських стосунків” теж вважає, що конфлікт - показник неефективної діяльності, організації та поганого управління. На думку вчених - добрі взаємини в організації можуть запобігти виникненню конфліктів.

Сучасні теоретики-управлінці більш схильні вважати, що в організаціях з ефективним управлінням деякі конфлікти не тільки можливі, а й можуть бути бажаними.

Цікавим є те, що конфлікт - це не завжди погано чи добре, це певний показник розвитку організації. Позитивною роллю конфлікту є його діагностуюча сутність - він допомагає виявити “вузькі місця”, “проблемні зони”, наболілі питання, оцінити процеси організації та ефективності праці тощо.

Правда, “не помічаючи конфліктів”, керівник може понизити інтерес до праці у працівників, може статися плинність кадрів та інші негативні дії.

Ден Тьєсвольд відмічає, що конфлікт - це викривлення нормального виробничого процесу та існування колективу взагалі [95, с. 80].

Проте не бажано в такому разі бути категоричним, оскільки виокремлюють у колективі конфлікти необхідні та зайві. Зайві конфлікти можуть протікати паралельно чи окремо, це так звані невиробничі конфлікти в колективі (сімейні).

Іноді поняття конфлікт тлумачать дуже широко, включаючи у його сферу навіть природні явища. Одне з таких тлумачень конфлікту запропонував американський учений Боулдінг. Він вважає, що конфлікт - це всеохоплююча категорія, яка властива живому і неживому світу, що виступає базовим поняттям для аналізу процесів соціального, фізичного, хімічного і біологічного середовища. Всі конфлікти мають суспільні функції, властивості і тен­денції виникнення, перебігу і врегулювання.

А.Я. Анцупов, А.І. Пепілов вважають, що “під конфліктом мається на увазі найбільш гострий спосіб розв’язання значущих протиріч, що виникають у процесі взаємодії, яка полягає у протидії суб’єктів конфлікту і значно супроводжується негативними емоціями” [2, c. 8].

Деякі фахівці вважають, що принаймні на сьогодні не можна дати вичерпного визначення конфлікту і тому більш доцільно обмежитися суттєвими ознаками, дати інваріантні характеристики. Н.В. Гришина такими характеристиками вважає: а) біполярність протистояння двох начал); б) активність (вона спрямована на подолання суперечностей між цими началами); в) наявність активного суб’єкта чи суб’єктів як носіїв конфлікту [18].

Визначення конфлікту інколи доповнюють виділенням основних ознак, а також необхідних умов його виникнення. Так С.М. Ємильянов визначає конфлікт, як стосунки між суб’єктами соціальної взаємодії, які характеризуються їх протиборством на основі протилежно спрямованих мотивів (потреб, інтересів, цілей, ідеалів, переконань), або суджень (думок, поглядів, оцінок і т.п.) [28, c. 22].

Водночас він вважає, що така ознака конфлікту є недостатньою для висвітлення суті конфлікту, що необхідно виділити його основні ознаки і сформулювати необхідні і достатні умови його виникнення. Він виділяє такі ознаки: 1) конфлікт завжди виникає на основі протилежно спрямованих мотивів або суджень; такі мотиви і судження є необхідною умовою виникнення конфлікту; 2) конфлі­кт - це завжди протиборство суб’єктів соціальної взаємодії, яке характеризується заподіянням взаємної шкоди (моральної, матеріальної, фізичної, психологічної і т.п.). Виходячи з цього, автор вважає необхідними і достатніми умовами для виникнення конфліктів наявність у суб’єктів соціальної взаємодії протилежно спрямованих мотивів або суджень, а також стан протиборства між ними.

Отже, конфлікти - це динаміка, джерело змін у суспільних та особистісних стосунках. Тому найкраща стратегія, яка потрібна управлінцю в його практичній діяльності, в організації - це бути “на ти” з проблемами та конфліктами, не лякатися, а жити разом з ними, запобігаючи їм думкою, щоб уміло відреагувати на їх причини і дати компетентні відповіді на питання: врегулювати чи запобігти конфлікту.

 

Глава 2. Конфлікт: його суть,

складові, психологія

Усякий, хто хоче змінити людей,

повинен перш за все змінити

умови їх життя.

Народна мудрість

1.2.1. Структурні елементи конфлікту

З чого почати вивчення конфліктів? Найперше - з визначення причин конфлікту. Як правило, справжні причини конфліктів замовчуються, водночас конфлікти втягують у свою орбіту все нових і нових учасників.

Можна подати таку схему конфлікту:

конфліктна ситуація + інцидент ® конфлікт

Розглянемо суть цих понять з прагматичної точки зору.

Конфліктна ситуація - це нагромадження суперечностей, що вміщують суттєву причину конфлікту.

Інцидент - це збіг обставин, що є приводом для конфлікту.

Як відомо з практики, найчастіше конфлікт виникає не зненацька. Йому передують певні прояви поведінки, що виступають його сигналом. У зв’язку із цим заслуговує на увагу аналіз сигналів. Спробу дати перелік їх зробили Х.Корнеліцс, Ш.Фейр.

Автори виділяють такі сигнали конфлікту:

• криза (проявляється у відчайдушних суперечках, коли люди ображають одне одного, втрачають контроль над емоціями, здатні до крайнощів);

• напруження (цей стан спотворює сприйняття іншої людини, її вчинків, взаємини з нею стають причиною занепокоєності);

• непорозуміння (як правило, виникає через неправильні висновки з певної ситуації внаслідок відсутності взаєморозуміння);

• інцидент (як правило, це є лише привід, який може викликати деяке роздратування);

• дискомфорт (інтуїтивне відчуття, що щось “не так”).

Конфлікт - це відкрите протистояння, як наслідок інтересів і позицій, що взаємо виключають одні одних.

Існує думка, що врегулювати конфлікт означає:

- ліквідувати конфліктну ситуацію;

- вичерпати інцидент.

Однак життєвий досвід доводить, що коли конфліктну ситуацію з об’єктивних причин подолати неможливо, то варто бути дуже обачним, щоб не створити інциденту як попередника конфлікту.

Стрижневу роль у врегулюванні конфлікту відіграє правильне формулювання конфліктної ситуації. Це повинен робити кваліфікований фахівець, який добре обізнаний з причинами конфлік­тів.

В.А. Шейнов у роботі “Конфлікти в нашому житті та їх врегулювання” пропонує “Правила найбільш ефективного вивчення конфліктної ситуації” [119]. Їх шість.

Правило 1. Пам’ятайте, що конфліктна ситуація - це те, що необхідно долати.

Правило 2. Конфліктна ситуація завжди виникає раніше за конфлікт. Конфлікт виникає одночасно з інцидентом.

Правило 3. Сам опис конфліктної ситуації повинен підказувати, що робити, як себе поводити в ній.

Правило 4. Поставте собі запитання “чому?” і думайте над ним до того часу, доки не з’ясуєте першопричини, з якої виникають конфліктні ситуації.

Правило 5. Сформулюйте конфліктну ситуацію своїми словами, по можливості не повторюючи слів з описання конфлікту.

Суть цієї ситуації в тому, що при розгляді конфлікту багато говоримо про його видимі сторони (про конфлікт та інцидент). До розуміння конфліктної ситуації приходимо після певних висновків та узагальнень. Таким чином, у її формулюванні з’являються слова, яких не було раніше.

Правило 6. У формулюванні конфліктної ситуації бажано обходитися мінімумом слів (“стислість - сестра таланту”).

Таким чином, конфліктна ситуація - це діагноз хвороби під назвою “конфлікт”. Тільки правильний діагноз веде до можливого виліковування такої хвороби. Як бачимо, в тому і полягає потреба вивчати проблеми та теорію конфліктів (у рамках можливого).

Для аналізу структури конфлікту необхідно виділити основні його складові.

І. Конфліктні сторони - окремі особи або групи, можуть бути змішані, а інші учасники - співчувальники (з одного або з другого боку), провокатори (підбурювачі), примирювачі, консультанти, невинні.

ІІ. Зона розбіжностей - предмет, факт, проблема. Вона не завжди може бути легко виявлена. Нерідко учасники конфлікту самі її чітко не уявляють. Однак, коли почнуть конфліктувати, зона розбіжностей розбухає, у ній виникають все нові й нові зони. Коли конфліктологи досягають згоди за якимось пунктом, то зона розбіжностей звужується. При ліквідації всіх розходжень вона зникає, що означає завершення конфлікту.

ІІІ. Уявлення про ситуацію. Кожен з учасників має своє уявлення про конфліктну ситуацію. Конфліктанти бачать справу по-різному - це, власне, і створює грунт для їх зіткнення. Стосовно до конфлікту це значить: якщо людина вважає конфліктну ситуацію реальною, то це тягне за собою реальні конфліктні наслідки.­

IV. Мотиви. Чому двоє людей уявляють собі одне і те ж по-різному? Для цього повинні бути якісь причини. Причин багато. Великий Шекспір писав, що кожна людина - цілий світ у мініатюрі, який ніхто ніколи не зможе пізнати й зрозуміти повністю. Однак у кожної людини складається свій комплекс установок, потреб, інтересів, думок, ідей. Мотиви можуть бути як усвідомленими, так і неусвідомленими. Конфліктологові далеко не завжди легко зрозуміти мотиви, якими керуються конфліктанти. Люди нерідко приховують справжні мотиви своєї поведінки, бо самі їх як треба не розуміють, навіть інколи щиро помиляються стосовно них. Для конфліктолога дуже важливо розібратися в мотивах, намаганнях конфліктантів, оскільки інакше не зрозуміти їх поведінки і спрямувати хід конфлікту на конструктивне врегулювання.

V. Дії. Коли у людей, які конфліктують, є зона розбіжностей, різні уявлення про ситуацію, що виникає у зв’язку з існуванням цієї зони, які суперечать одна одній, водночас нездійсненні мотиви і цілі - то, природно, що ці люди починають поводити себе так, що їх дії стикаються. Дії кожної сторони заважають іншій стороні досягти своєї мети - тому їх дії набувають в очах обох негатив­них, некоректних оцінок. Конфліктолог повинен бачити за видимими проявами конфлікту його невидимі сторони. Така його місія.­

У конфліктних стосунках доцільно виділити об’єктивні й суб’єктивні фактори, дії яких штовхають людей на конфлікт.

Об’єктивні фактори - це реальні обставини, суб’єктивні фактори - це чинники, що являють собою стимули до конфліктних дій, зумовлені ілюзорними обставинами, що такими видаються­ конфліктантам.

Нині досить поширеною є схема аналізу конфлікту, розроблена Л.А.Петровською. Ця схема включає: а) структуру конфлікту;­ б) його динаміку; в) функції; г) типологію.

Мають місце й інші спроби побудови системи понять для опису конфліктів. Так на основі аналізу різних підходів до понятійного розгляду пропонують: 1) сутність конфлікту; 2) його генезу; 3) еволюцію конфлікту; 4) класифікацію; 5) структуру; 6) дина­міку; 7) функції; 8) особу в конфлікті; 9) запобігання; 10) врегулювання; 11) методи вивчення конфлікту [2].

На нашу думку, цей підхід включає весь комплекс методологічних і методичних засобів дослідження проблеми конфлікту. Проте наука і практика потребують різних підходів, оскільки жоден з конфліктів не є тотожним один до одного.

1.2.2. Класифікація конфліктів

Остерігайся сам того,

чого не схвалюєш в інших.

Катон Старший

У науковій та науково-практичній конфліктологічній літературі мають місце такі підходи щодо класифікації конфліктів.

За масштабом розрізняють глобальні та парціальні конфлікти.

У парціальних конфліктах має місце протиборство окремих працівників з керівником або працівників між собою. Суперечності парціальних конфліктів врегульовуються найчастіше авторитетом керівника.

Учені, виділяючи критерії класифікації конфліктів, визначають такий критерій, як ставлення людини до конфлікту. Наприклад, можна виділити такий поділ:

- конфлікти, що оцінюються як небажані, - при цьому з’являється захисна позиція особи;

- конфлікти, що сприймаються людиною як необхідні - в такому разі людина поводиться більш природно, адекватно.

Досить цікаву класифікацію конфліктів дає О.О. Єршов [30].

1. За джерелом: а) конфлікти, що виникають у результаті дій об’єктивних факторів соціальної ситуації; б) конфлікти, що виникають у результаті зіткнення потреб, мотивів, поглядів, поведінки.

2. За змістом: а) конфлікти як ділові справи; б) конфлікти як особисті інтереси.

3. За значущістю: а) конфлікти, важливі лише для окремих працівників; б) конфлікти, важливі для окремих індивідів, груп, прошарків населення тощо.

4. За типом врегулювання: а) конфлікти, що призводять до модифікацій обох сторін; б) конфлікти, що призводять до знищення однієї із сторін, її позицій, стереотипів, установок; в) конфлікти, що призвели до іншої точки зору як одну, так й іншу сторону.

5. За формою прояву: а) конфлікти того чи іншого напряму дії, поведінки (“наближення-віддалення”, “наближення-наближен­ня”, “віддалення-віддалення”); б) конфлікти тієї чи іншої якості, інтенсив­ності дії, поведінки; в) конфлікти, що виражаються вербально чи іншими засобами - невербальними (мовчання, поза, погляд при сприйнятті суперника); г) за типом структури взаємин - приховані, відкриті; д) за соціальною формалізацією - конфлікти офіційні та неофіційні тощо; е) конфлікти “прав та обов’язків” (див. рисунок).