Л. Козер: позитивні функції внутрішньогрупових конфлік­тів.

Людське суспільство не може існувати без спілкування і без конфліктності. Завдяки конфлікту виявляється можливим первинне становлення єдності чи його відновлення, якщо воно було порушене раніше.

Л. Козер вважає, що в чим тіснішому контакті перебуває група, тим конфлікт інтенсивніший (прикладом можуть слугувати Соловки, Колима). Він аргументує це тим, що висока частота взаємодії сприяє інтенсифікації емоційних проявів індивідів, у тому чис­лі й ворожості, виникнення якої, знову ж таки через тісну взаємодію, сприйматиметься як небезпека і буде придушуватися й тим самим акумулюватися. Тому якщо в такій згуртованій групі все ж виникає конфлікт, то протікати він буде з особливою інтенсивністю внаслідок “нагромадженого” незадоволення і повного особистого втягування, характерного для групи з тісними зв’язками. Л. Костенко: “Ми поранені люди, тільки те, хто наші вбивці?” Саме це є серед олігархів у перехідні періоди, які, окрім прибутку, нічого і нікого знати не хочуть. А ран нашому народу завдають ті, хто забрав їх блага або користуються їх працею, а народ не поважають наші співвітчизники.

Л. Козер з певною долею переконаності стверджує, що частота конфліктів перебуває у зворотному зв’язку з їх інтенсивністю.

• Велика терпимість до внутрішньогрупових конфліктів буде характерною для груп, відносини яких із зовнішнім середовищем більш врівноважені.

• Конфлікт усередині групи може бути механізмом трансформації норм відповідно до нових умов.

• Внутрішній конфлікт також слугує засобом виявлення у членів груп суперечливих інтересів і тим самим сприяє можливості нового узгодження, встановлення необхідної рівноваги.

К. Левін: простір вільного руху і конфлікт.

Вихідним положенням конфліктологічної концепції К. Левіна [18] є те, що більшу частину свого життя доросла людина діє не просто як індивід, а й як член соціальної групи. Найбільш важливим феноменом, що визначає частоту конфліктів у групах, Левін називає загальний рівень напруженості, в якій існує особистість або група. Чи призведе конкретна подія до конфлікту - вирішальною мірою залежить від рівня напруженості чи соціальної атмосфери в групі. Особливого значення, на його думку, при цьому набувають:

а) ступінь задоволеності чи незадоволеності потреб людини, особливо базових потреб. Незадоволені потреби мають тенден­цію ставати домінуючими, що об’єктивно збільшує ймовірність конфліктів;

б) кількість простору вільного руху людини, оскільки це є умовою задоволення індивідуальних потреб та адаптації до групи. Навпаки, обмеженість “вільного руху” веде до зростання напруження;

в) зовнішній бар’єр: наявність або відсутність можливостей вийти з неприємної ситуації. Напруженість або конфлікт часто призводять до тенденції облишити цю ситуацію. Якщо це можливо, тоді сильна напруга не буде розвиватися, навпаки, відсутність такої можливості як результат зовнішнього бар’єру чи внутрішніх перешкод провокує розвиток сильної напруженості і конфлікту;

г) ступінь збігу або розбіжності цілей членів групи та готовність зважати на точку зору іншого.

Проблема адаптації індивіда в групі формується, за К. Левіним, шляхом віднайдення достатнього простору для задоволення власних персональних потреб усередині групи, не зачіпаючи її інтересів.

М. Дойч [18] про залежність внутрішньогрупової ситуації від характеру взаємозв’язків між членами групи.

На базі своєї теорії про кооперацію і конкуренцію М. Дойч так характеризує особливості груп з кооперативною системою взаємозв’язків порівняно з конкурентними:

- для кооперативного типу груп характерна більш ефективна внутрішньогрупова комунікація; вербалізується більше ідей; члени групи більш уважні одне до одного, більше здатні сприймати ідеї інших; більше здатні піддаватись їх впливу;

- під час дискусії проявляється більша дружба та взаємодопомога; члени такої групи більше задоволені групою та її рішеннями та більш прихильно приймають внесок інших її учасників;

- у кооперативних групах проявляється більша координація зусиль, чіткіший розподіл праці, більша орієнтація на розв’язання завдань, більша відвертість в обговореннях і вища продуктивність;

- у кооперативних групах досягається більша узгодженість з іншими ідеями, більша довіра одне до одного та до цінностей, які інші члени групи покладають у свої ідеї;

- кооперативний процес веде до визначення конфліктних інтересів як проблеми, яка має бути розв’язана спільними зусиллями; кооперація прагне скоріше обмежити, ніж розширити масштаб конфліктних проблем.

Внутрішньоособистісний конфлікт проявляє себе у зовнішніх, міжособистих виявах, а інтерперсональний конфлікт отримує певне “внутрішнє” відображення.

Загальна тенденція полягає в тому, що високорозвинені групи реагують переважно мобілізацією зусиль на подолання труднощів, що виникають, а в групах низького рівня розвитку більша ймовірність виникнення внутрішніх конфліктів через відсутність єдиної сформованої системи загальних цілей та орієнтирів.

Інший напрям, традиційно пов’язаний з вивченням залежності соціально-психологічних явищ від діяльності групи. А.І. Донцов зробив висновок про те, що “зовнішнє спостереження проявів міжособистих конфліктів - напруга емоційних зв’язків, що супроводжуються сукупністю конфліктних дій, - можна інтерпретувати як своєрідне переломлення у взаєминах тих реальних суперечностей, які визначають динаміку розвитку предметної активності в групі.” Висновок: “чисто” емоційний феномен - міжособистий конфлікт поза аналізом діяльності взаємозв’язків сторін, що конфліктують, не може бути зрозумілим”; “необхідним моментом дослідження механізму внутрішньогрупового конфлікту є вивчення системи предметних взаємозв’язків індивідів, основою яких є соціально зумовлений проблемно-цільовий зміст спільної діяльності” [24, с. 141].

Позиція К. Левіна щодо конфліктів (задоволення потреб) [18]

Перші теоретичні описи та експериментальні дослідження, безпосередньо присвячені інтерперсональним конфліктам, виконав К. Левін. До міжособистих конфліктів, за Левіним, належить випадок, який він позначає як “конфлікт між власними і примушуваними, вимушеними силами”, тобто суперечності між власними потребами людини і зовнішньою об’єктивно вимушеною силою. На думку Левіна, закони розвитку конфлікту єдині для всіх його різновидів, проте випадок конфлікту між власними і зовнішньо примусовими силами має специфічну можливість руйнування цієї зовнішньої властивості.

На основі проведених експериментальних досліджень, Левін вважає найважливішим фактором частоти виникнення конфлік­тів загальний рівень напруженості, в якому існує людина чи група (перехідні періоди розвитку суспільств).

Якщо взяти сім’ю, то, за Левіним, природа потреб, що задовольняються в сім’ї, шлюбі, цілком різнобічна. Подружжя має в сімейних стосунках цілий комплекс очікувань, пов’язаних з їх ролями, як наприклад: коханий, товариш, підтримуючий, знаючий, той, що розпоряджається прибутками та ін. Конфлікти стають більш ­серйозними, коли торкаються найбільш значущих потреб людини. Сім’я найтісніше пов’язана з життєвими потребами, незадоволенням цих потреб. Левін описує життєвий простір чоловіка, для якого фактично вільною зоною залишається тільки “життя в офісі” та “гра в гольф”, якщо взяти американський чи англійський спосіб життя, в Україні ж своя ментальність - газета, футбол, телевізор…