Дивідендна політикаДивідендна політика передбачає вибір між двома рішеннями: спрямуванням чистого прибутку на виплату дивідендів за звичайними акціями чи рефінансуванням його в діяльність акціонерного товариства. Перше рішення має тактичний характер, друге - стратегічний. Спрямовуючи прибуток на виплату дивідендів, товариство підтримує "сьогоднішній" інтерес інвесторів до своїх акцій. Одночасно зменшуються можливості зростання прибутку, оскільки підприємство втрачає таке важливе джерело фінансування свого розвитку як нерозподілений прибуток. Це, у свою чергу, може призвести до падіння курсу акцій у майбутньому, а отже, інтерес інвесторів до акцій теж впаде. Якщо ж весь чистий прибуток рефінансувати у діяльність підприємства, то така політика може призвести до втрати інвесторів. Отже, фінансовий менеджер повинен розробляти раціональну дивідендну політику з урахуванням особливостей конкретного етапу розвитку акціонерного товариства. Раціональною буде та політика, яка встановлює баланс між поточними дивідендами й майбутнім зростанням вартості підприємства, максимізує ціну акцій товариства. З огляду на вищевикладене, дивідендна політика може бути пасивною й активною. Пасивна політика, або політика пасивного залишку, віддає перевагу інвестиціям. Якщо їх обсяг значний, дивіденди не виплачуються, якщо ж інвестиції відсутні, дивіденди сплачуються у повному обсязі. При такій політиці "дивідендний вихід" змінюється від 0 до 1. Пасивна політика передбачає, що інвестору байдуже: чи отримати дохід у вигляді дивідендів, чи у вигляді підвищення ринкової вартості акцій. У другому випадку при реалізації акцій інвестор, окрім раніше отриманого дивідендного доходу, може заробити курсовий дохід. Якщо ж він не планує продавати акції, то відмовившись від дивідендів сьогодні, інвестор збільшить свій капітал у майбутньому, оскільки в нерозподіленому прибутку є і його частка. Активна дивідендна політика передбачає невизначеність можливих ситуацій у майбутньому, тому інвестори бажають отримати більше коштів сьогодні, а не завтра. Показниками дивідендної політики є коефіцієнт виплати дивідендів (дивідендного виходу), їх стабільність. Коефіцієнт виплати дивідендів(КВД) визначається так:
де Дза - сума дивідендів за звичайними акціями; ЧП - чистий прибуток. Окрім коефіцієнта виплати дивідендів, інвесторів цікавить їх стабільність. Під стабільністю дивідендів розуміють постійну їх динаміку, бажано зростаючу. При високій стабільності виплат коефіцієнт варіації дивіденду в розрахунку на одну звичайну акцію не перевищує рівень 30%. Якщо ж коефіцієнт варіації вищий, виплати дивідендів є нестабільними. На вибір дивідендної політики впливає багато факторів: - потреба в коштах для фінансування підприємства; - фактичні значення показників ліквідності. Чим більший обсяг дивідендів, тим менше власних коштів залишається для фінансування активів, тим більше необхідно використовувати запозичених джерел. А це, як відомо, зменшує показники ліквідності, отже, платоспроможність товариства; - коефіцієнт виплати дивідендів конкурентами; - стабільність дивідендів; - можливості запозичення коштів. Чим більші такі можливості, тим більшу суму дивідендів можна сплачувати; - потенційний приріст доходу акціонерного товариства тощо. Дивіденди можуть виплачуватися у грошовій і не грошовій формах, тобто акціями.
|
