Задача A-Золота середина
1. Медичний огляд Туристські походи, особливо висококатегорійні, передбачають умови, далекі від комфортних, пов'язані з відчутим збільшенням фізичних навантажень. Ця обставина обумовлює підвищення вимог до загального стану організму людини, що значною мірою забезпечує безаварійність при подоланні маршрутів. Медичний контроль і добір учасників походу за відповідними критеріями здійснюються фахівцями фізкультурних диспансерів і кабінетів лікарського контролю при районних і міських поліклініках. Їх завдання - виявити захворювання, які не дозволяють людині брати участь у походах або займатися складними видами туризму. Перелік таких захворювань визначено і затверджено Державним комітетом з фізкультури і спорту спільно з Міністерством охорони здоров'я. До них належать органічні (уроджені) пороки серця, гіпертонія, захворювання серцевого м'яза, туберкульоз легенів у активній стадії, гострі захворювання легенів, бронхів, носоглотки, хронічний гастрит, виразка шлунку і 12-палої кишки, холецистит у стадії загострення, каменів в жовчному міхурі, запалення нирок, ниркових мисок і сечового міхура, камені в нирках, гостре запалення середнього вуха, кон'юнктивіт, гнійне запалення слізної залозі, інфекційні захворювання шкіри, деякі захворювання жіночих статевих органів, злоякісні пухлини, грижі, ревматизм суглобів. Це також захворювання і травми опорно-рухового апарату, отримані незадовго до експедиції, і струс головного мозку, наслідком якого є періодичні головні болі. Не можуть брати участь у поході особи, що перенесли протягом попереднього місяця затяжний грип, тяжку форму ангіни, скарлатину чи інші інфекційні захворювання. Психічні захворювання, в тому числі епілепсія, є протипоказанням навіть для одноденних походів і маршрутів. Виключена участь у туристських походах і подорожах людей з вираженим порушенням слуху і зору, що може стати причиною втрати орієнтації під чає маршруту і призвести до нещасного випадку. Загострення будь-якої хронічної хвороби в похідних умовах; при відсутності кваліфікованої медичної допомоги може спричинитись до тяжких наслідків. Крім того, хвороба супроводжується патологічними змінами загального характеру, що виявляються у слабкості, підвищеній стомлюваності, головному болі, безсонні, дратівливості, пригніченості, послабленій опірності організму. Все це посилює схильність організму до захворювань і створює на маршруті потенційно небезпечні ситуації Перш ніж вирушити в туристський похід, кожний з його учасників повинен здійснити комплекс профілактичних заходів. Необхідно санувати ротову порожнину (полікувати зуби). Людям, схильним до захворювання на ангіну і запалення носоглотки, треба пройти профілактичний курс. Обов'язково слід позбавитись мозолів на ногах. При підвищеному потінні ніг доцільно провести курс профілактичного лікування шляхом обробки міжпальцевих проміжків протягом чотирьох днів присипкою у складі борної кислоти і уротропіну (по 4,5г), магнезії і тальку (по 0,5 г). До початку експедиції на вимогу санітарно-епідеміологічної служби необхідно зробити профілактичні щеплення, проти ряду інфекційних і особливо небезпечних захворювань. Так, обов'язковій вакцинації підлягають усі члени експедиції, якщо проведення польових робіт передбачається в місцях, де наявні природні вогнища кліщового енцефаліту. Крім медичного контролю, важлива роль під час туристського походу належить самоконтролю, який полягає у щоденному спостереженні і за своїм самопочуттям з обов'язковим записом його результатів у польовому щоденнику і його наступним аналізом. Самоконтроль під час туристського походу Для отримання більш чи менш адекватної картини фізичного стану організму і функціонування всіх його органів, а також можливості участі людини в туристському поході достатньо застосувати кілька простих, доступних і досить інформативних тестів та функціональних проб. Щоб отримати співставні дані, тести повинні проводитися в один і той самий час доби, найкраще відразу після сну. Вікова норма визначається співвідношенням фактичного значення тесту із встановленим у клінічних умовах. Одним із найважливіших показників стану серцево-судинної системи є частота пульсу. Пульс прослуховується на променевій, сонній або стегновій артерії. У стані, спокою частота пульсу у чоловіків дорівнює 60-70 ударам, у жінок - 70-80 ударам за хвилину. Пульс прослуховують протягом 10 сек. і отриманий результат множать на 6. При певному фізичному навантаженні пульс прискорюється і після 20-30 присідань становить 100-120 ударів за хвилину. Частота пульсу в 130-140 ударів за хвилину без зміни навантаження свідчить про незадовільний функціональний стан організму, недостатню тренованість, неповну акліматизацію до місцевих умов, перевтому або є симптомом якогось захворювання. Нормалізація частоти пульсу після тестової проби у здорової людини настає через 1-2 хв. Дані про самопочуття, сон, апетит фіксуються в польовому щоденнику за п'ятибальною шкалою. Втома та її прояви, наявність чи відсутність бажання працювати оцінюються за трибальною шкалою відповідно до міри їх вияву (слабкі; помірні; сильні). Одним із найбільш адекватних способів оцінки фізичного стану людини є 1,5 - мильний тест Купера, що полягає у визначенні мінімального часу, за який людина здатна подолати пішки відстань у 1,5 милі (2400 м). Для молодої людини цей показник не повинен перевищувати 11,5 хв. Ще одним тестом аналогічного змісту може бути результат піднімання на четвертий поверх у спокійному темпі (80 кроків за хвилину), при якому частота пульсу має досягати в середньому 108-120 ударів за хвилину, а через 2 хвилини - 96 - 104. Для оцінки стійкості до кисневого голодування застосовують пробу Генча. Здатність організму підтримувати рівновагу можна визначити за вестибулярною пробою Бондаревського. Силу ніг і стрибучість визначають за допомогою проби Абалакова. Система самоконтролю передбачає також визначення артеріального тиску. Так, у молодих людей (20 - 30 років) систолічний тиск повинен перебувати в межах 105 - 110 мм, а діастолічний (друга цифра ртутного стовпчика) - 65 - 70 мм, у віці 40-50 років - відповідно 120 - 130 і 75 - 80 мм. Швидкісну реакцію нервової системи оцінюють, за допомогою тепінг - тесту. 2. Перша долікарська допомога Перша медична допомога - це невідкладні дії, спрямовані на врятування життя хворого чи потерпілого від травми на місці нещасного випадку, що передують наданню кваліфікованої медичної допомоги. Мета першої медичної допомоги — полегшити біль і протікання процесів, пов'язаних із травмуванням, а при інших захворюваннях - запобігти їх подальшому розвитку. При цьому важливо своєчасно евакуювати потерпілого до лікарні. Якщо маршрут пролягає у важкодоступних місцях, віддалених від населених пунктів, і ситуація ускладнюється метеорологічними умовами, потерпілий протягом кількох годин і навіть діб може розраховувати виключно на допомогу товаришів і життєві сили власного організму. Бувають випадки, коли життя потерпілого цілком залежить від своєчасності і кваліфікованості першої медичної допомоги, що дозволяє також запобігти серйозних ускладнень і розвитку в організмі необоротних змін. Тому кожний учасник туристського походу повинен володіти методикою надання першої медичної допомоги собі і своїм товаришам, знати послідовність здійснення необхідних заходів незалежно від наявності чи відсутності у нього медичної освіти. Завдання першої медичної допомоги в надзвичайних ситуаціях (травми, гострі захворювання тощо) полягає у здійсненні таких заходів: Ø припинення дії травмуючих факторів, що містять у собі загрозу для здоров'я і життя людей; Ø відновлення дихання і серцевої діяльності у потерпілого (первинні реанімаційні дії); Ø зупинення кровотечі; Ø перев'язка ран стерильними матеріалами; Ø обезболювання; Ø іммобілізація (фіксація) травмованих ділянок тіла за допомогою підручних засобів; Ø надання тілу потерпілого найбільш зручного положення у відповідності з характером ушкодження; Ø забезпечення по можливості швидкого і обережного транспортування потерпілого до лікувального закладу або виклик медичної допомоги на місце нещасного випадку. При наданні першої медичної допомоги слід виходити перш за все з міркувань безпеки, доцільності тих чи інших заходів, виконувати всі необхідні маніпуляції швидко, обережно і впевнено, з дотриманням усіх належних вимог, зберігаючи при цьому спокій і рівновагу. Приступаючи до надання першої медичної допомоги, необхідно оперативно і адекватно оцінити стан потерпілого і супутні зовнішні обставини,.дотримуватись певної послідовності дій, по можливості врахувати і усунути загрозливі фактори чи скоригувати свої дії відповідно до їх впливу. Перш на все необхідно точно якщо це дозволяє ситуація з'ясувати всі обставини, за яких стався нещасний випадок, з тим щоб встановити характер ушкодження (особливо в тому разі, коли потерпілий знепритомнів). Ці дані можуть стати відправною точкою в подальшому лікуванні і в підсумку врятувати життя потерпілому. У тяжких випадках (артеріальна кровотеча, непритомність, припинення дихання) до надання першої допомоги необхідно приступати негайно, пам'ятаючи при цьому, що надмірна поспішливість теж може завдати шкоди потерпілому. Основні прийоми і правила надання першої медичної допомоги Часто для надання першої медичної допомоги доводиться повністю або частково роздягати роззувати потерпілого. При цьому з метою запобігання додатковому травмуванню і небажаному ускладненню його стану, необхідно дотримуватись таких правил: Ø одяг треба знімати, починаючи з неушкодженої частини тіла. Якщо одяг прилип до рани, то не можна відривати від неї тканину; треба просто обрізати її навколо рани; Ø в разі кровотечі одяг треба швидко розрізати уздовж рани і, відгорнувши його, звільнити відповідну ділянку тіла для перев'язки; Ø при тяжких травмах голінки або стопи (при підозрі перелому) необхідно розрізати задник взуття по шву гострим ножем, після чого знімати його поступово, звільняючи в першу чергу п'ятку; Ø звільняючи травмовану кінцівку від одягу чи взуття необхідно, додатково її притримувати; Ø роздягати потерпілого без крайньої необхідності, особливо в холодну пору року, небажано. В таких випадках звільняють лише ту частину тіла, яка потребує відповідної медичної обробки. Для цього цілком достатньо зробити проріз таким чином, щоб після накладання пов'язки і спинення кровотечі можна було опустити відрізаний клапоть одягу, закривши ним оголену частину тіла. Правила накладання шин. При накладанні шини необхідно зафіксувати не тільки місце перелому, а й суглоби вище і нижче від нього. Накладання шин вимагає обережності, щоб уникнути додаткового травмування потерпілого. Під шину обов'язково кладеться шар вати або м'яка тканина. Найпоширенішими помилками при накладанні шин є: Ø фіксування шин без м'якої прокладки, що викликає біль і може призвести до утворення пролежнів; Ø недостатня довжина шини, що не дозволяє належним чином зафіксувати ушкоджену кінцівку; Ø відсутність ватно-марлевого валика, необхідно при фіксуванні кисті; Ø слабке фіксування шини; Ø відсутність при переломі руки пов'язки, що дозволяє підтримувати її в підвищеному положенні. Небезпечними для життя є глибокі поранення голови і шиї, грудей, живота, рани з ушкодженням великих кровоносних судин. Поранення кисті містять у собі небезпеку ушкодження сухожиль. Поранення часто супроводжуються. розвитком запальних процесів з утворенням флегмон, - абсцесів. Чим глибша рана, тим швидше розвиваються важче протікають інфекційні ускладнення. Основні правила обробки рани. Найчастіше поверхневі рани не викликають сильної кровотечі, тому перша допомога обмежується, як правило, перев'язуванням рани. її краї обробляють ватним тампоном, змоченим у йодній настойці так, щоб йод не потрапив у саму рану. Потім її збризкують пантенолом, покривають стерильною серветкою з індивідуального пакету і забинтовують. В тому разі, якщо краї рани сильно розійшлися, перед бинтуванням їх необхідно зблизити (але не до повного змикання) і в такому - положенні зафіксувати кількома смужками лейкопластиру. Рану забороняється промивати як водою (що пов'язано з небезпекою зараження), так і спиртом або йодною настоянкою, які викликають сильний біль. Безпосередньо на рану не можна класти також ніяких мазей і вати. Якщо в результаті поранення виступають на поверхню будь-які внутрішні органи чи тканини то їх прикривають стерильною марлею і ні в якому разі не вправляють в середину. Припинення кровотечі. Обробка будь-якої рани, що кровоточить, спрямована перш за все на припинення кровотечі. При цьому всі дії повинні бути швидкими і -точними, оскільки значна втрата крові знесилює потерпілого і може містить в собі загрозу його життю. Запобігання цій небезпеці набагато полегшує і прискорює подальше лікування потерпілого, а також знижує можливість тяжких наслідків поранення. Венозну і капілярну кровотечу найлегше зупинити за допомогою пов'язки. На відповідну ділянку тіла накладають стерильну марлю або бинт, потім - знову бинт або марлю, складені в кілька шарів (у крайньому разі - носову хустку). Ця пов'язка туго примотується бинтом і, тиснучи на судини, спиняє кровотечу.; Поранену кінцівку після накладання пов'язки слід зафіксувати у підвищеному положенні, що також сприяє зменшенню кровотечі. Протягом двох наступних годин необхідно постійно контролювати стан ушкодженого органу чи тканини, стежачи за пов'язкою. В подальшому слід перевіряти її кожні 10-15 хвилин. Якщо пов'язка промокла майже відразу після накладання і кров при цьому має яскраво - червоний колір, це може бути свідченням ушкодження артерії. При його відсутності кров просочуватиметься кров'ю поступово і може проступити через годину чи навіть більше. При підозрі на артеріальну кровотечу поверх скривавленої пов'язки слід накласти нову, тугіше притискаючи її на кожному витку бинта. При венозній кровотечі і незначному ушкодженні артерій цього, як правило, виявляється достатньо. Швидке промокання пов'язки, що не припиняється, просочування крізь неї крові краплинами, а тим більше струменем (що трапляється не часто і свідчить про глибоке поранення і ушкодження великої артерії), вимагають негайних заходів з метою припинення артеріальної кровотечі. В таких випадках артерію притискають пальцем у точці, де вона найближче і підходить до поверхні тіла, і накладають джгут - закрутку. Це може бути як спеціальний медичний джгут, так і пристосовані з цією метою будь-які еластичні предмети з цупкого матеріалу (ремені, мотузки, хустки і т. ін.), з яких можна зробити петлю довжиною 70 - 80 см і шириною 2-10 см. Джгут - закрутку накладають завжди вище рани: при пораненні передпліччя - на плече, голінки - на стегно. Послідовність накладання джгута-закрутки така: Ø притиснути пальцем артерію, визначити місце накладання джгута, звільнити відповідну частину тіла від верхнього одягу для забезпечення щільного прилягання джгута (тимчасового припинення кровотечі можна досягти, максимально згинаючи кінцівку, що іноді підсвідомо робить сам потерпілий); Ø закрутити за допомогою палички петлю і, відчувши невелике стискання, відпустити палець і зняти пов'язку для огляду рани; Ø затягувати закрутку доти, поки не припиниться кровотеча (небезпечно продовжувати уже закручувати джгут уже після видимого припинення кровотечі: це може призвести до ушкодження судин і нервів); Ø накласти на рану нову пов'язку, закріпивши паличку на забинтованій кінцівці чи на тілі; Ø перш ніж зафіксувати паличку, необхідно прикріпити до неї записку з зазначенням часу накладення джгута (з точністю до хвилин). Треба пам'ятати, що джгут можна тримати не більше години. Якщо дорога до лікарні займе більше часу, то через 30 хвилин після накладення джгута його розкручують на 5 - 10 хв. і міцно затискають рану долонею. При цьому кровотеча може продовжуватись. Періодичність ослаблення джгута - півгодини. Це допомагає запобігати омертвінню кінцівки внаслідок порушення кровопостачання і утворення тромба на місці стискання артерії джгутом. Тому джгут можна використовувати лише в разі крайньої необхідності і з великою обережністю. В переважній більшості випадків кровотечу можна зупинити правильним накладанням давлячої пов'язки. Опіки є результатом впливу високої температури (полум'я, гаряча або палаюча рідина, розпечені предмети і т. ін.), а також хімічних речовин, отруйних рослин, сонячних променів. Хоча при опіках ураження зазнають переважно зазнають шкіра і підшкірна клітковина, вони небезпечні для життєдіяльності організму в цілому. Перша допомога при опіках передбачає здійснення таких заходів: Ø з міркувань власної безпеки і безпеки оточуючих, якомога швидше припинити вплив фактора термічного ураження; Ø при загоранні одягу необхідно якнайшвидше накинути на палаючу ділянку шматок тканини (ковдри, куртку тощо), посипати її снігом чи занурити у воду; Ø при опіках, викликаних гарячою рідиною, необхідно негайно скинути одяг і підставити місце опіку під струмінь холодної води. Це знижує міру і глибину ураження тканин, зменшуючи тяжкість опіку); Ø уражену ділянку збризкують пантенолом (у разі відсутності необхідних медикаментів - сечею) і накладають стерильну пов'язку, а в разі її відсутності -будь-яку чисту тканину. Участь потерпілого в експедиційних роботах припустима лише при опіках I-II ступеня, якими уражена невелика ділянка тіла (розміром не більше долоні), за умови їх локалізації не на кисті руки і не на обличчі. Але і в цьому разі через 3-4 години після опіку шкіру повторно збризкують пантенолом, пухир, що утворився, підрізають ножицями, протертими йодом, і знову накладають стерильну пов'язку. Процедуру повторюють двічі на день до повного загоювання рани. При опіках II ступеня, якими уражена площа середньої величини (більше долоні), необхідне здійснення протишокових заходів. З цією метою потерпілий повинен прийняти одну - дві таблетки анальгіну; випити дві - три кружки теплої рідини з доданням чайної ложки питної соди на кожну кружку. Крім того, необхідно накласти холодну пов'язку (спеціальний медичний пакет, пакетик з льодом і т. ін.). В разі шоку і при опіках III - IV ступеня потерпілого необхідно терміново госпіталізувати. При неможливості швидкої евакуації поверхню опіку двічі - тричі на день збризкують пантенолом, потерпілому дають по одній таблетці анальгіну, димедролу та еритроміцину і багато теплої рідини для пиття з доданням соди (до 1,5 - 2 л на добу з 5 чайними ложками соди). Опіки отруйними рослинами можуть виникати при дотику до відкритих ділянок шкіри листя чи стебел отруйних рослин (цикута, вовче лико, аконіт та ін.). На уражених місцях з'являються пухирці, заповнені мутною рідиною, що потім перетворюються на виразки, які важко піддаються лікуванню і довго не гояться. Перша допомога полягає у збризкуванні місця опіку пантенолом і прийнятті однієї таблетки димедролу. Для запобігання таким випадкам слід добре продумувати екіпіровку в місцях, де ростуть отруйні рослини. Сонячні опіки найчастіше трапляються в горах і супроводжуються підвищенням температури й виникненням пухирців. На значній висоті розріджене повітря слабко поглинає сонячне проміння, тому його дія значно сильніша, ніж на рівнині. Обмороження. Загальне переохолодження (замерзання) настає в результаті впливу на організм людини низьких температур, що посилюється при підвищенні вологості повітря, а також за рахунок тісного одягу і взуття, додаткових предметів спорядження (ремінь резинка), які стискають кінцівки і утруднюють кровообіг, і т. ін. За характером ураження і тривалістю впливу низьких температур на організм людини розрізняють три ступені (стадії) обмороження, що піддаються визначенню лише після відігрівання потерпілого При обмороженні будь-якого ступеня необхідна термінова медична допомога. Запобігання обмороженню досягається посиленням кровообігу на ділянках тіла, що починають замерзати. Якщо мерзнуть ноги, треба виконувати ними широкі розмахування вперед - назад і глибокі присідання, якщо руки - енергійні махи від плеча і швидке стискання пальців у кулак з наступним їх розтисканням. При замерзанні носа, щік, вух для забезпечення припливу крові до обличчя треба деякий час іти, сильно нахилившись уперед і не знімаючи при цьому рюкзака, або зробити 10-15 глибоких нахилів уперед. Бажано випити гарячого солодкого чаю[ або кави, прийняти кілька таблеток глюкози з вітаміном С або з'їсти кілька шматочків цукру. При перших ознаках обмороження необхідно відігріти ділянки тіла, які побіліли. Онімілі від холоду пальці рук треба сховати під одяг. При ураженні стоп необхідно зняти з потерпілого взуття і шкарпетки і сісти так, щоб товариш міг сховати і затиснути його ступні у себе під пахвою, товариша. Треба також дати йому теплого солодкого чаю або кави. Не слід розтирати онімілі ділянки тіла спиртом, снігом, вовняною рукавицею, бо в разі більш глибокого ураження можна пошкодити шкіряний покрив і занести інфекцію. Електротравми є наслідком безпосереднього контакту з джерелом або лінією електропередач. Стан організму залежить від сили струму, що пройшов через тіло. Ураження блискавкою супроводжується, як правило, тяжкими симптомами: втратою свідомості; припиненням чи різким пригніченням дихання; нетриманням; частим аритмічним пульсом; розширенням зіниць; посинінням обличчя, шиї, грудної клітки, кінчиків пальців; наявність слідів опіків; припиненням роботи серця. Невідкладна допомога надається на місці нещасного випадку в такій послідовності: Ø якщо потерпілий втратив свідомість, але при цьому зберігаються дихання і серцебиття, необхідно перш за все розстебнути одяг, покласти його на бік, підклавши під шию валик з одягу для стимулювання роботи дихальних шляхів; Ø за рухами грудної клітки або за допомогою дзеркальця, піднесеного до рота потерпілого (при збереженні дихання воно запотіває), встановити, чи потерпілий дихає; Ø очистити ротову порожнину від крові, слини, блювотних мас; Ø при відсутності дихання негайно приступити до реанімації (штучного дихання і непрямого масажу серця). Основні прийоми реанімації До основних прийомів реанімації відносяться штучне дихання ("рот у рот", "рот у ніс") і закритий масаж серця. Вони використовуються з метою врятувати життя потерпілого, який перебуває у критичному стані (шок, відсутність дихання, зупинка серця, втрата свідомості). Шок - небезпечний для життя стан, викликаний впливом якогось сильного подразника, тяжкої травми, поранення, значної втрати крові. Реанімаційні заходи треба здійснювати в такій послідовності: Ø обережно покласти потерпілого на спину (при блюванні повернути голову набік); Ø перевірити наявність дихання і серцебиття; Ø в разі відсутності дихання і серцебиття приступити до реанімаційних.заходів - штучного дихання і закритого масажу серця; Ø при наявності кровотечі якомога швидше її зупинити; Ø при переломах здійснити іммобілізацію ушкоджених кінцівок; Ø активізувати кровопостачання мозку і серця наданням більш високого положення ногам у разі відсутності їх ушкодження. Для цього достатньо підняти їх, підклавши рюкзак, спальний мішок, згорнутий одяг тощо; Ø не давати пити, оскільки не виключена небезпека ушкодження "внутрішніх органів, що може супроводжуватися блювотою. Категорично забороняється давати потерпілому спиртне; Ø негайно відрядити когось із членів групи по медичну допомогу. Транспортувати і потерпілого в шоковому стані можна лише в крайньому випадку - щоб винести до проїжджого шляху, до посадочного майданчика в разі виклику вертольота, а також при повній неможливості прибуття лікаря до місця нещасного випадку. Штучне дихання (штучна вентиляція легенів). Перш ніж розпочати штучне дихання, необхідно пересвідчитись у прохідності верхніх дихальних шляхів потерпілого. При наявності в них води в результаті утоплення звільнити їх за допомогою прийому "на коліно". Методика штучного дихання способом "рот у рот";. Швидко і обережно покласти потерпілого на спину з простягнутими уздовж тіла руками на плоску тверду поверхню Звільнити грудну клітку від ременів, обв'язок, одягу і т. ін. Голову потерпілого закинути назад, однією рукою відтягти нижню щелепу вперед і вниз, а пальцями другої руки затиснути ніс. Стежити, щоб язик не западав і не закривав дихальні шляхи потерпілого. При западанні язика його притримувати пальцями. Для здійснення штучного дихання необхідно зробить максимальний вдих, нахилитись над потерпілим, щільно притиснутись губами до його відкритого рота і зробити максимальний видих. При цьому треба стежити за тим, щоб по мірі надходження повітря в дихальні шляхи і легені потерпілого йоа егрудна клітка максимально розпрямлялася Після цього відняти рот від губ потерпілого і припинити затискання носа. В цей момент повітря почне виходити з легенів потерпілого. Вдих треба робити через кожні 3-4 сек. Інтервал між вдихами і глибина кожного вдиху повинні бути однаковими. Методика штучного дихання "рот у ніс";. Цей спосіб застосовують при травмуванні язика, щелеп, губ. Положення потерпілого, частота і глибина вдихів, додаткові лікувальні заходи в цьому випадку такі самі, що й при способі "рот у рот". У цьому випадку рот потерпілого повинен бути щільно закритий. Вдих (вдування повітря) робиться в обидві ніздрі потерпілого. Зовнішній (закритий) масаж серця застосовується при раптовій зупинці серцевої діяльності (шок, потрапляння в лавину, ураження блискавкою чи електрострумом і т. ін.). При цьому у потерпілого спостерігається виражена синюшність або блідість, пульс на променевій і сонній артеріях і серцебиття не прослуховуються вухом. Закритий масаж серця слід виконувати в такій послідовності: Ø швидко покласти потерпілого на спину на тверду поверхню і стати ліворуч від нього; Ø покласти одну долоню на нижній відділ грудної клітки потерпілого, поверх неї - другу; Ø енергійним поштовхоподібним рухом рук, не згинаючи їх у ліктях, натискати на грудину; Ø після кожного натискання піднімати руки від грудини, щоб дати їй можливість розпрямитись і щоб порожнини серця встигли наповнитись кров'ю; Ø за 1 хв. виконувати до 60 натискань. Ознаки відновлення серцевої діяльності: поява пульсу на сонній або променевій артеріях, зменшення; блідості або синюшності шкіри. При перших ознаках роботи серця масаж припиняють, проте слід бути готовим відновити його: серце може знову зупинитись. Тривалість реанімаційних заходів. Поєднання прийомів реанімації. Успішність реанімаційних заходів значною мірою обумовлюється їх вчасністю і якістю виконання масажу серця і штучного дихання, а також раціональним їх поєднанням. Якщо ці маніпуляції виконують двоє, то один робить масаж серця, а другий - штучне дихання. При цьому вдихання повітря в рот або ніс потерпілого роблять через кожні чотири натискання на його грудину. В тому разі, якщо реанімаційну допомогу надає одна людина, черговість маніпуляцій та їх режим змінюється: після кожних двох швидких вдихів роблять 10-12 натискань на грудину з інтервалом в 1 сек. При збереженні серцевої діяльності (прощупується пульс, прослуховується серцебиття) штучне дихання проводять до відновлення самостійного дихання. При відсутності серцевих скорочень, штучне дихання і масаж серця виконують протягом 60-90 хв. Якщо за цей час не відновились самостійне дихання і серцева діяльність, здійснення реанімаційних заходів припиняють. Реанімаційні маніпуляції припиняють тільки є разі появи явних ознак біологічної смерті. Одна з перших ознак - помутніння роговиці і її висихання. При стисканні ока пальцями зіниця звужується і стає схожою на котяче око. 3. Обов'язки санінструктора. Аптечка Під час проведення масових спортивно - оздоровчих заходів надання медичної допомогти потерпілим покладається на дипломованого спеціаліста з вищою медичною освітою. В туристських подорожах медичне забезпечення входить у функції санінструктора, який призначається з числа учасників походу і не завжди має медичну освіту, але пройшов відповідну підготовку в одному з медичних закладів, організації цивільної оборони або червоного хреста. Коло обов'язків санінструктора в туристському поході включає комплектування і підтримання в стані постійної готовності похідної аптечки, вміння практично застосовувати наявні у ній засоби, діагностику найбільш поширених захворювань і травм, а також володіння прийомами надання першої медичної допомоги і лікування, постійний контроль за станом здоров'я членів групи, якістю їжі, дотриманням правил особистої гігієни. До переліку захворювань і травм, основи діагностики і лікування яких повинен знати санінструктор, входять: простудні захворювання (гострі респіраторні інфекції, грип, ангіна, запалення легенів), шлунково-кишкові захворювання (дизентерія, черевний тиф, "гострий живіт", харчові отруєння), укуси отруйних змій і комах, гірська хвороба, снігова сліпота, тепловий і сонячний удар, обмороження, загальна замерзання (переохолодження); асфіксія при потраплянні в лавину, воду або дим, внутрішні кровотечі, ураження блискавкою, електричним струмом, струс головного мозку, гнійничкові захворювання шкіри, опіки, удари, розтяг і розрив зв'язок, вивихи і переломи кісток. Похідна аптечка Вирушаючи в похід, кожна група незалежно від дальності маршруту, повинна обов'язково мати з собою похідну аптечку, упаковану надійно, але з тим розрахунком, щоб у разі потреби її можна було швидко розпакувати. Герметичність упаковки, бажана в будь-яких походах, для водних маршрутів є обов'язковою. Розрізняють два основних типи похідних аптечок (табл. 1.): групову індивідуальну. Групова аптечка повинна включати повний набір медикаментів для надання допомоги у випадку можливих захворювань і травм, які найбільш часто трапляються на маршруті. До індивідуальної аптечки, крім необхідного мінімуму медичних препаратів і перев'язочних матеріалів, повинні входити індивідуальні ліки, необхідні при наявності у людини алергічних реакцій, а також хронічних хвороб, при як їх дозволено брати участь в експедиціях, і т. ін. Таблиця 1 Склад похідної аптечки на 8 -10 осіб для різних видів туристських походів
Задача A-Золота середина
|
