Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди. Структурні розряди

Числівник – це повнозначна змінна частина мови, яка позначає число, кількість предметів або їхній порядок при лічбі. За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні та порядкові. Кількісні називають узагальнене число або кількість однорідних предметів при лічбі й відповідають на питання скільки? Порядкові називають порядок предметів при лічбі й відповідають на питання котрий?. Морфологічні ознаки: 1) кількісні числівники змінюються за відмінками.!!Виняток: числівник один(змінюється за родами й числами), два(з ім.. чол..р і сер.р.)-дві(ж.р.), числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд належать до певного роду і змінюються за числами; 2)порядкові числівники змінюються за родами, числами, відмінками як прикметники. Синтаксична роль: кількісні числівники можуть виступати в ролі різних членів речення: підмета(дев’ять ділиться на три), іменної частини складеного присудка(п’ять на п’ять – двадцять п’ять), додатка(сім помножити на сім-сорок дев’ять). Якщо кількісний числівник пов'язаний з іменником, то така конструкція виступає одним членом речення. Порядкові числівники як правило виступають у реченні узгодженим означенням, зрідка обставиною(Спортивне змагання розпочалося о десятій годині).

Розряди числівників за значенням. Кількісні числівники означають назви абстрактних чисел чи кількість предметів при лічбі. Поділяються вони на такі групи: 1) власне кількісні (три,шістдесят,сімсот,тисяча);2) збірні(обидва, обидві, семеро,двоє, шестеро), получуються з іменниками чоловічого та спільного роду, що означають назви осіб(п’ятеро друзів), з іменниками середнього роду, що означають назви конкретних предметів(троє вікон), з множинними іменниками, що є назвами парних предметів, з особовими займенниками ми, ви, вони;3)дробові (три сьомі, нуль цілих три десятих);4)неозначено-кільксні числівники (чимало, немало, кілька). Порядкові числівники творяться: від власне кількісних за допомогою закінчень –ий,-а,-е без особливого суфікса(п’ять – п’ятий); числівники перший та другий творяться від інших основ; при творенні числівників третій і четвертий використовується давній суфікс –ет(-т).

Групи числівників за будовою. За будовою числівники бувають простими, складними і складеними. Прості мають один корінь(один, два, п’ять, сто). Складні мають два корені (одинадцять, тринадцять, вісімнадцять, півтора, півтораста, кількадесят). Складені містять у собі два й більше простих чи складених числівників, тобто кілька слів(п’ятдесят три, триста шістдесят третій). За характером будови до складених належать також дробові(одна сьома, три цілі і три десяті).

 

21. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови. З-ик- це

ч-на мови, що вказує на предмети, ознаки або кількість, не називаючи їх. Займ-ки, подібно до іменників, прикметників і числівників, відповідають на питання хто? що? який? чий? скільки? (ніщо, вони, той, всякий, стільки).

У реченні займенник може бути тим же членом речення, що й іменник, прикметник, числівник:

- підметом (вчора я ходив у школу); - означенням (зараз розповім про свої плани); - додатком (щось тебе не бачу); - обставиною (розуміння шукайте в собі); - іменною частиною складного присудка (щось ти сьогодні ніякий). Розряди займенників за значенням. 1) особові: вказують на мовця(я), мовця та ще когось(ми), адресата(ти), адресата та ще когось(ви), та на предмет мовлення(він, вона, воно,вони). (Займ-ки я, ти не маючи категорію роду можуть мати будь-яке значення роду). 2)зворотній: себе(собі, собою) вказ. на суб’єкт дії(стану) Не має ні роду, ні числа ні Н.в. 3)Присвійні: вказують на приналежність предмета 1ій(мій, наш), 2ій(твій, ваш), 3ій(його, її, їх(ній)) або будь-якій(свій) особі.(з-ки його, їх, собі можуть бути особові і присвійні). Змінюються як прикм(рід, число, відмінок). 4)Вказівні: вказують на предмет(цей, той), на ознаку(такий), кількість(стільки). Змін-ся за родами, числами, відмінками. 5)Означальні: вказують на узагальнену ознаку – всякий, кожний(кожен), жодний(жоден), інший, весь, сам, самий. Відм-ся як прикм. 6)Питальні: містять в собі запитання про особу(хто?), про предмет(що?), ознаку(який?чий?котрий?), кількість(скільки?). 7)Відносні: ті самі питальні тільки виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень. 8)Неозначені: вказують на неозначену особу, пердмет, ознаку, кількість – дехто, що-небудь, будь-який. Утв-ся додаванням ч-ок казна-, хтозна-, небудь… 9)Заперечні: вказ. на відсутність особи, предмета, ознаки, кількості. Утв. Від питальних додаванням частки ні-: ніхто, ніщо, ніскільки, нікотрий(ні до кого, ні за яким). Розряди займенників з аспіввідношенням з іншими ч-ми мови: іменникові(я,ти, ми, він ніщо, абихто), прикметникові(мій, всякий, кожний), числівникові(скільки-то), прислівникові(ніяк, казна-де). Перехід з однієї ч-ни мови в іншу: 1)Один – числ. Дівча одне пішло. – займ. Ми не одні(самі). 2)Мені – частка. Ти мені дивись. – займ. Мені так любо стало.

22. Загальна характеристика дієслова як. частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються4 від них. Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів. Це частина мови, яка означає дію або стан предмета і відповідає на питання що робити? що зробити? що робиться з предметом? у якому стані він перебуває? Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Якщо іменник тиша називає ознаку опредмечено, як певну річ (можна домогтися тиші, скористатися тишею тощо),
прикметник тихий передає ознаку безвідносно до часу й до будь-яких змін, то дієслово тихнути подає це саме явише як
змінний процес певної тривалості. В одних формах дієслова ця його властивість більше виражена, в інших — менше, але
вона властива всім його формам.

Система дієслівних форм:

1) Інфінитив-неозначена ф-ма дієслова(спати);

2) Особові ф-ми дієслова(роблю, робиш);

3) родові форми(робив, робила, робило);

4) іменні ф-ми-дієприкметники(зроблений);

5) дієприслівники(роблячи).

Ф-ма дієсл.	На яке питання відповідає	Як змінюється	Яким членом речення виступає
Неозн.	що робити? що зробити?	незмінна фор­ма	будь-яким
Способова	що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо	за способами, часами, осо­бами або ро­дами, числами	присудком
Дієприкм.	який?	за відмінками, родами й чис­лами	означенням, іменним присудком
Безос ф-а на -но,-то	що зроблено?	незмінна форма	присудком у безособовому реченні
Дієп рисл.	що роблячи? що зробивши?	незмінна фор­ма	обставиною

Дві основи дієслова:

1) основа інфінітива - рос(ти): Від неї творяться ф-ми мин. часу, умов. спосіб, активні дієприкметники доконаного виду (позеленілий), пасивні дієприкметники з основою на -а-(поча(ти) — початий) та відпо­відні форми на -но, -то (прочита-но, поча-то) і дієприслівни­ки доконаного виду (поча-вши). 2) основи теперішнього часу - від 3-ї ос. одн. відкидаємо особове закінчення -є або -ить (-іть): жив(е), говор(ить): Від неї творяться ф-ми наказ. способу (живи), активні дієприкметники недок. виду (живучий) та дієприслівники недоконаного виду (живучи).

Дієвідмінювані та недієвідмінювані форми дієслів: Дієвідмінювання - це система змінних форм дієслова. Дієслова змінюють свою форму за особами, часами, способами, числами, а в минулому часі і умовному способі - за родами. Інфінітив, дієприкметник і дієприслівник не змінюють своєї форми за особами, не мають способу і тому не дієвідмінюються. Як дієвідмінювані, так і недієвідмінювані форми дієслів творяться від двох дієслівних основ.

23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу. 1)Час(мин., теп., майб.);

2) спосіб(дійсний, наказовий, умовний);

3) стан(актив., пасив., зворотно-середній);

4) перехідність(перех./неперех.);

5) вид(док., недок.);

6) особа(1,2,3);

7) рід(чол.,);

8) число(однина, множина);

9)відміна(I,II)/

Категорія виду. Процес протікання дії має різний характер. Одні дієслова означають дію, яка в часі ї протікання обмежена, а інші – таку, час тривання якої необмежений. Дієслова док виду означають дію з вказівкою на її завершеність у мин чи майб часі, на її результативність. Що зробити? Не бувають у теп часі. Дієслова недок виду означають дію без вказівки на її завершність. Що робити? Вживаютьсяе у всіх часах. Видові значення вир-ся за доп.: префіксів (писати- написати, грати- зіграти); суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути); наголосу (розкидaти- розкuдати); чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч); різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Коли творимо видову пару, зважуємо на те, щоб до твореного слова не додавалося додаткове значення. Зв'язок категорії виду з категорією часу. Основним зна­ченням дієслів недоконаного виду є вираження тривалості дії без обмеження її в часі (летіти, володіти). Додат­ково ж вони можуть означати: 1) ритмічну повторюваність незавершеної дії, що супроводжує якусь іншу дію; з преф-ми при-, від- і суф-ми -ува-, -а- (-я): приспівувати, причепурю­вати, причісувати;

2) нерегулярну повторюваність дії, яка виникає час від часу; творяться за доп преф-ів на-, під-, по- та суф-ів -ува-, -а-: пописувати, підписувати 3) у дієсловах на означення руху — протяжність дії у певному напрямі (брести, бігти, везти) або повторю ваність дії, яка означає необмежений рух (бігати, бродити,).

Дієслівні форми, що означають одноразову протяжну дію - дуративні, означають повторювану дію - Ітеративні. Якщо взяти два приклади — Кінь біжить і Кінь бігає, то в першому з них діє­слово біжить означає певний рух у певному напрямі, а в 2му бігає—рух взагалі. Значення протяжності і повторюваності дії найчастіше виража­ться чергуванням звуків в основі слова: нести — носити, мести — ічмітати, гонити — ганяти.

Основним значенням дієслів доконаного виду є вираження заверщеної дії в певних межах (прочитав, зносив, збіг). Має такі додаткові відтінки:

1) Вказівку на початок дії, обмеженої в часі: зашуміти, заспівати, загуркотіти, 2) Тривалість завершеної дії: поспати, посидіти,

3) Досягнення результату завершеної дії: вивчити, виконати.

І) Раптовість дії: грюкнути, стукнути, моргнути, (це за доп суфікса -ну-).

5) Несподіваність або різкість одноразової завершеної дії: стуконути, грюконути, штовхонути (за доп. суфікса -ону-).

6) Мпогократність обмеженої в часі дії: попереписувати, перетаскати.

24. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв'язок категорії способу з категорією часу. Вказує на відношення дії до дійсності. 1)Дійсний- означає дію, що вже відбулася, відбувається, відбуватиметься: читаю, ходжу. Не має спеціальних граматичних показників. Тісно пов’язана з категорією часу і виражається її граматичними засобами. Таким чином, дієслова дійсного способу відмінюються за часами, в теп і майб часі – за особами, а вминулому і давноминулому(в однині) – за родами.

2)Умовний вир. дію, можливу за певних умов, або бажану: ходив би. Виражаються аналітичною формою, яка твориться від ф-ми мин часу і за доп умовної ч-ки би. Дієслова умовного способу з категорією часу не зв’язані.

3)Наказовий означає наказ, заклик, побажання, прохання: прийди, ходімо, (не)хай працює. Ф-ми наказ способу творяться від основ теперішнього часу + особові закінчення в однині 1ої особи а в множині 1 і 2ої особи(бери,берімо, беріть). Не мають категорії часу. Майб час дієслів може вир заклик до виконання дії у формі!ої особи множини: Попрацюємо вдома. Наказовий спосіб може означати дію, яка має абстрактно-узагальнююче значення: З добрим поживеш – добро переймеш, а з лихим зійдешся – того й наберешся.