Пенелопа Дуглас 2 страницаЗа наявності відповідної угоди між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших у взаємовідносинах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у розмірі своєї частки.
24. Перестрахування: загальна характеристика.
Перестрахування - страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Перестрахування у страховика (перестраховика) нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України. Договори перестрахування підлягають реєстрації в порядку, затвердженому Уповноваженим органом. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. У разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестрахування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загального розміру, отриманого з початку календарного року, перестрахувальник подає до Уповноваженого органу декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.
25. Поняття перестрахування, обов’язкове перестрахування.
Розвиток перестрахування сприяв виникненню великого різноманіття форм і видів договорів між цедентом та цесіонарієм. Договори розрізняються за мірою участі перестрахови-ків, ставками премії (тарифами), величиною власного утримання, комісійними відрахуваннями тощо. Залежно від умов розподілу ризиків між перестрахувальником (цедентом) та перестраховиком розрізняють пропорційну та непропорційну форми договорів перестрахування. Пропорційне перестрахування (Proportional Reinsurance) - це перестрахування, за якого цедент передає у перестрахування заздалегідь визначені частки взятих на страхування ризиків і премій, а цесіонарій відшкодовує цеденту в тій же частці виплачені ним збитки страхувальнику. Непропорційне перестрахування (Non-Proportional Reinsurance) - перестрахування, за якого відповідальність перестраховика настає тоді, коли обумовлений розмір збитку чи збитковості перевищений. У практиці пропорційного перестрахування використовують: квотні, ексцедентні та квотно-ексцедентні договори. Квотний перестраху вальний договір передбачає передачу цесіонарію премії та збитків в однаковій пропорції в межах певного ліміту взяття ризиків. Якщо власне утримання цедента становить, скажімо, ЗО %, то перестрахувальник отримує 70 % премій, сплачених цеденту, і відшкодовує 70 % його збитків.
26. Види договорів перестрахування.
Найпоширенішими в непропорційному страхуванні є договори екс-цедента збитків. Такий договір укладається для розподілу збитків від найбільших ризиків. Перестрахування за цим видом договору передбачає взяття цесіонарієм на себе покриття збитків цедента у разі перевищення суми збитків обумовленого договором розміру, але не більше ліміту відповідальності цесіо-нарія. Інакше кажучи, відповідальність перестраховика за договором ексцедента збитків починається з певного рівня збитковості цедента і визначається також певними межами. Непропорційна форма перестрахування здійснюється також на основі договорів ексцедента збитковості (договір stop loss). Головна мета такого договору - покриття не окремих збитків, а збитків за всім страховим портфелем страхової компанії. Договір ексцедента збитковості застосовується для перестрахування всього страхового портфеля за певним видом страхування від надзвичайно великої збитковості, котра може бути наслідком великої кількості малих ризиків або невеликої кількості значних ризиків. Рівень збитковості, з якого набуває сили договір перестрахування, встановлюється на такій межі, яка б не дозволяла цеденту використати на свою користь зменшення його частки власного утримання.
27. Правове регулювання відносин перестрахування в Україні.
Стаття 12 Закону “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій з перестрахування” – от, власне, і усі нормативні акти з перестрахування. Законодавче врегулювання діяльності перестрахувальних товариств у світовому страховому господарстві не відзначається одноманітністю. Учасники ринка страхових послуг при міжнародних страхувальних операціях мають справу з різними юрисдикціями, з неоднаковими підходами до тих самих інститутів. І це до певної міри ускладнює практичне здійснення перестрахування між сторонами договору, які знаходяться у різних країнах. Так, сторони договору перестрахування намагаються попередньо найуважнішим чином вивчити особливості відносин правозастосувальних органів у різних державах, практику застосування договорів перестрахування і здебільшого вирішують розбіжності, що виникають у позасудовому порядку, виходячи з правил, прийнятих у перестрахуванні. Більшість з цих правил поступово трансформувалися у так звані стандартні застереження(wording), вироблені з урахуванням тривалого застосування їх на практиці. Зазначені застереження включаються з незначними змінами практично до усіх договорів перестрахування, надаючи текстові договору юридичної прозорості та закінченості, що дозволяє уникнути можливих ускладнень.
28. Порівняльна характеристика факультативного та облігаторного (договірного) перестрахування.
За методом передавання ризиків у перестрахування і за оформленням правових відносин сторін перестрахувальні операції поділяються на такі: • факультативні; • облігаторні (договірні); • факультативно-облігаторні та облігаторно-факультативні (змі-шані). факультативні (змі-шані). Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитись від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Головна особливість цього методу перестрахування полягає в можливості індивідуальної оцінки ризику. Факультативне перестрахування в багатьох аспектах схоже на пряме страхування, зокрема в тому, що перестраховик, приймаючи ризик, дуже докладно його вивчає, знайомиться з практикою страхових операцій цедента. Таке докладне, ретельне вивчення партнера та його пропозицій має сенс, особливо якщо це одне з перших приймань від компанії-цедента. Проте вивчення інформації в такому обсязі потребує багато часу і чималих адміністративних витрат для обох сторін (перевірка документів, вивчення подробиць щодо ризиків і т. ін.). Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частини ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частини ризиків згідно з умовами договору. У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, термін дії договору, перестраховувальна премія, перестраховувальна комісія, обмеження щодо покриття, схема розрахунків тощо. Перестрахування на облігаторній основі має універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу. Облігаторне перестрахування дало поштовх до розвитку техніки перестрахування, що посприяло розробленню системи договорів у різних галузях і видах страхування.
29. Види добровільного страхування.
Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Види добровільного страхування, на які видається ліцензія, визначаються згідно з прийнятими страховиком правилами (умовами) страхування, зареєстрованими Уповноваженим органом. Видами добровільного страхування можуть бути: 1) страхування життя; 2) страхування від нещасних випадків; 3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); 4) страхування здоров'я на випадок хвороби; 5) страхування залізничного транспорту; 6) страхування наземного транспорту (крім залізничного); 7) страхування повітряного транспорту; 8) страхування водного транспорту (морського внутрішнього та інших видів водного транспорту); 9) страхування вантажів та багажу (вантажобагажу); 10) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; 11) страхування майна (іншого, ніж передбачено пунктами 5-9 цієї статті); 12) страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 13) страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 14) страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника); 15) страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена пунктами 12-14 цієї статті); 16) страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту); 17) страхування інвестицій; 18) страхування фінансових ризиків; 19) страхування судових витрат; 20) страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій; 21) страхування медичних витрат; 21-1) страхування цивільно-правової відповідальності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) за шкоду, яку може бути завдано у зв’язку з виконанням його обов’язків 21-2) страхування життя і здоров’я волонтерів на період надання ними волонтерської допомоги; 22) страхування сільськогосподарської продукції; 23) інші види добровільного страхування. Характеристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає Уповноважений орган. Страхування життя - це вид особистого страхування, який передбачає обов'язок страховика здійснити страхову виплату згідно з договором страхування у разі смерті застрахованої особи, а також, якщо це передбачено договором страхування, у разі дожиття застрахованої особи до закінчення строку дії договору страхування та (або) досягнення застрахованою особою визначеного договором віку. Умови договору страхування життя можуть також передбачати обов'язок страховика здійснити страхову виплату у разі нещасного випадку, що стався із застрахованою особою, та (або) хвороби застрахованої особи. У разі, якщо при настанні страхового випадку передбачено регулярні послідовні довічні страхові виплати (страхування довічної пенсії), обов'язковим є передбачення у договорі страхування ризику смерті застрахованої особи протягом періоду між початком дії договору страхування та першою страховою виплатою з числа довічних страхових виплат. В інших випадках передбачення ризику смерті застрахованої особи є обов'язковим протягом всього строку дії договору страхування життя. Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.
30. Обов’язкове страхування: характеристика та види.
Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до цього Закону. Забороняється здійснення обов'язкових видів страхування, що не передбачені Законом. В Україні здійснюються такі види обов'язкового страхування: 1) медичне страхування; 2) особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) на випадок інфікування вірусом імунодефіциту людини при виконанні ними службових обов'язків; 3) особисте страхування працівників відомчої (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України) та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд); 4) страхування спортсменів вищих категорій; 5) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини; 6) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті; 7) авіаційне страхування цивільної авіації; 8) страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морського транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користувачам морського транспорту та третім особам; 9) страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; 10) страхування засобів водного транспорту; 12) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за ядерну шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту; 13) страхування працівників (крім тих, які працюють в установах і організаціях, що фінансуються з Державного бюджету України), які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, в тому числі здійснюють догляд за особами, які страждають на психічні розлади; 14) страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру; Та інші.
31. Особливості правового регулювання обов’язкового страхування.
Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, якщо інше не визначено законом, встановлює порядок та правила його проведення, форми типового договору, особливі умови ліцензування обов'язкового страхування, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків. Для договорів міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів Кабінет Міністрів України встановлює максимальні розміри страхових платежів, у межах яких Моторне (транспортне) страхове бюро України встановлює обов'язкові для своїх повних членів єдині розміри страхових платежів за такими договорами.
32. Страхування відповідальності: характеристика
Страхування відповідальності є однією з найскладніших галузей страхової діяльності. Воно виникло і це на початку 20х років XIX ст., а в Україні найбільшого розвитку набуло на початку 90-х років XX ст. За змістом страхування відповідальності відіграє подвійну роль: з одного боку — захищає майнові інтереси самого страхувальники, а з другого — потерпілого (третьої особи) на випадок неплатоспроможності того, хто завдав збиток. В основу страхових відносин при страхуванні відповідальності покладено норми вітчизняного та міжнародного права, які закріплені у Законах України та постановах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, розпорядженнях уряду України, міжнародних конвенціях та угодах. Цивільним кодексом України передбачена відповідальність особи, яка завдала шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи. Законом України "Про страхування" (2001) визначено об'єкт страхування відповідальності, яким можуть бути майнові інтереси, пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі. Для страхування становлять інтерес такі види відповідальності: — адміністративна; — цивільна; — матеріальна. Адміністративна відповідальність — це одна з форм юридичної відповідальності громадян і посадових осіб за здійснення ними адміністративного правопорушення. Матеріальна відповідальність — це обов'язок працівника відшкодувати збитки, завдані ним підприємству своїми явно протиправними діями, згідно з порядком, установленим трудовим законодавством. Цивільна (цивільно-правова) відповідальність як один із видів юридичної відповідальності суб'єктів господарювання — це встановлені нормами цивільного та господарського права юридичні наслідки за невиконання або неналежне виконання особою передбачених правом обов'язків, що пов'язано з порушенням суб'єктивних прав іншої особи.
33. Страхування відповідальності: елементи страхового правовідношення.
Елементи страхування відповідальності (звільнення від зобов'язань) можна було побачити ще у Стародавньому Римі. Створені там "співтовариства від морських небезпек" брали на себе витрати з викупу членів співтовариства у морських розбійників, тобто звільняли їх від відповідальності щодо внесення викупу за себе або за родичів. У грецькому праві можна також знайти елементи страхування відповідальності. Морські співтовариства сплачували збитки від нещасних випадків, які відбувались з кораблем або вантажем члена співтовариства. Сюди входили також і витрати на рятувальні роботи, які перевищували реальні втрати корабля й вантажу. У закордонній страховій практиці страхування відповідальності може виступати як самостійний вид або входити до складу автотранспортного та іншого майнового страхування або особистого страхування. В Україні, зазвичай, воно є самостійною галуззю діяльності, що охоплює окремі види страхування відповідальності. Страхування відповідальності тісно пов'язано з майновим страхуванням, оскільки більшість видів відповідальності передбачає користування або розпоряджання майном. Проте страхування відповідальності відрізняється від майнового страхування тим, що у страхуванні майна об'єктом захисту є заздалегідь визначене майно на заздалегідь визначену суму, а в страхуванні відповідальності — не заздалегідь визначені майнові блага, а кошти страхувальника в цілому. Страхування відповідальності відрізняється і від особистого страхування, яке проводиться на випадок настання певних подій, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника. Особисте страхування — це, зазвичай, страхування суми, а страхування відповідальності — галузь страхування, де об'єктом виступає відповідальність перед третіми особами, яким може бути завдано збитку (шкоди) внаслідок яких-небудь дій або бездіяльності страхувальника, тобто це страхування збитків. Страхування відповідальності вирізняється особливими рисами, пов'язаними з тим, що: 1) у страхуванні відповідальності завжди беруть участь три сторони: страховик, страхувальник і третя особа, яка є наперед невідомою 2) відшкодування стосується як матеріального збитку, так і шкоди, завданої життю і здоров'ю третіх осіб, яким у силу закону або за рішенням суду здійснюються відповідні виплати, що компенсують понесений збиток. Збитки мають деякі особливості: — причина — ненавмисні дії страхувальника; — відповідальність повинна бути визначена законодавчо; — спричинені третім особам, а не самому страхувальнику. 3) договором, зазвичай, не визначається конкретна страхова сума, а оговорюється тільки верхня межа розміру відшкодування (ліміту відповідальності страховика).
34. Правове регулювання особистого страхування.
Сучасне визначення особистого страхування міститься в Законі України "Про страхування" (2001), відповідно до ст. 4 якого особисте страхування можна визначити як страхування майнових інтересів, що не суперечать законодавству України і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи. Об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки, тому вважається, що не відбувається компенсація матеріальної шкоди, а мають місце виплати страховика на користь страхувальника або його родини, які носять характер фінансової допомоги. Договір особистого страхування регулюється Законом України "Про страхування" без виділення окремих його видів. Водночас на практиці існують окремі види договорів особистого страхування зі своїм особливим режимом. Індивідуалізація у такому випадку забезпечується нормами, що містяться в прийнятих на різних рівнях актах, включаючи спеціальні закони, зокрема, про обов'язкове особисте страхування.
35. Особисте страхування: елементи страхового правовідношення
Особисте страхування є однією із галузей страхування. Воно пов'язане із особливою сферою процесу відтворення — з відтворенням робочої сили та зумовлене ризиковим характером діяльності людей різних професій, підвищеним ступенем ризику, пов'язаним із погіршенням довкілля, зростанням питомої ваги людей похилого віку в загальній кількості населення тощо. Особисте страхування проводиться з метою організації страхового захисту окремих громадян і членів їх родин на випадок виникнення різних подій, що відображаються на житті, здоров'ї та працездатності цих громадян. В особистому страхуванні виділяють такі групи ризиків, на випадок яких проводиться страхування: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення активної трудової діяльності (працездатності) у зв'язку з виходом на пенсію за віком; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку дії договору страхування. Останній ризик дозволяє поєднувати ризикові види страхування з інтересами збереження, що робить надзвичайно привабливим страхування життя навіть в умовах економічної кризи.
36. Види особистого страхування.
Як галузь страхування особисте страхування поділяється на такі підгалузі: — страхування життя та пенсій; — пенсійне страхування; — страхування від нещасних випадків; — медичне страхування. Віднесення до конкретної підгалузі визначається: — переліком подій (страхових ризиків), що включені до обсягу відповідальності страховика і є підставою для страхових виплат; — строком дії договору, коли від цього залежать принципи підходу до розрахунку тарифних ставок як економічної основи проведення особистого страхування. Основний принцип виділення підгалузей пов'язаний з накопиченням страхової суми. Так, страхування життя об'єднує довгострокові види особистого страхування, які пов'язані з накопиченням страхової суми протягом усього строку страхування. Тому їх ще називають накопичувальними видами. Страхові виплати мають становити повну страхову суму, яка виплачується при настанні таких подій: дожиття до закінчення строку дії договору страхування; смерть застрахованого в період дії договору страхування; досягнення застрахованим певного віку (пенсійного або визначеного договором страхування). Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові види особистого страхування, за якими обсяг відповідальності передбачає виплату страхової суми або її частини в разі настання таких подій: смерті застрахованого; тимчасової втрати працездатності; встановлення інвалідності. Умовою настання відповідальності є те, щоб ці події були наслідком нещасного випадку. Медичне страхування об'єднує види особистого страхування, основним призначенням яких є соціальний захист інтересів громадян у разі втрати здоров'я. Воно пов'язане з компенсацією витрат на оплату медичної допомоги (відвідування лікарів, придбання медикаментів, лікування у стаціонарі тощо). Страхування від нещасних випадків та медичне страхування ще називають ризиковим. Особливістю їх є те, що страхові платежі не повертаються після закінчення дії договору страхування. Наведемо узагальнену порівняльну характеристику довгострокового (накопичувального) та ризикового особистого страхування: 1. а) накопичувальне: після закінчення строку страхування страхувальник одержує всю суму, сплачену за період дії договору страхування з бонусом (нарахованими відсотками) або без нього; б)ризикове: після закінчення строку страхування сума страхового внеску не повертається. 2. в) накопичувальне: договір страхування має довгостроковий характер (від 3-х до 20-ти років); б)ризикове: договори страхування є короткостроковими (від 1-го місяця до 3-х років). 3. а) накопичувальне: страхові внески сплачуються протягом дії договору страхування; б) ризикове: страхові внески сплачуються одноразово. 4. а) накопичувальне: обсяг страхової відповідальності охоплює широке коло ризиків; б)ризикове: обсяг відповідальності обмежений одним або двома ризиками. 5. а) накопичувальне: тарифи внесків є достатньо високими; б)ризикове: тарифи внесків є досить низькими. 6. а) накопичувальне: страхова сума може бути будь-якого розміру; б)ризикове: при визначенні страхової суми встановлюється верхня та нижня межа відповідальності страховика. За формами проведення особисте страхування буває обов'язкове та добровільне. Перелік обов'язкових і добровільних видів страхування подано в Законі України "Про страхування" (2001). Класифікація особистого страхування здійснюється ще за такими критеріями: За обсягом ризику: — страхування на випадок дожиття до певного віку або смерті; — страхування на випадок інвалідності або недієздатності; — страхування медичних витрат. За видом об'єктів особистого страхування: — страхування життя, яке передбачає обов'язок страховика здійснити страхові виплати у випадку смерті застрахованого, а також за дожиття застрахованого до певного віку чи до закінчення строку дії договору страхування; — страхування здоров'я, яке передбачає обов'язок страховика здійснити страхові виплати в обумовлених розмірах у разі заподіяння шкоди здоров'ю застрахованої особи внаслідок нещасного випадку або хвороби. За кількістю осіб, зазначених у договорі (за характером сплати страхових внесків): — індивідуальне страхування, за яким страхувальник виступає одночасно і застрахованим; — колективне страхування, за яким страхувальниками і застрахованими виступає група фізичних осіб, зокрема, страхувальником виступає юридична особа, яка укладає договір страхування на користь застрахованих.
37. Особливості взаємного страхування.
Взаємне страхування є специфічною некомерційною формою організації страхових операцій, при яких страховий фонд створюють на неприбутковій основі. Взаємне страхування — це взаємний обмін ризиками, при якому не переслідують ціль отримання прибутку. Форма проведення взаємного страхування — товариства взаємного страхування. Страхування — це перерозподіл збитків кількох осіб між багатьма. Є два види розподілу — наступний та попередній. Першим понад 4 тис. років тому виник наступний перерозподіл: вартість знищеного (пограбованого) товару розподіляли між купцями, які уклали відповідну угоду. З часом зрозуміли, що збитки завдаються нерівномірно, розміри платежів кожний раз неоднакові. У зв'язку з цим виник попередній розподіл: зацікавлені особи створювали страховий фонд, який потім поступово використовували для відшкодування своїх збитків. Небезпека ризику була перенесена з плечей зацікавлених осіб, або страхувальників, на окрему організацію — страхове товариство. Одночасно виник і специфічний ризик страхової діяльності — можливість невідповідності величини створеного фонду реальному розміру збитків.
38. Страхування майна: елементи страхового правовідношення.
Майнове страхування — галузь страхової діяльності, в якій об'єктом страхового захисту є майно в найрізноманітніших його проявах. До майнового страхування відносять: страхування засобів повітряного, наземного та водного транспорту, страхування вантажів, інших видів майна, страхування фінансових ризиків тощо. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки. Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування. Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми за договорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхованих об'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанні страхової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі. Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення, передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуванні використовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, систему першого ризику і граничну (граничного відшкодування).
|
