Пенелопа Дуглас 6 страницазазначення предмета договору страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін. Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна фізичних осіб. Відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, договори страхування укладаються відповідно до таких умов страхування, з урахуванням вимог, передбачених цим Законом.
84. Права і обов’язки страхувальника за договором страхування.
Страхувальник зобов'язаний: 1) своєчасно вносити страхові платежі; 2) при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього предмета договору; 4) вживати заходів щодо запобігання та зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку; 5) повідомити страховика про настання страхового випадку в строк, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника.
85. Права і обов’язки страховика за договором страхування.
Страховик зобов'язаний: 1) ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування; 2) протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику; 3) при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом; 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору; 5) за заявою страхувальника у разі здійснення ним заходів, що зменшили страховий ризик, або збільшення вартості майна переукласти з ним договір страхування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом; 7) надавати відповідним підрозділам Міністерства внутрішніх справ України, що забезпечують безпеку дорожнього руху, інформацію про укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страховика.
86. Підстави і порядок зміни та розірвання договору страхування.
Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі: 1) закінчення строку дії; 2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі; 3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору; 4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків; 5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України; 6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України. Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено. У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю. У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. У разі дострокового припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя.
87. Зміна страхувальника фізичної особи в договорі страхування (підстави, порядок і наслідки)
У разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину. В інших випадках права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування. 2. У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи. Частина перша коментованої статті передбачає наслідки смерті страхувальника - фізичної особи під час дії договору страхування. Такі наслідки залежать від типу укладеного договору страхування. Якщо укладений договір майнового страхування, права та обов'язки страхувальника переходять до спадкоємців померлого, які одержали у спадщину застраховане майно. Якщо спадкоємців декілька, договір страхування перетворюється на зобов'язання з множинністю осіб. Згоди страховика на такого роду заміну страхувальника не потрібно, але новий страхувальник має повідомити його про це.В інших випадках страхувальник може бути замінений в загальному порядку, передбаченому для уступки права вимоги. Оскільки страхувальник за договором страхування має як права, так і обов'язки, тобто є одночасно і кредитором, і боржником, його заміна допускається виключно за згодою страховика.В разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь інших осіб (ст. 985 ЦК), договір страхування не припиняється. Права та обов'язки страхувальника можуть перейти до цієї особи. Якщо особа, на користь якої укладено договір страхування, за об'єктивних обставин (вік, стан здоров'я тощо) не може вступити в договір, права та обов'язки страхувальника можуть перейти до її батькі в, опікуна або іншої особи, на яку за законом покладено обов'язок щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи.
88. Договір перестрахування (сторони, предмет, порядок укладання).
Страхові правовідносини можуть бути ускладнені відносинами перестрахування. Відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Однакове за своїми юридичними характеристиками, але більш детальне визначення перестрахування містить Закон "Про страхування". Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону перестрахуванням визнається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. У порядку перестрахування страхуються ризики, пов'язані із основною діяльністю страховика, і полягають у необхідності здійснити страхову виплату. Перестрахування не може розглядатися як страхування ризику страхової виплати чи як страхування виконання зобов'язання за договором страхування. За своєю природою перестрахування є страхуванням ризику настання обов'язку здійснити страхову виплату. Майновий інтерес перестрахувальника полягає у тому, щоб перестраховик повністю або частково компенсував йому виплату за договором страхування, яка може бути здійснена. Перестрахування у страховика (перестраховика)- нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1290. Відповідно до ч. 2 ст. 987 ЦК страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. Сторонами відносин перестрахування виступають перестраховик, тобто страховик за первісним договором страхування, і перестрахувальник, тобто страховик особливого роду, метою діяльності якого є страхування ризиків інших страховиків. До діяльності перестраховиків пред'являються особливі, порівняно зі звичайними страховиками, вимоги, зокрема вимоги щодо статутного фонду, наявність спеціальної ліцензії тощо. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти страхувальника про всі зміни свого договору зі страхувальником. Укладення договору страхування не свідчить про перехід обов'язків страховика щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку до перестраховика.
89. Особливості укладання договору страхування через страхових посередників.
Страхові правовідносини можуть бути ускладнені відносинами перестрахування. Відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Однакове за своїми юридичними характеристиками, але більш детальне визначення перестрахування містить Закон "Про страхування". Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону перестрахуванням визнається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. У порядку перестрахування страхуються ризики, пов'язані із основною діяльністю страховика, і полягають у необхідності здійснити страхову виплату. Перестрахування не може розглядатися як страхування ризику страхової виплати чи як страхування виконання зобов'язання за договором страхування. За своєю природою перестрахування є страхуванням ризику настання обов'язку здійснити страхову виплату. Майновий інтерес перестрахувальника полягає у тому, щоб перестраховик повністю або частково компенсував йому виплату за договором страхування, яка може бути здійснена. Перестрахування у страховика (перестраховика)- нерезидента здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встановленому Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 жовтня 1996 р. № 1290. Відповідно до ч. 2 ст. 987 ЦК страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування. Сторонами відносин перестрахування виступають перестраховик, тобто страховик за первісним договором страхування, і перестрахувальник, тобто страховик особливого роду, метою діяльності якого є страхування ризиків інших страховиків. До діяльності перестраховиків пред'являються особливі, порівняно зі звичайними страховиками, вимоги, зокрема вимоги щодо статутного фонду, наявність спеціальної ліцензії тощо. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти страхувальника про всі зміни свого договору зі страхувальником. Укладення договору страхування не свідчить про перехід обов'язків страховика щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку до перестраховика.
90. Правове регулювання морського страхування
Основними джерелами морського страхового права в Україні є: — Цивільний кодекс України; — Закон України «Про страхування»; — Кодекс торгового мореплавання; — Правила страхування засобів водного транспорту (КАСКО) і Правила страхування відповідальності судновласників перед третіми особами. Оскільки морське страхове право дуже тісно переплітається з морським правом, а останнє ускладнено участю «іноземного елемента», воно не може бути урегульовано нормами тільки внутрішньодержавного права. Врахування іноземного впливу вимагає особливих методів правового регулювання майнових відносин, що призвело до появи юридичних норм, спеціально призначених для визначення застосовного права самими сторонами.
91. Види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: характеристика
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до цього Закону укладаються такі види договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: внутрішній договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - внутрішній договір страхування); договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування). Внутрішні договори страхування діють виключно на території України. Договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка", що визнається і діє в цих країнах. Під час в'їзду на територію України власник транспортного засобу, який зареєстрований в іншій країні, зобов'язаний мати на весь термін перебування такого транспортного засобу на території України сертифікат міжнародного автомобільного страхування "Зелена картка" або внутрішній договір страхування цивільно-правової відповідальності.
92. Елементи страхового правовідношення при страхуванні цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Розмір страхового платежу (внеску, премії) встановлюється страховиком самостійно шляхом добутку розміру базового страхового платежу та значень відповідних коригуючих коефіцієнтів, що затверджуються відповідно до пункту 7.2 цієї статті, а також з урахуванням положень пункту 13.2 статті 13 цього Закону. Страховику забороняється встановлювати або пропонувати встановити розмір страхового платежу, розрахований в інший спосіб. Страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого. У разі якщо загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратну страхову суму, відшкодування кожному потерпілому пропорційно зменшується.
93. Порядок дій страхувальника і страховика у випадку виникнення страхового випадку за договором страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
94. Правове регулювання авіаційного страхування.
Авіаційне страхування — це загальна назва комплексу майнового, особистого страхування та страхування відповідальності, яка випливає з експлуатації повітряного транспорту і захищає майнові інтереси юридичних та фізичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або законодавством. Розрізняють обов’язкове та добровільне авіаційне страхування. Обов’язковість низки авіаційних видів страхування обумовлена міжнародними конвенціями з цивільної авіації, до яких приєдналася Україна, та внутрішніми законодавчими актами. Воно поширюється на усіх авіаексплікатантів України як на території нашої країни, так і за її межами. Правове забезпечення цього виду страхування дуже різноманітне. Воно містить норми міжнародних угод та конвенцій, до яких приєдналась наша держава; нормативні акти міжнародних організацій цивільної авіації, членом яких є Україна (ІКАО, ІАТА); норми внутрішніх законодавчих актів, що регулюють діяльність як цивільної авіації, так і страхування. Розглянемо основні конвенції, що регулюють питання відповідальності повітряного перевізника щодо міжнародного перевезення пасажирів, багажу та вантажу і зрештою встановлюють вимоги до лімітів покриття в авіаційному страхуванні. · Варшавська конвенція 1929 року та поправки до неї, відомі як Гаазький протокол 1955 року (збільшення ліміту відповідальності за смерть чи тілесні ушкодження від 125 до 250 тис. золотих франків). Офіційною мовою Конвенції є французька. · Гвадалахарська конвенція 1961 року, яка встановлює відповідальність між фактичним авіаперевізником та перевізником за договором і особливо важлива в разі врегулювання питань страхових відшкодувань при спільній експлуатації літака кількома авіаперевізниками. · Римська конвенція — установлює ліміти відповідальності перед третіми особами всіх авіаперевізників. · Монреальські протоколи ІСАО — 1, 2, 3, 4 (International Civil Aviation Organization — Міжнародна організація цивільної авіації) замінили золотий франк на Спеціальні права запозичення (SDR — Special Drawing Right); У травні 1999 року на дипломатичній конференції у Монреалі було укладено Конвенцію ІСАО. Її мета — повністю замінити систему Варшавської конвенції. Конвенцію ІСАО підписали 53 держави, а набере вона чинності після того, як її ратифікують 30 держав.
95. Основні види ризиків у особистому страхуванні
Особисте страхування є однією із галузей страхування. Воно пов'язане із особливою сферою процесу відтворення — з відтворенням робочої сили та зумовлене ризиковим характером діяльності людей різних професій, підвищеним ступенем ризику, пов'язаним із погіршенням довкілля, зростанням питомої ваги людей похилого віку в загальній кількості населення тощо. Особисте страхування проводиться з метою організації страхового захисту окремих громадян і членів їх родин на випадок виникнення різних подій, що відображаються на житті, здоров'ї та працездатності цих громадян. В особистому страхуванні виділяють такі групи ризиків, на випадок яких проводиться страхування: смерть страхувальника (застрахованого); тимчасова втрата працездатності; постійна втрата працездатності; закінчення активної трудової діяльності (працездатності) у зв'язку з виходом на пенсію за віком; дожиття страхувальника (застрахованого) до закінчення строку дії договору страхування. Останній ризик дозволяє поєднувати ризикові види страхування з інтересами збереження, що робить надзвичайно привабливим страхування життя навіть в умовах економічної кризи.
96. Основні види ризиків у майновому страхуванні
Майнове страхування є однією з галузей страхування. Його значення зумовлене тим, що майно служить обов'язковим елементом господарської діяльності юридичних осіб і життєдіяльності людей, тому забезпечення страхового захисту майна є пріоритетним у системі страхових відносин. Економічне призначення майнового страхування полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних страхувальнику внаслідок пошкодження або знищення майна при настанні страхових випадків. Мета такого страхування — компенсування шкоди. До майнового страхування у світовій практиці відносять будь-яке страхування, що не пов'язане з особистим страхуванням та страхуванням відповідальності. Зазвичай, під майном у майновому страхуванні розуміють як конкретні предмети, вантажі, транспортні засоби, так і групу речей, предметів, виробів тощо. Залежно від виду страхових подій майнове страхування класифікують за такими групами ризиків: — страхування майна від вогневих ризиків та стихійного лиха (вогневе страхування); — страхування сільськогосподарських культур від стихійних явищ, посухи, граду тощо; — страхування тварин на випадок загибелі в результаті хвороби та нещасних випадків; — страхування засобів транспорту від аварій, крадіжок та інших ризиків тощо.
97. Договори змішаного страхування життя (поняття, загальна характеристика).
Зм́ішане страхув́ання житт́я — вид страхування життя, який об'єднує в одному договорі кілька самостійних договорів страхування, зокрема три випадки: дожиття до закінчення строку страхування, смерть застрахованого, втрата здоров'я від нещасних випадків. При проведенні змішаного страхування життя страхувальник і застрахований можуть бути однією особою, якщо договір страхування страхувальник укладає відносно своєї особи. Страхувальником при змішаному страхуванні життяє тільки фізичні особи. Договори змішаного страхування життя укладаються з громадянами віком від 16 до 75 років строком на 3, 5, 10, 15 або 20 років. Розмір страхової суми визначає страхувальник. Термін страхування визначається угодою сторін, але для України він має бути не менше трьох років. Факт укладення договору страхування засвідчується страховим полісом (свідоцтвом). У страховому полісі вказуються строк дії договору страхування, його початок і закінчення, страхова сума, розмір страхового внеску, а також особа (особи), яка в разі смерті застрахованого має право одержати страхову суму (вигодонабувач)[2]. . 98. Порядок укладання договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів
Страховики зобов'язані укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України. Внутрішні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік. Укладення внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на строк менший, ніж один рік, але не менш як на 15 днів допускається виключно щодо транспортних засобів: незареєстрованих - на час до їх реєстрації, тимчасово зареєстрованих - на час до їх постійної реєстрації, зареєстрованих на території іноземних держав - на час їх перебування на території України. Міжнародний договір "Зелена картка" може укладатися на строк 15 днів, 1 місяць, 2 місяці, 3 місяці, 4 місяці, 5 місяців, 6 місяців, 7 місяців, 8 місяців, 9 місяців, 10 місяців, 11 місяців або один рік. Договором внутрішнього страхування протягом строку його дії може бути визначений період використання транспортного засобу, що не може становити менш як шість календарних місяців. Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю відповідно до Закону України "Про дорожній рух", укладаються страховиками за умови проходження зазначеними транспортними засобами обов'язкового технічного контролю, якщо вони згідно з протоколом перевірки технічного стану визнані технічно справними. Договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю, укладаються на строк, що не перевищує строку чергового проходження транспортним засобом обов'язкового технічного контролю відповідно до вимогЗакону України "Про дорожній рух". Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ. При укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. У разі втрати страхового поліса страховик зобов'язаний протягом семи календарних днів безкоштовно видати дублікат цього поліса на підставі заяви страхувальника. У разі втрати дубліката умови його повторної видачі визначаються договором.
99. Види страхування життя.
Історично первинною формою особового страхування вважається страхування життя на випадок смерті застрахованої особи. З часом коло видів страхування життя розширилось. Наразі страхування життя включає: - страхування на дожиття застрахованої особи до зазначеного в договорі віку з одноразовою виплатою капіталу; - страхування життя на випадок смерті; - змішане страхування життя; - страхування дітей до вступу до шлюбу; - страхування життя з виплатою ануїтету; - довгострокове страхування життя працівників підприємств" установ за рахунок коштів роботодавців; - страхування життя позичальника кредиту та ін. Страхування життя (life Assurance) у класичному розумінні передбачає захист майнових інтересів на випадок смерті застрахованого. Страховою подією при страхуванні життя є смерть застрахованої особи. Головною особливістю цього виду страхування є те, що людське життя не має вартісної (грошової) оцінки. Це означає, що за цим видом страхування неможливо визначити величину збитку, зумовленого настанням страхового випадку. Саме ця обставина зумовлює інші особливості.
|
