Студопедия — Цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей






 

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей розроблена в рамках Гаазької конференції з міжнародного приватного права та схвалена 25 жовтня 1980 року з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують. Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 р.[109], 1 вересня 2013 року виповниться 7 років застосування Україною Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей. Суть Конвенції полягає в тому, що один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належить право піклування про дитину) не має права одноосібно приймати рішення про зміну місця проживання дитини та, зокрема, вивозити її в іншу державу. Стаття 5 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей передбачає, що «права доступу» включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання. Видається, що право перебування дитини протягом обмеженого періоду разом з батьками, і з якими вона зазвичай не проживає, чи зустріч з ними і є «правом доступу».

За період застосування Конвенції Міністерством юстиції опрацьовано 223 заяви, з яких 69 направлено до іноземних центральних органів (54 заяви – про повернення дитини в Україну і 15 – про забезпечення права доступу до дитини, яка постійно проживає за кордоном). Найбільшу кількість таких заяв було спрямовано до Італії, США, Німеччини, Туреччини, Ізраїлю, Росії, Бельгії та Іспанії.

При цьому Мін’юстом було отримано 154 заяви від іноземних центральних органів (126 заяв про повернення дитини до постійного місця проживання дитини та 28 – про забезпечення права доступу до дитини, яка постійно проживає в Україні). Найбільше таких заяв надійшло з Італії, Німеччини, США, Нідерландів, Греції, Ізраїлю, Польщі, Кіпру, Чехії, Великобританії, Франції.

7. Проблемні питання позбавлення батьківських прав та відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав

Відповідно до ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої вказаної статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них. Якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одного з них ознаки злочину, він порушує кримінальну справу. Рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження

дитини.

Ст. 165 СК України визначає перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав: Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. При позбавленні батьківських прав треба підходити виважено і в найкращих інтересах ди­тини. Саме на це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 р. Усіма інстанціями судів України подружжя Савіних позбавлене батьківських прав стосовно кількох з семи їхніх неповнолітніх дітей. Батьки є сліпими від народження і тому було визнано, що вони «неспроможні забезпечувати дітей належним харчуванням, одягом, підтримувати належні санітарні умови, належним чином дбати про здоров’я дітей, а також забезпечувати їхню соціальну адаптацію». Євросуд, визнаючи такі мотиви при прийнятті зазначеного рішення органами державної влади доречними, вважає їх не адекватними і «не достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя заявників». Тому було визнано, що при позбавленні батьківських прав подружжя Савіних було порушено ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на повагу до приватного і сімейного життя). Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 р. повторює, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 (рішення у справі «МакМайкл проти Сполученого Королівства» (McMichael v. the United Kingdom) від 24 лютого 1995 року). Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не «згідно із законом», не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві». Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», Суд повинен оцінити — у контексті всієї справи загалом — чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (наприклад, справи «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany), та «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany)). Суд також повторює, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв’язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (див., наприклад, справу «Ньяоре проти Франції» (Gnahore v. France)). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу «Хазе проти Німеччини» (Haase v. Germany)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з’ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров’я (див. справи «Валлова і Валла проти Чеської Республіки» (Wallova and Walla v. the Czech Republic) і «Гавелка та інші проти Чеської Республіки» (Havelka and Others v. the Czech Republic)). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. У будь-­якому разі передання дитини під державну опіку слід зазвичай розглядати як тимчасовий захід, здійснення якого має одразу припинятися, коли це дозволяють обставини. Отже, такий захід не може бути санкціонований без попереднього розгляду можливих альтернативних заходів і має оцінюватися в контексті позитивного обов’язку держави вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз’єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та, якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер.

Відповідно до ст. 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини. При вирішенні справи про поновлення батьківських прав одного з батьків суд бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина. Рішення суду про поновлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини. У разі відмови в позові про поновлення батьківських прав повторне звернення із позовом про поновлення батьківських прав можливе лише після спливу одного року з часу набрання чинності рішенням суду про таку відмову.

У сучасній Україні захист прав дитини все більше стає загальнодержавною політикою, послідовно формується система правового захисту дітей, проте реальністю сьогодення залишаються ситуації щодо вилучення дітей з сімей, що призводить до росту так званого «соціального» сирітства. Безумовно, що найчастіше вилучають дітей із сімей у зв’язку з позбавленням батьків батьківських прав, проте відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав також розповсюджене явище.

Рішення про відібрання дитини від батьків приймає суд, окрім того згідно з ч.2 ст. 170 СК України у виняткових випадках, при безпосередній загрозі для життя або здоров’я дитини, орган опіки та піклування або прокурор мають право постановити рішення про негайне відібрання дитини від батьків. Прийняття таких рішень, безумовно, супроводжується вирішенням питання доцільності та встановленням наявності правових підстав для відібрання дитини, що пов’язано і зі складнощами юридичного характеру. На жаль, як матеріально-правові, так і процесуально-правові питання щодо відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав недостатньо розроблені в сучасній юриспруденції, немає єдиного підходу і у практиці застосування сімейного законодавства у цій сфері. Саме тому метою цього дослідження є визначення особливостей застосування такої міри, як відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, та встановлення її правової сутності.

Сімейний кодекс України у ч.1 ст. 170 передбачає підстави для відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав, які можна умовно поділити на дві групи: 1) підстави, які пов’язані з протиправною поведінкою батьків (батьки ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва); 2) підстави, які не пов’язані з протиправною поведінкою батьків (інші випадки, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання, наприклад, психічна хвороба батьків тощо).

У разі відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав за наявності підстав, пов’язаних з протиправною поведінкою батьків, мова йде про застосування до батьків санкцій за вчинення сімейного правопорушення, одночасно відбувається й захист порушених прав дитини. У такому випадку можна стверджувати, що відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав за правовою природою є і мірою сімейно-правової відповідальності, і способом захисту сімейних прав дитини.

Якщо відбувається відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав за підставами, коли відсутня провина батьків, зокрема, батьки або один із них є психічно хворими, мають інше хронічне захворювання (відкрита форма туберкульозу) тощо, то така міра може застосовуватися лише як спосіб захисту прав дітей, якщо залишення дитини у батьків є небезпечним для життя, здоров’я, морального виховання дитини.

Застосовуючи таку міру, як відібрання дитини від батьків, слід також враховувати, що офіційні дослідження, проведені у США, щодо відібрання дітей із сімей показали, що від половини до двох третин дітей були відібрані від батьків, коли не існувало реальної загрози для життя і здоров’я дитини. Експерти прийшли до чіткого висновку – ті проблеми, які стали підставою для вилучення дітей, були пов’язані не з провиною батьків, а саме з бідністю й іншими об’єктивними труднощами сім’ї. Аналогічні випадки відбуваються інколи і в Україні, коли замість надання соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї, вирішується питання про відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.

Таким чином, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав у будь-якому випадку є обмеженням батьківських прав (обмежується, перш за все, право на особисте виховання дитини та на спілкування з дитиною), і може бути передумовою для позбавлення батьківських прав у подальшому, якщо буде встановлено протиправну поведінку батьків, а може бути тимчасовою мірою для забезпечення захисту фундаментальних прав дитини – на життя, здоров’я, особисту недоторканність. Оскільки право дитини на сім’ю – одне із основних прав дитини, то руйнувати сім’ю шляхом відібрання дитини від батьків можна тільки у виключних випадках, на що спрямовують Україну й визнані нею міжнародно-правові норми.

 

8. Проблемні питання влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 СК України. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Для усиновлення дитини потрібна її згода. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров’я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Проблемним питанням залишається форма згоди дитини на її усиновлення.

Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони: 1) невідомі; 2) визнані безвісно відсутніми; 3) визнані недієздатними; 4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

Положенням про дитячий будинок сімейного типу (далі ДБСТ) встановлено, що ДБСТ є пріоритетною формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. ДБСТ – це окрема сім’я, яка створюється за бажанням подружжя або окремої особи, що не перебуває у шлюбі (далі – батьки-вихователі), які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Загальна кількість дітей у ДБСТ, враховуючи рідних та прийомних, не повинна перевищувати 10 осіб.

Прийомна сім’я – це сім’я, яка добровільно взяла із закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування від 1 до 4 дітей виховання та спільне проживання. Загальна кількість дітей у такій сім’ї, враховуючи рідних і прийомних, як правило, не повинна перевищувати 5 осіб. На відміну від ДБСТ, якому надається поза чергою індивідуальний жилий будинок або багатокімнатна квартира, виходячи із санітарних норм на кожного члена сім’ї в даній місцевості, прийомна сім’я бере дітей на власну житлову площу за наявності відповідних житлово-побутових умов.

На підставі рішення про утворення прийомної сім`ї між прийомними батьками та органом, який прийняв рішення про її утворення, укладається договір про передачу дитини (дітей) на виховання та спільне проживання у прийомну сім`ю, яка визначає права та обов`язки обох сторін.

Однією з причин, що гальмує поширення ДБСТ та прийомних сімей в Україні є недосконалість їх правового регулювання, зокрема невизначеність правового статусу батьків-вихователів та прийомних батьків.

Згідно п. 26 Положення про дитячий будинок сімейного типу батьками-вихователями можуть бути повнолітні особи, за винятком: осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; осіб, позбавлених батьківських прав; осіб, інтереси яких суперечать інтересам дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; осіб, звільнених від обов’язків опікунів (піклувальників) за неналежне виконання покладених на них обов’язків; колишніх усиновлювачів, якщо усиновлення було скасовано внаслідок неналежного виконання усиновителями своїх обов’язків; осіб, які за станом здоров’я не можуть виконувати обов’язки щодо виховання дітей, а також осіб пенсійного віку на час прийняття рішення про створення дитячого будинку сімейного типу.

Контрольні питання для самоперевірки

 

1. Які види особистих немайнових прав подружжя Ви знаєте?

2. У чому полягає право подружжя на свободу та особисту недоторканність?

3. Як визначається походження дитини від батька, якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою?

4. Що є підставою для визнання батьківства у судовому порядку?

5. У яких випадках виникають відносини сурогатного материнства і які норми СК України ці відносини регулюють?

6. Порівняйте права сурогатної матері за СК України та за СК Російської Федерації.

7. Розкрийте особливості оспорювання батьківства.

8. Чи розповсюджується позовна давність на вимоги про оспорювання батьківства?

9. У чому сутність «права доступу» до дитини?

10. Чи встановлені законом переваги для одного з батьків при вирішенні спору про визначення місця проживання малолітньої дитини?

11. Що є підставою для позбавлення та поновлення батьківських прав?

12. Який орган може прийняти рішення про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав?

13. В яких випадках можливе усиновлення дитини без згоди батьків?

14. В яких випадках можливе усиновлення дитини без згоди дитини?

15. Що таке дитячий будинок сімейного типу і чим він відрізняється від прийомної сім’ї?

16. Як захищаються права прийомних батьків?








Дата добавления: 2015-09-15; просмотров: 725. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Аальтернативная стоимость. Кривая производственных возможностей В экономике Буридании есть 100 ед. труда с производительностью 4 м ткани или 2 кг мяса...

Вычисление основной дактилоскопической формулы Вычислением основной дактоформулы обычно занимается следователь. Для этого все десять пальцев разбиваются на пять пар...

Расчетные и графические задания Равновесный объем - это объем, определяемый равенством спроса и предложения...

Сравнительно-исторический метод в языкознании сравнительно-исторический метод в языкознании является одним из основных и представляет собой совокупность приёмов...

Концептуальные модели труда учителя В отечественной литературе существует несколько подходов к пониманию профессиональной деятельности учителя, которые, дополняя друг друга, расширяют психологическое представление об эффективности профессионального труда учителя...

Конституционно-правовые нормы, их особенности и виды Характеристика отрасли права немыслима без уяснения особенностей составляющих ее норм...

Приготовление дезинфицирующего рабочего раствора хлорамина Задача: рассчитать необходимое количество порошка хлорамина для приготовления 5-ти литров 3% раствора...

Дезинфекция предметов ухода, инструментов однократного и многократного использования   Дезинфекция изделий медицинского назначения проводится с целью уничтожения патогенных и условно-патогенных микроорганизмов - вирусов (в т...

Машины и механизмы для нарезки овощей В зависимости от назначения овощерезательные машины подразделяются на две группы: машины для нарезки сырых и вареных овощей...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.009 сек.) русская версия | украинская версия