Правовідносини батьків та дітей з приводу майна

Стаття 17 Закону України «Про охорону дитинства», яка має назву «Право дитини на майно», передбачає, що кожна дитина, в тому числі й усиновлена, має право на одержання в установленому законом порядку в спадщину майна і грошових коштів батьків чи одного з них у разі їх смерті або визнання їх за рішенням суду померлими незалежно від місця проживання. Дитина, батьки якої позбавлені батьківських прав, не втрачає права на успадкування їх майна. У разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна. Батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов’язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання. Суд у разі позбавлення батьків батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьківських прав одночасно накладає заборону на відчуження майна та житла дітей, про що повідомляє нотаріуса за місцем знаходження майна та житла. Інші майнові права дитини та порядок їх захисту встановлюються законами України. Отже, під майновими правами дітей у контексті Закону України «Про охорону дитинства» слід розуміти як право власності дитини на майно, її житлові права, спадкові права, зобов’язальні права.

Рясенцев В.О. зазначав, що майновими називаються речові та зобов’язальні правовідносини між батьками та дітьми. Вони виникають з приводу речей, які знаходяться в особистій (індивідуальній) власності батьків та дітей, або у зв’язку з утриманням одних іншими. Поняття майнових правовідносин охоплює: а) правовідносини з приводу майна батьків та дітей, б) аліментні зобов’язання між батьками та дітьми[132]. На думку В.О. Рясенцева інші види майнових відносин між батьками та дітьми виходять за межі сімейного права, складаючи питання житлового, спадкового права та інших інститутів.

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини проголошує, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в межах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо надання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і у випадку необхідності надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення дитини харчуванням, одягом і житлом.

І. В. Жилінкова до числа прав неповнолітніх у майновій сфері в першу чергу відносить речові права: право власності та інші речові права. До інших речових прав, які можуть належати неповнолітньому, на її думку, можуть бути віднесені: а) право володіти та користуватися житловим приміщенням, що належить на праві власності батькам дитини; б) право володіти та користуватися майном батьків при спільному з ними проживанні. Крім речових, І. В. Жилінкова виділяє майнові права неповнолітніх, реалізація яких у свою чергу тісно пов’язана з належним виконанням обов’язків, що лежать на їхніх батьках. До них належать: а) право на одержання утримання від своїх батьків; б) право на належне управління майном з боку батьків[133].

До майнових прав дитини відносять право власності, право на одержання утримання від своїх батьків[134]. Майновим правом дитини, призначеним для задоволення її насущних потреб, називають й право на житло[135].

Відповідно до ст. 174 СК України майно, придбане батьками або одним із них для забезпечення розвитку, навчання та виховання дитини (одяг, інші речі особистого вжитку, іграшки, книги, музичні інструменти, спортивне обладнання тощо), є власністю дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 СК України батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов’язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси.