Ви, американці, занадто багато працюєте

Андреас Дрошке й Энджи Кларк займають схожі посади й одержують приблизно однакову зарплату: перший працює в універмазі в Берліні, а друга – в універмазі в пригороді Вашингтона. Однак обсяг їхнього робочого часу не витримує ніякого порівняння.

Посада А. Дрошке передбачає 37-годинний робочий тиждень і щорічну відпустку у шість тижнів. Його магазин закривається на вихідні в 14 годин, у суботу й один день у тиждень магазин працює довше звичайного – це нова для Німеччини послуга, яку А. Дрошке вирішив випробувати. «Не можу зрозуміти, як в Америці люди можуть ходити по магазинах пізно ввечері, – говорить цей 29-літній менеджер, керуючий автомобільним, мотоциклетним і велосипедним підрозділом Karstadt, найбільшої в Німеччині мережі універмагів. – Якщо міркувати логічно, з якої статі людині купувати велосипед в 20:30?».

Э. Кларк працює не менш 44 годин на тиждень, у тому числі залишається на роботі увечері і частенько трудиться по суботах і неділях. Вона часто приносить додому різні документи, у вихідні вивчає магазини конкурентів і ніколи не йде у відпустку більш ніж на тиждень. «Якщо я відсутня довше, у мене виникає відчуття, що я гублю контроль над ситуацією», - говорить старший менеджер по мерчандайзингу торговельної компанія JCPenney у м. Спрингфилд, штат Вірджинія.

П'ятдесятилітня місіс Кларк народилася у Німеччині, однак у цій країні почуває себе чужинкою. «Німці ставлять відпочинок вище роботи, – говорить вона. – В Америці все навпаки».

Американці часто захоплюються німецькою працьовитістю, однак порівняння фактичних робочих навантажень не залишає від цих національних стереотипів каменю на камені. У виробничій сфері, наприклад, середній американський робочий тиждень становить 37,7 години й росте; у ФРН він рівняється 30 годинникам і протягом останніх десятиліть стабільно скорочується. Всім німецьким робітником за законом гарантований як мінімум п’ятитижнева щорічна відпустка.

Одного дня, проведеного в німецькому й американському універмагах, буде досить, щоб зрозуміти, наскільки сильно відрізняється трудова етика двох країн, у всякому разі, по відношенню персоналу до робочого часу. Німці запекло пручаються будь-яким зазіханням на їхній вільний час, у той час як багато співробітників JCPenney мають по дві роботи й трудяться по 60 годин на тиждень.

Однак довгі й нестабільні часи роботи не проходять даром. У німецькому універмазі плинність кадрів незначна, а в JCPenney вона становить 40% у рік. У Німеччині період навчання триває два-три роки; за цей час співробітник вивчає свою роботу до дрібних деталей. Працівники JCPenney проходять тренінг тривалістю два-три дні. Можна сказати, що більшістю американських працівників керує економічна необхідність, а не відданість роботі як такий.

«На першому місці – нестаток, на другому – жадібність», – говорить Сильвія Джонсон, що працює на повну ставку продавцем JCPenney і ще по 15-20 годин на тиждень друкаркою в комп'ютерній фірмі. Завдяки цьому вона змогла оплатити навчання однієї своєї дитини в медичному вузі, а іншої - у коледжі. Зараз місіс Джонсон 51 рік й, за її словами, необхідності в настільки напруженій роботі вже немає, але вона однаково працює.

«У нас із чоловіком великий будинок і три машини, – говорить вона. – Але, думаю, за старанну роботу завжди хочеться одержати ще більшу винагороду.»

А. Дрошке, німецький менеджер, дотримується зовсім іншої точки зору: у робочий час треба працювати, не покладаючи рук, а коли він закінчується, займатися своїми справами. Страсний садівник, одружений й має маленьку дитину, він приходить на роботу на 20 хвилин раніше своїх підлеглих, але в іншому не зацікавлений працювати довше покладених за трудовим договором 37 годин, навіть якщо це принесе йому додатковий доход. «Вільний час не купиш», – говорить він.

Бажанням працювати якнайменше в Німеччині одержимі майже всі, і в першу чергу профспілки, а вони тут дуже сильні. Коли у 1989 р. німецькі магазини стали по четвергах працювати довше звичайного, працівники роздрібної сфери влаштували страйк. А. Дрошке важко знайти людей, згодних працювати по четвергах зайві дві години, і це притому, що в цілому вечірня зміна працює на годину менше. «Моя дружина проти того, щоб я приходив додому пізно», – так один зі співробітників відреагував на пропозицію попрацювати в найближчий четвер до 20:30.

Американську звичку мати по дві роботи А. Дрошке, як й інші німці, зрозуміти не може. «Я й так приходжу додому у сім часів вечора. Коли мені працювати?» – потискує він плечима. Що стосується неробочих днів, то в Німеччині заборонено – да-да, заборонено законом – трудитися на інших роботах під час вихідних днів і свят – час, «відведений строго для відновлення», – пояснює А. Дрошке. І додає: «Якби у нас були такі ж умови, як в Америці, тоді, звичайно, необхідно б було двічі подумати, перш ніж продовжувати працювати в такому дусі».

B JCPenney робочий день менеджера по мерчандайзингу починається о 8:00, коли місіс Кларк піднімається на службовому ліфті у свій офіс без вікон, розташований у куті складу. Сам магазин відкривається тільки о 10:00, але Э. Кларк потрібно додатковий час для того, щоб перевірити, чи правильно товар розташований на полках і хто в яку зміну працює. Більшість співробітників приходять на роботу о 9:00, завантажують каси й поповнюють товар на прилавках. У цьому американський JCPenney різко відрізняється від німецького Karstadt, де люди приходять на роботу за лічені хвилини до відкриття магазина.

 

Питання

1. Чим управління людськими ресурсами у США відрізняється від управління людськими ресурсами у Німеччині?

2. Які переваги й недоліки Ви знаходите у кожній системі?

3. Якби Ви були топ-менеджером міжнародної мережі універмагів, що має магазини й у Німеччині, і у США, і відповідали за управління людськими ресурсами, на які основні аспекти корпоративної політики управління персоналом Ви звернули б увагу?

4. Якщо порівнювати дані аспекти в роздрібній торгівлі з іншими галузями, де вони стоять гостріше?

5. В якій системі переважали б працювати Ви?

 

13. Глобальний підхід компанії «Heineken»

 

Компанія Heineken NV займає третє місце в світі серед найбільших виробників пива після компаній Anheuser-Busch і SABMiller. На ринку США Heineken продає більше пива, ніж обидві ці компанії. Із загального обсягу продажів компанії Heineken в 2002 р, що склав € 10,3 млрд (у вересні 2003 р євро коштував $ 1,13), тільки 14% припало на продажі в Нідерландах (внутрішньому ринку компанії). Heineken лідирує на ринку пива не лише у всіх європейських країнах; ця компанія продає свою продукцію в Північній і Південній Америці, Африці та Азії - всього в 170 країнах світу.

Компанія Heineken була заснована в 1864 р Джеральдом Хайнекеном (Gerald Heineken) в Амстердамі. Діяльність компанії була успішною практично з самого початку. Через кілька років після відкриття компанія експортувала пиво до Франції, Італії, Іспанії, Німеччини і навіть у країни Далекого Сходу. У 1914 р. керівництвом Heineken було прийнято рішення про експорт пива в США. Син Джеральда Хайнекен Генрі, який керував компанією в той час, відправився в США, щоб організувати діяльність компанії на американському ринку. На борту корабля Генрі Хайнекен познайомився з молодим барменом, якого звали Лео ван Манчінг (Leo van Munching). Генрі був настільки вражений тим, як бармен розбирається в пиві, що запропонував укласти договір про створення компанії Van Munching & Company, яка займалася б імпортом продукції Heineken в Північну Америку. Незважаючи на загальний успіх компанії Heineken, під час сухого закону вона препинила свою діяльність на території США. Після скасування сухого закону в компанія відновила продажі на американському ринку, знову надав ексклюзивні права на імпорт пива «Heineken» в США компанії Van Munching & Company. Після Другої світової війни Генрі Хайнекен відправив свого сина Альфреда в Нью-Йорк вчитися маркетингу та рекламної справи у Лео ван Манчінг. Альфред повернувся до Нідерландів в 1948 р. з великим багажем знань, які згодом використав для того, щоб допомогти батькові в організації проникнення компанії на ринки різних країн світу.

Після цього пішов період стабільного розвитку компанії Heineken. Зараз компанія має пивоварні заводи в 50 країнах світу. Найбільші заводи знаходяться в Канаді та Франції; в той же час компанія виробляє пиво в Новій Гвінеї, Австралії та Бразилії. Підприємство, що організоване спільно з найбільшою японської пивоварною компанією Kirin, забезпечує Heineken велику частку на цьому ринку. У 1968 р. компанія Heineken викупила свого великого голландського конкурента, компанію Amstel. У 80-і рр., передбачаючи створення єдиного європейського ринку, компанія Heineken почала активне розширення своєї діяльності в країнах Європи. Мета компанії полягала в тому, щоб досягти такого ж переважної панування на європейському ринку, какого вдалося домогтися компанії Anheuser-Busch на ринку США. Щоб розширити асортимент випущених напоїв і отримати можливість збуту своєї продукціі на території Європи, компанія Heineken придбала діючі півоварені заводи у Франції, Греції, Ірландії, Італії та Іспанії. Крім того, компанія придбала контрольний пакет акцій угорської пивоварної компанії Komaromi Sorgyar, а також словацької компанії Zlaty Bazant Brewery. Пізніше, щоб скоротити обсяг операційних витрат, компанія закрила десять старих пивоварних заводів і модернізувала шість, які залишилися. Для того щоб полегшити процес управління складною міжнародною системою розподілу продукції, компанія Heineken вклала великі кошти в передові інтернет-технології.

Цікаво, що керівництво компанії Heineken відмовилося відкривати свій пі-воваренний завод в США. Причина цього полягає в наступному. Кілька років назад компанія Miller, що має права на збут пива марки «Lowenbrau» в США, продавала стільки пива, виготовленого в Мюнхені, скільки можна було привезти з Німеччини. Щоб задовольняти зростаючий попит, компанія Miller ініціювала перегляд умов договору, укладеного з Lowenbrau, і почала виробництво пива в штаті Техас за ліцензією. Незабаром обсяг продажів почав зменшуватися, частково з тієї причини, що пиво «Lowenbrau» більше не можна було назвати імпортним і в сприйнятті споживачів воно більше не належало до категорії справжнього баварського пива. Для того щоб уникнути помилки, допущенної керівництвом Lowenbrau, а також зберегти репутацію свого пива як справжнього «імпортного» пива, компанія Heineken продовжує ввозити свою продукцію на ринок США, навіть незважаючи на те, що було б дешевше випускати пиво на території Сполучених Штатів.

Однак не так давно в компанії Heineken було прийнято одне важливе стратегічне рішення. Це стосується діяльності в США: компанія викупила Van Munching & Company, змінила назву цієї фірми на Heineken USA і в даний час безпосередньо контролює канали розподілу. Здійснення контроля над Heineken USA з боку компанії Heineken дозволило скоротити загальний обсяг витрат, а також отримати додатковий прибуток на кожну пляшку пива, що продається в США. Компанія Heineken отримала можливість координації маркетингових кампаній, проведених в США, з глобальною стратегіею просування на ринок знаменитого у всьому світі пива.

Крім того керівництвом Heineken був зроблений крок, які багато оглядачів відносять до категорії перспектівних інвестицій. У жовтні 2002 р компанія Heineken придбала єдину в Єгипті пивоварну компанію Al Ahram Bewerage Co. за $ 280 млн. Ця угода виявилася найбільшою угодою в фінансовій історії Єгипту, більшість аналітиків розцінили її як дуже вдале придбання компанією Heineken ще однієї успішної пивоварної компанії. Однак в 2003 р стала очевидною реальна значимість цього придбання. Зараз в світі налічується 1,3 млн. мусульман, багатьом з яких може сподобатися пити пиво. Проте через те, що іслам забороняє споживання алкогольних напоїв, цей ринок залишається в значній мірі незавоєним. Однак компанія Al Ahram випускає дуже популярне безалкогольне пиво марки «Fayrouz». З цієї точки зору план керівництва Heineken, який здається дивно простим, володіє величезним потенціалом отримання прибутку: компанія Heineken може використовувати свої глобальні мережі маркетингу і розподілу продукції для впровадження пива «Fayrouz» в інших мусульманських країнах, що дозволить залучити мільйони нових споживачів.

 

Питання

1. Охарактеризуйте основні завдання аналізу зарубіжних ринків, які доводиться вирішувати таким компаніям, як Heineken.

2. Проаналізуйте переваги і недоліки експорту компанією Heineken свого пива з однієї країни в іншу.

3. Перелічіть основні проблеми, з якими стикалася компанія Heineken у сфері міжнародного ліцензування до теперішнього моменту.