Запобіжні заходи
Відповідно до ст. 43-1 ГПК України особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття запобіжних заходів до подання позову. Господарський процесуальний кодекс України не містить визначення поняття запобіжних засобів. Але аналіз норм кодексу дозволяє їх визначити як заходи, спрямовані на забезпечення збереження доказів до звернення особи до господарського суду. Запобіжні заходи як правова категорія потребують ґрунтовного дослідження, практика їх застосування породжує низку проблемних питань, які потребують свого вирішення. Запобіжні заходи вбачаються як заходи, які спрямовані на запобігання господарському правопорушенню, вони є профілактичними заходами, які здійснюються з метою попередження порушень прав юридичних та фізичних осіб та усунення перешкод для здійснення цих прав. Якщо позовна заява – це захист та поновлення вже порушеного права, то заява про вжиття запобіжних заходів – це охорона права, попередження правопорушення та забезпечення можливості подальшого захисту порушених прав.[107] У Господарському процесуальному кодексі України підстави застосування запобіжних засобів визначені нечітко. Аналіз ст. 43-1 ГПК України дає можливість такими підставами вважати: - побоювання особи, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою; - особа вважає, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення. І в першому, і в другому випадку особа має намір звернутися до господарського суду із позовом. Отже, відсутність наміру звернення з позовом до господарського суду унеможливлює застосування запобіжних засобів. Однак, визначення наведених підстав є досить суб’єктивним, вони є описовими, оціночними категоріями, що дозволяє їх неоднозначне розуміння. Особа, яка звертається до суду із заявою щодо застосування запобіжних засобі, повинна довести їх обґрунтованість. На практиці господарські суди стикаються із необґрунтованістю і недоведеністю заяв про вжиття запобіжних заходів, не завжди є підстави та необхідність щодо їх застосування. Як свідчить судова практика, позивачі дуже часто просять суд вжити заходи щодо забезпечення позову (відповідно до ст. 66, 67 ГПК України) і, як правило, необґрунтовано. Крім того, введення запобіжних засобів призведе до збільшення звернень до суду та навантаження на суддів.[108] Статтею 43-2 ГПК України передбачено такі види запобіжних заходів: 1) витребування доказів; 2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав; 3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб. Для вжиття запобіжних заходів подається заява, яка повинна містити: 1) найменування господарського суду, до якого подається заява; 2) найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверджують за заявником-громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності; 3) вид і суть запобіжного заходу; 4) обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіжних заходів; 5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; 6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником. До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи, які підтверджують сплату державного мита у встановлених законом порядку і розмірі, а також її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи. Розмір державного мита за подання заяви визначено Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито”. При цьому нормами ст. 43-3 ГПК України не передбачають сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Статтею 43-3 ГПК України не передбачено обов’язок заявника повідомляти контрагента (особу, щодо якої заявник просить вжити запобіжні заходи) про подання заяви до господарського суду, але встановлено необхідність надати суду копії заяви відповідно до кількості осіб, щодо яких просить вжити запобіжні заходи. В обов’язок господарського суду не входить надсилання копії заяви, а повідомлення про вжиття запобіжних заходів відбувається шляхом надсилання копії ухвали про вжиття запобіжних заходів, відповідно до ч. 5 ст. 43-4 ГПК України. Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів. Після подання заявником позовної заяви запобіжні заходи діють як заходи забезпечення позову. Заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви. У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи. Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав. Господарський суд може зобов’язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду. Розмір застави визначається господарським судом з урахуванням обставин справи, але не повинен бути більшим від розміру заявленої шкоди. Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи, негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання. У разі відсутності підстав, встановлених ст. 43-1 ГПК України, а також невиконання вимог, передбачених ч. 3 ст. 43 ГПК України, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів. Суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 ГК України, або не оплачено державним митом, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків. Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені у ст. 43-3 ГК України вимоги та не сплатить державне мито, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу. Ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі. На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування. Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів. Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви. За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування. На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування може бути подано апеляційну скаргу. Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали. Запобіжні заходи припиняються у разі: 1) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений ч.3 ст.. 43-3 ГПК України; 2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених ч.1 ст. 62 ГПК України; 3) невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК України; 4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів. При припиненні запобіжних заходів та поверненні заяви, відповідно до п. 1 ст. 43-9 ГПК України заява повертається заявникові, але постає питання про повернення державного мита. Вважається, що державне мито не повинно повертатися, оскільки судом були вчинені процесуальні дії, вжито запобіжні заходи та припинено їх в результаті бездіяльності заявника. У випадку припинення запобіжних заходів або у випадку відмови заявника від позову, або у випадку набрання законної сили рішенням щодо відмови у задоволенні позову особа, щодо якої вжито запобіжні заходи, має право на відшкодування шкоди, завданої вжиттям цих заходів. У разі внесення заявником застави відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів, в першу чергу здійснюється за рахунок цієї застави. Застава повертається заявникові повністю, якщо господарський суд задовольнив позов заявника, або якщо відповідачем було визнано позов, або якщо господарським судом затверджено мирову угоду сторін. У випадках, передбачених пунктами 2-4 ст. 43-9 ГПК України, а також під час розгляду справи по суті господарський суд може вирішити питання щодо відшкодування шкоди, завданої вжиттям запобіжних заходів.
Питання для самоконтролю. 1. У чому полягає значення принципу належності доказів? 2. Які існують класифікації доказів? 3. Які передбачено підстави звільнення від доказування? 4. Охарактеризуйте види запобіжних заходів. 5. Що повинна містити заява про вжиття запобіжних заходів? 6. Який порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів? 7. Які особливості оскарження ухвали про вжиття запобіжних заходів? 8. Який порядок виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів? 9. Які підстави припинення запобіжних заходів?
Список рекомендованих джерел Нормативні акти 1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 188. 2. Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом права інтелектуальної власності. Рекомендації президії Вищого господарського суду України від 29.03.2005 р. № 04-5/ 76 // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 3. – С. 19-23.
Юридична література 1. Арбитражный процесс: Учеб. пособие / Под ред. Р.Е. Гукасяна и В.Ф. Тараненко. – М.: Юрид. лит., 1996. – С. 50-86. 2. Арбитражный процесс: Ученик для юридических вузов и факультетов/ Под ред. Проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 480 с. 3. Арбитражный процесс:Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с. 4. Бабенко В.В. Актуальні проблеми доказування у господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 2. – С. 186-193. 5. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: Навч.-метод. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 248 с.. 6. Боровик С.С., Джунь В.В., Мудрий С.М. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України. – К.: Оріяни, 2001. – 228 с. 7. Бояринцева М.А. Проблеми теорії та практики вжиття запобіжних засобів // Вісник господарського судочинства. – 2003. - № 4. – С. 209- 212. 8. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учеб. пособие. – Харьков: Эспада, 2002. – 368 с. 9. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Укл. В.Е. Беляневич – К.: Юстініан, 2002. – 544 с. 10. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. – 331 с. 11. Ковальова В. Про процесуальні форми проведення судових експертиз // Право України. – 2000. – № 8. – С. 73-75. 12. Кройтор В.А. Претензии и иски в практике разрешения хозяйственных споров. Науч.-практ. пособие. – Харьков: Эспада, 2001. – 13. Ніколенко Л.М. Доказування в господарському судочинстві: Навчальний посібник. Одеса: Фенікс; Суми ВТД „Університетська книга”, 2007. – 415 с. 14. Петрик І.Й. Використання в якості доказів інформації, яка створена засобами електронно-обчислювальної техніки // Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2000. – № 1. – С. 76-79. 15. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Харків: Консум, 2001. – 432 с. 16. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Консум, 2003. – 320 с. 17. Степанова Т.В. Деякі проблеми здійснення експертизи в господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 212-216. 18. Степанова Т.В. Речові докази як засоби доведення й особливий вид доказів у господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 202-205. 19. Степанова Т.В. Місце судових доказів у процесі розгляду господарських спорів // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 4. – С. 183-186. 20. Степанова Т.В. Поняття допустимості доказів у господарському процесі // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 2. – 21. Фомченков Д. Господарські суди на захисті інтелектуальної власності // Право України. – 2001. – № 10. – С. 92-93. 22. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – 220 с.
|
