Державне мито
Державне мито справляється з первісних та зустрічних позовних заяв майнового і немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів з підстав, зазначених у законодавстві; про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; зі спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні господарських договорів чи визнанні їх недійсними; заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство та кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство; апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови та про перегляд рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами. Одним із реквізитів позовної заяви є ціна позову, яку вказує позивач і з якої обчислюється державне мито. Ставки державного мита встановлені ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”.[111] Якщо позивачем у заяві не наведений обґрунтований розрахунок ціни позову або його не додано до позовної заяви, остання підлягає поверненню на підставі п. 3 ч. 1 ст. 63 ГПК України. Якщо державне мито сплачено у встановленому розмірі за позивача (заявника) іншою особою, господарський суд повинен виходити з того, що державне мито фактично надійшло до державного бюджет, і отже, немає підстав для повернення позовної заяви (заяви) за мотивом сплати державного мита неналежною особою. У разі збільшення розміру позовних вимог недоплачена сума державного мита оплачується чи стягується згідно з ціною нового позову. До заяви про збільшення розміру позовних вимог додається документ, що підтверджує сплату державного мита у встановленому порядку й розмірі, за винятком звільнення від сплати цього мита, відстрочки або розстрочки його сплати. У разі якщо позивач відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог і не сплатив державне мито зі збільшеної суми, господарський суд стягує з позивача суму недоплаченого державного мита в доход державного бюджету. Якщо позивачем завищено ціну позову, або в процесі розгляду спору він зменшив свої позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито в цій частині не повертається. У разі об’єднання господарським судом в одне провадження кількох справ відповідно до ст. 58 ГПК України, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється із загальної суми позову і сплачується позивачами пропорційно до вимог кожного з них. Сплата усієї суми державного мита одним позивачем у цьому разі неможлива, за винятком випадків, коли позивачі претендують на один і той самий предмет позову. У випадках об’єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру державне мито згідно із законодавством підлягає сплаті як за ставками, установленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, установленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Якщо в позовній заяві об’єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов’язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви немайнового характеру. У випадках коли в позовній заяві альтернативно викладено майнові або немайнові вимоги, господарський суд визначає предмет спору і вирішує питання про сплату позивачем державного мита у встановленому розмірі або стягнення його за рішенням суду. За наявності підстав для повернення чи відмови в прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський суд порушує провадження в справі щодо альтернативної вимоги. У таких випадках питання стягнення державного мита вирішується за загальними правилами. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, відповідно до ст. 26 ГПК України користуються усіма правами і несуть усі обов’язки позивача, обов’язок сплатити державне мито з заяви про вступ у справу або про перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, або про його перегляд за нововиявленими обставинами покладається також і на них. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати державного мита. Проте у разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад подання заяви про перегляд рішення господарського суду, на них покладається обов’язок сплатити державне мито на загальних підставах. У випадках здійснення господарським судом заміни сторони її правонаступником за правилами ст. 25 ГПК України державне мито сплачується правонаступником або стягується з нього господарським судом, якщо воно не було сплачене первісним позивачем. Платіжне доручення на безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява) оплачується державним митом. У разі безготівкового перерахування державного мита з рахунку платника відповідальний виконавець установи банку зобов’язаний на лицевій чи зворотній стороні останнього примірника платіжного доручення, який видається платнику, зробити відповідний напис (помітку) про зарахування державного мита до державного бюджету. Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском круглої печатки кредитної установи з зазначенням дати виконання платіжного доручення. Відсутність відповідних реквізитів не є підставою для повернення позовної заяви, апеляційної (касаційної) скарги або заяви про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами без розгляду, оскільки платіжне доручення вважається достатнім доказом сплати державного мита, якщо воно не повернуте Державним казначейством України. Якщо позивач сплатив державне мито готівкою, то у такому разі не передбачається вчинення кредитною установою будь-яких написів, крім встановлених формою квитанції. У цьому випадку до позовної заяви додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж. Оскільки однією з основних умов, за якої господарський суд приймає заяву до розгляду, є факт надходження державного мита до державного бюджету України, господарський суд у разі виникнення сумнівів щодо надходження і зарахування державного мита державного бюджету може і повинен витребувати від позивача або особи, що подала апеляційну (касаційну) скаргу чи заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими обставинами відповідне підтвердження територіального органу казначейства, якому державне мито перераховане, про зазначається в ухвалі про порушення провадження у справі або про прийняття апеляційної (касаційної) скарги до провадження чи прийняття заяви про перегляд рішення за ново виявленими обставинами. Платіжні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі. Ксерокопії чи фотокопії платіжних документів не можуть бути доказом сплати державного мита. Державне мито сплачується до територіальних органів Державного казначейства України. Платники державного мита у платіжних дорученнях на перерахування державного мита до державного бюджету повинні у рядку “одержувач” зазначити найменування територіального органу казначейства за місцем знаходження платника та номер рахунка, який відкритий казначейству в установі банку. Якщо стороною не подано доказів сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі або документів, що свідчать про звільнення від його сплати, заява до розгляду не приймається, і господарський суд з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України зобов’язаний повернути її заявникові без розгляду. З цих же підстав повертаються позовні заяви з платіжними дорученнями на перерахування державного мита не до державного бюджету України. Про повернення позовної заяви виноситься ухвала. У випадках коли господарським судом розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд одним платіжним документом, який долучається господарським судом до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму державного мита, сплаченого за розгляд справи та зазначається номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита. Зазначений порядок подання доказів сплати державного мита повинен бути дотриманий і в тих випадках, коли державне мито сплачується за позивача (заявника) іншою особою. Категорії осіб, що звільняються від сплати державного мита, визначені ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито». Але слід мати на увазі, якщо зазначені в цій статті органи звертаються до господарського суду не у зв’язку з виконанням своїх повноважень, вони зобов’язані сплачувати державне мито у загальному порядку. Якщо громадянин на передбачених законом підставах звільнений від сплати державного мита, то це не означає звільнення його від сплати як суб’єкта підприємницької діяльності. Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» надає громадянам пільги щодо сплати державного мита залежно від їх особистого статусу чорнобильців чи інвалідів, а не підприємців, тому громадяни-підприємці, які беруть участь у судовому процесі, повинні сплачувати державне мито за загальними правилами. Якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 8 Декрету КМУ «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках: 1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено законом; 2) відмова платника від подання позовної заяви; 3) повернення або відмова у прийнятті позовної заяви, а також заяви про перегляд рішення в апеляційному чи касаційному порядку чи перегляд за ново виявленими обставинами;
4) припинення провадження в справі або залишення заяви без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в господарському суді; 5) скасування у встановленому порядку рішення, ухвали, постанови господарського суду, якою державне мито було стягнуто в доход державного бюджету. Сплачене заявником державне мито підлягає поверненню повністю також у випадку, коли сторона звертається до господарського суду з заявою про перегляд в апеляційному або касаційному порядку ухвал, можливість оскарження яких не передбачена Господарським процесуальним кодексом України. Повернення державного мита проводиться на підставі заяви платника. Застосовуючи ст. 47 ГПК України, необхідно виходити з того, що господарський суд самостійно чи за заявою сторони в ухвалі, рішенні чи постанові, а в тих випадках, коли процесуальні документи не виносилися — у відповідній довідці зазначає обставини, які є підставою для повного або часткового повернення державного мита. Така довідка за заявою сторони видається господарським судом першої інстанції. Державне мито покладається: - у спорах, що виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів, на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної зі сторін; - у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, – на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. Державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: - при задоволенні позову – на відповідача; - при відмові в позові – на позивача; - при частковому задоволенні позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), та розподіл цих витрат має визначатись господарським судом з урахуванням ставок і окладів, встановлених експертною установою
|
