Студопедия — ГЛАВА 12. ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, УХВАЛИ, ПОСТАНОВИ
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

ГЛАВА 12. ВИКОНАННЯ РІШЕННЯ, УХВАЛИ, ПОСТАНОВИ






 

12.1. Загальна характеристика інституту виконання судових рішень

Виконання судових рішень – це самостійний, особливий інститут господарського процесуального права. Виконання рішення господарського суду є завершальною стадією господарського процесу і здійснюється в процесуальній формі Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду є обов’язковими на всій території України і виконуються в порядку, передбаченому розділом ХІV Господарського процесуального кодексу України та Законом України «Про виконавче провадження»[166]. Цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають

Виконавче провадження — це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України “Про виконавче провадження”, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження розглядається в декількох значеннях:

- як інститут адміністративного процесу, тобто сукупність норм, що регулюють відносини, які виникають між органами та посадовими особами державної виконавчої служби, та іншими суб’єктами виконавчого провадження (наприклад, стягувачем та боржником) з приводу примусової реалізації виконавчих документів;

- як процедуру вчинення дій державним виконавцем, розпочинаючи з відкриття виконавчого провадження до його закінчення;

- як конкретну справу, що перебуває у відділі державної виконавчої служби та має свій реєстраційний номер.[167]

Законом України «Про державну виконавчу службу»[168] визначено основи організації та діяльності державної виконавчої служби і встановлене її головне завдання: повне й неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів.

Виконання судових рішень, постанов, ухвал одні автори розглядають як завершальну стадію господарського процесу, інші – цивільного процесу. Однак існує точка зору про належність виконавчого провадження до адміністративного процесу. Господарський процесуальний кодекс України взагалі обходить це питання, оскільки відповідний розділ називається «Виконання рішення, ухвали, постанови». Виконання судових рішень в окремих, прямо встановлених законодавством випадках проводиться не лише спеціально створеними органами (державними виконавцями), але й органами банківських установ та іншими.

Враховуючи вищезазначене, М.І. Тітов визначив виконання судових рішень як самостійне й важливе процесуальне провадження з реалізації прав сторін (підтверджених відповідним рішенням), яке має свої стадії: порушення виконавчого ­провадження; добровільне та примусове виконання; поворот виконання; припинення виконавчого провадження. [169]

Учасниками процесуальних правовідносин у виконавчому провадженні є:

- суд, судді, державний виконавець;

- сторони у справі (стягувач і боржник) та їх представники;

- інші особи, що беруть участь у справі;

- особи, у яких знаходиться майно або грошові суми боржника;

- особи, які сприяють виконанню рішень: поняті, охоронці майна, експерти, перекладачі, представники органів внутрішніх справ тощо.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Як правило, стягувачем є позивач, але ним може стати і відповідач, якщо в позові позивачу відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може бути і третя особа із самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені.

Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення. У виконавчому провадженні сторони можуть діяти особисто або через законних чи договірних представників.

Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлено судом остаточно і ці встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою уповноважених осіб. Рішення, постанова, ухвала господарського суду, що набрали законної сили, набувають таких правових наслідків, як неспростовність, виключність, преюдиційність, здійсненність і обов’язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб і громадян.

Рішення, ухвали, постанови господарського суду набирають законної сили негайно після їх прийняття, але законодавець передбачив не негайне виконання рішення, а лише негайне набрання законної сили рішенням, ухвалою, постановою господарського суду після їх прийняття.

Як зазначалося вище, ст. 115 ГПК України передбачає, що рішення, ухвали, постанови підлягають обов’язковому виконанню на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Ця обов’язковість виконання підсилюється встановленою законодавцем у ст. 83 ГПК України відповідальністю за їх невиконання.

За змістом ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, який відповідну справу розглянув у першій інстанції. Слід зазначити, що виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід’ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. У зв’язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом. Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про державну виконавчу службу» державний виконавець здійснює примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом. У той же час відповідно до положень
ст. 121-2 ГПК України представляти в судах Державну виконавчу службу мають органи, визначені у ст. 1 зазначеного Закону. Встановлений у ч. 1 ст. 121-2 ГПК України десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог ст. 53 ГПК України може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску.

В ухвалі про час і місце розгляду скарги на дії органів Державної виконавчої служби господарський суд повинен зобов’язати заявника надіслати копію скарги цьому органові, іншій стороні виконавчого провадження або прокурору. Невиконання цього припису ухвали не є перешкодою для розгляду скарги, однак може бути підставою для його відкладення.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов’язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, чи визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду є невід’ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби. У зв’язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Відповідно до вимог ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення такого рішення чи змісту документа. Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця у
10-денний строк з дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту наказу. Роз’яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК України. В ухвалі про роз’яснення судових рішень господарський суд може визначити порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

12.2. Наказ господарського суду і порядок його виконання

 

Відповідно до ст. 116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили. Наказ про стягнення державного мита надсилається до місцевих органів державної податкової служби. Отже дата видачі наказу має співпадати з датою набрання рішенням господарського суду законної сили згідно з вимогами статті 85 ГПК, а строк дії наказу повинен відповідати статті 118 ГПК, згідно з якою цей строк має становити три роки

Проте з деяких категорій спорів, наприклад, про визнання недійсними актів ненормативного характеру, визнання угод недійсними, про визнання недійсними установчих документів, такі накази не видаються. Виконання рішень про визнання та перетворення проводиться відповідними органами та службовими особами на підставі копій рішень господарського суду.

Наказ видається на виконання не тільки рішення, а й ухвали чи постанови господарського суду. Наприклад, при винесенні ухва­­­ли про залишення позову без розгляду та повернення державного мита з бюджету (ч. 2 ст. 81 ГПК України) або постанови апеляційної інстанції щодо розподілу між сторонами судових витрат у разі скасування чи зміни рішення (п. 10 ч. 2 ст. 105 ГПК України).

За змістом ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право виключно місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному або касаційному порядку апеляційна чи касаційна інстанція у резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Накази видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом.

У разі повного або часткового задоволення первісного й зустрічного позовів згідно з ч. 3 ст. 116 ГПК України накази про стягнення грошових сум видаються окремо по кожному позову.

Якщо ж судове рішення прийнято на користь декількох позивачів або проти декількох відповідачів або якщо виконання має бути проведене в різних місцях, видаються накази із зазначенням тієї частини судового рішення, яка підлягає виконанню за даним наказом.

Згідно із статтями 66 та 67 ГПК України господарський суд вживає заходів до забезпечення позову шляхом винесення відповідної ухвали. Пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню, зокрема, ухвали господарського суду. Отже ухвала господарського суду (у тому числі апеляційної та касаційної інстанції) про вжиття будь-якого заходу забезпечення позову, включаючи накладання арешту на майно або грошові кошти, підлягає виконанню органами Державної виконавчої служби або іншими органами виконання судових рішень відповідно до вимог ст. 2, 3, 6 і 18-1 Закону України “Про виконавче провадження”, а наказ при цьому не видається. У п. 4 ст. 18-1 цього Закону зазначено, що виконавчими документами є, зокрема, ухвали судів у випадках, передбачених законом.[170]

Статтею 117 ГПК України визначено вимоги до наказу господарського суду, який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України “Про виконавче провадження”. Відповідно до ст. 19 цього Закону у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа (наказ), дата видачі та найменування органу (господарського суду), посадової особи (судді), що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб — платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення господарського суду;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Наказ підписується суддею господарського суду і засвідчується печаткою цього суду.

Господарським процесуальним кодексом визначено порядок виправлення помилок в наказі та визнання наказу таким, що не підлягає виконанню. Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом. Господарський суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і виносить ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви господарський суд має право своєю ухвалою зупинити стягнення за наказом, а також витребувати наказ.

Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом.

Ухвала господарського суду за результатами розгляду заяви надсилається стягувачеві і боржнику у п’ятиденний строк з дня її винесення і може бути оскаржена в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України..

Законодавством установлено строк для пред’явлення наказу до виконання. Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено для виконання не пізніше трьох років з дня прийняття рішення, ухвали, постанови або закінчення строку, встановленого в разі відстрочки виконання судового рішення, або після винесення ухвали про поновлення пропущеного строку для пред’явлення наказу до виконання. У цей строк не зараховується час, на який виконання судового рішення було зупинено.

У разі пропуску строку для пред’явлення наказу для виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява ­розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача в судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви.

За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому ГПК України порядку.

Визначаючи наказ господарського суду одним з основних процесуальних документів, законодавець передбачає в ст. 120 ГПК України порядок його відновлення у разі втрати. У разі втрати наказу господарський суд може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред’явлення наказу до виконання. До заяви про видачу дубліката наказу мають бути додані:

 

- довідка установи банку, державного виконавця чи органу зв’язку про втрату наказу;

- при втраті наказу стягувачем – довідка стягувача, підписана керів­ником чи заступником керівника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, організації, про те, що наказ втрачено і до виконання не пред’явлено.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала. Дублікат наказу повинен повністю відповідати за змістом та формою первісно виданому наказу і має юридичну силу. На ньому робиться позначка «Дублікат».

У разі пропущення передбаченого строку (згідно зі ст. 118 ГПК України) стягувач може звернутися до господарського суду із заявою про відновлення пропущеного строку, додавши до неї заяву про видачу дубліката наказу. Встановивши, що строк пропущено стягувачем із поважних причин, господарський суд повинен винести ухвалу про його відновлення й видачу дубліката наказу. Звичайно, у такому випадку в цьому наказі вказуються нові строки виконання. Господарський суд при вирішенні питання про видачу дубліката наказу з’ясовує всі обставини його втрати, перевіряє, чи не виконано вже рішення, чи не втратило воно сили та чи не скасовано (змінено) на тих чи інших підставах. У разі часткового виконання рішення зміна загальної суми стягування не допускається, а лише ця стягнена сума береться стягувачем і господарським судом до уваги і зараховується у подальшому виконанні.

За відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку або якщо причини пропущення строку господарським судом не визнані поважними, заява про видачу дубліката наказу не може бути задоволена. Таким чином, дія строку давності при виконанні судових рішень виявляється в тому, що наказ господарського суду втрачає свою силу і не підлягає виконанню.

12.3. Відстрочка або розстрочка виконання судового рішення. Зупинення виконання судового рішення. Поворот виконання рішення, постанови

 

Згідно з ч. 1 ст. 121 ГПК України за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника й у надзвичайних випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб і порядок їх виконання.

Відстрочка – це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки повинні визначатися господарським судом.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку й способом, раніше встановленим. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозміни форми виконання (грошової чи майнової), зазначеної в рішенні, тобто за відсутності в борж­ника майна в натурі, присудженого позивачеві, або грошових коштів, достатніх для покриття його заборгованості. Підставою цієї дії можуть бути конкретні обставини, пов’язані з неможли­вістю виконання сторонами рішення в строк або встановленим господарським судом способом. Зміна способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови може мати місце, наприклад, у випадках, коли боржник не виконує певних дій, вказаних у рішенні суду, або коли у боржника відсутнє майно, яке він повинен віддати стягувачеві. У першому випадку суд може надати стягувачеві право виконати за рахунок боржника ці дії з наступним поверненням витрат, а в іншому – стягнути вартість майна.

Згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу й порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфля­ційних процесів в економіці держави та інші обставини справи.

При відстрочці або розстрочці виконання рішення, ухвали, постанови господарський суд на загальних підставах може вжити заходів щодо забезпечення позову. Вони можуть бути застосовані як з ініціативи господарського суду, так і за заявою сторони або прокурора. Порядок застосування, перелік заходів до забезпечення позову та інші питання регулюються розділом Х ГПК України.

Заяву про надання відстрочки, розстрочки, зміни способу й порядку виконання рішення слід розглядати за правилами ГПК України. Заявник повинен подати докази надіслання другій стороні копії цієї заяви та доказів на її обґрунтування. Сторони мають бути повідомлені про час і місце розгляду заяви. Відстрочку, розстрочку або заміну способу та порядку виконання господарський суд за власною ініціативою чи за заявою сторони повинен здійснювати лише в тих випадках, коли є достатньо доказів про те, що у сторін з поважних причин немає можливості виконати рішення у встановлений строк чи встановленим способом, але, перш за все, повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, зміну способу та порядку їх виконання виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю. Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови підлягає виконанню на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 та п. 4 ст. 18-1 Закону України “Про виконавче провадження”, тому відповідний наказ у такому випадку не видається.[171]

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених ст. 121 ГПК України, вирішує сама апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або роз­строчку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови.

В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали вирішує господарський суд першої інстанції.

Ухвала про відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та порядку виконання рішення, ухвали, постанови підлягає виконанню на підставі ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», тому відповідний наказ у такому випадку не видається.

Мирова угода, укладена сторонами в процесі виконання судового рішення, затверджується виключно господарським судом першої інстанції шляхом винесення відповідної ухвали. Ця ухвала не може бути оскаржена у встановленому для інших ухвал порядку.

Суд касаційної інстанції на підставі ст. 121-1 ГПК України та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» за заявою сторони чи поданням прокурора або за своєю ініціативою має право зупинити виконання оскарженого рішення господарського суду до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Відповідна заява чи подання розглядаються колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. Про зупинення виконання судового рішення виноситься ухвала. Після закінчення перегляду оскарженого судового рішення господарський суд може поновити виконання судового рішення, про що виноситься ухвала.

Питання про поновлення виконання судового рішення роз­глядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається в постанові касаційної інстанції. Ухвалу про поновлення виконання судового рішення може бути винесено після закінчення перегляду оскарженого судового рішення й ухвалення судом касаційної інстанції постанови.

Гарантією захисту майнових прав господарюючих суб’єктів є передбачений ст. 122 ГПК України поворот виконання рішення, постанови господарського суду. Ця стаття регулює підстави та порядок повернення майна, грошових сум та інших предметів, одержаних стягувачем при скасуванні чи зміні рішення, згідно з яким вони були передані стягувачеві. Рішенню про повернення майна та інших предметів передує перегляд судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку або перегляд справи за нововиявленими обставинами. Повернення майна та інших предметів як наслідок перегляду справи можуть мати місце у разі постановлення нового рішення про повну чи часткову відмову у задоволенні позову, або припинення провадження у справі, або залишення позову без розгляду.

В основу повороту виконання покладено загальне положення цивільного права – особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи з підстав, що згодом відпали, зобов’язана повернути його. Поворот виконання спрямований на відновлення прав боржника, що порушені виконанням рішення.

Апеляційна чи касаційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов’язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема, про поворот виконання рішення згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо не приведені у виконання рішення або постанови змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

При повороті виконання позивач зобов’язаний повернути відповідачеві гроші чи те майно, яке від нього одержав за ­скасованим рішенням. У випадку ж неможливості повернення в натурі, наказ суду повинен передбачати відшкодування вартості цього майна.

 

 

Питання для самоконтролю

 

1. Якими нормативними актами врегульовано виконання рішень господарських судів?

2. Назвіть учасників процедури виконання судових рішень.

3. Охарактеризуйте наказ господарського суду як виконавчий документ.

4. У чому сутність виконавчої давності?

5. Який встановлено порядок видачі дублікату наказу господарського суду?

6. У чому полягає відмінність між відстрочкою й розстрочкою виконання судових рішень?

7. Що розуміється під заміною способу й порядку виконання рішення господарського суду?

8. Яку передбачено гарантію захисту майнових прав суб’єктів господарювання?

Список рекомендованої літератури

Нормативні акти

1. Господарський процесуальний кодекс України // ВВРУ. – 2001. – № 36. – Ст. 111.

2. Закон України «Про державну виконавчу службу» // ВВРУ. – 1998. – № 36-37. – Ст. 243.

3. Закон України “Про виконавче провадження” // ВВРУ. – 1999. - № 24. – Ст. – 207.

3. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України. Роз’яснення Президії ВГСУ від 28.03.2002 № 04-5/365 // Збірник поточного законодавства, нормативних актів, арбітражної та судової практики. – 2002. – № 17. – С. 24.

4. Про Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Законів України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження». Лист ВАСУ від 11.12.2000 р. № 01-8/739 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 1. – С. 101.

5. Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу арбітражних судів у 2000 році. Лист ВАСУ від 07.06.2001 р. № 01-8/665 // Вісник господарського судочинства. – 2001. – № 3. – С. 155.

6. Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України. Роз’яснення президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. № 04-5/365 // // Вісник господарського судочинства. – 2002. - № 3. – С. 82-84.

7. Про деякі питання практики застосування статті 121-2 Господарського процесуального кодексу України Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 19.03.2004 р. № 01-8/492 // Вісник господарського судочинства. – 2004. - № 2. – С. 133.

8. Про практику Верховного Суду України у справах зі спорів, пов’язаних з виконанням рішень, ухвал, постанов господарських судів. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 21.07.2005 р. № 01-8/344 // Вісник господарського судочинства. – 2005. - № 5. – С. 76-93.

Юридична література

1. Арбитражный процесс: Ученик для юридических вузов и факультетов/ Под ред. Проф. М.К. Треушникова и проф. В.М. Шерстюка. – М.: ООО «Городец-издат», 2002. – 480 с.

2. Арбитражный процесс:Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 2002. – 480 с.

3. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / Укл. В.Е. Беляневич – К.: Юстініан, 2002. – 544 с..

4. Господарське процесуальне право України: Підручник / В.Д. Чернадчук, В.В. Сухонос, В.П. Нагребельний, Д.М. Лук’янець; За заг. ред. В.Д. Чернадчука. – Суми: ВТД „Університетська книга”, 2006. – 331 с.

5. Кононенко О. Правове забезпечення виконання судових рішень // Право України. – 1998. – № 9. – С. 16-18.

6. Кузь О., Обідна І. Визнання і виконання рішень іноземних судів і арбітражів // Право України. – 2001. – № 9. – С. 71-75.

7. Притика Д.М., Тітов М.І., Щербина В.С. Арбітражний процес: Навч. посібник. – Харків: Консум, 2001. – 432 с.

8. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. – Харків: Консум, 2003. – 320 с.

9. Руденко М. Проблемні питання прокурорського нагляду за законністю виконання рішень арбітражних судів // Право України. – 2000. – № 7. – С. 43-46.

10... Тітов М. Про деякі проблеми виконавчого провадження // Право України. – 1999. – № 11. – С. 64-67.

11. Фурса С.Я., Щербак С.В. Виконавче провадження в Україні. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.

12. Фурса С.Я., Щербак С.В. Законодавство України про виконавче провадження: Науково-практичний коментар. – К.: “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. – 976 с.

13. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Закони України «Про державну виконавчу службу», «Про виконавче провадження», «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: Науково-практичний коментар. – К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2008. – 1172 с.

14. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права: Навчальний посібник. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2003. – С. 133-145.

 

 

ГЛАВА 13. ОСОБЛИВОСТІ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВАХ ПРО БАНКРУТСТВО

 

13.1. Учасники провадження у справах про банкрутство

 

 

Учасники провадження у справах про банкрутство – це особи, які здійснюють при вирішенні справи про визнання боржника банкрутом господарським судом передбачені законом процесуальні дії. Учасниками провадження є такі учасники господарського процесу, які мають юридичний інтерес у справі і внаслідок цього наділені правом впливати на рух арбітражного процесу. Їх інтерес до процесу може бути спрямований на захист своїх прав або охороняємих законом інтересів інших осіб в передбачених законом випадках. За цією ознакою розрізняють матеріально-правовий інтерес та інтерес суспільний (державний, службовий, функціональний).

Інтерес кожної особи, яка приймає участь у справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі у справі і в той же час відрізняється від інтересів інших осіб, що приймають участь у справі, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав та обов'язків. Цю обставину важливо враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи.

Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об'єктивно і означає можливість впливу судового рішення на права, обов'язки особи, що бере участь у справі. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа на має юридичного інтересу до процесу і, відповідно, не може в приймати участь в ньому як учасник.[172]

Склад учасників процесу нормативно закріплений у розділі IV ГПК України, а також у Законі України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. До нього входять сторони, а також інші особи, які беруть участь у процесі у випадках передбачених законодавством. Таким чином, до числа учасників процедури банкрутства законодавством віднесені: кредитори, боржник, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, зокрема, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника тощо.

Слід відзначити, що участь третіх осіб у розгляді справ про банкрутство не передбачена, що суттєво відрізняє процедуру банкрутства від процедури судового розгляду справ позовного провадження. Перелік учасників процедури банкрутства, передбачений законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” дещо відрізняється від учасників процедури у законодавстві інших країн. Це звичайна законодавча практика, оскільки коло таких учасників визначається в залежності від мети, завдань та інших умов формування законодавства, що регулює процедуру банкрутства. Але включення до складу учасників процедури арбітражних керуючих повністю відповідає світовій практиці організації процедури банкрутства і враховує позитивний досвід удосконалення відповідного законодавства Росії, яке також передбачає участь у процедурі банкрутства арбітражних керуючих (на різних стадіях провадження – тимчасового керуючого, зовнішнього керуючого, конкурсного керуючого).[173]

У відповідності з ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” суб’єкт банкрутства (банкрут) - боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.

До суб'єктів банкрутства віднесено юридичні особи:

- суб'єкти підприємницької діяльності (ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”);

- банки. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним (банкрутом) застосовується в частині, що не суперечить нормам Закону України “Про банки і банківську діяльність”;

- споживчі товариства, благодійні чи інші фонди (ч. 4 ст. 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”);

- юридичні особи - підприємства, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації, в частині санації чи ліквідації після виключення їх у встановленому порядку з переліку таких об’єктів (ч. 5 ст. 5 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”);

- гірничі підприємства (гірничодоб







Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 1353. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Классификация ИС по признаку структурированности задач Так как основное назначение ИС – автоматизировать информационные процессы для решения определенных задач, то одна из основных классификаций – это классификация ИС по степени структурированности задач...

Внешняя политика России 1894- 1917 гг. Внешнюю политику Николая II и первый период его царствования определяли, по меньшей мере три важных фактора...

Оценка качества Анализ документации. Имеющийся рецепт, паспорт письменного контроля и номер лекарственной формы соответствуют друг другу. Ингредиенты совместимы, расчеты сделаны верно, паспорт письменного контроля выписан верно. Правильность упаковки и оформления....

Факторы, влияющие на степень электролитической диссоциации Степень диссоциации зависит от природы электролита и растворителя, концентрации раствора, температуры, присутствия одноименного иона и других факторов...

Йодометрия. Характеристика метода Метод йодометрии основан на ОВ-реакциях, связанных с превращением I2 в ионы I- и обратно...

Броматометрия и бромометрия Броматометрический метод основан на окислении вос­становителей броматом калия в кислой среде...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.013 сек.) русская версия | украинская версия