Професійні захворювання на залізничному транспортуУ структурі професійних захворювань більшість це хронічні нозологічні форми, а перші місця належать таким захворюванням, як захворювання органів дихання “пилової” етіології – 56,5% (пневмоконіози і пиловий бронхіт), вібраційна хвороба – 15,2%, професійна тугоухість – 13,1% і захворювання опорно-рухового апарату – 8,9%. Захворювання бронхів і легенів “пилової” етіології діагностуються в даний час найчастіше серед чоловіків старше 35 років, при стажі роботи в професіях обрубувача, формувальника, електрогазозварника і ін. більше 15 років. Вібраційна хвороба розвивається в осіб старше 30 років при стажі роботи більше 10 років в таких професіях як: обрубувач, чистильник, стропальник, формувальник, стержневик. Нейросенсорна тугоухість найчастіше діагностується у машиністів електровозів, компресорних установок, ковалів, слюсарів-ремонтників, найчастіше у віці старший 40 років і стажі роботи в умовах інтенсивного виробничого шуму більше 14 років. Підсумки, проведеній в 2004 р. атестації робочих місць на залізничному транспорті, показують, що з 71,3% атестованих місць, 20,3% атестовані умовно, тобто їх умови праці не відповідають санітарно-гігієнічним нормативам, що діють. Ризик розвитку вібраційної хвороби у машиністів локомотивів наростає при стажі більше 10 років. Серед монтерів колії і ковалів високий ризик розвитку ВБ наголошується при класі умов праці по вібраційному чиннику 3.1. і 3.2. Подальше наростання інтенсивності вібрації не викликає збільшення частоти ВБ, яка досить частий розвивається вже при стажі 5лет. На розвиток захворювання в цих професійних групах посилюючий вплив роблять виражені фізичні навантаження і охолоджування. Розвиток професійної тугоухості можливий навіть в тих, що працюють в умовах праці класу 3.1. Перші ознаки несприятливої дії шуму на орган слуху можуть з'явитися в тих, що працюють в умовах дії шуму, ПДУ, що перевищує, вже через 4-5 років роботи. Найбільший ризик розвитку професійної тугоухості мають машиністи тепловозів і електровозів із стажем роботи в професії більше 14 років, з найбільшим ризиком в класі умов праці 3.1. – 3.3. Слюсарі-ремонтники найчастіше захворюють професійною тугоухістю при стажі роботи в професії від 10 до 14 років, в класі умов праці 3.1. і 3.2. Багатолітні досліди свідчать про те, що умови праці працівників основних залізничних професій, що забезпечують безпеку руху поїздів, протікають в несприятливих виробничих умовах, що супроводжуються комплексною дією шкідливих і небезпечних виробничих чинників різної природи і інтенсивності. У шкідливих умовах праці працює більше 73 всіх трудових потенціалу галузі. Експлуатація технологічного устаткування і руомого складу, проведення ремонтних і колійних робіт супроводжуються високим пилоутворенням, виділенням різних хімічних речовин, інтенсивним шумом, вібрацією, наявністю великих фізичних і нервово-емоційних навантажень, несприятливою мікрокліматичною і мікробіологічною дією і ін. Всі ці умови визначають професійний ризик і обумовлюють розвиток професійних захворювань залізничників Крім того, інтенсивність дії виробничих чинників на тих, що працюють весь час зростає із-за зношування і «старіння» технологічного устаткування. Працівники великого числа залізно-дорожніх професій пов'язані з виконання професійних обов'язків в умовах інтенсивної нервово-емоційної напруги: робота машиніста без помічника, в нічні зміни, робота в "вікна" і в умовах дефіциту часу, в умовах короткочасних "засвічень", засліплення і так далі. Слід врахувати також наявність гіподинамії і монотонності, тривале перебування в рейсі (провідники поїздів далекого прямування, працівники рефрижераторних секцій і ін.), часту зміну тимчасових і кліматичних поясів, які можуть служити провокуючими обставинами розвитку стомлення, зниження імунного статусу, порушення компенсаторно-адаптаційних реакцій і, кінець кінцем - розвитку професійних захворювань До шумонебезпечних професій на залізничному транспорті відносяться: машиністи локомотивів і їх помічники, механіки рефрижераторних секцій, водії дрезин і ін., працівники залізниці і залізничних станцій (монтери і обхідники дороги, складачі поїздів і ін.), багаточисельна група працівників ремонтно-будівельних професій (ковалі, слюсарі-ремонтники, обрубувачі, електро- і газозварники і ін.). Найбільш шумонебезпечними об'єктами і ділянками на залізничному транспорті є: рухомий склад, території стрілочного поста і району, колійне господарство і різні цехи підприємств. У кабінах локомотивів (тепловозів і електровозів) старих серій, що експлуатуються до теперішнього часу, шум перевищує допустимі рівні від 12 до 40 дБА. Крім того, у виробничих умовах шкідливий вплив шуму на організм посилюється іншими чинниками: вібрацією, несприятливими метеорологічними умовами, токсичними речовинами, психоемоційною напругою, вимушеною робочою позою і ін. Необхідна планомірна заміна «галасливих» технологій на «безшумних», впровадження оптимальних науково обгрунтованих режимів праці і відпочинку, розробка і впровадження заходів колективного і індивідуального захисту органу слуху від шуму. Обов'язкові профілактичні медичні огляди повинні проводитися із забезпеченням всіх необхідних регламентів і, що дуже важливе — з розподілом оглянутого контингенту на групи диспансерного спостереження за результатами стану слухової функції для подальших реабілітаційних заходів. Запитання для самоперевірки засвоєння матеріалу лекції: 1. Назвіть основні причини виробничого травматизму на залізничному транспорті? 2. Як проводиться розслідування і беруться на облік нещасні випадки на залізничному транспорті? 3. Який порядок спеціального розслідування нещасного випадку? 4. Як провдиться розслідування нещсного випадку невиробничого характеру на залізничному транспорті? 5. Розслідування та облік професійних захворювань на залізничному транспорті? 6. Які ви знаєте заходи з попередження виробничого травматизму на залізничному транспорті?
Основна л-ра:[1, 2, 4, 5, 8] Додаткова л-ра:[6, 8, 13, 14]
|
