Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 20 страница

Правова охорона географічного зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазна­чення.

Визнання реєстрації географічного зазначення походження то­вару та (або) права на використання цього зазначення недійсними можуть мати місце за таких умов:

1. Реєстрація географічного зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умо­вам надання правової охорони.

Визнані недійсними реєстрація географічного зазначення похо­дження товару або права на використання цього зазначення визна­ються такими, шо не набрали чинності.

_ Припинення правово ї охорони інтелектуальної власності

2. Реєстрація права на використання географічного зазначення по­ходження товару може бути визнана судом недійсною, якшо іо­на була здійснена з порушенням вимог, встановлених Законом Визнання недійсними реєстрації права на використання геогра­фічного зазначення походження товару та свідоцтва, шо посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.

Закон передбачає також підстави для припинення дії реєстрації географічного зазначення походження товару та охорони права на його використання. Такими підставами можуть бути втрата харак­терних для даного географічного місця умов і можливостей виго­товлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього за­значення видовою назвою товару. Видова назва товару — це засто­совувана у назві товару назва географічного місця, в якому спочат­ку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновжива­ною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвід­носно до конкретного місця його походження.

Дія реєстрації географічного зазначення походження товару, пов'язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиня­ється також у зв'язку з припиненням правової охорони цього зазна­чення в країні походження.

Закон визначив також підстави для припинення права на вико­ристання зареєстрованого географічного зазначення походження товару. Такими підставами є:

— рішення суду про припинення права у зв'язку із втратою то­варом особливих властивостей або інших характеристик, описаних у Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановлено­го судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєст­рації право припиняється від дати припинення дії реєстрації;

— ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи, яка є власником свідоцтва;

— подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється від дати офіційної публікації відомостей про це;

— несплата збору за продовження строку дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня наступного строку, за який збір не за­плачено.

РОЗДІЛ 10

Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними про­вадиться у судовому порядку.

Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про ви­знання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дій, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення витовідноеті географічного зазначення походження то­вару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрова­ного географічного зазначення походження товару видовою назвою.

На підставі рішення суду Установа вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Установи.

Виклавши порядок припинення правової охорони об'єктів інте­лектуальної власності, можна дійти висновку, що підстави для до­строкового припинення правової охорони об'єктів інтелектуальної власності не викликають сумнівів у їх доцільності й обгрунтованості. Щодо визнання правової охорони зазначених об'єктів недійсною, а також визнання недійсною реєстрації засобів індивідуалізації учас­ників цивільного обороту, товарів і послуг, то деякі з підстав наво­дять на певні роздуми. Не всі підстави можна визнати доцільними і виправданими, особливо щодо наслідків у разі визнання охорони недійсною. Патентні закони України залишають ряд питань без від­повіді. Основне з них — хто має нести невиправдані витрати у зв'яз­ку з визнанням правової охорони об'єктів інтелектуальної власності недійсною. Зазначені наслідки можуть бути досить серйозними.

Важко погодитися з тим, що у разі визнання правової охорони недійсною, остання не притшняється, а визнається такою, що не набрала чинності. Але ж така охорона може тривати п'ять—десять років і вона зумовила виникнення ряду правових наслідків, з яки­ми не можна не погодитися. Проте законодавство проголошує її та­кою, якої взагалі не було. Визнавати те, що було, таким, що його ніби й не було, просто не можна.

Припинення правової охорони інтелектуальної власності

Питання для контролю

1. Скасування і припинення правової охорони інтелектуальної

власності.

2. Визнання недійсними охоронних документів на об'єкти про­мислової власності.

3. Припинення правової охорони об'єктів промислової влас­ності.

4. Припинення правової охорони об'єктів авторського права і суміжних прав.

5. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учас­ників цивільного обороту, товарів і послуг.

РОЗДІЛ11

Договори у сфері інтелектуальної ДІЯЛЬНОСТІ

11.1. Загальні положення

Договори у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати загальним цивільно-правовим вимогам до договорів. Передусім договором визнається угода двох або більше осіб, шо спрямована на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Тобто(договір — це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав і обов'язків. У договорі виражається воля його двох сто­рін, що має збігатися. Договір є одним із видів правочинів, а саме: двостороннього правочину, в якому виникнення, зміна чи припи­нення прав і обов'язків настає лише на підставі волевиявлення обох сторін.

Майже всі майнові відносини в умовах ринкової економіки опо­середковуються договором.

У правовому регулюванні майнових відносин договір у будь-яко­му суспільстві є не просто найбільш ефективним засобом такого регулювання, а й найбільш поширеним засобом. В умовах ринко­вої економіки він є єдиним правовим інструментом упорядкування майнових відносин. Його функції досить різноманітні.

Вимоги, встановлені чинним цивільним законодавством до до­говірних відносин, стосуються і договорів, шо укладаються у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Вони мають укладати­ся лише дієздатними особами в установленій законом формі, пред­метом їхнього регулювання мають бути майнові відносини, що грунтуються на законній основі.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності

Зазначені умови дійсності договорів стосуються і договорів у сфері "інтелектуальної діяльності, в якій укладається велика кіль­кість різноманітних договорів. Серед них є багато просто цивільно-правових договорів, а є договори, характерні лише для інтелекту­альної діяльності. їх можна класифікувати за різними критеріями. Передусім основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об'єктів ін­телектуальної власності, і на договори, шо регулюють порядок ви­користання об'єктів інтелектуальної власності.

Зазначені договори можна поділити за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори у галузі наукової, літе­ратурної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом ін­тенсивно зростає значення договорів, пов'язаних із використанням об'єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення.

Значною є група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об'єктів промислової влас­ності, а також договори на їх використання. Ще одну групу скла­дають договори на використання засобів індивідуалізації учасників

цивільного обороту, товарів і послуг.

Окрему групу складають договори, які можна назвати супутніми договорами, шо стосуються інтелектуальної діяльності. До них на­лежать договори на управління майновими правами авторів на ко­лективній основі, договори на представництво суб'єктів права інте­лектуальної власності тощо.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності в цілому мають свої специфічні особливості, які відрізняють їх від інших цивільно-пра­вових договорів. Окремі групи договорів також характеризуються ознаками, відмінними від ознак інших груп договорів у сфері ін­телектуальної діяльності.

Як відомо, об'єктом або предметом цивільних правовідносин є те, з приводу чого виникає право або необхідність правового вре­гулювання відносин, що складаються з цього приводу між суб'єкта­ми права. Це загальне правило поширюється і на відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. •

РОЗДІЛ 11

Отже, об'єктом (предметом) договірних відносин, що склада­ються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямо­вані на створення об'єктів інтелектуальної власності або самі об'єкти цієї власності. Група договорів, що мають своєю метою врегулювати порядок і умови використання об'єкта інтелектуальної власності, своїм об'єктом будуть мати результати інтелектуальної діяльності. Об'єктами таких договорів будуть об'єкти авторського права, суміжних прав, об'єкти промислової власності, об'єкти, що є засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та інші результати інтелектуальної діяльності.

Але об'єктами договорів можуть бути і такі результати інтелек­туальної діяльності, які ще мають бути створені. Це об'єкти дого­ворів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність.

Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об'єктом такого договору може бути ство­рення певного науково-технічного об'єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети.

Об'єктами договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути дії обслуговуючого характеру, наприклад, здійснення патент­ного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої ін­шої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розроб­ки тощо.

Нарешті, об'єктом договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути певні юридичні послуги, що надаються авторам творів та інших розробок

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є та­кож і те, що об'єктом зазначених договорів, спрямованих на вико­ристання об'єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, що стали об'єктом правової охорони. Тобто, коли зазначені результати визнані об'єктами інте­лектуальної власності в установленому порядку. Сюди належать і об'єкти авторського права, які спеціального визнання не потребу­ють, але мають відповідати обов'язковим вимогам закону.

_ Договори у сфері інтелектуальної діяльності

Своєрідною специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяль­ності є також і те, шо об'єктами права інтелектуальної власності є зматеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати мо­жуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій, але об'єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нема­теріальний результат інтелектуальної діяльності

Безперечно, такий своєрідний характер об'єкта інтелектуальної власності зумовлює і відповідний характер самого договору в цій сфері. Такі договори набагато складніші від звичайних цивільно-правових договорів. Певну проблему складає визначення вартості й цінності об'єкта договору, його можливої економічної чи будь-якої іншої корисної ефективності. Важко передбачити можливий доход від використання такого нематеріального об'єкта. Зазначені чин­ники ускладнюють визначення сторонами умов договору. Важливе правове значення має документація щодо об'єкта інтелектуальної власності. Вона має бути якісною і надавати можливість чіткого уявлення про те, що має бути створене або що буде використову­ватися. Важливим є питання і майбутнього документації після закін­чення строку договору, адже від долі цієї документації залежать права й інтереси певних осіб.

Специфічність зазначених договорів полягає ще й у тому, що особи, заінтересовані в укладенні такого договору, часто не можуть чітко уявити, про що йдеться — матеріального носія може ще й не бути. Зазначена специфіка має місце, коли йдеться про викорис­тання об'єкта інтелектуальної власності. Коли ж говориться про створення цього об'єкта, то яким він буде, не знає ніхто.

Слід враховувати й те, що об'єктом договору у сфері промисло­вої власності може бути тільки об'єкт, що має охоронний документ. За відсутності такого документа об'єкт не може вважатися об'єктом промислової власності. •

Є певні особливості і щодо суб'єктів договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності. За загальним правилом сторонами у та­кому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. До фізичних осіб належать громадяни України, громадяни зарубіжних країн, а також особи без громадянства. Стороною в такому договорі може бути будь-яка юридична особа незалежно від форм власності.

РОЗДІЛ 11

Безперечно, це можуть бути юридичні особи з місцем ПОСТІЙНОГО місцезнаходження в зарубіжних країнах.

Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа. Як відомо, авторами творів науки, літератури і мистецтва, а також винаходів та інших об'єктів про­мислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 14 до 18 років. Відповідно до ст. З ЦК У РСР такі неповнолітні особи мо­жуть самостійно здійснювати весь комплекс авторських або патент­них прав, починаючи від оформлення прав на об'єкти промислової власності, укладення авторських договорів та договорів на створен­ня й використання об'єктів промислової власності. Зазначені осо­би мають право на авторську винагороду, а також винагороду за ви­користання об'єкта промислової власності і право розпоряджатися нею. Проте при наявності достатніх підстав орган опіки і піклуван­ня може обмежити зазначених осіб у їх праві самостійно розпоря­джатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією.

Цієї ж позиції дотримується і новий ЦК України. У ст. 32 Кодек­су (підпункт 2, ч. 1) проголошується, що особи віком від 14 до 18 ро­ків (неповнолітні) мають право самостійно здійснювати права авто­ра на твори науки, літератури та мистецтва, об'єкти промислової власності або інші результати творчої діяльності, шо охороняються законом.

Самостійно здійснювати свої авторські права та права на об'єкти промислової власності і означає, що майновими правами авторів творів та суб'єктів права на об'єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, які належать особам віком від 14 до 18 років, зазначені особи можуть розпоряджатися на свій розсуд.

Форма договору. Правила щодо форми цивільно-правових дого­ворів поширюються і на договори у сфері інтелектуальної влас­ності. Проте з цього загального правила є винятки, передбачені за­коном. Усі договори, шо укладаються у сфері інтелектуальної діяль­ності, мають укладатися у письмовій формі (ст. 1107 ЦК України). Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов'язково­го нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за ба­жанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності

Закон України «Про авторське право і суміжні права» приписує

авторські договори укладати у письмовій формі, якщо законодавст­вом про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чин­не законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права» передбачене правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за об­сягом творів (газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі ЦК України передбачає можливість ук­ладання авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках в усній формі.

Інша особливість форми договорів у сфері інтелектуальної діяль­ності стосується об'єктів промислової власності. Відповідно до п. 8 ст. 28 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі» договори про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір набувають чинності за умови, що во­ни укладені в письмовій формі і підписані сторонами.

За бажанням сторін такі договори можуть бути зареєстровані (а 1114 ЦК України).

Процедура реєстрації зазначених договорів регулюється Інструк­цією про розгляд та реєстрацію договору про передачу права влас­ності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору на ви­користання винаходу (корисної моделі) від 21 червня 1995 р. В Ін-струкції, зокрема, зазначається, що ці договори можуть укладатися лише у межах строку чинності патенту, починаючи від дати пуб­лікації відомостей про видачу патенту в офіційному бюлетені.

Такі норми містяться і в законодавстві України про промислові зразки. Зазначені інструкції чітко визначають порядок розгляду до­говорів про передачу права власності на об'єкт промислової влас­ності та ліцензійного договору на його використання та їх реєстра­цію. Розгляд та реєстрація цих договорів в Установі має своєю ме­тою облік та контроль за їхнім змістом, що необхідно для належно­го захисту інтересів суб'єктів права промислової власності.

Дії, пов'язані з реєстрацією договору (ліцензійного договору), за дорученням власника патенту може здійснювати представник у справах інтелектуальної власності або інша довірена особа. Але при

РОЗДІЛ 11

цьому слід пам'ятати, що за договором виключної ліцензії ліцензіат має право видавати субліцензію на використання об'єкта промис­лової власності. Договір субліцензії також підлягає розгляду та реєстрації в Установі.

У разі виконання зазначених дій представником у справах інте­лектуальної власності до заяви про розгляд і реєстрацію договору має бути додано доручення, оформлене належним чином.

Сучасні технічні засоби зв'язку впроваджують у практику ще од­ну форму укладання договорів, яка є і не усною, і не письмовою. Це може бути просто обмін документами через засоби поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного чи інших видів зв'язку. При цьому перелік засобів зв'язку не є вичерпним, можуть з'являтися й нові. За таким способом обміну документами з метою недопущення будь-якого втручання третіх небажаних осіб користуються спеціальними засобами захисту такого зв'язку. На­приклад, спеціальне кодове ім'я, що відоме обмеженому колу осіб, факсимільний зв'язок, за яким контрагенту направляється проект підписаного ним договору. Інша сторона, одержавши договір і по­годившись із його умовами і змістом, підписує і направляє таким самим способом першій стороні. Отже, перша сторона має підпи­саний нею оригінал і факсимільне відтворення тексту договору, підписаного другою стороною. При виникненні спору кожна зі сторін має документ, шо ідентично відображає зміст договору, з дійсними підписами сторін, шо підтверджують факт укладення до­говору.

Умови дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності — це ті ж самі умови дійсності, дотримання яких обов'язкове при укла­денні будь-якого цивільно-правового договору. Передусім зміст, умови, форма, порядок укладення таких договорів мають відповіда­ти вимогам ЦК України. Як і в будь-якому договорі, основним має бути законність змісту. Зазначена вимога полягає у тому, що будь-які цивільно-правові дії з приводу об'єктів інтелектуальної влас­ності мають здійснюватися у межах закону, тобто бути законними. Наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права» у ст. 33 містить припис: «Умови договору, шо обмежують право ав­тора на створення майбутніх творів на зазначену у договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними». Недійсним слід визнати договір

_ До говори у сфері інтелектуальної діяльності

24*4-414

З

на створення чи використання об'єктів промислової власності, шо

суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності я моралі (п. 1 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні

моделі»).

Незаконним буде договір, якщо він не відповідає іншим умовам, визначеним законом.

Зміст договору — це ті умови, на яких сторони погодилися ук­ласти договір. Це в основному права й обов'язки сторін, визначені договором. За своїм юридичним значенням усі умови договору прийнято поділяти на істотні, звичайні та випадкові. До істотних належать такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Безперечно, істотні умови договору визначаються за волевиявлен­ням обох сторін. До таких істотних умов належать визначення об'єкта договору щодо чого укладається цей договір — твору науки, літератури чи мистецтва, об'єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення об'єкта (предмета) договір не виникає. До істот­них умов слід віднести також його ціну. Так, наприклад, ст. 33 За­кону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що авторський договір вважається укладеним, якщо між сторонами до­сягнуто згоди щодо всіх істотних умов строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати авторської винаго­роди, території, на яку поширюється передаване право та інших умов. Отже, строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяль­ності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх догово­рах є істотною умовою.

Очевидно, що до істотних умов договору у сфері інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об'єк­та. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг ви­користання може визначатися кількістю, часом або територією.

Істотні умови договору у сфері інтелектуальної діяльності мо­жуть визначати самі сторони, якщо вони дійиїли висновку, що такі умови мають важливе значення для них.

Звичайними умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично набувають чинності при ук­ладенні договору. Вони не потребують погодження сторін, але ц не означає, що такі умови діють проти їх волі, вони також огсира

РОЗДІЛ 11

ються на угоду сторін. Це означає, що сторони, укладаючи договір, погоджуються на такі визнані, усталені й звичайні для такого виду договору, умови. Передбачається, що сторони, які згодилися укла­сти такий договір, погоджуються його укласти на таких звичайних умовах. Так, наприклад, у договорі на виконання науково-дослідної роботи звичайною умовою цього договору є те, що ризик одержан­ня негативного результату несе замовник.

Звичайні умови договору можуть визначатися типовими догово­рами, що можуть мати місце в договорах із приводу інтелектуаль­ної власності. Так, ЦК України (ст. 1111) і Законом України «Про авторське право і суміжні права» (п. 4 ст. 33) передбачається, що відповідними відомствами, творчими спілками можуть розробляти­ся примірні авторські договори. Такі договори можуть містити умо­ви, не передбачені законом, але вони не повинні погіршувати ста­новище автора чи його правонаступників. Авторський договір та­кож може містити умови, яких не передбачає примірний договір. Але в обох випадках, умови, що погіршують становище автора в порівнянні зі становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними.

До звичайних умов договору слід віднести умови про місце укла­дення договору та місце його виконання, час укладення договору, умови та підстави відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору, що стосуються інтелектуальної власності. За загальним правилом такі умови визначаються цивільно-правовими нормами.

Сучасне цивільне законодавство країн з ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового обігу.

Випадковими умовами договору визнаються такі, що змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту до­говору за погодженням сторін. Відсутність випадкових умов у дого­ворі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у договорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них випадкові умови набувають чинності лише за умо­ви, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови є чинник ми незалежно від того, чи включені вони до тексту договору, чи ні.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності

Важливою умовою дійсності договору, в тому числі і договору, що стосується інтелектуальної діяльності, є воля сторін і волевияв­лення. Воля сторін проявляється в їх намірі укласти договір на створення або використання будь-якого об'єкта інтелектуальної власності. Цей намір сторони можуть виявити будь-яким способом. Чинне цивільне законодавство передбачає багато способів проголо­сити свій намір на укладення такого договору. Усі вони поширю­ються і на об'єкти інтелектуальної власності. Це можуть бути ого­лошення у засобах масової інформації, виставки, ярмарки, вітрини, реклама тощо.

Проте чинне законодавство України про промислову власність передбачає і спеціальні способи такого волевиявлення. Власник па­тенту на об'єкт промислової власності має право подати до Устано­ви для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об'єкта. Будь-яка особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зо­бов'язана укласти з власником патенту договір про платежі.

Безперечно, формою волевиявлення наміру про укладення дого­вору є публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту.

Для дійсності договору має значення збіг волі та волевиявлення. У сфері інтелектуальної діяльності бувають випадки, коли волеви­явлення не відповідає дійсній волі.

11.2. Авторські договори

Загальні положення

У сфері гуманітарної творчості наукова, художньо-літературна і мистецька діяльність за своїми масштабами є чи не найбільшою. Розвиток науки, літератури і культури зумовлює виникнення все нових і нових видів творчості у цій сфері.

Вагомою в Україні, як між іншим і в усьому світі, є наукова діяльність, яка передусім реалізується у друкованій продукції. Для того, щоб довести до громадськості найновіші наукові досягнення, їх треба оприлюднити чи опублікувати. Це можуть бути усні до­повіді, інформації, повідомлення тощо. Але основною формою по-

РОЗДІЛ 11

втомлення наукових досягнень суспільства є їх публікації. Це мо­же бути коротке інтерв'ю або інформація про певне наукове досяг­нення. Публікація може здійснюватися у формі наукових статей, брошур, монографій, узагальнень, збірників статей, підручників, навчальних посібників та іншими способами.

Але оприлюднення наукового твору може здійснюватися не тіль­ки шляхом публікації. Це може бути будь-яка дія, що робить твір доступним для громадськості, якими б засобами це не досягалося. Це можуть бути сучасні засоби радіо- і телемовлення та інші тех­нічні засоби фіксації. Науковий твір можна записати на фонограму і розповсюджувати так як і книжку. В останні роки великого поши­рення набув Інтернет, можливості якого важко переоцінити.

Зростає значення художньої літератури. Вона стала потужним засобом формування як окремої людини, так суспільства в цілому. Держава має постійно дбати про розвиток художньої літератури, якщо хоче мати морально здорове покоління. Технічні засоби впли­ву на окремих людей і суспільство не можуть і не зможуть заміни­ти художню літературу принаймні в оглядовому майбутньому. Ху­дожня література в гуманітарному значенні є найціннішим капіта­лом.

Розповсюдження досягнень художньої літератури як і культури в цілому реалізується тими самими способами, що і наукової літера­тури. Це, передусім, публікація різноманітних художніх творів — прози, поезії, історичної літератури, драматичних творів тощо. Але оприлюднення художньої літератури може відбуватися не лише у формі публікації. Художня література може реалізуватися також у радіо- і відеопередачах, спектаклях, постановках, п'єсах тощо. Тоб­то має місце переробка одного твору в інший. Це може бути вико­нання, декламація тощо. Використання творів художньої літерату­ри може реалізуватися будь-якими способами. Можливості такого використання зростають із появою нових технічних засобів. Але будь-яке використання може мати місце лише у межах закону.

Велику роль у формуванні світогляду суспільства та його окре­мих членів відіграють різноманітні види мистецтва і культури в цілому. Держава сприяє розвиткові науки, літератури і мистецтва, шо і проголошує ст. 54 Конституції України. Громадянам гаранту­

_ Договори у сфері інтелектуальної діяльності

ється свобода літературної, художньої і технічної творчості. Зазна­чені види творчості для суспільства не менш вагомі ніж науково-технічна творчість. Значення мистецтва у розвитку суспільства важ­ко переоцінити. Тому розвиткові різних видів мистецтва в усі часи будь-яке суспільство приділяло належну увагу, і не тільки тому, шо мистецтво є формою задоволення естетичних потреб людини. Ми­стецтво є також досить потужним засобом впливу на суспільство, формування шляхів його розвитку та світогляду.

Сукупність цих трьох складових, що утворює багатомістке по­няття «авторське право», характеризується надзвичайно великим різноманіттям, яке у свою чергу зумовлює різноманіття правового опосередкування цивільно-правових відносин, шо складаються у процесі створення Й використання численних об'єктів авторського права і суміжних прав.

До трьох вищеназваних складових варто додати ще і суміжні права, об'єктами яких є численні види виконань, різноманітні фо­нограми, відеограми та численні програми теле- і радіомовлення.