Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 24 страница

| робіт. Якщо в процесі виконання зазначених робіт виявляється ¹

_ Догово ри у сфері інтелектуальної діяльності

неможливість досягти передбачуваного договором результату, що настала не з вини виконавця, замовник зобов'язаний оплатити ли­ше витрати виконавця.

Строки виконання робіт. Отроки у договорах на виконання на­уково-технічних робіт мають бути чітко визначені. Вони визнача­ються угодою сторін залежно від обсягу, складності, матеріального та фінансового забезпечення та інших чинників. У договорі, як правило, встановлюються початкові і кінцеві строки виконання робіт. Проте, якщо договором передбачені окремі етапи виконання робіт, то в такому разі мають бути визначені конкретні строки ви­конання окремих етапів робіт. Взагалі на виконання договору скла­дається календарний план виконання окремих етапів та елементів роботи, що є невід'ємним додатком до договору.

За загальним правилом виконавцеві надається право достроко­вого виконання договору.

Форма договору на виконання науково-технічних робіт. Проста письмова форма для зазначених договорів є обов'язковою. Договір має відповідати загальним вимогам. У ньому мають бути необхідні реквізити — адреси сторін, банківські рахунки тощо. Грамотно скласти договір на виконання науково-технічних робіт — справа далеко не проста. Ускладнюється вона тим, шо часто предмет до­говору не можна конкретно визначити, невідомі очікувані резуль­тати, не завжди можуть бути чітко визначені витрати, є можливість появи непередбачуваних втрат тошо. Тому в договорі мають бути визначені лише наслідки настання можливих чинників у процесі його виконання.

За договором на виконання науково-технічної роботи викона­вець зобов'язаний виконати відповідно до технічного завдання за­мовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу (но­вої техніки) та конструкторську документацію до нього, нову тех­нологію виробництва або іншу науково-технічну розробку і переда­ти одержаний результат замовникові, який зобов'язується прийня­ти виконану роботу та оплатити її (ст. 892 ЦК України).

Як уже зазначалося, поняття «договори на виконання науково-технічних робіт» об'єднує два види договорів — договір на вико­нання науково-дослідних робіт і договір на виконання дослідно­

РОЗДІЛ 11

конструкторських і технологічних робіт. Ці два договори близькі між собою. Обидва вони мають творчий характер.

Варто зазначити, шо результатом науково-технічної діяльності є різноманітна науково-технічна продукція, види якої зумовлюються численними потребами суспільного виробництва. Різноманітність цієї продукції, різні залежно від форм власності джерела фінансу­вання зазначених робіт, різний правовий режим одержаних резуль­татів та ряд інших чинників зумовлюють у свою чергу численність цивільно-правових засобів, що регулюють ці суспільні відносини. Більшість з них можна звести до одного типу договорів — догово­ру на виконання науково-технічних робіт, який складається з двох договорів, про що йшлося вище.

Уже зазначалося, що між цими договорами багато спільного, але є й істотні відмінності. Так, за договором на виконання науково-дослідних робіт, за загальним правилом, виконавець не може залу­чати до виконання договору третіх осіб, якщо це не передбачено договором. У договорі на виконання дослідно-конструкторських та технологічних робіт виконавець має право, якщо інше не передба­чено договором, залучати до їх виконання третіх осіб як субвико-навців.

У зазначених договорах настають різні правові наслідки у разі неможливості досягти передбачуваного результату. У договорах на виконання науково-дослідних робіт у такому разі виконана части­на роботи підлягає оплаті. У договорах на виконання дослідно-кон­структорських і технологічних робіт за такої ситуації замовник зо­бов'язаний оплатити лише витрати виконавця, але не частину ви­конаної роботи. Не збігаються у зазначених договорах їх предмети, про що йшлося раніше, а те спільне, шо є між ними, дає підставу розглядати ці договори як однотипні.

Обов'язки виконавця робіт. Основним обов'язком виконавця робіт у договорах на виконання науково-технічних робіт є виконан­ня науково-дослідних або дослідно-конструкторських і технологіч­них робіт відповідно до погодженого сторонами технічного завдан­ня і передача одержаних результатів замовникові в обумовлений строк. У договорі мають бути чітко визначені обов'язки виконавця. Так, виконавець зобов'язаний виконати роботу відповідно до пого-

Договори у сфері інтелектуальної діяльності

"4-414

дженої із замовником програми (техніко-економічних показників) або тематики і передати замовникові результат в обумовлений до­говором строк. Якщо у процесі виконання роботи буде створено об'єкти промислової власності або використано об'єкти, права на які належать третім особам, виконавець зобов'язаний додержувати­ся вимог чинного законодавства.

У договорах на виконання науково-технічних робіт має передба­чатися обов'язок виконавця утримуватися від публікації відомостей про одержані в процесі виконання робіт науково-технічні досяг­нення без згоди замовника. Водночас виконавець зобов'язаний не­гайно вжити необхідних заходів для правової охорони одержаних результатів, що можуть бути визнані об'єктами права інтелектуаль­ної власності і підпадати під охорону законодавства про інтелекту­альну власність, а також повідомити про це замовника. Разом з тим у договорі має бути обов'язково передбачений правовий статус цих результатів — право інтелектуальної власності на зазначені резуль­тати має належати стороні, визначеній угодою сторін. Якщо догово­ром передбачено, що право інтелектуальної власності на ці резуль­тати належатиме виконавцеві, то він зобов'язаний видати замовни­кові ліцензію на право використання зазначених науково-технічних результатів.

Виконавець у процесі укладення договорів на виконання науко­во-технічних робіт має суворо дотримуватися прав інтелектуальної власності на об'єкти інтелектуальної власності третіх осіб. Тобто виконавець не має права використовувати об'єкти права інтелекту­альної власності, права на які належать іншим особам, без їх доз­волу. Виконавець зобов'язаний забезпечити патентну чистоту одер­жаних результатів, тобто щоб ці результати не порушували патент­них прав третіх осіб. Іноді необхідно здійснити навіть експертизу створеної виконавцем науково-технічної продукції на патентну чи­стоту.

Проте часом складається ситуація, коли для досягнення більшої ефективності очікуваного результату виникає потреба використати запатентований об'єкт промислової власності, право на який нале­жить третій особі. У такому разі замовник має забезпечити право на

розділ 11

використання цього об'єкта, уклавши ліцензійний договір із влас­ником зазначеного об'єкта.

Виконання науково-технічних робіт не завжди буває бездоган­ним. Воно може мати певні недоліки, недоробки, відхилення від визначених параметрів тощо. У такому разі виконавець зобов'яза­ний своїми силами та своїм коштом усувати допущені з його вини недоліки як у самій розробці, так і в технічній документації, що мо­жуть спричинити відступи від техніко-економічних показників, передбачених у технічному завданні замовника. Проте такий обов'язок виконавця виникає лише за умови, коли зазначені недо­ліки, прорахуйки та інші помилки сталися з вини виконавця.

Слід зазначити, що вина виконавця допускається, тобто викона­вець вважається винним, поки не доведе, що Його вини немає. То­му якщо він (виконавець) доведе, шо недоліки в роботі зумовлені діями самого замовника, зокрема поданням неякісного технічного завдання, його прорахунками або передачею неточної чи неповної інформації, необхідної для виконання робіт, то питання про усу­нення недоліків у роботі має розв'язуватися за погодженням сторін.

Якщо виявиться, що неможливо досягти очікуваного результату через об'єктивні обставини, виконавець зобов'язаний негайно по­відомити про це замовника і про недоцільність подальшого продов­ження роботи (ст. 897 ч. і п. 6 ЦК України). Із змісту цього поло­ження випливає, що виконавець має припинити роботи до одер­жання від замовника відповідних вказівок. Тому в договорі бажано зазначити конкретний строк, необхідний для відповіді. Законода­вець у таких випадках має виходити з того, що виконавець, роз­в'язуючи поставлене перед ним науково-технічне завдання, пови­нен на повну силу використати свій творчий потенціал, наукову кваліфікацію та інші ділові якості, необхідні для успішного вико­нання договору. Виконавець зобов'язаний виконувати взяті на се­бе обов'язки сумлінно, якісно і в обумовлений строк. Водночас він не може гарантувати одержання очікуваного результату. За таких умов договір вважається виконаним і тоді, коли буде теоретично чи експериментально доведено неможливість одержання передбачено­го договором результату, тобто коли буде одержано негативний ре­зультат.

_ Дого вори у сфері інтелектуальної діяльності

Права виконавця. Виконавець передусім має право вимагати від замовника прийняти виконану роботу та оплатити її. У договорах на виконання науково-дослідних робіт виконавець має право залу­чати до виконання третіх осіб лише з дозволу замовника. Якщо у договорі це право не застережено, то виконавець зобов'язаний ви­конати роботу особисто. У договорах на виконання дослідно-кон­структорських і технологічних робіт навпаки, виконавець має пра­во залучати до виконання договору третіх осіб, але за умови, що у договорі це право йому не заборонене. Але якщо до виконання робіт залучаються треті особи, то за недоліки в роботі перед замов­ником несе відповідальність сам виконавець.

Стаття 896 ЦК України визначає права сторін на результати робіт. Замовник за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт має право вико­ристовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, встановлених договором. Виконавець має право використати одер­жаний ним результат робіт також для себе, якщо інше не встанов­лено договором.

Договором може бути передбачене право виконавця передавати результати робіт іншим особам.

За загальним правилом, одержані в процесі виконання договору результати належать замовникові, у чому б ці результати не вира­жалися (маються на увазі такі, що можуть бути визнані об'єктами права інтелектуальної власності). Але якщо договір не містить пря­мої заборони, то виконавець може використати результати для своїх потреб. Договір може також передбачати право виконавця ре­алізувати одержані результати третім особам. За згодою замовника виконавець має право патентувати результати робіт, що можуть бу­ти визнані об'єктами інтелектуальної власності. Проте поки що за­лишається відкритим питання, на чиє ім'я має бути запатентований даний результат. Оскільки за загальним правилом патентування за­значених результатів провадиться за згодою замовника, то звідси випливає, що йдеться про патентування на ім'я виконавця, тобто безпосереднього творця цього результату.

Обов'язки замовника (ст. 898 ЦК України). Передусім замовник зобов'язаний забезпечити виконавця роботи необхідною, досто-

РОЗДІЛ 11

вірною і повною інформацією. У першу чергу це має бути вихідна інформація, якою замовник повинен забезпечити виконавця ше до початку роботи. Вона може стосуватися характеру виконуваних робіт, обсягу, умов використання тощо. Але обов'язок замовника забезпечувати виконавця необхідною інформацією на цьому не припиняється. Він зобов'язаний надавати інформацію виконавцю робіт протягом усього часу виконання роботи. Це може бути будь-яка інформація, що стала відома замовникові і має значення чи мо­же вплинути на роботу виконавця. Кажуть, що той, хто володіє інформацією, той володіє ситуацією. Отже, від інформованості ви­конавця багато в чому залежить результат роботи. Тому в договорі на виконання науково-технічних робіт-має бути чітко визначено обсяг, характер, строки і форми інформації, яку має надавати за­мовник. При цьому інформація має бути достовірною і достатньо повною для виконання роботи. За достовірність інформації від­повідає замовник.

Іншим важливим обов'язком замовника є підготовка технічного завдання, яке він має передати виконавцеві в обумовлений догово­ром строк. Водночас із виконавцем має бути погоджена програма (техніко-економічні показники), що має відповідати очікуваному результату роботи. Якщо йдеться про виконання науково-дослідних робіт, то у завданні чітко визначається їх тематика.

Технічне завдання, як правило, розробляється і підписується ще до підписання договору і має містити визначення основних пара­метрів очікуваних результатів. Погоджене з виконавцем технічне завдання стає невід'ємною частиною договору на виконання робо­ти. Підготовка технічного завдання може бути покладена і на вико­навця. У такому разі його розглядає і схвалює замовник.

Безумовним обов'язком замовника є оплата роботи. Уже зазна­чалося, що оплата роботи виконавця проводиться за обумовленою договором ціною.

Замовник зобов'язаний прийняти роботу і оплатити її вартість. Здавання і прийняття роботи проводяться за спеціально виробле­ною і погодженою сторонами процедурою (ст. 894 ЦК України). Виконавець повідомляє замовника про виконані окремі етапи чи повністю роботу і подає йому акт здачі-прийняття з доданням до

_Договори у сфері інтелектуальної діяльності

нього інших передбачених договором додатків, зокрема звіту про виконану роботу, комплекту наукової, технічної, технологічної за іншої документації, протоколу комісії з прийняття дослідних

зразків нових виробів (нової техніки) тошо.

До прийняття виконаної роботи замовник формує спеціальну ко­місію або уповноважує на це спеціально призначеного фахівця. Піс­ля прийняття виконаної роботи замовник розглядає подані йому звітні документи і за результатами розгляду цих документів підпи­сує акт здачі-прийняття або відхиляє його. У разі відмови прийня­ти закінчену роботу замовник має аргументовано мотивувати свою відмову. Сторони складають двосторонній акт з переліком недо­ліків, що підлягають усуненню, з визначенням конкретного строку.

Якщо виконана робота підлягає спеціальним випробовуванням, то для цього також створюється спеціальна комісія, яка їх прово­дить. Випробовують дослідні зразки нових виробів, нової техніки, нові технології та інші виробничі засоби.

Якщо замовник з тих чи інших причин ухиляється від прийнят­тя виконаної роботи без достатніх для цього підстав, настають наслідки, передбачені чинним законодавством. У такому разі вико­навець письмово повідомляє замовника про необхідність прийняти роботу і через два місяці після цього попередження має право про­дати результат виконаної роботи будь-якій третій особі, а одержа­ний виторг, за вирахування всіх належних виконавцеві платежів, внести на депозит нотаріальної контори на ім'я замовника. Крім того, виконавець має право замість продажу зазначеного результа­ту скористатися правом на його утримання або стягнути із. замов­ника завдані збитки.

Прийняття виконаної роботи має завершитися її оплатою, яку здійснює замовник. Оплата роботи провадиться відповідно до по­годженого кошторису, до якого добавляються схвалені замовником непередбачені договором витрати. В оплату входять встановлені сторонами надбавки (знижки) за дострокове (прострочене) вико­нання робіт, поліпшення техніко-економічних показників, прове­дення виконавцем варіантних дослідів та інші передбачені догово­ром умови.

РОЗДІЛИ

Права замовника. Замовник передусім має право вимагати пере­даний йому виконаної роботи. Він також має право вимагати усу­нення недоліків роботи, які були допущені з вини виконавця. Як­що у договорі було передбачено визнання за замовником права ін­телектуальної власності на результати виконаної роботи і якщо ці результати можуть стати її об'єктами, то замовник має право на них. Тобто замовник має право вимагати виконання усіх обов'яз­ків, які договором покладені на виконавця.

Сторони можуть визначити у договорі будь-які інші права та обов'язки, аби вони не суперечили чинному законодавству. Так, у договорі можуть бути розподілені обов'язки сторін із забезпечення виконання необхідними матеріалами, устаткуванням, зразками то­що. Замовник може взяти на себе зобов'язання будь-яким чином сприяти успішному виконанню договору, надавати додаткову ін­формацію, що стала відома замовникові після укладення договору тощо. У свою чергу виконавець може бути зобов'язаний надавати допомогу заявникові у впровадженні зразків нових виробів у вироб­ництво, освоєнні нових технологій і матеріалів, нової техніки, нада­вати необхідне обслуговування під час використання зазначених об'єктів і т. п.

Важливим питанням, що потребує чіткого визначення у дого­ворі, є правовий статус одержаного в процесі виконання договору результату, особливо коли таким результатом можуть стати об'єкти права інтелектуальної власності.

Слід мати на увазі, що коли об'єкт права інтелектуальної влас­ності створює особа, яка перебуває у трудових відносинах з робо­тодавцем, питання розв'язується відповідно до законодавства про інтелектуальну власність. Договори, які ми розглядаємо, породжу­ють не трудові, а цивільно-правові відносини, тому загальні прави­ла законодавства про інтелектуальну власність до них застосовува­тися не можуть. Отже, питання про те, кому належить право на об'єкт інтелектуальної власності, створений у процесі виконання договору на науково-технічні роботи, залишається відкритим. Не­має прямої відповіді на нього і в ЦК України (ст 896).

Проблема досить складна, оскільки має місце колізія між інте­ресами сторін. Виконавець має право претендувати на результати,

_ Договори у сфері інтелектуальної АШЛЬИОСТ!

оскільки він є творцем цих результатів. У замовника також е підста­ви для визнання за ним права на ці самі результати, оскільки вони

створені на його кошти. Тому найкращий вихід із цієї ситуації -взаємний розподіл прав та обов'язків з використання і розпоряд­ження зазначеними результатами.

Відповідно до цієї самої статті ЦК України замовник має право використовувати передані йому результати робіт у межах і на умовах, передбачених договором. Виконавець також має право використову­вати ці результати для себе. Зазначена стаття не розкриває, що озна­чає «для себе». Більше того, у договорі може передбачатися право ви­конавця реалізувати ці результати третім особам. Проте в усіх цих ви­падках не йдеться про результати робіт — об'єкти права інтелектуаль­ної власності.

Беручи до уваги наведене више, найкраще було б у договорі пе­редбачити правовий режим результатів робіт, що можуть бути ви­знані об'єктами права інтелектуальної власності, виходячи зі зба­лансованих інтересів сторін договору.

Одним із важливих обов'язків сторін при використанні будь-яких результатів виконаних робіт є збереження їх конфіденційнос­ті. Так, відповідно до ст. 895 ЦК України сторони зобов'язані за­безпечити конфіденційність відомостей щодо предмета договору, ходу його виконання та змісту одержаних результатів. Обсяг відо­мостей, що визнаються конфіденційними, визначається у договорі. У цьому самому договорі можуть бути передбачені й інші умови конфіденційності щодо договору.

Відповідальність виконавця за порушення договору. Стаття 900 ЦК України встановлює відповідальність виконавця, оскільки замов­ник несе відповідальність за порушення договору за загальними правилами. Виконавець відповідає перед замовником за невико­нання та неналежне виконання договору на науково-технічні робо­ти, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з Його вини.

З цієї норми випливає два важливих висновки. По-перше, вико­навець несе відповідальність за порушення умов договору тільки за наявності в цьому його вини. Це означає виняток із загального пра­вила про те, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала

розліл 11

його неналежним чином при здійсненні підприємницької діяль­ності, несе відповідальність і за відсутності своєї вини.

По-друге, відповідальність виконавця за обсягом обмежена, як­що інше не передбачено договором, оскільки він зобов'язаний від­шкодувати замовникові лише реальну шкоду, а не втрачену вигоду. Реальна шкода визначається вартістю робіт, у яких виявлено не­доліки (п. 2 ст. 900). Більше того, у договорі може бути передбаче­но, що реальна шкода підлягає відшкодуванню лише у межах за­гальної вартості робіт за договором.

Слід підкреслити, що наведені договори на виконання науково-технічних робіт є найбільш поширеним способом створення об'єк­тів промислової власності.

Договори на створення об'єктів промислової власності (ст. 1107 ЦК України). Чинне законодавство про промислову власність не передбачає таких спеціальних договорів. Вважається, що достатньо договорів на виконання науково-технічних робіт, які мають своєю метою створення таких об'єктів. Не було розроблено і будь-яких типових чи зразкових договорів на створення об'єктів промислової власності. Але такі договори у практиці існують і вони потребують свого правового опосередкування.

Договори на виконання науково-технічних робіт не можуть замі­нити чи поглинути договори на створення об'єктів промислової власності. Ці два договори істотно відрізняються один від одного передусім своїм предметом. Якщо у договорі на виконання науко­во-технічних робіт його предметом є будь-які результати, одержані у процесі виконання зазначених робіт, то у договорі на створення об'єктів промислової власності його предметом є не будь-який ре­зультат, а лише об'єкт промислової власності. Не буде такого об'єкта — договір не виконаний.

Чинне законодавство про промислову власність у цьому плані нечітке і неоднозначне. У ньому в основному йдеться про права ро­ботодавця та про договори на використання зазначених об'єктів. Так, наприклад, Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» зазначає лише, що службовим визнається винахід чи корисна модель, створені за дорученням роботодавця, яке має бути оформлене у письмовій формі. Безперечно, доручення робо-424

_ Договори у сфері інтелектуальної діяльності

тодавця підлеглому працівникові ніяк не можна розглядати як

цивільно-правовий договір про створення винаходу чи Корисної моделі. Приблизно такі ж норми містять Закон України «Про охо­рону прав на промислові зразки» та інші закони про промислову власність. Оригінальну позицію займає Закон України «Про охорону прав на сорти рослин». У ст. 17 він містить припис, за яким право на одержання патенту має роботодавець, якщо сорт створено праців­ником — автором сорту при виконанні ним трудового договору, конкретного завдання, одержаного працівником від роботодавця. Між зазначеним пращвником та роботодавцем має бути укладений письмовий договір, шо передбачає передачу прав роботодавцю на одержання патенту. У цьому випадку автор сорту має право на ви­нагороду, яка визначається умовами договору.

Якщо між автором сорту і роботодавцем не укладено письмово­го договору про передачу права на одержання патенту або робото­давець порушив суттєві умови договору, то право на одержання па­тенту залишається за автором.

Постає питання: що це за договір між роботодавцем і працівни­ком? Оскільки йдеться про передачу працівником права на одер­жання патенту на сорт рослини за певну винагороду, то його мож­на розглядати як цивільно-правовий договір — договір купівл і-про-

дажу. Але його не можна розглядати як договір на створення сорту рослини, оскільки у ньому йдеться про передачу права на сорт уже вирощеної рослини. Із наведених норм можна зробити кілька цікавих висновків. По-перше, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» на від­міну від інших законів України про інтелектуальну власність визнає право автора на сорт незалежно від умов його виведення — в по­рядку виконання трудового договору чи за власною ініціативою. Автор сорту передає (продає) роботодавцеві право на одержання патенту за певну винагороду. По-друге, у разі відсутності такого письмового договору право на одержання патенту належить авторові сорту. Отже, якщо авто­рові сорту належить право на одержання патенту, то йому належить і право на сорт, хоча й вирощений у порядку виконання трудового

розліл11

договору. Це принципово нова позиція цього Закону, яка істотно відрізняється від позиції інших законів України про інтелектуальну власність щодо правового статусу роботодавця.

По-третє, Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» чітко підкреслює: якщо не будуть дотримані ті умови, за яких ро­ботодавець має право на одержання патенту, то право на одержан­ня патенту залишається за автором (підкреслено автором). Отже, Закон із самого початку наділяє автора правом на сорт рослини не­залежно від умов Його виведення.

Отже, загальний висновок зводиться до того, що чинне законо­давство України про інтелектуальну власність не передбачає спе­ціальних договорів на створення об'єктів промислової власності. Але, як уже наголошувалося, такі договори існують.

Сторонами у договорі на створення того чи іншого об'єкта про­мислової власності можуть бути як фізичні, так і юридичні особи незалежно від форм власності. Як замовником, так і виконавцем може бути будь-яка особа, яка має бажання на одержання такого об'єкта чи має змогу такий об'єкт створити. Індивідуальний під­приємець для належного здійснення своєї підприємницької діяль­ності може потребувати того чи іншого технічного засобу, прист­рою тощо. Отже, він може виступати замовником на створення та­кого об'єкта на рівні винаходу чи корисної моделі. Замовник може також просити виконавця розробити форму промислового виробу чи торговельну марку.

Виконавцем договору на створення об'єкта промислової влас­ності може також виступати будь-яка фізична чи юридична особа. Як правило, виконавцями таких договорів виступають спеціалізо­вані організації будь-якої форми власності, але виконавцями мо­жуть виступати й окремі фізичні особи чи групи фізичних осіб. Без­перечно, вони можуть виконувати договори на створення або окре­мих елементів, вузлів, складових тощо до більш масштабних об'єк­тів, або на створення маломасштабних об'єктів. До цього слід до­дати, що невеликі за своїм складом групи конструкторів, технологів більш оперативні, мобільні, за рахунок чого виконання обходиться значно дешевше, шо далеко не маловажно в умовах ринкової еко­номіки.

Договори у сфері інтелектуальної діяльності

Предметом договору можуть бути ті ж самі результати, які одер­жують у процесі виконання науково-технічних робіт. Але результа­ти, одержані у процесі виконання договору на створення об'єктів промислової власності, мають істотно відрізнятися від результатів, одержаних у процесі виконання науково-технічних робіт. Результа­ти, одержані у процесі виконання договору на створення об'єктів промислової власності, мають бути саме такими результатами, тобто бути об'єктами промислової власності. Якщо такого резуль­тату не буде одержано, договір слід вважати невиконаним.

За ризик випадкової неможливості виконання договору на ство­рення об'єкта промислової власності повинен відповідати замов­ник, який має оплатити виконану роботу, якщо не одержано очіку­ваного результату з причин, що не залежали від виконавця. Тобто відповідальність виконавця за невиконання або неналежне вико­нання договору настає тільки за наявності вини виконавця.

Права і обов'язки сторін за договором на створення об'єкта про­мислової власності визначаються таким самим чином, як і в дого­ворі на виконання науково-технічних робіт. Виконавець зобов'яза­ний виконати обумовлену договором роботу в установлений строк і передати її замовникові. Безперечно, створений об'єкт промисло­вої власності має відповідати визначеним у договорі параметрам, які у свою чергу мають бути чітко визначені в техніко-економічно-му завданні. Робота має бути виконана вчасно і до неї має бути до­дана вся необхідна документація. Якщо договором передбачено ви­готовлення зразків об'єкта промислової власності, то вони також мають бути передані замовнику. При цьому в договорі слід визна­чити правовий режим зазначеного об'єкта — хто буде власником — виконавець чи замовник. Обидві сторони мають права на створе­ний об'єкт — один створив, інший фінансував.

Виконавець має право вимагати від замовника забезпечення йо­го необхідною інформацією, матеріалами, устаткуванням, фінансу­ванням. При цьому постає важливе питання, що має дістати від­повідне відображення у договорі на здійснення патентного пошуку. Останній вкрай необхідний при здійсненні такого роду робіт, адже жоден розробник будь-якої науково-технічної проблеми не присту­пить до роботи, поки не буде мати достовірної інформації про стан

РОЗДІЛ и

справ у даній сфері. Розробник має знати усі патенти, доступні на даний момент у цій галузі.

Патентний пошук, як уже зазначалося више, досить тривалий і дорогий процес, що вимагає затрати значних зусиль і енергії. Тому в договорі має бути чітко визначено, яким коштом мають бути ви­конані зазначені роботи.

Створений об'єкт промислової власності має бути забезпечений необхідною технічною документацією. Зрозуміло, що зазначену до­кументацію має виготовити виконавець договору. Але у договорі має бути також визначений правовий режим цієї документації. Очевид­но, він має бути таким самим, як і правовий режим самого створе­ного об'єкта.

Відповідно до вимог договору виконавець має право вимагати від замовника виконаної роботи прийняття об'єкта промислової власності. Прострочка прийняття замовником об'єкта промислової власності може мати негативні для замовника наслідки — ризик ви­падкової загибелі об'єкта, витрати на утримання і зберігання тощо.

Розмір винагороди, порядок її обчислення, строки та порядок виплати також мають бути чітко визначені у договорі. Визначення розміру винагороди може супроводжуватися умовою про його збільшення чи зменшення за наявності певних чинників.