Загальні положення законодавства України про інтелектуальну власність 27 страница

Винахід вважається новим, якщо він не є частиною відомого оригінального виробу, що є творчим результатом. Творчий резуль­тат повинен бути таким, що має творчий характер, досягнутий пра­вомірним для держави способом, має усний або письмовий опис способу використання або іншим чином зафіксований перед датою заяви на Європейський патент. Проте зазначена фіксація не повин­на мати місця більше як за шість місяців до оформлення заявки на Європейський патент.

Винахід вважається таким, шо має винахідницький рівень, якщо він є творчим результатом і не є очевидним для особи, кваліфіко­ваної у даній сфері технічної творчості.

Винахід вважається придатним для використання у промисло­вості, якщо він може бути використаний у будь-якій галузі промис­ловості, включаючи сільське господарство.

Право на одержання Європейського патенту має будь-яка фізич­на або юридична особа. Заявка на Європейський патент може бути оформлена і від кількох осіб, у тому числі і від тих, які представля­ють різні договірні держави.

Право на Європейський патент належить винахідникові або йо­го правонаступникові (спадкоємцеві). Право на Європейський па­тент за розробку винаходу в порядку виконання трудового договору має визначатися відповідно до законодавства тієї країни, в якій ви­нахідник в основному працює.

Якщо заявка на видачу Європейського патенту буде подана від двох осіб, які створили цей винахід незалежно один від одного,

Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах

право на Європейський патент має той заявник, заявка якого має більш ранню дату оформлення. Проте ця норма стосується тих за­явок, шо були опубліковані.

Винахідник має право вимагати, щоб його ім'я було вказано як автора винаходу у Європейському патентному бюро.

Чинність Європейського патенту визначається строком 20 років віддати оформлення заявки. Проте кожна із договірних держав мас право визначити чинність Європейського патенту, виданого їй, більш тривалим строком відповідно до свого національного законо­давства.

Права, що випливають з Європейського патенту, починають свою чинність від дати публікації відомостей про його видачу в кожній договірній державі, в якій він видається. Обсяг прав визна­чається за національним законодавством тих країн, на території яких має чинність патент. Якщо об'єктом Європейського патенту є процес, чинність патенту поширюється також на продукти, що ви­робляються за цим процесом. Будь-яке порушення Європейського патенту має розглядатися у межах національного закону.

Заявка на видачу Європейського патенту має бути опублікована після 18 місяців від дати оформлення або, якщо заявляється кон­венційний пріоритет, від дати конвенційного пріоритету. На про­хання заявника така публікація може бути здійснена раніше зазна­ченого строку. Вона може бути опублікована також разом із публі­кацією опису Європейського патенту.

Публікація повинна містити опис, вимоги, креслення, як оформлені, так і додаткові, Європейську попередню експертизу і короткий огляд.

Європейське патентне бюро здійснює експертизу заявки по суті відповідно до письмової заяви заявника і з'ясовує, чи відповідає вимогам Конвенції заявка на Європейський патент і винахід, шо її стосується. Заява про проведення експертизи заявки по суті має бу­ти подана протягом шести місяців від дати публікації Європейсько­го звіту в Європейському патентному бюлетені. За проведення ек­спертизи стягується встановлений збір. Не допускається відкликан­ня заяви про проведення експертизи заявки, проте Адміністратив­на Рада може продовжити пропущені строки.

РОЗДІЛ 12

Інформація про видачу Європейського патенту публікується в офіційному Патентному бюлетені. Водночас Європейське патентне бюро публікує опис Європейського патенту на заявлений винахід, що містить його зображення, вимоги і креслення.

Протягом дев'яти місяців від дати публікації шформацц про ви­дачу Європейського патенту будь-яка особа може надіслати до Єв­ропейського патентного бюро заперечення проти видачі патенту. Заперечення має бути оформлене в письмовій формі і містити об­грунтування заперечення. Оформлене заперечення розглядається лише за умови сплати встановленого збору за подання заперечення.

Зазначене заперечення стосується Європейського патенту в усіх країнах, яким він виданий.

Підставами для заперечення проти видачі Європейського патен­ту можуть бути:

— об'єкт, що заявлений на видачу Європейського патенту, є не-патентоздатним;

— Європейський патент не розкриває винаходу способом, до­статньо ясним і повним для того, щоб його міг реалізувати фахівець у даній галузі;

— заявлений об'єкт виходить за межі змісту оформленої заявки. На підставі розгляду заперечення проти видачі Європейського

патенту відділ заперечень Європейського патентного бюро може прийняти рішення про відхилення заперечення чи анулювання Європейського патенту. Заперечення відхиляється, якщо його мо­тиви не обгрунтовані. Європейський патент анулюється, якщо за­перечення проти його видачі достатнього обгрунтоване.

Для України має значення патентування об'єктів промислової власності не тільки в країнах далекого зарубіжжя, а й у країнах близького зарубіжжя. З розпадом колишнього СРСР постало пи­тання про створення власної національної системи охорони інте­лектуальної власності, а також про створення умов для полегшено­го патентування об'єктів промислової власності в країнах СНД. Уже відразу після набуття незалежності України почалися пошуки для створення спільної системи охорони інтелектуальної власності. Першим кроком у цьому напрямі було підписання 25—27 грудня 1991 р. Тимчасової угоди про охорону промислової власності, яку підписали Білорусь, Вірменія, Молдова, Російська Федерація, Тад­

_ Патентування об'єктів промислової власності в іноземних держан.) \

жикистан і Україна. Зазначена Угода передбачала розробку і прий­няття спеціальної Конвенції про охорону промислової власності, до прийняття якої набула чинності згадана Угода.

Тимчасова Угода про охорону промислової власності передбача­ла створення Міждержавної організації з охорони промислової власності, що мала складатися із Адміністративної ради, Патентно­го відомства і Патентного суду. Адміністративна рада складається із представників усіх заінтересованих країн СНД і має стати органом колегіального керівництва Організації. Патентне відомство прий­має і розглядає заявки на винаходи, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, проводить їх експертизу і видає між­державні охоронні документи, що мають чинність на території дер-жав-учасниць, веде відповідні реєстри тощо.

Угода була відкрита для підписання всіма державами, які цього забажають.

Для розгляду і розв'язання спорів про видачу і дійсність міждер­жавних охоронних документів створювався Патентний суд.

Ряд об'єктивних причин перешкодили реалізувати сформульо­вані у Тимчасовій угоді принципові положення. Проте ідея ство­рення міждержавної системи охорони промислові власності на те­риторії колишнього СРСР з порядку денного не була знята. Спіль­ними зусиллями фахівців країн СНД було розроблено і прийнято Угоду про заходи щодо охорони промислової власності і створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності. Уго­да була підписана 12 березня 1993 р. її підписали дев'ять країн СНД — Білорусь, Вірменія, Молдова, Казахстан, Киргизстан, Ро­сія, Таджикистан, Узбекистан і Україна.

Уже на першому засіданні Міждержавної ради у травні 1993 р. були сформульовані і визначені цілі такої форми співробітництва, яка б дозволила:

— сформувати міждержавну систему правової охорони вина­ходів, промислових зразків, торговельної марки;

— гармонізувати національні законодавства країн-учаснішь Міждержавної ради у сфері охорони промислової власності;

— розробити й узгодити принципи створення довгострокової міжрегіональної угоди (конвенції) відкритого типу, яка б сприяла

РОЗДІЛ 12

За Угодою сторони зобов'язані виплачувати винагороду авторам за використання винаходів та інших об'єктів промислової власнос­ті, що охороняються авторськими свідоцтвами (свідоцтвами) ко­лишнього СРСР.

Як відомо, патентування торговельної марки не провадиться, здійснюється лише їх державна реєстрація. Сучасний обіг товарів між державами зумовив потребу реєстрації торговельних марок в іноземних державах. Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» будь-яка особа має право заре­єструвати марку в іноземних державах. Якщо реєстрація марки в іноземній державі здійснюється відповідно до Мадридської угоди про реєстрацію знаків, заявка на таку реєстрацію подається через Установу України. Витрати, пов'язані з реєстрацією марки в іно­земній державі, несе заявник чи за його згодою будь-яка інша особа.

Чинність свідоцтва на торговельну марку обмежується тери­торією тієї держави, яка видала свідоцтво. Отже, для одержання правової охорони марки у кількох країнах її треба зареєструвати у кожній із цих країн. Процедура складна і дорога, крім того, у кож­ній країні своя, де за реєстрацію марки потрібно платити встанов­лені збори. Це ускладнює реєстрацію марки, а, отже, і її правову охорону. Тому вже давно почалися пошуки способів реєстрації марок у кількох державах одночасно. Ще у 1891 р. була прийнята Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, до якої приєдналася Україна.

Зазначена Угода передбачає міжнародну реєстрацію марок у Міжнародному бюро ВОІВ у Женеві. Така реєстрація має чинність у ряді країн за бажанням заявника, а потенційно — в усіх країнах-учасницях цієї Угоди.

Повідомлення про міжнародну реєстрацію марки публікується Міжнародним бюро. Така реєстрація надає власнику (володільцю) марки ряд переваг. Для одержання правової охорони марки в кількох країнах заявнику не потрібно подавати заявку до патентно­го відомства кожної із них, до того ж різними мовами, і в кожній із них сплачувати мито. Заявник після реєстрації марки в країні йо­го походження подає лише одну заявку і лише французькою мовою. Він зобов'язаний сплатити мито до одного органу (Міжнародне бю­

_ Патентування об'єктів пр омислової власності в іноземних державах

ро). У разі потреби подовження чинності реєстрації марки зазна­чені пільги зберігаються, а чинність реєстрації марки подовжується

щоразу на 20 років.

Подібна процедура реєстрації вигідна і для національних патент­них відомств, оскільки позбавляє їх значної частини копіткої ро­боти.

Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків був підписаний у 1989 р. Зазначений Протокол був прийня­тий з метою введення в систему міжнародної реєстрації марок дея­ких нових елементів, що усувають труднощі, які заважають приєд­натися окремим країнам до Мадридської угоди. В Україні протокол ще не набрав чинності.

Протокол встановлює зв'язок із майбутньою системою товарних знаків Європейського союзу. Більш докладно про новації, шо вводяться Протоколом до Мадридської угоди, буде зазначено у під­розділі 15.4.

Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» від 16 червня 1999 р. дозволяє реєструвати географічне за­значення походження товару в іноземних державах. Стаття 16 цьо­го Закону проголошує, що заявка на реєстрацію в іноземній держа­ві географічного зазначення походження товару, пов'язаного з гео­графічним місцем на території України, може бути подана тільки після його реєстрації в Україні.

Для полегшення реєстрації географічного зазначення походжен­ня товарів варто скористатися Лісабонською угодою про охорону найменувань місць походження і міжнародної реєстрації (1958 р.). Зазначена Угода має своєю метою забезпечити охорону місць похо­дження, тобто «географічної назви країни, району або місцевості, яке служить для позначення виробу, шо походить із даної країни, району або місцевості, якість та властивості якого пояснюються ви­ключно або головним чином географічним середовищем, включа­ючи природні і людські фактори» (ст. 2 Угоди).

За заявкою компетентного органу держави-учасниці Угоди таке найменування реєструється Міжнародним бюро ВОІВ. Міжнародне бюро сповіщає про реєстрацію інші держави-учасниці Угоди. Усі зазначені заявкою держави-учасниці Угоди зобов'язані охороняти

РОЗДІЛ 12 ________

зареєстроване в міжнародному порядку найменування стільки, скільки це найменування охороняється в країні його походження. Проте кожна із зазначених держав може протягом одного року від дати реєстрації заявити, шо вона не може з тих чи інших причин надати охорону такому зареєстрованому в міжнародному порядку найменуванню місця походження.

Питання для контролю

1. Патентування об'єктів промислової власності в іноземних державах.

2. Умови патентування об'єктів промислової власності в інозем­них державах.

3. Договір на патентну кооперацію.

4. Реєстрація торговельної марки в іноземних державах.

РОЗДІЛ 13

Колективне управління майновими правами суб'єктів інтелектуальної власності

13.1. Загальні положення

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуаль­ну власність кожний власник має право користуватися і розпоряд­жатися належним йому об'єктом інтелектуальної власності на свій розсуд. Кожний власник може використовувати належний йому об'єкт будь-яким способом, аби він не порушував чинного законо­давства. Власник об'єкта може його продати, обміняти, подарувати та вчиняти будь-які інші цивільно-правові угоди у межах закону.

Сучасний ринок інтелектуальної власності багатогранний і до­сить складний. Будь-які цивільно-правові операції з об'єктом інте­лектуальної власності тривалі, дорогі і копіткі. Сам автор далеко не завжди може передбачити наслідки тієї чи іншої угоди, у момент підписання якої йому обіцяли немалі вигоди. Ліцензійні договори досить складні за своїм змістом і автор об'єкта промислової влас­ності не завжди може знати про ті чи інші елементи, нюанси, які необхідно включити до договору.

Процес управління майновими правами, що належать автору то­го чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, від часу оформлен­ня прав на нього і до закінчення прав на користування та розпоря­дження зазначеними правами досить трудомісткий, має свою спе­цифіку. Одна справа продати будь-яку матеріальну річ, інша спра­ва — продати об'єкт інтелектуальної власності. Управління майно­вими правами суб'єктів інтелектуальної власності потребує спеціального професійного підходу.

304-414

РШДІЛ 13

Уже сам процес оформлення прав на той чи інший об'єкт про­мислової власності часто буває просто не доступний винахідникові. Він не завжди може правильно і грамотно оформити заявку на ви­дачу патенту. Заявникам доводиться вдаватися за допомогою до фахівців. Здебільшого така допомога потрібна при здійсненні пра­ва на користування і розпорядження об'єктом інтелектуальної власності. Передусім договори з цього приводу мають бути укладені з максимальним урахуванням інтересів автора твору чи науково-технічного досягнення.

Для надання необхідної професійної допомоги з тих чи інших питань авторам творів та науково-технічних досягнень уже давно почали з'являтися спеціальні фахівці. Пізніше такі фахівці почали об'єднуватися у спеціалізовані організації і розмежовуватися між собою за характером послуг, які вони надавали творцям нового. Так виникла сфера діяльності, яку стали називати колективним уп­равлінням майновими правами авторів. Проте слід підкреслити, що надання допомоги заявникам у процесі оформлення заявок патент­ними повіреними — це один самостійний вид діяльності, а надан­ня допомоги в управлінні майновими правами авторів — інший вид діяльності, хоча не виключається, що один і той самий патентний повірений може займатися обома видами діяльності.

Зазначені організації чи окремі фізичні особи, які професійно займаються тим чи іншим видом цієї діяльності, виконують ряд функцій. Передусім, зазначені особи у процесі діяльності мають су­воро дотримуватися чинного законодавства і діяти лише у межах правового поля. Це необхідна умова виконання своїх безпосередніх функцій. Однією з основних функцій зазначених осіб є функція за­хисту прав і інтересів автора чи винахідника. Патентний повірений чи будь-яка інша довірена особа діє від імені і в інтересах того чи іншого суб'єкта інтелектуального права. Ця особа мусить викону­вати свої обов'язки сумлінно, професійно і своєчасно.

Важливою функцією зазначених осіб є захист прав і інтересів держави.

Патентний повірений та інші правомочні особи надають допо­могу суб'єктам права інтелектуальної власності у відносинах з іно­земними партнерами.

_ Колективне управління майновими правами

30*4-414

Подібного роду організації створені у більшості країн світу. Створені і міжнародні організації, шо здійснюють охорону прав суб'єктів інтелектуальної власності. Наприклад, чинне законодавст­во Німеччини передбачає обов'язкове створення організацій, які б забезпечували захист авторських прав. Подібного роду організації Франції надають істотну допомогу авторам, композиторам, продю­серам віком за 55 років. Ці самі організації надають матеріальну до­помогу авторам, доходи яких з тих чи інших причин знизилися, оп­лачують усі витрати на лікування. Такі організації створені у бага­тьох інших країнах світу. У багатьох країнах створені організації для захисту прав виконавців. Вони збирають і розподіляють гонорари відповідно до прав виконавців. У деяких країнах створюються ко­лективні організації, що регулюють відносини між організаціями виконавців і організаціями виробників фонограм.

Такі самі функції виконують організації, створені на міжнарод­ному рівні — Незалежна міжнародна асоціація кінопродюсерів, Міжнародна організація акторів, Міжнародна організація музи­кантів.

Укладаються колективні угоди з організаціями масового мовлен­ня, що мають своїм завданням передусім захистити права вико­навців за рахунок обмеження так званого часу голки. Цим понят­тям визнається час використання комерційних записів для радіо­мовлення. Цей час за загальним правилом визначається на тиж­день. Обмеження часу голки має метою захистити інтереси вико­навців шляхом забезпечення включення в програми радіомовлення «живого» голосу виконавця. У цьому заінтересовані як самі вико­навці, так і слухачі.

У багатьох країнах створюється кілька систем колективного уп­равління майновими правами авторів. Можуть бути загальні ор­ганізації, що здійснюють захист прав авторів різних жанрів і видів, а можуть створюватися організації для захисту прав авторів якогось одного виду творчості. У разі дії кількох подібних організацій вони мають чітко розмежувати свою компетенцію. За загальним прави­лом організації з управління майновими правами авторів на колек­тивній основі налагоджують контакти з подібними зарубіжними ор­ганізаціями та організаціями, які слідкують за виконанням міжна-

РОЗДІЛ 1 з

роли і їх конвенцій і двосторонніх угод. Організації з колективного управління майновими правами авторів однієї країни на підставі відповідних договорів можуть доручати подібній зарубіжній ор­ганізації виконання окремих доручень шодо захисту прав і інтересів авторів за кордоном.

Зазначені організації здійснюють контроль за використанням об'єктів інтелектуальної власності і своєчасною виплатою винаго­роди як усередині своєї країни, так і за кордоном, адже самі автори такої можливості не мають. Ці організації всілякими способами сприяють створенню сприятливих умов для найбільш раціонально­го використання об'єктів інтелектуальної власності. Вони покли­кані доступними їм засобами сприяти розвитку всіх видів творчості.

До розпаду колишнього СРСР в Україні не було подібних ор­ганізацій, їх функції виконували творчі спілки, які за своїм харак­тером були професійними об'єднаннями творчих працівників і ви­конували функції профспілок. Творчі працівники були заінтересо­вані у членстві таких об'єднань, оскільки вони надавали істотну ма­теріальну допомогу своїм членам. Тому доступ до таких об'єднань був досить обмеженим. Фактично майновими правами авторів уп­равляла держава в особі таких творчих об'єднань.

Створення організацій, що управляють майновими правами ав­торів на колективній основі, може істотно впливати на процес роз­витку будь-якого виду творчості шляхом створення сприятливих умов.

13.2. Колективне управління майновими правами інтелектуальної власності за типовим законом ВОІВ

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) розроби­ла проект закону про авторські права для країн СНД — Типовий закон про авторське право і суміжні права (примірне положення про охорону творів науки, літератури і мистецтва, виконань, фоно­грам, передач організацій мовлення). Цей Типовий закон пропонує конкретні правові засади щодо створення та існування організацій з управління майновими правами авторів. Принциповим положен­ням є те, які зазначені організації створюються самими авторами та

Колективне управління майновими правами

особами, що мають авторські і суміжні права. Зазначені організації діють у межах лише тих повноважень, якими їх ішілили засновни­ки. За своїм характером організації з управління майновими права­ми авторів є некомерційними. Вони не можуть свою діяльність ба­зувати на меті одержання прибутків від своєї діяльності. Повнова­ження, якими наділяються зазначені організації, передаються їм ав­торами та іншими особами, які мають авторські або суміжні права, у формі лише письмових договорів. Обмеження, передбачені анти-монопольним законодавством, не поширюються на діяльність цих організацій.

Отже, автори творів науки, літератури і мистецтва, виконавці,

виробники фонограм, відеограм та інші володільці авторських і су­міжних прав з метою практичного здійснення належних їм майно­вих прав (публічного виконання, сповіщення в ефір чи по кабелю, відтворення твору шляхом механічного магнітного та іншого запи­су, репродрукування тошо) вправі створювати на визначених заса­дах організації, що мають своїм завданням управляти майновими правами авторів і осіб, які мають авторське право, на колективній основі.

Допускається утворення окремих організацій, що управляють певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів ав­торського права і (або) суміжних прав, або організацій, шо управ­ляють різними майновими правами в інтересах різних категорій суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Організації, що управляють майновими правами авторів на ко­лективній основі (організації колективного управління), створю­ються самими суб'єктами авторських і суміжних прав і набувають статусу юридичної особи від дня їх реєстрації в загальному поряд­ку, встановленому для реєстрації громадських (некомерщйних) ор­ганізацій. Організація колективного управління після її державної реєстрації зобов'язана протягом ЗО днів стати на облік в Установі. Про облік організацій колективного управління Установа здійснює публікацію у своєму офіційному бюлетені.

Компетенція зазначених організацій визначається тими повно­важеннями, які їм передали суб'єкти авторських і суміжних прав. На підставі переданих організаціям повноважень розробляється і в

РОЗДІЛ 13

установленому порядку затверджується статут організації. Він має обов'язково містити лише ті положення, шо відповідають чинному законодавству. Відмова у реєстрації може мати місце у разі пору­шення вимог чинного законодавства.

Керівництво діяльністю зазначених організацій, визначення ос­новних напрямів їх діяльності у межах закону визначаються лише загальними зборами суб'єктів авторських і суміжних прав, майно­вими правами яких управляє дана організація. Вищим органом та­кої організації є збори її учасників, які визначають розмір винаго­роди й умови видачі ліцензій користувачам, способи розподілу і ви­плати зібраної винагороди, вирішують інші принципові питання.

Контроль за діяльністю організацій колективного управління здійснює орган, що зареєстрував дану організацію.

Отже, договори, на підставі яких суб'єкти авторських і суміжних прав передають повноваження на управління своїми майновими правами, можуть бути віднесені до типу договорів доручення. Слід зазначити, що ці договори, зважаючи на їх недавнє виникнення, ще не піддавалися науковому дослідженню, проте вони існують. Сто­ронами у такому договорі, з одного боку, є суб'єкти авторських і суміжних прав, тобто фізичні особи. Але свої повноваження можуть передавати зазначеним організаціям і юридичні особи, які через ті чи інші причини стали суб'єктами авторських і суміжних прав. З іншого боку, стороною даного договору може бути тільки юридич­на особа, яка управляє майновими правами суб'єктів авторських і суміжних прав на колективній основі.

Об'єктом договору на управління майновими правами є суб'єк­тивні права суб'єктів авторських і суміжних прав. Обсяг прав, що передаються зазначеним організаціям, визначається самими суб'єк­тами авторських і суміжних прав. На основі переданих прав визна­чаються основні функції і завдання організацій з управління майно­вими правами авторів. Основними завданнями і функціями зазна­чених організацій можуть бути: пропагування і реклама творів на­уки, літератури і мистецтва широкій громадськості, підприємцям та будь-яким іншим особам для використання; укладання ліцензійних договорів з користувачами, здійснення контролю за користуванням зазначеними творами; підготовка зразкових договорів на викорис­

_Колективне управління майновими правами

тання творів чи об'єктів суміжних прав; збір гонорарів за викорис­тання творів та їх розподіл; юридичне консультування авторів та ін­ших суб'єктів авторських і суміжних прав; збір інформації про ви­користання або можливе використання творів чи об'єктів суміжних прав. До наведеного переліку варто віднести і налагодження ділових контактів з творчими спілками та благодійними фондами; створен­ня банку даних про авторів, суб'єктів суміжних прав, можливих ко­ристувачів як вітчизняних, так і зарубіжних. Для здійснення остан­ньої функції організація повинна виявляти можливих користувачів за кордоном, вивчати кон'юнктуру ринку творів та об'єктів суміж­них прав. З цією метою відповідними зарубіжними організаціями укладаються угоди про взаємне представництво ділових інтересів. Коло таких інтересів може бути досить широким — публічний по­каз і публічне виконання, звуко- і відеокопіювання, використання комп'ютерних програм, баз даних та інших об'єктів авторських і суміжних прав.

Відповідно до Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. організації колективного управління повинні виконувати від імені суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі одержаних від них повноважень такі

функції:

а) погоджувати з особами, які використовують об'єкти авторсь­кого права і (або) суміжних прав, розмір винагороди під час укла­дення договору;

б) укладати договори про використання прав, переданих в уп­равління;

в) збирати винагороду за використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав у випадках і на підставах, передбачених

цим Законом;

г) розподіляти і виплачувати зібрану винагороду суб'єктам ав­торського права і (або) суміжних прав, правами яких вони управ­ляють, а також іншим суб'єктам прав відповідно до цього Закону;

д) здійснювати інші дії, передбачені чинним законодавством, необхідні для охорони прав, управління якими здійснює ор­ганізація;

РОЗДІЛ 13

Організації колективного управління можуть управляти на тери­торії України майновими правами іноземних суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав на основі договорів з аналогічними іно­земними організаціями, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

Організації колективного управління можуть доручати на основі договорів з аналогічними іноземними організаціями управляти на колективній основі за кордоном майновими правами українських суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі й про взаємне представництво інтересів.

На основі одержаних повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

При здійсненні своїх функцій організації колективного управ­ління повинні діяти лише у межах наданих їм повноважень, чинно­го законодавства України, принципів взаємності і справедливості. При укладанні ліцензійних договорів з користувачами мають бути чітко визначені відповідні способи використання творів науки, лі­тератури і мистецтва та об'єктів суміжних прав. Умови надання лі­цензій мають бути однаковими для всіх користувачів однієї кате­горії. Зазначені організації не можуть відмовити тому чи іншому користувачеві у наданні ліцензії.

Особливістю укладання ліцензійних договорів організаціями ко­лективного управління є те, що вони мають право видавати ліцензії на використання об'єктів авторського права чи суміжних прав не лише тих авторів та інших суб'єктів авторського чи суміжних прав, які передали цій організації своє повноваження, а й тих, які не пе­редавали своїх повноважень організації. Тобто будь-який автор, йо­го правонаступники, спадкоємні та інші володільці авторських чи суміжних прав, що охороняються чинним законодавством, має пра­во передати здійснення своїх майнових прав такій організації. За­значена організація зобов'язана взяти на себе здійснення цих прав на колективній основі, якщо управління такою категорією прав належить до статутної діяльності цієї організації.

_Колективне управління майновими правами

Усі можливі майнові конфлікти суб'єктів авторських чи суміж­них прав, що виникають у зв'язку з використанням об'єктів автор­ського права чи суміжних прав, до користувачів, мають бути врегу­льовані організацією, яка видала ліцензію.