Україна з давніх часів славилась і славиться своїм потужним творчим потенціалом. Українські літератори і художники, композитори і музиканти, співаки і танцюристи та інші митці викликали і викликають захоплення в усьому світі. Українські вчені, конструктори та інші розробники, які вписали не одну славну сторінку в історію розвитку світової науки і техніки, також відомі світу. Деякі з них стали лауреатами Нобелівської премії, але вже будучи громадянами іншої країни, інші взагалі не знайшли визнання своїм відкриттям та іншим науково-технічним досягненням. Усьому світу відомі імена Володимира Вернадського, Юрія Кондратюка, Івана Пулюя, але два останніх так і не дочекалися визнання за свого життя. В Україні народилися сім лауреатів Нобелівської премії, але жоден з них не одержав цю престижну премію як громадянин України. Але найгірше те, що вони в цьому не винні. Україна ще й зараз володіє потужним творчим потенціалом, частина якого розкривається, знаходить своє застосування у більш благодатних умовах інших країн. Проте Україні є ще що зберігати. її творчий потенціал невичерпний. Україна завжди славилася досить активним винахідництвом. За радянських часів до патентного відомства колишнього СРСР третина заявок на винаходи від загальної кількості надходила з України. Багато заявок на винаходи й зараз патентуються у Москві. Українська держава вживає цілу низку заходів, спрямованих на посилення охорони інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності. За роки незалежності прийнято нове законодавство України про інтелектуальну власність. Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну тощо незалежність. Держава, яка опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почуває себе в світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу. Південноазіатські країни давно взяли курс на використання досягнень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, поєднану з використанням досягнень науки та нових технологій у промисловості і сільському господарстві. За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останні роки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і приросту досягли країни, які складають послідовний ряд перших 15 місць за цими показниками: Китай, В’єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М’янма, Шрі-Ланка, Туніс, Уганда, Індія, Філіппіни. Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. На те є причина. Вона полягає в тому, що кожний народ посідає те місце в світі, на якому стоїть його наука. І чим вищий цей щабель, тим більше пошани, тим більше економічних успіхів має народ. Ще не так давно валовий національний продукт Південної Кореї в розрахунку на душу населення обчислювався десятками доларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей показник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-технічних досягнень. Ще за радянських часів ми дуже хвалилися новою і справді прогресивною технологією — безперервним розливом сталі. До 90— 100 відсотків сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливки сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не знайшов широкомасштабного використання. Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових — освіти, культури (у самому широкому значенні цього слова) і науки. У Південній Кореї із 100 випускників середніх шкіл ще 10 років тому до вузів вступали 80. В Україні із ста випускників середніх шкіл до вузів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до 30 за рахунок комерційних навчальних закладів. Україна була і залишається потужною інтелектуальною державою, її інтелектуальний рівень зумовлював досить високий науково-технічний рівень виробництва та інших сфер суспільно-корисної діяльності. Як уже підкреслювалося, України завжди мала і має досить потужний інтелектуальний потенціал. По ряду показників Україна посідає провідні місця в науці — математиці, інформатиці, фізиці, матеріалознавстві та в деяких інших напрямах. Є певні успіхи в медичній науці та гуманітарних науках. Президент НАН України Б. Є. Па-тон не раз підкреслював, що лише та держава і те суспільство спроможні досягти високого економічного, соціального і культурного рівня, зрештою, жити відповідно до сучасних цивілізованих стандартів, котрі мають високорозвинену науку, котрі забезпечують основні національні потреби країни, якщо хочете, її національну безпеку у широкому розумінні цього терміна. Про достовірність наведених висновків свідчать такі дані. На початку XX ст. тільки 10 відсотків валового внутрішнього продукту у розвинених країнах забезпечувалося за рахунок науково-технічної діяльності. За висновками авторитетних спеціалістів у кінці XX ст. цей показник зріс до 80 відсотків валового внутрішнього продукту за рахунок раціонального використання досягнень інтелектуальної діяльності.Це ще раз підтверджує пріоритетність інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України. Адже в XXI ст. весь внутрішній валовий продукт у високорозвинених країнах практично одержуватиметься за рахунок раціонального використання результатів інтелектуальної діяльності. При цьому слід мати на увазі, що зростання ролі і значення інтелектуальної діяльності для соціально-економічного розвитку України йде не тільки за рахунок природничо-технічних наук. Зростає значення гуманітарних наук і не тільки в плані їх впливу на формування морального обличчя суспільства в цілому. Гуманітарні науки стають основою для розвитку культури, яка в останні десятиріччя стала активно індустріалізуватися і приносити підприємцям вагомі прибутки. Має місце активне поєднання здобутків науки і техніки з досягненнями літератури і мистецтва та культури в цілому. Зростає шоу-бізнес, значення якого не можна ігнорувати. Україна в цьому плані також має безперечні успіхи. Шоу-бізнес — це не тільки спосіб чи форма задоволення естетичних потреб населення, це, передусім, робочі місця, зайнятість, одержання економічної вигоди, впровадження досягнень культури в побут і життя тощо. Одним із способів перетворення наукових досягнень у безпосередню продуктивну силу є винахідництво. Це основна рушійна сила науково-технічного прогресу. Його Значення в умовах незалежності України не зменшилося. Винахідництво потребує всілякої підтримки з боку держави. Україна й зараз може похвалитися досить значними винаходами та іншими науково-технічними досягненнями. США дуже цікавлять результати наукових досліджень українського генетика Юрія Глеби. Він уже багато років веде свої наукові досліди там. Кримський винахідник Валентин Ставинський запропонував нові технології орошування сільськогосподарських угідь, які здатні революціонізувати цей досить складний і дорогий процес. Український винахідник Михайло Матіяш запропонував унікальний спосіб підняття підводного човна “Курськ”. Перспективні розробки технологій виплавки такого рідкісного металу, як титан. Для його виробництва Україна має і сировинну базу, і напрацьований науково-виробничий потенціал. Значні досягнення нашої країни у розробці та виготовленні газових турбін і агрегатів для перекачування газу і вироблення електроенергії. Україна в особі Сумського ВП ім. Фрунзе (нагнітаючі і газоперекачувальні агрегати, блокові електростанції), запорізьких МКЮ “Прогрес” і підприємства “Мотор-Січ” (авіаційні двигуни і агрегати на їх базі), харківського “Турбоатома” (газові турбіни великої потужності), миколаївських НВП “Машпроект” і ВО “Зоря” (корабельні і стаціонарні газові турбіни та агрегати на їх базі) має могутній науково-технічний і виробничий потенціал і входить до числа країн-грандів, виробників газових турбін і газотрубної техніки. Українські газові турбіни та їх розробники й виробники відомі в усьому світі. До них виявляють великий інтерес. Україна має також потужний науково-технічний і виробничий потенціал по виробленню військової техніки та військової зброї. Добре відомі ракети дніпропетровського заводу “Південмаш”. На міжнародний ринок Україна виходить зі своїми танками та стрілецькою зброєю. Зараз в Україні є багато технічних ідей, які потребують практичного застосування і здатні принести не лише значні прибутки, а й підняти науково-технічний престиж України в очах світу. Іноземні фірми, які поставляють комп’ютери в Україну, не скупляться на рекламу і похвальбу своїх виробів. Проте всі ці іноземні, щедрі на рекламу, фірми могли залишитися далеко позаду, якби в Україні вдалося налагодити виробництво комп’ютерного модуля “Ю-55”. Варто нагадати, що Україна була однією із трьох країн світу, де було виготовлено перший персональний комп’ютер. На думку колишнього Президента Українського союзу промисловців і підприємців, а тепер прем’єр-міністра України А. К. Кінаха, майбутнє української промисловості — у такій продукції, як комп’ютерна техніка. Україна має такий прогресивний комп’ютерний модуль “Ю-55”, а налагодити виробництво його не може. А. К. Кінах наводить приклад одного із індійських міст — Банделор, яке експортує в різні країни програмне забезпечення комп’ютерів на суму 700 мільйонів доларів1. Чому б не використати досвід індійського міста і не налагодити виробництво найновіших комп’ютерів у нас, в Україні? Наведений перелік ідей і розробок (а ще більший — не наведений) свідчить, з одного боку, про невичерпність такого джерела державного багатства, як інтелектуальна діяльність, а з другого, — про непробивну стіну холодної чиновничої байдужості до проблем, від розв’язання яких залежить доля України. Поки не буде встановлена відповідальність чиновників за долю тієї чи іншої справи, до тих пір в державі належного порядку не буде. У державі багато органів, які мають ніби-то займатися проблемами науково-технічного прогресу. Та, на жаль, організація використання творчих здобутків в Україні пущена на самоплив. Творчий потенціал України використовується не в повну міру. І все ж Україна має безперечні успіхи у сфері науки, літератури і мистецтва. Досягнення в галузі культури відомі усьому світу. Зростає значення для соціально-економічного розвитку зазначених форм суспільно-корисної діяльності.
2.5. Державне управління інтелектуальною власністю
Передусім слід підкреслити, що будь-яке регламентування творчої діяльності, якою є саме інтелектуальна діяльність, об’єктивно не припустиме. Творчий процес людини поки що регулювати тим чи іншим чином неможливо. Тому мова може йти лише про управління у сфері суспільних відносин, що складаються в процесі створення, використання, поширення та захисту результатів інтелектуальної діяльності. Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23 Конституції). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, що має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом. Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85 Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання знайшли в Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загально-державні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України. Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім відносяться майже всі державні органи управління народним господарством — міністерства, відомства, державні комітети тощо, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до визначеної їм Конституцією України компетенції. Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації — творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління. У межах визначеної Конституцією України компетенції Президент України визначає найбільш оптимальну структуру державного управління, в тому числі і інтелектуальною діяльністю. Указом Президента України від 13 березня 1999 р. № 250 “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади України” було утворено Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності (Держкомнауки) на базі Міністерства України у справах науки і технологій, Державного патентного відомства України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав, що ліквідувалися. Указом Президента України від 13 серпня 1999 року № 987 було затверджено Положення про Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності. Протягом 1999 р. Держкомнауки не зміг організаційно забезпечити функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності. Зокрема, ним так і не було створено організаційної структури, здатної належним чином виконувати всі функції чинного патентного законодавства. Президент України 15 грудня 1999 р. підписав Указ № 1573 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади”, де п. 4 Указу Президента України від 13 березня 1999 року № 250 визнано таким, що втратив чинність. Відповідно до четвертого абзацу пункту 1а) цього Указу постановлено утворити Міністерство освіти і науки України — на базі Міністерства освіти України та Державного комітету України з питань науки та інтелектуальної власності, що ліквідуються. Надалі указами Президента України від 9 лютого 2000 р. №№ 190—195 керівництво Держкомнауки звільнене у зв’язку з ліквідацією цього органу. Відповідно до другого абзацу пункту Зг) Указу Президента України від 15 грудня 1999 р. Кабінет Міністрів України зобов’язаний забезпечити належне виконання функцій центральних органів виконавчої влади, що ліквідуються. Відповідно до зазначеного Указу Президента України Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4 квітня 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління. Кабінет Міністрів України постановою від 20 червня 2000 р. № 997 затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності. У своїй діяльності Департамент інтелектуальної власності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, цим Положенням та наказами Міністерства освіти і науки. Основними завданнями Департаменту інтелектуальної власності Положення визначає: - участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; - прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності; - організаційне забезпечення охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Відповідно до визначених Положенням завдань Департамент: - реалізує у межах своїх повноважень єдину економічну, фінансову, науково-технічну, інвестиційну, соціальну політику у сфері інтелектуальної власності та розробок на основі результатів аналізу діяльності державної системи охорони інтелектуальної власності, пропозиції щодо її вдосконалення; - здійснює в межах, визначених Міністерством освіти і науки, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства; - забезпечує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією; - розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить їх на розгляд Міністра освіти і науки; - забезпечує функціонування системи експертизи заявок на об’єкти інтелектуальної власності; - бере участь у роботі з удосконалення системи обліку, звітності і державної статистики в сфері інтелектуальної власності; - визначає порядок державної сертифікації діяльності в сфері інтелектуальної власності; - здійснює державну реєстрацію та ведення державних реєстрів щодо об’єктів інтелектуальної власності; - видає в установленому порядку охоронні документи на об’єкти інтелектуальної власності; - здійснює реєстрацію договорів про передачу прав на об’єкти інтелектуальної власності, що охороняються на території України, та ліцензійних договорів; - координує діяльність щодо передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності, в тому числі створені повністю або частково за рахунок державного бюджету; - організовує розгляд заяв і скарг щодо видачі охоронних документів на об’єкти інтелектуальної власності, а також інших звернень фізичних та юридичних осіб з питань інтелектуальної власності; - координує роботу з інформаційного забезпечення діяльності в сфері інтелектуальної власності, здійснює нормативно-методичне керівництво в цій сфері, забезпечує комплектування національного фонду патентної документації; - вносить в установленому порядку до Міністерства освіти і науки пропозиції щодо участі України в роботі міжнародних організацій з питань інтелектуальної власності, здійснює міжнародне співробітництво та бере участь в підготовці та укладенні міжнародних угод з питань інтелектуальної власності; - організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності; - здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань. Положенням визначено коло прав Департаменту. Він має право залучати спеціалістів органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженнями з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції. Департамент здійснює контроль, проводить перевірки та інспекції з питань, що належать до його компетенції. Як і будь-яка фізична чи юридична особа Департамент має право одержувати інформацію, необхідну йому для виконання покладених на нього завдань. Департамент проводить в установленому порядку конференції, семінари, наради з питань, що відносяться до його компетенції. Департамент здійснює й інші повноваження, що визначаються законодавством України. Свою діяльність Департамент здійснює в тісному співробітництві з іншими органами державної виконавчої влади та управління, зокрема, з Радою з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, центральними та місцевими органами виконавчої влади, Національною академією наук, іншими академіями наук, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав. На чолі Департаменту стоїть голова, який призначається Кабінетом Міністрів України. Він має трьох заступників, із яких один перший. Заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра освіти і науки, погодженим з головою Департаменту. Положення визначає коло повноважень та компетенцію Голови Департаменту. В Департаменті може створюватися колегія у складі голови Департаменту, його заступників (за посадою) та керівників структурних підрозділів Департаменту. Персональний склад колегії затверджується Міністром освіти і науки. Департамент (далі — Установа) є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав створено Державне підприємство “Українське агентство з авторських і суміжних прав”, яке підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності. На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створено Державне підприємство “Український інститут промислової власності”, яке також підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності. Ці дві структури є основними підрозділами Державного департаменту інтелектуальної власності. Третім підрозділом Департаменту інтелектуальної власності є навчальний заклад — Інститут інтелектуальної власності і права, який утворено у формі ЗАТ “Інститут інтелектуальної власності і права”. Як уже зазначалося, управління майновими правами суб’єктів права інтелектуальної власності може здійснюватися також і громадськими організаціями. Закон України “Про авторське право і суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 р. передбачає можливість колективного управління майновими правами авторів, інших осіб, що мають авторське право або суміжні права. Зазначені особи можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, що добровільно їм були передані авторами, іншими особами, що мають авторське право або суміжні права. На діяльність зазначених організацій не поширюється обмеження, передбачені ан-тимонопольним законодавством. Такі організації можуть утворюватися для управління певними категоріями майнових прав певних категорій суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав або для управління різними майновими правами в інтересах різних осіб, або однієї організації, категорій авторського права і (або) суміжних прав. Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та їх правонаступниками, суб’єктами суміжних прав та їх правонаступниками безпосередньо на основі письмових договорів. На підставі письмових договорів здійснюється також представництво прав і інтересів фізичних та юридичних осіб, що мають авторське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці ж організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в Україні. Договори про управління майновими правами на колективній основі можуть передбачати право зазначених організацій укладати ліцензійні договори з користувачами творів та об’єктів суміжних прав. Користувачі творів та об’єктів суміжних прав договором зобов’язуються надавати авторам та іншим особам, що мають авторське право, та суб’єктам суміжних прав, їх представникам або організаціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, виконань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним обов’язком користувачів є своєчасна і в обумовленому розмірі виплата винагороди. Організаціям, які управляють майновими правами, Законом надано право резервувати на своєму рахунку суми незапитаної винагороди, що надійшла їм від користувачів. Після закінчення трирічного строку з моменту надходження на рахунок організації сум незапитаної винагороди ці суми можуть бути використані для чергових виплат суб’єктам авторського права і суміжних прав або спрямовані на інші цілі, передбачені їх статутами, в інтересах осіб, які мають авторське право і суміжні права. Такими, що здійснюють управління інтелектуальною власністю, слід визнати творчі спілки. Відповідно до Закону України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” від 7 жовтня 1997 р. творча спілка — добровільне об’єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту. Вони можуть бути всеукраїнськими або регіональними. В статуті творчої спілки визначаються цілі, завдання і основні форми діяльності творчої спілки. Статут визначає також структуру, порядок створення та компетенцію виборних органів творчої спілки, строки та механізм здійснення їх повноважень. Основними напрямами діяльності творчої спілки є: творча діяльність у галузі культури і мистецтва; розвиток національної культури та мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організація творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем’єр, фестивалів тощо. Творчі спілки зобов’язані також створювати належні умови для творчої праці, організовувати підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховувати творчу молодь, сприяти оволодінню нею досягненнями національної та загальнолюдської культури. Наведений перелік напрямів діяльності творчої спілки свідчить про те, що зазначені напрями можуть бути наповнені різним змістом, який визначається творчою спілкою. Іншими словами, творчі спілки визначають характер і зміст напрямів розвитку культури і мистецтва. Саме в руках творчих спілок знаходиться доля національної культури і мистецтва. Тому їх впливом на цей величезний сектор суспільно-корисної діяльності не варто нехтувати. Творчі спілки насамперед зобов’язані сприяти відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, творчому використанню народних традицій у розвиткові національної культури і мистецтва. Творчі спілки повинні турбуватися про збереження та збагачення історико-культурної спадщини та довкілля, проведення масових культурно-просвітницьких заходів. Одним із основних завдань творчих спілок є утвердження демократичних, загальнолюдських цінностей.
Питання для контролю 1. Значення інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності для соціально-економічного розвитку України. 2. Законодавство України про інтелектуальну власність. 3. Конституція України про інтелектуальну власність. 4. Державне управління інтелектуальною власністю.
Розділ 3. Об’єкти права інтелектуальної власності 3.1. Об’єкти авторського права
У теорії цивільного права об’єктом права прийнято вважати те, з приводу чого виникають права. Чинне цивільне законодавство до об’єктів цивільних прав відносить речі, в тому числі гроші і цінні папери, інше майно, в тому числі і майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної діяльності, службові та комерційні таємниці, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага. З наведеного переліку об’єктів цивільного права зупинимося на результатах інтелектуальної діяльності. Цим поняттям охоплюються будь-які результати творчості. Об’єктом цивільного права може бути такий результат інтелектуальної діяльності, який відповідно до чинного законодавства об’єктом права інтелектуальної власності може бути і не визнаний. Наприклад, заявка на певний результат науково-технічної творчості подана до Установи. З тих чи інших причин заявлена пропозиція правової охорони не одержала і, отже, об’єктом права інтелектуальної власності не стала. Проте зазначена пропозиція залишається об’єктом цивільного права. Отже, поняття об’єкта цивільного права і поняття об’єкта права інтелектуальної власності між собою істотно відрізняються. Об’єктом цивільного права може бути будь-який результат інтелектуальної, творчої діяльності, а об’єктом права інтелектуальної власності може бути тільки той творчий результат, який відповідає вимогам чинного законодавства. Поняття “результати інтелектуальної діяльності” охоплює собою ряд конкретних результатів: твори у галузі науки, літератури і мистецтва, об’єкти суміжних прав — винаходи, корисні моделі, промислові зразки, селекційні досягнення, інформація, топографії інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів та інші результати інтелектуальної діяльності, які можуть приносити користь людям. Перераховані об’єкти уже є об’єктами правової охорони, оскільки вони визнані державою такими. Але далеко не всі результати інтелектуальної діяльності є об’єктами права інтелектуальної власності. Останніми можуть бути лише ті результати, які одержали правову охорону. Отже, слід відрізняти об’єкти цивільного права, об’єкти права інтелектуальної власності і результати інтелектуальної діяльності. Останнє поняття часто вживають у значенні об’єкта інтелектуальної власності чи об’єкта правової охорони. Проте вище було показано, що це різні поняття. Слід виокремити такий результат інтелектуальної діяльності як відкриття. Відкриття є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу. Воно є вищим науковим досягненням, яке має велике значення для всього людства. Тому відкриття не може бути об’єктом будь-якого виключного права будь-якої особи чи держави. Особа чи держава може лише закріпити за собою авторський чи державний пріоритет. Саме відкриття стає надбанням людства і може бути використаним будь-ким без будь-якого дозволу його автора чи авторів і без виплати будь-якої винагороди. У колишньому СРСР правовій охороні підлягав лише пріоритет у формі диплома на відкриття. Диплом не закріплював ні за автором, ні за державою ніяких виключних прав на відкриття. Разом з дипломом авторам видавалась заохочувальна винагорода. В Україні ставлення до відкриття двозначне. З одного боку, чинний Цивільний кодекс та інші законодавчі акти визнає відкриття об’єктом правової охорони. З другого боку, чинним законодавством України про інтелектуальну власність відкриття не визнаються об’єктом правової охорони. Але незалежно від цього відкриття були, є і будуть вищим результатом наукової діяльності. Об’єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, виражені в будь-якій об’єктивній формі. Твір — це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При цьому твір визнається об’єктом правової охорони незалежно від його призначення, художнього рівня або достоїнства, а також змісту і способу його вираження. Для надання правової охорони не має значення чи твір опублікований чи ще не опублікований, — важливо, щоб він був виражений в певній об’єктивній формі. Форма вираження твору може бути усна, письмова, звуко- чи відеозапис, зображення, об’ємно-просторова тощо. Розвиток науки і техніки породжує все нові форми вираження твору. Чинне законодавство не містить повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати все нові й нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей. Творчою діяльність прийнято вважати індивідуальну чи колективну творчість професійних працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність. (Закон України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки” від 7 жовтня 1997 p.). З таким визначенням важко погодитися, адже об’єкт авторського права може створити і не професійний працівник. Але для нас важливо відзначити те, що об’єктом авторського права може бути твір або його інтерпретація. Отже, об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження в будь-якій об’єктивній формі. Об’єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці. Якщо якесь творення не є результатом творчої праці, то така робота не може бути визнана твором і, отже, об’єктом авторського права. Не вважається об’єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чи набір на комп’ютері чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо). Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але так, щоб його можна було відтворювати, сприймати. Сама об’єктивна форма може бути найрізноманітнішою (усною, письмовою) — ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо. Але задум письменника, композитора чи будь-якого іншого автора, який уже склався в його свідомості в закінчену певну форму, образ, певне сполучення звуків, але ще не виражений у будь-якій об’єктивній формі, не визнається об’єктом авторського права. Твір як об’єкт авторського права втілений в певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптуру, картину тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об’єкт авторського права) не завжди співпадає з правом власності на матеріальний носій, в який втілено твір. Тому не слід підміняти твір як об’єкт авторського права рукописом, картиною, примірником книги. На матеріальний носій, в який втілено твір, може існувати окремо право власності, право користування (оренди) тощо, але не авторське право. Між тим продаж своєї книги не позбавляє письменника його авторського права. Певна категорія творів не визнається об’єктами авторського права. Це передусім офіційні документи (закони, постанови, судові рішення тощо), а також їх офіційні переклади. Однак слід мати на увазі, що автори проектів зазначених офіційних документів мають право авторства. Не визнаються об’єктами авторського права офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени і медалі, грошові знаки тощо), а також повідомлення про новини дня або повідомлення про події, що мають характер звичайної прес-інформащї. Не визнаються об’єктами авторського права витвори народної творчості, а також результати, одержані з допомогою технічних засобів, призначених для виробництва певного роду — без здійснення творчої діяльності, безпосередньо спрямованої на створення індивідуального твору. Авторське право не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Види об’єктів авторського права. Значну групу об’єктів авторського права складають літературні твори. Літературні твори в залежності від форми їх вираження поділяються на письмові й усні. До усних творів можуть відноситися виступи, лекції, доповіді, промови, проповіді та інші. Усна форма твору ускладнює визначення його приналежності в разі порушення авторських прав. Якщо хтось записав усний твір і потім почав його використовувати як свій, то автору треба буде довести, що це його твір. Тому в принципі усної форми вираження твору краще уникати. Літературні письмові твори поділяються на два основні види — художні і наукові. До художніх творів відносяться романи, повісті, поезія, новели, оповідання, ноти, інші белетристичні твори. До наукових — монографії, підручники, навчальні посібники та інші наукові книги, брошури, статті. До письмових творів відносяться також комп’ютерні програми. Безперечно, до письмових наукових творів відносяться звіти про науково-дослідну роботу та інші письмові твори будь-якого характеру. До письмових творів слід віднести також твори будь-якого характеру незалежно від їх цінності, жанру, призначення, зафіксовані на магнітному носії. До письмових творів відносяться листи, щоденники, інтерв’ю, а також твори, написані особливою математичною мовою (рівняння, геометричні фігури тощо), мовою коду або спеціальною технічною мовою. До письмових творів відносяться також музикальні твори незалежн
