Припинення правової охорони знаків для товарів і послуг

Правова охорона знаків для товарів і послуг також може припинитися шляхом припинення дії свідоцтва або шляхом визнання свідоцтва недійсним.
Припинення дії свідоцтва може мати місце лише достроково, адже чинність свідоцтва на знаки для товарів і послуг за чинним законодавством будь-яким конкретним строком не обмежена. Дострокове припинення правової охорони знаків для товарів і послуг не відрізняється якоюсь оригінальністю від дострокового припинення правової охорони об’єктів промислової власності. Так само власник свідоцтва може в будь-який час відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до Установи. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.
Дія свідоцтва припиняється у разі несплати збору за продовження строку його дії. Документ про сплату збору за кожне продовження строку дії свідоцтва має надійти до Установи до кінця поточного періоду строку дії свідоцтва за умови сплати збору протягом двох останніх його місяців.
Проте і для власників свідоцтва законодавство України про інтелектуальну власність надає певну пільгу. Власник свідоцтва може сплатити зазначений збір і після закінчення останнього періоду дії свідоцтва, але за таких умов. Збір має бути сплаченим і документ про його сплату повинен надійти до Установи протягом шести місяців після закінчення оплаченого строку. Розмір зазначеного збору збільшується на 50 відсотків.
У разі несплати збору за продовження дії свідоцтва останнє припиняє свою чинність з першого дня періоду строку дії свідоцтва, за який збір не сплачено.
Особливістю припинення дії свідоцтва на знак для товару і послуг є також й те, що його чинність може припинитися на підставі рішення суду чи господарського суду у зв’язку з перетворенням знака в позначення, що стало загальновизнаним як позначення товарів і послуг певного виду після подання заявки. Наведена норма властива тільки охороні прав на знаки для товарів і послуг.
На знаки для товарів і послуг поширюється також норма про припинення правової охорони у зв’язку з тривалим невикористанням знака.
Визнання свідоцтва недійсним є ще одним способом припинення правової охорони знака. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” передбачає дві підстави для визнання свідоцтва недійсним:
- невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони;
- наявність у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці.
Протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва будь-яка особа може звернутися до Апеляційної палати із запереченням проти видачі свідоцтва. Апеляційна палата зобов’язана розглянути подане заперечення протягом шести місяців від дати його надходження. Власник свідоцтва має право ознайомитися із поданим запереченням, а також брати участь в його розгляді Апеляційною палатою. Заперечення розглядається в межах мотивів, що містяться в ньому. Автор заперечення також має право брати участь в його розгляді. Рішення Апеляційної палати по запереченню може бути оскаржено до суду.
Якщо протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва ніякого заперечення не надійшло, свідоцтво на знак для товарів і послуг може бути визнано недійсним тільки в судовому порядку.
Свідоцтво чи його частина, визнані в установленому порядку недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.
Закон не містить відповіді на питання, чи підлягають відшкодуванню витрати заявника, понесені ним на реєстрацію знака.
Певну специфіку має припинення охорони прав на зазначення походження товарів відповідно до Закону України “Про охорону прав на зазначення походження товарів” (ст. 19). Зазначений Закон визнає недійсною або припиненою саме правову охорону кваліфікованого зазначення, а не свідоцтво, яке засвідчує право на таку охорону. Але суть від цього не міняється — охорона права на кваліфіковане зазначення може достроково припинитися або бути визнаною недійсною. Тим більше, що й Закон говорить про визнання реєстрації недійсною або про припинення чинності реєстрації.
Як уже зазначалося, правова охорона надається лише кваліфікованому зазначенню походження товарів, отже і припинення правової охорони має місце лише стосовно кваліфікованих зазначень.
Закон визначає підстави для визнання правової охорони на кваліфіковане зазначення походження товару недійсною і підстави для припинення правової охорони на цей же об’єкт.
Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару визнається недійсною на підставі визнання недійсною реєстрації цього зазначення.
Правова охорона кваліфікованого зазначення походження товару припиняється на підставі припинення дії реєстрації цього зазначення.
Визнання реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання цього зазначення недійсними можуть мати місце за таких умов:
1. Реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною у разі його невідповідності умовам надання правової охорони.
Визнані недійсними реєстрація кваліфікованого зазначення походження товару або права на використання цього зазначення визнаються такими, що не набрали чинності.
2. Реєстрація права на використання кваліфікованого зазначення походження товару може бути визнана судом недійсною, якщо вона була здійснена з порушенням вимог, встановлених Законом. Визнання недійсними реєстрації права на використання кваліфікованого зазначення походження товару та свідоцтва, що посвідчує це право, вважаються такими, що не набрали чинності.
Закон передбачає також підстави для припинення дії реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару та охорони права на його використання. Такими підставами можуть бути втрата характерних для даного географічного місця умов і можливостей виготовлення товару, описаного в Реєстрі, а також визнання цього зазначення видовою назвою товару. Видова назва товару — застосовувана в назві товару назва географічного місця, в якому спочатку товар цього виду вироблявся, яка згодом стала загальновживаною в Україні як позначення (назва) певного виду товару безвідносно до конкретного місця його походження.
Дія реєстрації кваліфікованого зазначення походження товару, пов’язаного з географічним місцем в іноземній державі, припиняється також у зв’язку з припиненням правової охорони цього зазначення в країні походження.
Закон визначив також підстави для припинення права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару. Такими підставами є:
- рішення суду про припинення права у зв’язку з втратою товаром особливих властивостей або інших характеристик, описаних в Реєстрі. У цьому разі право припиняється від дати постановленого судового рішення. За рішенням суду про припинення дії реєстрації право припиняється від дати припинення дії реєстрації;
- ліквідація юридичної особи або смерть фізичної особи, що є власником свідоцтва;
- подання власником свідоцтва заяви до Установи про відмову від права на використання цього зазначення. Право припиняється від дати офіційної публікації відомостей про це;
- несплата збору за продовження строку дії свідоцтва. Право припиняється з першого дня наступного строку, за який збір не заплачено.
Визнання реєстрації та відповідного свідоцтва недійсними провадиться у судовому порядку.
Будь-яка особа має право звернутися до суду з позовом про визнання недійсними реєстрації та свідоцтва або про припинення їх дій, про уточнення описаних у Реєстрі характеристик товару чи уточнення відповідності кваліфікованого зазначення походження товару його географічному місцю, а також про визнання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару видовою назвою.
На підставі рішення суду Установа вносить відповідні зміни до Реєстру чи Переліку видових назв товарів, про що публікується в офіційному бюлетені Установи.
Виклавши порядок припинення правової охорони об’єктів інтелектуальної власності, можна дійти висновку, що підстави для дострокового припинення правової охорони об’єктів інтелектуальної власності не викликають сумнівів у їх доцільності і обгрунтованості. Стосовно визнання правової охорони зазначених об’єктів недійсною, а також визнання недійсною реєстрації засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, то деякі з підстав наводять на певні роздуми. Не всі підстави можна визнати доцільними і виправданими, особливо щодо наслідків у разі визнання охорони недійсною. Патентні закони України залишають низку питань без відповіді. Основне з них — хто має нести невиправдані витрати у зв’язку з визнанням правової охорони об’єктів інтелектуальної власності недійсною. Зазначені наслідки можуть бути досить серйозними. Важко погодитися з тим, що в разі визнання правової охорони недійсною, остання не припиняється, а визнається такою, що не набрала чинності. Але ж така охорона може тривати п’ять—десять років і вона зумовила виникнення низки правових наслідків, з якими не можна не рахуватися. Проте законодавство проголошує її такою, якої взагалі не було. Визнавати те, що було, таким, що його ніби й не було, просто не можна.

Питання для контролю
1. Скасування і припинення правової охорони інтелектуальної власності.
2. Визнання недійсними охоронних документів на об’єкти промислової власності.
3. Припинення правової охорони об’єктів промислової власності.
4. Припинення правової охорони об’єктів авторського права і суміжних прав.
5. Припинення правової охорони засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг.

Розділ 11. Договори у сфері інтелектуальної діяльності 11.1. Загальні положення (Договори у сфері інтелектуальної діяльності) Договори у сфері інтелектуальної діяльності мають відповідати загальним цивільно-правовим вимогам до договорів. Передусім договором визнається угода двох або більше осіб, яка спрямована на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними. Іншими словами, договір — це угода про виникнення, зміну чи припинення їхніх прав і обов’язків. У договорі виражається воля його двох сторін, яка має співпадати. Договір є одним із видів правочинів, а саме: двостороннього правочину, в якому виникнення, зміна чи припинення прав і обов’язків настає лише на підставі волевиявлення обох сторін. Майже всі майнові відносини в умовах ринкової економіки опосередковуються саме договором. У правовому регулюванні майнових відносин договір у будь-якому суспільстві є не просто найбільш ефективним засобом такого регулювання, а й найбільш поширеним засобом. В умовах ринкової економіки він є єдиним правовим інструментом упорядкування майнових відносин. Його функції досить різноманітні. Вимоги, встановлені чинним цивільним законодавством до договірних відносин, стосуються і договорів, які укладаються у сфері правової охорони інтелектуальної власності. Вони мають укладатися тільки дієздатними особами, в установленій законом формі, предметом їхнього регулювання мають бути майнові відносини, які грунтуються на законній основі. Зазначені умови дійсності договорів стосуються і договорів у сфері інтелектуальної діяльності, в якій укладається велика кількість різноманітних договорів. Серед них є багато просто цивільно-правових договорів, а є договори, характерні лише для інтелектуальної діяльності, їх можна класифікувати за різними критеріями. Передусім основні договори у сфері інтелектуальної діяльності можна поділити на договори, спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, і на договори, які регулюють порядок використання об’єктів інтелектуальної власності. Зазначені договори можна поділити за змістом інтелектуальної діяльності. Велику групу складають договори в галузі наукової, літературної, художньої та мистецької діяльності. Останнім часом інтенсивно зростає значення договорів, пов’язаних з використанням об’єктів суміжних прав — виконавської діяльності, виробництва фонограм, відеограм та сфери мовлення. Значною є група договорів, що стосуються науково-технічної діяльності. Це договори на створення об’єктів промислової власності, а також договори на їх використання. Ще одну групу складають договори на використання засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг. Окрему групу складають договори, які можна назвати супутніми договорами, що стосуються інтелектуальної діяльності. До них відносяться договори на управління майновими правами авторів на колективній основі, договори на представництво суб’єктів права інтелектуальної власності тощо. Договори у сфері інтелектуальної діяльності в цілому мають свої специфічні особливості, які їх відрізняють від інших цивільно-правових договорів. Окремі групи договорів також характеризуються ознаками, відмінними від ознак інших груп договорів у сфері інтелектуальної діяльності. Як відомо, об’єктом або предметом цивільних правовідносин є те, із приводу чого виникає право або необхідність правового урегулювання відносин, що складаються з цього приводу між суб’єктами права. Це загальне правило поширюється і на відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності. Отже, об’єктом (предметом) договірних відносин, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності, можуть бути дії, спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності або самі об’єкти цієї власності. Група договорів, які мають своєю метою врегулювати порядок і умови використання об’єкта інтелектуальної власності, своїм об’єктом буде мати саме результати інтелектуальної діяльності. Об’єктами таких договорів будуть об’єкти авторського права, суміжних прав, об’єкти промислової власності, об’єкти, які складають засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг та інші результати інтелектуальної діяльності. Але об’єктами договорів можуть бути і такі результати інтелектуальної діяльності, які ще мають бути створені. Це об’єкти договорів на виконання певних робіт. За своєю юридичною природою такі договори наближені до підрядних договорів, хоча між ними є істотна відмінність. Це можуть бути договори на створення будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Об’єктом такого договору може бути створення певного науково-технічного об’єкта та досягнення будь-якої іншої науково-технічної мети. Об’єктами договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути дії обслуговуючого характеру, наприклад, здійснення патентного пошуку, акумуляція певної науково-технічної та будь-якої іншої інформації, необхідної для успішної науково-технічної розробки тощо. Нарешті, об’єктом договорів у сфері інтелектуальної діяльності можуть бути певні юридичні послуги, які надаються авторам творів та інших розробок. Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є також і те, що об’єктом зазначених договорів, спрямованих на використання об’єктів інтелектуальної власності, можуть бути тільки ті результати інтелектуальної діяльності, які стали об’єктом правової охорони. Іншими словами, коли зазначені результати визнані об’єктами інтелектуальної власності в установленому порядку. Сюди відносяться і об’єкти авторського права, які спеціального визнання не потребують, але мають відповідати обов’язковим вимогам закону. Своєрідною специфікою договорів у сфері інтелектуальної діяльності є також і те, що об’єктами права інтелектуальної власності є не-матеріалізовані результати цієї діяльності. Усі ці результати можуть бути матеріалізовані, втілені в будь-який матеріальний носій. Але об’єктом права інтелектуальної власності є тільки певний нематеріальний результат інтелектуальної діяльності. Безперечно, такий своєрідний характер об’єкта інтелектуальної власності зумовлює і відповідний характер самого договору в цій сфері. Такі договори набагато складніші від звичайних цивільно-правових договорів. Певну проблему складає визначення вартості й цінності об’єкта договору, його можливої економічної чи будь-якої іншої корисної ефективності. Важко передбачити можливий доход від використання такого нематеріального об’єкта. Зазначені фактори ускладнюють визначення сторонами умов договору. Важливе правове значення має документація стосовно об’єкта інтелектуальної власності. Вона має бути якісною і надавати можливість чіткого уявлення про те, що має бути створено або що буде використовуватися. Важливе питання і про долю цієї документації після закінчення строку договору. Адже від долі цієї документації залежать права й інтереси певних осіб. Специфічність зазначених договорів полягає ще й у тому, що заінтересовані в укладенні такого договору часто не можуть чітко уявити, про що йде мова — матеріального носія може ще й не бути. Зазначена специфіка має місце, коли мова йде про використання об’єкта інтелектуальної власності. Коли ж мова йде про створення цього об’єкта, то яким він буде, не знає ніхто. Слід враховувати й те, що у принципі об’єктом договору у сфері промислової власності може бути тільки об’єкт, який знаходиться під охороною охоронного документа. За відсутності такого документа об’єкт не може вважатися об’єктом промислової власності. Є певні особливості і щодо суб’єктів договірних відносин у сфері інтелектуальної діяльності. За загальним правилом сторонами в такому договорі можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи. До фізичних осіб відносяться громадяни України, громадяни зарубіжних країн, а також особи без громадянства. Стороною в такому договорі може бути будь-яка юридична особа незалежно від форм власності. Безперечно, це можуть бути юридичні особи з місцем постійного місцезнаходження в зарубіжних країнах. Особливістю договорів у сфері інтелектуальної діяльності є те, що в передбачених законом випадках стороною в такому договорі може бути неповнолітня особа. Як відомо, авторами творів науки, літератури й мистецтва, а також винаходів та інших об’єктів промислової власності можуть бути неповнолітні особи віком від 15 до 18 років. Відповідно до ст. З чинного Цивільного кодексу такі неповнолітні особи можуть самостійно здійснювати весь комплекс авторських або патентних прав, починаючи від оформлення прав на об’єкти промислової власності, укладення авторських договорів та договорів на створення й використання об’єктів промислової власності. Зазначені особи мають право на авторську винагороду, а також винагороду за використання об’єкта промислової власності, і право розпоряджатися нею. Проте при наявності достатніх підстав орган опіки й піклування може обмежити зазначених осіб у їх праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією. Цієї ж позиції дотримується і проект нового Цивільного кодексу України. У ст. 34 Проекту (п. 1, п/п 3) проголошується, що особи віком від 14 до 18 років (неповнолітні) мають право самостійно здійснювати права автора на твори науки, літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності або інші результати творчої діяльності, що охороняються законом. Самостійно здійснювати свої авторські права та права на об’єкти промислової власності якраз і означає, що майновими правами авторів творів та суб’єктів права на об’єкти промислової власності та інші результати творчої діяльності, які належать особам віком від 14 до 18 років, зазначені особи можуть розпоряджатися на свій розсуд. Форма договору. Правила щодо форми цивільно-правових договорів поширюються і на договори у сфері інтелектуальної власності. Проте з цього загального правила є винятки, передбачені законом. Усі договори, що укладаються у сфері інтелектуальної діяльності, мають укладатися в письмовій формі. Чинне цивільне законодавство України не передбачає обов’язкового нотаріального засвідчення зазначених договорів. Проте за бажанням сторони можуть свій договір засвідчити нотаріально. Закон України “Про авторське право і суміжні права” приписує авторські договори укладати в письмовій формі, якщо законодавством про авторське право і суміжні права не передбачено інше. Чинне законодавство іншого не передбачає. Але п. 1 ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” передбачено, правило, за яким договори на створення чи використання невеликих за обсягом творів (для газет, журналів та інших періодичних видань) можуть укладатися в усній формі. Проект Цивільного кодексу передбачає можливість укладання авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках в усній формі. Ще одна особливість форми договорів у сфері інтелектуальної діяльності стосується об’єктів промислової власності. Відповідно до п. 8 ст. 28 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” договори про передачу права власності на винахід (корисну модель) і ліцензійний договір набувають чинності за умови, що вони укладені в письмовій формі і підписані сторонами. Зазначені договори набувають чинності стосовно будь-якої іншої особи лише після їхньої реєстрації в Установі. При цьому строк реєстрації ліцензійного договору не повинен перевищувати 2 місяців. Процедура реєстрації зазначених договорів регулюється Інструкцією про розгляд та реєстрацію договору про передачу права власності на винахід (корисну модель) та ліцензійного договору на використання винаходу (корисної моделі) від 21 червня 1995 р. У Інструкції, зокрема, зазначається, що дані договори можуть укладатися лише в межах строку чинності патенту, починаючи від дати публікації відомостей про видачу патенту в офіційному бюлетені. Такі норми містяться і в законодавстві України про промислові зразки. Зазначені Інструкції чітко визначають порядок розгляду договорів про передачу права власності на об’єкт промислової власності та ліцензійного договору на його використання та їх реєстрацію. Розгляд та реєстрація цих договорів в Установі має своєю метою облік цих договорів та контроль за їхнім змістом, що необхідно для належного захисту інтересів суб’єктів права промислової власності. Дії, пов’язані з реєстрацією договору (ліцензійного договору), за дорученням власника патенту може здійснювати представник у справах інтелектуальної власності або інша довірена особа. Але при цьому варто пам’ятати, що за договором виключної ліцензії ліцензіат має право видавати субліцензію на використання об’єкта промислової власності. Договір субліцензії також підлягає розгляду та реєстрації в Установі. У разі виконання зазначених дій представником у справах інтелектуальної власності до заяви про розгляд і реєстрацію договору має бути додано доручення, оформлене належним чином. Сучасні технічні засоби зв’язку впроваджують у практику ще одну форму укладання договорів, яка є і не усною, і не письмовою. Це може бути просто обмін документами засобами поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного та інших видів зв’язку. При цьому перелік засобів зв’язку не є вичерпним, можуть появлятися й нові. За таким способом обміну документами з метою недо-пустити будь-яке втручання третіх небажаних осіб користуються спеціальними засобами захисту такого зв’язку. Наприклад, спеціальне кодове ім’я, яке відоме обмеженому колу осіб, факсимільний зв’язок, за яким контрагенту направляється проект підписаного ним договору. Інша сторона, одержавши договір і погодившись із його умовами й змістом, підписує й направляє таким же способом першій стороні. Таким чином, перша сторона має підписаний нею оригінал, і факсимільне відтворення тексту договору, підписаного другою стороною. При виникненні спору кожна зі сторін має документ, ідентично відображаючий зміст договору, із дійсними підписами сторін, які підтверджують факт укладення договору. Умови дійсності договорів у сфері інтелектуальної діяльності. Це ті ж самі умови дійсності, дотримання яких обов’язкове при укладенні будь-якого цивільно-правового договору. Передусім зміст, умови, форма, порядок укладення таких договорів має відповідати вимогам закону. Як і в будь-якому договорі, основним має бути законність змісту. Зазначена вимога полягає в тому, що будь-які цивільно-правові дії з приводу об’єктів інтелектуальної власності мають здійснюватися в межах закону, тобто бути законними. Наприклад, Закон України “Про авторське право і суміжні права” у ст. 33 містить припис: “Умови договору, що обмежують право автора на створення майбутніх творів на зазначену у договорі тему чи у зазначеній галузі, є недійсними”. Недійсним слід визнати договір на створення чи використання об’єктів промислової власності, які суперечать суспільним інтересам, принципам гуманності й моралі (п. 1 ст. 6 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”). Незаконним буде договір, якщо він не відповідає іншим умовам, визначеним законом. Зміст договору — це ті умови, на яких сторони погодилися укласти договір. Це в основному права й обов’язки сторін, визначені договором. За своїм юридичним значенням усі умови договору прийнято поділяти на істотні, звичайні і випадкові. До істотних відносять такі умови, без яких договір не може набрати чинності. Безперечно, істотні умови договору визначаються за волевиявленням обох сторін. До таких істотних умов відносяться визначення об’єкта договору, того, стосовно чого укладається даний договір — твору науки, літератури чи мистецтва, об’єкта промислової власності чи будь-якого іншого результату творчості, що охороняється законом. Без такого визначення об’єкта (предмета) договір не виникає. До істотних умов слід віднести також його ціну. Так, наприклад, ст. 33 Закону України “Про авторське право і суміжні права” визначає, що авторський договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов строку дії договору, способу використання твору, розміру і порядку виплати авторської винагороди, території, на яку поширюється передаване право та інших умов. Отже, строк чинності договору у сфері інтелектуальної діяльності є його істотною умовою, хоча строк далеко не в усіх договорах є істотною умовою. Очевидно, що до істотних умов договору у сфері інтелектуальної діяльності слід також віднести умову про обсяг використання об’єкта. Адже від обсягу використання залежить ціна договору. Обсяг використання може визначатися кількістю, часом або територією. Істотні умови договору у сфері інтелектуальної діяльності можуть визначати самі сторони, якщо вони дійшли висновку, що такі умови мають важливе значення для них. Звичайними умовами договору визнаються ті, що передбачені нормативними актами й автоматично набувають чинності при укладенні договору. Вони не потребують погодження сторін, але це не означає, що такі умови діють проти волі сторін, вони також опираються на угоду сторін. Це означає, що сторони, укладаючи договір, погоджуються на такі визнані, усталені й звичайні для такого виду договору, умови. Передбачається, що сторони, які згодилися укласти такий договір, погоджуються його укласти на таких звичайних умовах. Так, наприклад, в договорі на виконання науково-дослідної роботи звичайною умовою цього договору є те, що ризик одержання негативного результату несе замовник. Звичайні умови договору можуть визначатися типовими договорами, які можуть мати місце в договорах із приводу інтелектуальної власності. Так, Законом України “Про авторське право і суміжні права” передбачається (ст. 33, п. 4), що відповідними відомствами, творчими спілками можуть розроблятися примірні авторські договори. Такі примірні договори можуть містити умови, не передбачені Законом, але вони не повинні погіршувати становище автора чи його правонаступників. Авторський договір також може містити умови, яких не передбачає примірний договір. Але в обох випадках, умови, які погіршують становище автора в порівнянні із становищем, встановленим чинним законодавством, є недійсними. До звичайних умов договору слід віднести умови про місце укладення договору та місце його виконання, час укладення договору, умови та підстави відповідальності за невиконання або неналежне виконання договору, що стосуються інтелектуальної власності. За загальним правилом такі умови визначаються цивільно-правовими нормами. Сучасне цивільне законодавство країн із ринковою економікою до звичайних умов відносить також звичаї ділового обігу. Випадковими умовами договору визнаються такі, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються до тексту договору за погодженням сторін. Відсутність випадкових умов у договорі не робить його недійсним. Слід підкреслити, що відсутність у договорі звичайних умов також не робить договір недійсним, але на відміну від них випадкові умови набувають чинності лише за умови, що вони включені до тексту договору. Звичайні умови є чинними незалежно від того, чи включені вони до тексту договору чи ні. Важливою умовою дійсності договору, в тому числі і договору, що стосується інтелектуальної діяльності, є воля сторін і волевиявлення. Воля сторін проявляється в їх намірі укласти договір на створення або використання будь-якого об’єкта інтелектуальної власності. Цей намір сторони можуть виявити будь-яким способом. Чинне цивільне законодавство передбачає багато способів проголосити свій намір на укладення такого договору. Усі вони поширюються і на об’єкти інтелектуальної власності. Це можуть бути оголошення в засобах масової інформації, виставки, ярмарки, вітрини, реклама тощо. Проте чинне законодавство України про промислову власність передбачає і спеціальні способи такого волевиявлення. Власник патенту на об’єкт промислової власності має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого об’єкта. Будь-яка особа, що виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з власником патенту договір про платежі. Безперечно, формою волевиявлення наміру про укладення договору є публікації в офіційному бюлетені Установи відомостей про видачу патенту. Для дійсності договору має значення співпадіння волі й волевиявлення. У сфері інтелектуальної діяльності бувають випадки, коли волевиявлення не відповідає дійсній волі.