Красноярск

НЯНЬКА Федри

ХОР афінянок

Раби Фесея

Рабині Федри

Мисливці (товариші Фесея)

Дія відбувається в Афінах або „ околиці Афін

 

Площа перед царським палацом в Афінах. Збоку статуя Діани. З па­лацу виходить Гіпполіт і звертається до гурту мисливих, які невидимі для глядачів.

 

ГІППОЛІТ

Ви біжіть, оточіть ці тінисті ліси

І вершини гори, о Кекропа сини!

Навмання в один скок, пробіжіть по лугах,

Що ген, ген простяглись при

Парнефській скалі.

Яку миє вода бистрих течій ріки,

її То із Фрії тече й по долинах пливе.

Вибігає скоріш на високі горби,

Що біліють весь час від Ріфейських снігів;

Де Егалеїв гай вільхи вкрили стрункі,

10 Де широкі поля простягайся, що їх

Росоносний Зефір пестить ніжно й квітки

Весняні виклика теплим подувом там,

Де легенький Іліс по безплідних полях,

Мов Меандер тече по рівнинах в піску,

15 І повільно пливе по піщаних ярах,

І маленьким струмком обриває піски.

Спішіть, де Марафон шлях ліворуч відкрив

До лісистих яруг, куди йдуть уночі

Пастись звірі нічні в товаристві малят.

20 Ви ж ідіть у той бік, де стрімкий

Ахарней Теплим вітром своїм, що від півдня іде,

Проганяє мороз.

Хай хтось інший іде на солодкий Гімет

Та на скелі його і Афіни малі,

25 Ми давно не були у місцевості тій,

Де круті береги Суніон береже.

Може вабить когось ловів слава в лісах,

Того Флія туди викликає сама:

Тут як пострах села, живе дикий кабан.

ЗО Не одному цей звір важку рану завдав.

Попустіть поводки мовчазним своїм псам,

А молоссів швидких хай ремінні шнурки

Дуже міцно прижмуть і нехай крітські пси,

Войовничі страшні, рвуть нашийник, що їм

Шерсть на шиї зітер.

35 А спартанських собак (плем'я сміливе їх

І на диків біжить) обережно держіть

На припоні міцнім: але прийде свій час,

Коли з гавкання їх буде в скелях луна;

А тепер хай вони спустять голову вниз,

40 І хай гострий їх нюх ловить подув вітрів,

А їх ніс на землі хай шукає сліди,

Поки день не настав, поки ще на росі

Видно свіжі сліди, хай один з вас візьме

На рамена тягар широченних тенет,

45 І округлі сильця хай хтось інший несе.

Ті, що в пір'я червоне прибрались, нехай

Підженуть звірину і поширюють страх.

А ти ратищем знов будеш кидать метким,

Хай правиця твоя і лівиця також

50 Мече списом важким і широким ножем.

А ти з засідки знов звірів криком жени;

Перемігши, ножем розтинай їм живіт.,

Другом стань у біді, о Дівице свята,

Що царюєш в усіх скритих землі,

55 Неминучі, меткі, страшні стріли твої

Досягнуть звірину, що п'є воду, мов лід,

Із Аракса ріки, чи гуляє собі

На Істровім льоду. А правиця твоя

Навіть левів швидких гетулійських кара

60 І лань крітських також зупиняє вона.

Твоя легка рука досягає тепер

Навіть лань прудконогих у бігу рвучкім,

Тобі груди дають навіть тигри рябі,

А косматий бізон дає спину свою,

65 Із рогами також широченними зубр.

Усі звірі, які на пустині живуть,

68 Чи це там, де живе і злидар гарамант,

71 Чи це звір, що живе на Пірени верхах,

69 Чи сховався в ярах Гірканійських лісів,

70 Все, Діано, дрижить перед луком твоїм.

Якщо милий тобі твій поклонник, то він

Під ведінням твоїм в сітях знайде звірка.

75 Не втече з них ніхто, розірвавши капкан.

Везуть здобич лісну, вози гнучко скриплять

Під таким тягарем.

А на мордах собак

Червоніє ще кров, що поплямила їх.

Ах! Богине тепер ти сприяєш мені:

Пси дали гострий знак.

- Мене кличуть ліси.

По цій стежці піду, що скоротить мені

Надто довгу цю путь.

Федра.

Нянька

ФЕДРА

І5 Великий Кріте, царю моря беж межі.

При берегах твоїх на хвилях плавають

Ген, ген далеко, аж до Сірії човни,

Носами риють всю Нерея глибину.

Чом ти мене віддав тут як заложницю

У дім ненависний за жінку ворогу.

В сльозах і в горі жити.

Чоловік пішов:

Фесей своїй дружині, як завжди!

Зухвало коханця вірний побратим.

Йде через темінь озера без вороття,:

95 Щоб жінку вкрасти у підземного царя.

Неначе очманів, його не стримав страх,

Ні сором - перелюбства, грішних любощів

Пішов Фесей шукать на Ахеронта дні!

Та інший біль, страшніший давить смуток мій.

100 Ні спокій ночі, ні міцний, глибокий сон,

Не відриває від журби: печаль росте,

Зростає, палить, як вогонь, що вибуха

Із Етни кратера, Паллади кросна сплять,

І веретено випадає з рук моїх.

105 Не хочу храму вшанувати жертвами,

Ні вкруг вівтарів з афінянками трясти

Священним смолоскипом в тайнім обряді,

Ані благати у побожних молитвах

Богиню, владарку їй даної землі:

110 Люблю сполошених я звірів здоганять

І ніжною рукою кидать ратищем Важким.

Куди ти, серце? В шалі любиш ліс?

Ой! Пізнаю, це згубна пристрасть матері!

Нещасної: це в лісі грішна в нас любов.

115 Матусю, жаль тебе: в ганебній пристрасті

Ти зважилась любити вождя

Черід, що грізно супротивиться ярму.

Той перелюбник, стада дикого водій... —

Він щось любив! Який же бог, який Дедал

120 Мені нещасній зміг би полум'я згасить?

Якби вернувся сам із Аттіки митець,

Який потвору в домі-тайнику замкнув,

Не зміг би пільги мукам принести моїм.

Ненавидить Венера здавна Сонця рід

125 За пута Марса, за свої так метаться нам,

Обтяжує нащадків Феба вчинками

Ганебними і жодна Міноса дочка

Кохання ніжного не знала без вини.

НЯНЬКА

Фесея жінко, славна ти онученько

130 Юпітера, із серця чистого жени

Погані думи, жар гаси, не віддавайсь

Надіям згубним: хто опреться зразу їм,

І прожене, той певний перемог.

Хто ж ніжно пестить цю спокусливу чуму,

135 Ярма не скине вже, яке на себе взяв.

Я знаю, гордість царську важко похитнуть.

Не любить правди, вірним шляхом не іде.

Я ж все перенесу, що доля дасть мені:

Сусідство волі жвавим робить старика.

140 Чеснота перша - лиш шляхами честі йти.

А друга - це свідомість всіх провин.

Куди, нещасна йдеш?

Чому безслівний дім

Ганьбиш ще більш, ніж мати?

Та ж потвори гірш

Цей гріх: бо той від долі, цей - з моралі йде.

145 Як думаєш, що чоловік в підземній тьмі,

Тобі не треба вже боятись злочинів,

То помиляєшся: подумай, в Леті він

На дні, й навіки хвилі Стіксові несе:

То чи дозволить цар морів, який дає

150 Права народів сотням, батько твій,

На тайний злочин?

Чуйна ж бо любов батьків.

Я думаю, що жоден підступ-хитрощі

Не зможуть затаїти злочину цього:

А той, що розливає світло на весь світ,

155 Твій дід? А той, що потрясає світом всім,

Той, що вогненною рукою громи кидає

Етнейські, батько всіх богів?

Чи думаєш,

Ти між дідами, що все бачать, затаїш?

Якби богів ласкавість приховала гріх

160 Любов ганебну, хоч би навіть пристрасть ця

Знайшла і вірність, рідкісну при злочині,

Чи знаєш ти, що кара - страх свідомості,

Дух сповнений вини, боїться сам себе?

Безкарно, та не мирно жінка впаде в гріх.

165 Безбожної любові погаси вогонь,

Молю: цей невідомий варварам,

Ні навіть гетам, що кочують у степах,

Ні негостинним таврам, скіфським племенам;

Гони жахливий злочин з думки чистої,

Згадавши матір, бійсь жахливого перелюбу.

Гадаєш ложе батька з синовим з'єднать,

В безбожнім лоні починати мішанця?

Йди, нищ права природи проклятим вогнем, -

Потвори множитесь!

Палац брата пусткою!

Чи завжди має світ про дива слухати,

Природа руйнувати всі свої права,

Коли крітянка покохає?

ФЕДРА

Знаю це,

Воно правдиве, нянько, та до гіршого.

Веде шаленство. Мчить свідомо в пропасть дух,

180 Вертається даремно до розумних рад.

Я мов керманич, що вантажний корабель

Даремно навертає проти течії,

Корму долають хвилі, зносять геть.

Що ж може розум?

Переможна пристрасть - цар.

В душі моїй Всесильний бог запанував.

Крилата ця істота править світом всім:

Це полум'я страшне пече й Юпітера;

Марс войовничий теж пізнав цей смосолкип,

Пізнав і бог, що викував тривалий грім,

190 Хоч сам на шпилях Етни вічний палить жар,

191 Сам запалив від іскорки маленької;

І навіть Феб, який із лука стріли шле,

Поранений стрілою хлопчака-стрільця

Справнішого, що в небі й на землі літа.

НЯНЬКА

195 А що любов це бог, то вигад пристрасті

Гидкої свобідно, богом прикривається,

Мовляв, Венера по усьому світі шле

Гульвісу-сина, що в захмарнім небі мчить,

200 Пускає гострі стріли з ніжної руки.

Така велика вдасть в найменшого з богів!

Шалений розум нісенітницю верзе,

Вигадує Венеру, бога-лучника.

Коли занадто хтось радіє з успіху,

205 В розкошах потопає, хоче дивного.

Тоді пролазить злий супутник пишності

Погана пристрасть: звичні страви вже не в смак,

Дешевий кубок, простий дім вже став гидким.

Чому це лихо проникає рідше в дім

210 Убогий, а воліє йти в палаци світляні?

Чому в убогих хижах є свята любов,

Чому простий народ тверезо думає

І знає міру? А зате багатії,

При троні, хочуть більше, ніж дозволено?

215 Хто надто сильний, хоче неможливого.

Дивись, що личить жінці царського стола:

Шануй у страху скіпетр мужа, що прийде.

ФЕДРА

Амурові владиці сильному корюсь,

І вороття не боюсь: ніколи вже

220 На світ не вийде той, хто раз зійшов

До тих палат мовчання, де довічна ніч.

НЯНЬКА

Не вір Плутону, хоч би царство він замкнув

Стіксів пес жахливі брами пильнував,

Відмовлений шлях сам

Фесей знайде.

ФЕДРА

225 Пробачить може він мені мою любов.

НЯНЬКА

Безжалісним він був для жінки вірної.

Тих рук зазнала Антіопа варварка.

Припустимо, що гнів дружини присмириш,

Та хто зламає вперту душу юнака?

230 Ненавидить він страшно весь жіночий рід.

Суворій самоті він посвятив життя,

Любові уникає: Амазонки ж рід.

ФЕДРА

За ним я хочу йти по сніжних схилах гір,

По диких скелях, де легко він,

235 Через узгір'я і густі ліси, бори.

НЯНЬКА

Чи він зупиниться, чи дасть себе звести,

Чи за любов ганебну чистоту віддасть?

Ненависть до жінок для тебе кине він,

Через яку, мабуть, він ворогом усіх?

Він дикий, не благай.

ФЕДРА

Любов бере й таких.

НЯНЬКА

Втече.

ФЕДРА

Хоч за моря - я здожену його.

НЯНЬКА

Про батька пам'ятай.

ФЕДРА

Про матір тямлю теж.

НЯНЬКА

Ненавидить жінок.

ФЕДРА

Нема суперниці.

НЯНЬКА

Поверне чоловік.

ФЕДРА

Так. Періфоїв друг?

НЯНЬКА

245 І батько прийде.

ФЕДРА

Аріадни, лагідний.

НЯНЬКА

Благаю цим волоссям, срібним в старості,

Журбою серцем втомленим, грудьми молю,

Для тебе милими. Кинь шал, рятуй себе:

Як схочеш ліку - ти врятована навік.

ФЕДРА

250 3 душі шляхетної не весь ще сором зник,

280 Скорюся, няню, геть, нескорена любов!

Тебе, о честе, не дозволю я зганьбить.

Єдиний спосіб, втеча є одна від зла:

Іду за мужем.

Смерть хай злочин мій затре!

Приборкуй, доню, пристрасть, божевільну цю,

Всі почуття здави, все ж гідна ти життя,

Бо смерті гідною сама вважаєшся.

ФЕДРА

Смерть вибрана: шукаю шляху смерті я.

Життя в петлі закінчу, кинуся на меч?

Чи схочу стрімголов з Паллади замку вниз?

Озброймо руку, щоб помстити чистоту.

НЯНЬКА

Ти думаєш, що наша старість вмерти дасть

Тобі зарані?

Стримай навісний порив.

ФЕДРА

Не легко при житті задержати Ісогось:

265 Ніщо не в силі вже від смерті стримати

Того, хто мусить і хто вмерти вирішив.

НЯНЬКА

Царице, ти єдина втіха старост),

Як шал душі твоєї буйний вже такий,

Ти славою (це ж правди ворог) легковаж.

270 Вона пустим прихильна, лиш не чесності.

Схилить стараймось серце вперте, дикеє.

Моє завдання підійти до юнака

Суворого й нагнути душу без чуття.

ХОР

О богине, доню, страшного моря,

Матір'ю тебе зве Купідон двійний,

Грізний полум'ям і стрілою також.

Хлопець цей свавільний і пустотливий,

Певно стріли він випускає з лука!

Шал страшний доходить до самих костей.

Вени жар страшний крадькома руйнує;

Рана на поверхні маленька зовсім,

Та з'їдає мозок, глибока дуже.

Хлопець цей спокою не знає: всюди

Він по світі кидає стріли влучно.

295 Берег, що схід сонця раненько бачить,

Той, що є при Гесперії вечірній,

Край, що під сузір'ям гарячим Рака,

Чи від Ведмедиці холодним небом,

Бачить кочові племена лиш завжди,

290 Знає цей вогонь.

Юнаків жорстоке

Полум'я живить, і дідам безсилим

Жар погаслий наново оживає.

Тайний вогник груди пече дівочі

Каже і богам, залишивши небо,

295 Жити на землі в машкарі вдавання.

Феб, пастух черід фессалійських, ліру Кинув.

Пас отари й волів докупи, їх скликав сопілкою з стебелинок.

Скільки раз брав вигляд людей маленьких

300 Сам цар неба, той що збирає хмари:

Раз літає мов сизокрила пташка,

Краще лебедя, вмира, співає.

Раз биком, він стане з чолом зухвалим,

Спину піддавав сам дівочим іграм,

305 Через хвилі брата нового царства,

Мов веслом вдаряв ратицею хвилі.

Він грудьми приборкав глибоке море,

Бойовий кінь в страху за власну здобич.

ІЗ любові ясна богиня неба

310 Ніч лишає, братові віз дарує

Променистий, щоб керував інакше:

Вчиться він нічним керувати возом

І коротшим луком вертати знову!

Ночі час вже не зберігали звичний,

315 День теж пізно з моря вставав поволі,

Скриплять осі під тягарем важкішим.

Син Алкмени геть сагайдак відкинув,

Грізну здобич - лева велику шкір}⁷,

Погодився взяти на пальці персні;

320 Й зачесати кучері пелехаті;

На гомілки вбрав золоті панчохи,

Ноги взув теж у золоті сандалі;

А рука, що лиш булаву носила,

Швидко пряла вже веретеном нитку:

325 І персидська земля і лідійські поля

Плодоносні могли це побачить, як він

Лева шкуру знімав із могутніх плечей,

На яких він колись носив весь небозвід

І тірійський хітон він прозорий вбирав.

330 Це божественний жар (вірте жертвам його)

В нього сила страшна. І по кожній землі,

Де глибокі моря і на всіх небесах,

Куди ясні зірки пробігають, там цей

Лютий хлопець свою царську владу трима:

335 Його стріли також відчуває на дні

Океану гурток Нереїд голубих,

І не в силі вони вогню в морі згасить.

Відчуває цей раж і крилатий рід птиць;

Як любові жало вколе гостро бика,

340 Він за стадо усе воювати готов.

Якщо олень злякано за дружини життя,

Хоч який боязкий, він до бою стає,

І бурчанням страшним виявляє свій страх,

Що його охопив. І смуглявий тоді

345 Теж індієць дрижить перед тигром рябим;

Тоді гострить свої вбивчі ікла кабан,

І пащека його вже запінилась вся.

Трясе гривою лев африканський тоді,

Як Амур побудив, тоді ліс гомонить

350 Страшним ревом. Любов у китів є морських,

А також у слонів на луганських степах:

Всю природу собі підкоряє Амур;

І ніхто не втече: і ненависть також

Пропадає, коли це накаже Амур;

355 Старий гнів перед цим пропадає вогнем.

На що більше? Любов лютих мачух здола.

Нянька.

Хор

Скажи нам, няню, що за новину несеш.

Цариця де? Чи полум'я жарке згасила вже?

НЯНЬКА

360 Нема надії присмирити біль важкий.

Кінця не буде полум'ю безумному: _:

Укритий в серці жар німий жере її,

А шал прихований обличчя зраджує:

Вогнем іскряться очі, світла не хотять

365 Повіки втомлені: не миле їм ніщо.

А біль хиткий усяко тілом кидає,

Раз падає неначе мертва на ходу,

І ледве голову на шиї вдержує,

То йде знов на спочинок, забуває сон

Проводить ніч у скаргах; каже піднести

Себе, знов опустити, коси розпустить,

То знову заплітати; невдоволена,

Зміняє вигляд свій, не дбає про їду,

Ні про здоров'я, йде хитаючись без сил.

І75 Не та вже сила, що була, не те лице,

Мальоване, рожево дофарбоване;

З'їдає пристрасть тіло, ноги вже дрижать;

Блискуче тіло втратило свій ніжний чар.

А очі, що колись мов Фебів смолоскип

380 Іскрилися, вже світлом предків не блищать.

І ллються сльози по обличчі раз у раз,

Росяться щоки наче гори Таврії,

Де тане сніг, під сильним паданням дощу.

Та ось хором царські відчиняються:

385 Лежить вона на ліжку золотім сама:

У шалі відкидає звичний одяг свій.

ФЕДРА

Візьміть, служниці, шати ткані з пурпуру

І золота. Червоний колір Тіру геть.

І пряжу, що далекі сери з дерева

390 Беруть: короткий пояс стисне складки шат.

Не хочу і намиста, хай із вух моїх

Сніжні брильянти не звисають, що дало їх море

Індії; волосся не кропіть

Сірійськими духами, по плечах нехай

395 Спадає в неладі.

В швидкому бігу хай

З вітрами має!

Хай лівиця сагайдак держить,

Правиця ж хай фессальським ратищем трясе,

Як мати Гіпполіта дикого колись,

Покинувши холодний

Понту край, полки

400 Свої вела аттічну землю плюндрувать,

Як донька Танаїсу чи Меотіди,

Волосся з вусол зв'язане дала вітрам,

Щитом закрившись - так я побіжу в ліси.

ХОР

Диши плачі: нещасним біль не помага;

405 Скоріш старайся ти Діану вгамувать.

НЯНЬКА

Лісів царице, в горах ти одна живеш,

Тобі одній, богине, в горах честь дають,

Зловісні знаки ти на краще оберни.

Могутня ти, богине, в лісі та в гаях.

410 Ти ясна зоре неба, ночі красного,

Якої факел змінне світ освітлює,

Гекато в видах трьох, прийди, допоможи.

Твердого Гіпполіта впертий дух зламай.

Хай слухає, ти серце дике злагідни.

415 Любить хай вчиться, жар взаємності несе.

Нагни: бо він твердий, ворожий, дикий, хай

Венері кориться.

А ти зверни сюди

Всі сили, так ти ясним світлом заблисти,

Ріжками чистими ти хмари розжени.

420 Коли керуєш віз вночі по небесах,

Нехай фессальські чари не зіб'ють тебе,

Нехай же не радіє з перемоги пастух

Ніякий! Чуєш, помагаєш намірам

Моїм, богине.

Бачу, жертву він несе

425 Тобі, без товариства. - Ти вагаєшся?

Випадок час дає і місце: вжий мистецтв.

Чого дрижу? Не легко зважитись на гріх

Доручений: та хто боїться владаря,

Зрікається всього і проганяє честь:

430 Сумління - це поганий царський помічник.

ПППОЛІТ

Чому старечі кроки втомлені сюди

Звертаєш, вірна няню, і чому чоло

Твоє турботне і сумне?

Чи трапилось

Щось батькові, чи Федрі, діточкам обом?

НЯНЬКА

435 Ти не лякайсь.

Щаслива царська вся сім'я.

І дім наш процвітає в щасті, в розкошах.

Ти ж щасливішим, милим будь у цім добрі.

Це я журби про тебе непокоюся.

Ти строгий, сам на себе труд важкий береш.

440 Нещасний той, що доля змушує його.

Хто ж добровільно сам біду на себе взяв,

І мучиться, то гідний втратити добро,

Бо уживать не вмів.

Подумай про свій вік,

Веселий будь: святочний смолоскип вночі

200 Світи; хай прожене

Вакх люту геть журбу:

Користуйсь юністю, бо швидко промина.

Ще ніжне серце, а

Венера юнакам Прихильна.

Тішся. Чом на ложі спиш пустім?

Звільни ж бо юність від журби: а піднімись,

Розпережись, не трать найкращих днів життя.

Для віку кожного бог приписав свої

Обов'язки і ступні дав життю як слід:

Веселість личить юним, строгість - старикам.

Чом стримуєш себе, вбиваєш нахили?

Найкращий збір для хлібороба жниво дасть,

Коли воно зелене, буйне, в розквіті.

І пнеться гордо понад лісом дерево,

Що заздрісна рука ще не скалічила:

І чесні душі краще в славі заблистять,

Як їх порив шляхетний воля зміцніє.

Живеш в лісах, здичів, далекий від життя.

Ти хочеш без Венери юність провести?

Чи думаєш, що лиш обов'язком мужів

Труди зносити, в бігу коней приручать,

465 В війні кривавій люту боротьбу вести?

Всесильний батько світу передбачив це,

Коли побачив дію смерті нищівну.

Подбав, щоб замінити втрату родженням.

Ну, уявім, Венера залишає світ,

470 Який залюднює і рід відновлює,

То світ невмов пустеля виглядатиме.

Пусте і море буде без усяких риб,

Повітря без птахів, а ліс без звірини.

Вітри лише в просторах будуть віяти.

475 Як різні види смерті косять людський рід,

І покотом кладуть: як море, здара, смерть!

Та уявім, немає смерті, ми самі

Ідемо в чорний Стікс.

Хай молодь схвалює

Безплідну самоту; як бачиш сам, одне

480 Лиш покоління і - без сліду пропаде!

Тому бери природу за вождя в житті:

Відвідуй місто, товариство громадян.

ПППОЛІТ

Той тільки найвільніше і без вад живе,

І краще зберігає давні звичаї,

485 Хто мури міста залишає, любить ліс.

Шал заздрості того не палить, хто своє

Життя невинне присвятив вершинам гір,

Ні ласка черні, що чесному зраджує,

Ані отруйна заздість, ні крихкий тріумф;

490 Не служить він царям, сам трону не бажа;

Ні почестей пустих, ні нетривких багатств;

Так вільний від надії, вільний від страху.

А чорна заздрість синім зубом не гризе,

Не знає злочинів, ні міста, ні юрби.

401 Сумління чисте перед шумом не дрижить

Брехні не точить, не старається

Про тисячні колони; стелі золотом

Не прикрашає; кров рікою не тече

На божі вівтарі, ні білих сто волів

500 Посиланих мукою, в жертву не ідуть.

На вільнім полі, під відкритим небом він

Невинний ходить. Хитрі сіті наставлять

Він знає лиш на звірів; втомлений трудом,

Відсвіжує він тіло в сніжнім Іліссі:

505 То берегом Алфея бистрого біжить,

То по стежках тінистих гаю темного,

Там, де холодна Лерна хвилями блищить.

Міняє місце.

Тут щебечуть пташечки

Співучі, вітерець гне легко ясени

Й старезні буки. Любо берегом піти

Крутої річки, на голісінькій траві

Проспати солодко, де джерело свої

Багаті хвилі виливає, чи серед

Квіток нових шумить так. мило потічок.

515 Тамують голод фрукти, струшені з дерев,

Суниці, зірвані із кущиків низьких,

Дають природню їжу.

Пишність царську геть

Женуть від себе: з золота турботного

П'ють горді; значно краще воду черпати

520 Долонею з джерел!

Та ж сном певнішим спить,

Хто на твердій постелі тіло простягнув.

Не думає на самоті, у затінку,

Про злочини таємні, не ховається

Зі страху в закамарках дому: йде шукать

525 Повітря, світла, небо про його життя

Є свідком. Думаю, що в перший вік

Жили з богами люди й не було тоді

Жаги сліпої золота, а межівник

Святий полів ще не ділив поміж людей.

530 Зухвалі кораблі ще моря не сікли,

Своє лиш море кожний знав. Високий мур,

Довкола міст ще вгору вежі не йнялись;

Жорстоку зброю воїн не хапав до рук,

Каміння із баліст не руйнувало брам

Закритих. А земля не знала ще панів,

Ярмо волів ще в рабство не взяло її:

Без добрив тучне поле годувало й так

Людей, ще скромних вимог, ліс їм віддавав

Свої багатства, темні гроти за доми.

І ні

Аж зиску шал безбожний цей союз зломив,

Сліпа ненависть, пристрасті, що дух

Женуть; жага крива влада грянула,

І слабший здобиччю став для сильнішого:

І правом стала сила.

Битись почали

545 Найперш руками, потім камінь, палиці

У зброю обернули: ратищ, кованих

Залізом легко, не було, ані мечів

Із довгим вістрям при боках, ні шерстяних

Шоломів із султаном: сили шал давав.

550 Марс войовничий зброю винайшов нову

І безліч видів смерті.

По землі лилась

Кров ріками, аж море зчервонілося.

Порвавши пута, злочини до всіх домів

Ввійшли, не бракло прикладів на. всі гріхи:

555 Брат брата убивав, а батька - рідний син,

І від меча з рук жінки падав чоловік,

Своїх дітей вбивали грішні матері,

Мовчу про мачух.

Звірі ж лагідніші всі.

Вождь зла — це жінка: майстер злочинів усіх.

560 Опутать душу вміє, за перелюб їх

Палає стільки міст, племена у війні,

Зруйновані дощенту царства із людьми.

Не треба далі йти, Медея лиш одна,

Егея жінка- ось зразок гидоти їх.

565 Чом винні всі жінки за злочин кількох?

ПППОЛІТ

Ненавиджу, здригаюсь і втікаю, всіх

Кляну. Чи розум це, чи вдача, дикий шал,

Мені ненависть мила, воду ти з вогнем

Скоріш з'єднаєш і скоріш непевний Сірт

570 Сприятливу відкриє путь для кораблів,

За волею Тефіди із Гесперії

203 Настане ясний день, вовки попестять сарн,

Ніж, переможений, я жінку полюблю.

НЯНЬКА

Любов гнуздає часто навіть впертих теж,

575 Ненависть змінює: ти царство матері..

Згадай. Бо Амазонки теж несуть ярмо

Венери. Свідком ти, єдиний хлопець їх.

ПППОЛІТ

По втраті матері це втіха лиш одна,

Мені ненавидіти можна всіх жінок.

НЯНЬКА

580 Він неприступний, як тверда скала, з усіх

Боків напір хвиль відбиває, геть жене

Бурхливі води - всіх цурається порад.

Та ось і Федра з нетерпінням вже біжить.

Куди це доля звернеться?

І шал куди?

585 Бездушне тіло вже на землю падає,

Смертельна блідість виступає на лиці.

Ти підніми зір, словечко хоч промов.

Це Гшполіт твій, донечко, обняв тебе.

ФЕДРА

Хто ж знов терпіння ці дає й страшні вогні

590 Вкладає в душу? Любо без чуття було!

ПППОЛІТ

Солодкий дар життя ти хочеш відкидать?

ФЕДРА

Відважся, серце, спробуй, волю виконай.

Промов сміливо: бо хто просить боязко,

Вчить відмовляти.

Більшість задуму мого

585 Завершено давно, встилатись пізно вже.

Я грішно покохала. Як дійду мети,

Мабуть, прикрию злочин шлюбним факелом:

Удача робить злочини почесними.

Так, серце починай. Ти ж вислухай, молю,

600 Мене один. Хай друзі відійдуть твої.

ПППОЛІТ

Дивись - тут пусто, - свідка жодного нема.

ФЕДРА

Вуста проходу не дають моїм словам;;

їх пре велика сила, більша стримує.

Боги небесні, будьте свідками, чого

605 Я хочу (я не хочу).

ГШПОЛІТ

Душа бажає, та не може висловитись?

ФЕДРА

Малі журби - говорять, а мовчать - страшні.

ПППОЛІТ

Свою журбу, матусю, ти довір мені.

ФЕДРА

Ім'я велике й надто горде матері:

610 Ім'я скромніше личить почуттям моїм.

Сестрою, Гіпполіте, чи слугою зви.

Слугою краще: рабство я перенесу.

Не завагаюсь, як накажеш нам іти

Глибоким снігом на верх Пінду льодовий,

615 Піду через багаття й лави ворогів,

Наставлю груди на загрозливі мечі.

Візьми собі мій скіпетр і мене, слугу:

Наказ тобі лицює, слухатись - мені:

Не жінки справа царством мужа правити:

620 Ти ж в юнім розквіті ще першої весни,

Візьми за батька владу, будь царем, керуй,

Мене ж прийми на лоно як благальницю

Й слугу. Вдову помилуй!

ПППОЛІТ

Хай могутній бог Ознаку цю відверне!

Прийде батько знов.

ФЕДРА

625 Німого Стікса і скупого царства цар

Вже вороття не дасть, хто світ цей залишив:

Викрадача дружини, може, пустить він?

Хіба що сам Плутон коханню потура.

ГІПОЛІТ

Боги небесні з ласки вороття дадуть.

630 Та поки ще в непевності нас бог трима,

Я ніжно приголублю дорогих братів,

Й тебе, щоб ти не думала, що ти вдова,

То я при тобі місце батька сам займу.

ФЕДРА

Надіє легковірна всіх закоханих!

635 Обманливий Амуре! Досить сказано?

Просім. Помилуй: - вислухай німих благань.

Сказати можна й сором.

ГШПОЛІТ

Шо ж за лихо це?

ФЕДРА

Ти б не повірив падає на мачуху.

ГІППОЛІТ

Непевний голос твій, неясні теж слова.

640 Скажи відверто.

ФЕДРА

Серце божевільний шал

У мене палить.

Глибоко, аж в кісточках,

Шаліє дико і струмує жилами

Внутрі вогонь кохання тайного немов

Пожар, що іскрами проходить по даху.

ГІППОЛІТ

645 Коханням чистим до Фесея ти гориш?

ФЕДРА

Так, Гіпполіте, я люблю його лице,

Те з давніх літ, що в юності своїй він мав.

Коли ще засівалась чиста борода,

Як він у темний дім потвори Кносської

650 йшов і довгу нитку вив крутим шляхом.

Він цвів красою! У пов'язці кучері,

Стида рум'янець ніжні щоки малював,

На юних плечах м'язи сильні вже були,

Лице мав Феба, може Феба нашого,

655 Твоєю скоріше, так! Такий, такий він був.

Як ворогу сподобавсь, гордо ніс чоло:

Твоя краса природна більш промінням б'є;

У тобі чистий батько, змішаний однак

З ним дикий чар якийсь твоєї матері.

Суворість скіфську видно в грецькому лиці.

Якби ти разом з батьком йшов до крітських вод,

Сестра тобі скоріше пряла би нитки.

Тебе, сестрице, де б на небі зорянім

Ти не світила, кличу в справі, як твоя:

Зачарувала двох сестер одна сім'я.

Отець тебе, а син - мене.

Дивись, лежить

Благальниця царівна, при твоїх ногах!

Невинна, чиста, дотепер неторкана,

Змінилась я для тебе. Впала до прохань:

670 Цей день закінчить біль або моє життя.

Ти пожалій закохану.

ГШПОЛІТ

О владарю

Богів, ти чуєш терпеливо, бачиш гріх?

Коли ж ти кинеш грім із грізної руки,

Як нині небо ясне? Хай западеться

675 Воно. Хай чорні хмари вкриють світло дня,

А зорі хай повернуться, підуть назад

Незвичним шляхом.

Ти ж, голівко зоряна,

Титане сяючий, на злочин дивишся Онуки?

Світло погаси, тікай у тьму!

680 Чому ж твоя правиця, царю всіх богів

Й людей безмовна?

Чом від полум'я твого

Світ не згорів?

Вдар в мене і пробий, нехай

Грім спопелить, бо сам винен, заслужив,

Я мачусі сподобавсь. Перелюбства варт?

685 Лиш я здаюся легким спільником гріха

Великого? Чи за суворість приз такий?

Ти весь жіночий рід проступком перейшла,

Взять хочеш більший гріх, ніж мати-виродок,

Яка тебе родила!

Перелюбством лиш

690 Вона споганила себе, за тайний гріх

Подвійну форму сина вивела на світ.

Гібрид страшним обличчям матір вкривав

За гріх: - а лоно це ж носило і тебе.

О три й чотири рази щасні ті, що їх

695 Заїли, придушили і дали на смерть

207Кожна хвиля і день щось бере із краси

Тіла нашого як здобич свою собі.

Врода - щось нетривке: і чи якийсь мудрець

Вірить в тривкість таку?

Поки можеш вживай.

775 Час поволі тебе їсть, по хвилині знов,

Що минула давно, гірша за неї йде.

Чом в пустиню ідеш?

Може гадаєш, що

Там безпечна краса: в лісі таємному,

Як Тітан досягнув неба середини,

780 Там оточить тебе пристрасний гурт Наяд

Гарних хлопців вони звикли в'язнйть в струмках.

А коли ти заснеш, кинуть на тебе сіть

Хтиві діви лісів, що там блукають вкруг.

За якими женуть шпилями гір Пани.

785 Чи сузір'я тебе Зірка побачить та,

Що вродилась пізніш, ніж аркадійців рід,

І не зможе котить срібний візочок свій.

Червоніла щойно й ясне її лице

Не затемнювала жодна хмариночка.

790 Ми стривожені всі діви затемненням,

Були певні, що це чари Фессалії,

Б'ємо в мідний тимпан: ти ж засмутив її.

Ти затримав також!

Ночі богиня як

Тебе вздріла, свій віз стримала враз швидкий.

795 Щоб це личко мороз лютий не так палив,

Щоб це личко жара сонця не досягла.

То ясніло би більш мармуру з Паросу.

Що за миле лице, горде по-мужньому!

Брови гострі твої, мов у дозрілого.

800 Шию можна твою з Фебовою рівнять:

Бо волосся його все розкуйовджене,

Криє плечі й також їм надає краси.:

Лоб високий тобі більш лицює і чуб,

Втятий, в неладі весь; можеш страшних богів

805 Войовничих також силою перейти,

Також станом своїм тіла великого;

М'язи маєш круті - рівні Гераклові,

Груди маєш мов Марс, бог, опікун війни.

Якби ти захотів сісти на рисака,

810 Ти б вправніше, ніж Кастор, вуздою міг,

Кілларом керувать, славним у Спарті конем.

Пальців пучками ти пращу лиш натягни,

Натужись з усіх сил й ратищем кидай ген:

Дальшу візьмеш мету, ніж лучники Крітян,

Вправні з лука пускать стріли загострені.

Як волієш однак стріли у небо слать,

Як параф'яни самі, жодна хай без птаха,

Впившись в тіло його тепле, не поверта.

Лиш з середини хмар здобич нехай несе.

Нечисленні мужі (прослідкуй ти віки)

Все безкарні були. Хай ласкавий нам бог

Потурає тобі і хай краса твоя

Гарна стане гидким образом старості.

На що не зважиться шал жінки пристрастний?

На юнака готує жалоби страшні.

О злочин! Волосся це розпатлане

Для неї доказ.

Сльози ллє, дере лице.

Усе готує хитрістю жіночою,

І Та хто ж це йде там?

Хто це з гідністю царя

1830 Так високо і гордо голову несе?

З обличчя схожий на

Піттея внука він,

Якби не хвора блідість на його виду

Й на голові волосся розкуйовджене!

Вернувсь нарешті знов на землю цю Фесей!

ФЕСЕЙ

«35 Нарешті втік я з краю ночі вічної,

Склепіння, що в'язницю душ затінює,

І ледве очі терплять світло бажане.

В Елевсі вже четвертий раз ідуть жнива.

Зрівняла ж стільки раз Вага із ніччю день,

840 Як я в непевності, що суджено мені,

Між смертю і життям жив серед злісних лих.

З життя у смерті ще залишилось одне:

Чуття. Кінець терпінням положив Алкід,

Коли тягнув собаку, що вкрав з Тартару.

845 Він вивів і мене також на денний світ.

Відвага втомлена не має давніх сил;

Трясуться ноги. Ох!

Який великий труд

З дна Флегетонта вийти на повітря знов,

Втекти від смерті, за Алкідом вгору йти.

850 Та що це за ридання в вуха вдарили?

Хай скаже хтось мені! Як?

Скарги, сльози, біль;

Вже на самім порозі лемент і плачі!

Достойна зустріч гостя, що йде з Аду дна!

НЯНЬКА

Покінчити з життям у Федри на меті.

855 На наші сльози не зважає, йде на смерть.

ФЕСЕЙ

Чому?

Вмирає, як вернувся чоловік?

НЯНЬКА

Повернення якраз на смерть її веде.

ФЕСЕЙ

Слова неясні, ні, не знаю тайни їх.

Скажи одверто, що за біль на душу ліг?

НЯНЬКА

860 Не звірилась нікому, таємничий сум. '

Зло, від якого гине, хоче взяти в гріб.

Спішись, спішись, благаю: треба поспішать.

ФЕСЕЙ

Хоромів царських двері відчиніть мені!

ФЕСЕЙ, ФЕДРА, НЯНЬКА (мовчить)

ФЕСЕЙ

Суложнице моя, так мужа вороття

865 І вид приймаєш?

Ти ж повинна б ждать його.

Чи ж не відкинеш меч з руки й життя мені

Не вернеш і не скажеш, що тебе жене Зі світу?

ФЕДРА

Леле!

На ц Фесею благоппяний

870 Леле! На цей скіпетр влади твій,

Фесею благородний, на твоїх синів,

Твій поворот, клянусь, це тіло - зараз прах.

Молю, дозволь умерти.

ФЕСЕЙ

Вмерти? Що таке?

ФЕДРА

Відкрить причину смерті - знищить овоч твій.

ФЕСЕЙ

Ніхто, крім мене, не почує більш цього.

ФЕДРА

Цнотлива лиш боїться чоловіка вух.

ФЕСЕЙ

Скажи: я тайну вірно в серці збережу.

ФЕДРА

Як хочеш, щоб мовчали інші, сам мовчи.

ФЕСЕЙ

Спромоги вмерти жодної тобі не дам.

ФЕДРА

Хто хоче вмерти, той напевно знайде смерть.

ФЕСЕЙ

Скажи, який гріх смертю хочеш одкупить.

ФЕДРА

880 Що ще живу.

ФЕСЕЙ

Не зворушу тебе плачем?

ФЕДРА

Прекрасна смерть: вмирать при сльозах родичів.

ФЕСЕЙ

Мовчить уперто.

Няня ж в путах під бичем,

Розкаже все, що ця не хоче виявить. і (до рабів)

Закуйте у кайдани. Сила батогів

880 Всі тайни витягне.

ФЕДРА

Стривай: сама скажу.

ФЕСЕЙ

Чом очі сумно відвертаєш?

І чому Обличчя закриваєш ти від сліз рясних?

ФЕДРА

Тебе на свідка, творче неба, кличу я,

Й тебе, о ясна Зоре, світлих просторів,

890 Прабатьку, від якого йде увесь наш рід:

Погрозам опиралась, просьбам і мечу.

Не зрадив дух мій, тіло лиш зґвалтоване.

Але ганьбу цю честі змиє наша кров.

ФЕСЕЙ

Скажи, хто посягнув і викра