Глава ЗО. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО І ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

§ 1. Поняття зобов'язального права

Зобов'язальне право - це найбільша за обсягом підгалузь цивіль­ного права, норми якої регулюють переважно відносини майно­вого обороту (товарообміну), тобто відносини, що виникають при переході матеріальних та інших благ, які мають економічну фор­му товару, від однієї особи до іншої.

Предметом зобов'язального права, як підталузі цивільного права, є майнові відносини. У зв'язку з цим виникає питання про співвідно­шення зобов'язальних правовідносин з правовідносинами влас­ності.

Слід мати на увазі, що хоча вони тісно пов'язані між собою, з ура­хуванням того, що саме відносини власності складають передумову товарообміну, але між ними існують і суттєві відмінності. Так, якщо правовідносини власності мають характер абсолютних, у яких влас­нику протистоїть необмежене коло осіб, то зобов'язальні правовідно­сини належать до відносних правовідносин, у яких конкретній упра-вомоченій особі (кредитору) протистоїть також конкретна зобов'я­зана особа — боржник. Отже, зобов'язальні правовідносини харак­теризуються чіткою персоніфікацією суб'єктного складу. Вони юридичне пов'язують лише конкретних осіб. Є відмінності і в юридичному об'єкті зазначених правовідносин. Зобов'язальні право­відносини відрізняються від правовідносин власності і за сутністю відповідного суб'єктивного права.

Якщо сутністю суб'єктивного права у абсолютних правовідно­синах є право на власні дії, то у відносних правовідносинах - право на дії іншої особи (боржника).

Характеризуючи відносини майнового обігу, які регулюються нормами зобов'язального права, слід підкреслити, що вони охоплю­ють, перш за все, ринкові відносини, які виникають як при здійс­ненні підприємницької діяльності, так і при задоволенні фізичними особами власних потреб. Цим відносинам притаманна така ознака як багатоманітність, оскільки майновий оборот (товарообмін) може здійснюватися як шляхом відчуження особою свого майна у влас­ність іншій особі (наприклад, при купівлі-продажу), так і через пере-

Розділ МІ

 

дачу його іншій особі у тимчасове оплатне чи безоплатне користуван­ня (наприклад, при оренді або позичці).

Предметом такого обороту можуть бути не тільки речі, а й інші предмети, що мають товарну, хоча і не завжди матеріальну (уречев­лену) форму. Йдеться, зокрема, про результати послуг (наприклад, наданих при перевезенні або зберіганні речей), що споживаються за­мовником (у процесі вчинення виконавцем певної дії або здійснення певної діяльності, майнові права та певні нематеріальні блага (напри­клад, інформація). Оскільки норми зобов'язального права у цій час­тині мають своєю метою врегулювання відносин майнового обігу в їх непорушеному стані, дані зобов'язання є регулятивними. Значна більшість регулятивних зобов'язань виникає на підставі договорів, тобто є договірними зобов'язаннями. Однак деякі недоговірні зобо­в'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (односто­ронніх правочинів або юридичних вчинків), теж слід віднести до ре­гулятивних. Йдеться про зобов'язання з публічної обіцянки винаго­роди, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення та рятування здоров'я і життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Певна група норм зобов'язального права спрямо­вана на усунення негативних наслідків, що виникають в результаті порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. Ме­тою вказаних норм є охорона, у тому числі й захист суб'єктивних ци­вільних прав, а зобов'язання, що виникають при цьому, йменуються охоронними. До них належать зобов'язання з відшкодування шкоди, створення загрози життю, здоров'ю чи майну іншої особи, набуття або збереження майна без достатньої підстави.

Зобов'язальне право,як підгалузь цивільного права, складаєть­ся з низки правових інститутів,норми котрих спрямовані на закріп­лення положень, що стосуються як усіх зобов'язань, так і окремих їх видів. Враховуючи це, зобов'язальне право поділяється на загаль­ну та спеціальну частини.

Загальна частина охоплює положення щодо поняття та видів зо­бов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання і відповідаль­ності за порушення зобов'язань та підстав їх припинення. Однією із складових цієї частини є й загальні положення про договір, як найпо­ширенішу підставу виникнення зобов'язання, що охоплюють понят­тя та зміст договору, порядок його укладення, зміни, розірвання то­що. Спеціальна частина зобов'язального права складається з інсти­тутів, що охоплюють норми, які стосуються окремих типів (груп, ви­дів та підвидів) зобов'язань.

Значна більшість цих норм розрахована на регулювання зобов'я­зальних відносин, що виникають на підставі договору. Дані норми у своїй сукупності складають договірне право. Останнє має свою внутрішню диференціацію і складається з низки субінститутів, які об'єднують правові норми, розраховані на регулювання окремих

груп, видів та підвидів договорів, що породжують відповідні договір­ні зобов'язання.

Інші норми спеціальної частини зобов'язального права розраховані на пегулювання зобов'язальних відносин, що виникають з односто-понніх правомірних чи неправомірних дій (деліктів). Вони теж об єд­наються у відповідні субінститути зобов'язального права і розрахова­ні відповідно, або на регулювання недоговірних зобов'язальних від­носин або на усунення негативних наслідків, що виникають внаслі­док порушення однією особою суб'єктивних цивільних прав іншої. _

Норми зобов'язального права містяться переважно у Книзі п ятш ЦК та у інших актах цивільного законодавства.

§ 2. Поняття та види зобов'язань

Згідно зі ст. 509 ЦК зобов'язанням с правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати робо­ту, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконан­ня його обов'язку. Отже, зобов'язання - це різновид цивільних правовідносин.

Елементами зобов'язання, як і будь-якого правовідношення, с його суб'єкти, об'єкт та зміст.

Суб'єктами зобов'язання є управомочена сторона (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Ними можуть буди як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права¹.

Юридичним об'єктом зобов'язання є певна поведінка зобов'язано­го суб'єкта, а його матеріальним об'єктом виступає певне матеріаль­не благо, заради якого між суб'єктами виникають юридичні зв'язки. Особливість юридичного об'єкта зобов'язання полягає у покладенні на боржника обов'язку щодо здійснення ним відповідних активних дій. Пасивна поведінка боржника (утримання від дії) не може бути са­мостійним юридичним об'єктом зобов'язання, оскільки вона завжди супроводжує вчинення ним активних дій. Саме тому зобов'язальне право, на відміну від права власності, опосередковує не статику, а ди­наміку майнових відносин.

Зміст зобов'язанняскладають права та обов'язки його суб'єктів. Суб'єктивне право, що належить управомоченій стороні узобов'я­занні, йменується правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок зобов'я­заної сторони називається боргом.

Новий Цивільний кодекс закріпив низку наступних положень, що стосуються усіх зобов'язань.

По-перше, згідно з ч. З ст. 509 ЦК зобов'язання, як цивільне право-

Дет. про це див. § 4 даної глави.

8