Розділ VIE

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР

97

 

відносин, за якого, як зазначав І. О. Покровський, регулювання здій­снюється з єдиного центру, котрим є державна влада. Саме вона вка­зує своїми нормами кожній особі її юридичне місце, її права і обов'яз­ки стосовно державного механізму в цілому і щодо інших окремих осіб¹.

Нарешті, наявність третього виду істотних умов пов'язана з тим, що хоча у часи існування директивної (планової^-) економіки принцип свободи договору не тільки не визнавався законодавцем, а й розгля­дався, навіть, науковцями як демагогічна фразеологія, що завуальо­вує експлуататорський характер договору в капіталістичному су­спільстві², все ж окремі послаблення у договірній сфері і тоді передбачалися. Вони знаходили свій прояв у тому, що в окремих ви­падках договірдюзглядався як певний соціальний регулятор суспіль­них відносин. Йдеться про випадки, коли норми права надавали учас­никам договірних відносин можливість встановлювати окремі види умов договору. Це надало можливість дослідникам виокремлювати у змісті договору звичайні та випадкові умови. Як звичайні, так і ви­падкові умови пов'язані, перш за все, не з імперативними, а з диспо­зитивними нормами, у яких міститься модель, запропонована законо­давцем. Одночасно ж сторонам договору надавалася можливість відступати від цієї моделі. Невключения до договору умови, передба­ченої диспозитивною нормою як запропонованої моделі, свідчило про те, що для даного договору вона є звичайною. Формулювання ж у договорі погодженої сторонами умови всупереч моделі, запропоно­ваній у диспозитивній нормі, вказувало на те, що для даного договору вона є випадковою. Випадковою вважалась і умова, яка погоджува­лась сторонами з метою вирішення питань, що взагалі не були врегу­льовані законодавством.

Пов'язаність звичайних і випадкових умови з диспозитивними нормами або з відсутністю прямої заборони на врегулювання відно­син за домовленістю сторін зближує їх з істотними умовами. Неви­падково дослідники останнім часом вказують на відсутність підстав для виокремлення таких умов взагалі³. Така позиція заслуговує на увагу. Безспірність її щодо випадкових умов не викликає сумніву з огляду на те, що при включенні останніх до договору вони нічим не відрізняються від істотних умов третього виду. В тих же випадках, коли йдеться про звичайні умови, які не включаються до договору че­рез їх збігання з моделлю, запропоновавою у диспозитивній нормі, вони є схожими з істотними умовами першого виду, за умови згоди з тим, що диспозитивні норми не відрізняються від імперативних доти,

1 Покровский И. А. Основные проблемы гразаданского права, - М.: Статут, 1998. -
С 38.

² Новицкий И. Б, Луни Л. А. Вказ. праця. - С 108.

³ Брагинский М. И., Витрянский В. В. Вказ. праця. - С. 302.

поки сторони не включать до договору умови, які відрізняються від моделі, запропонованої у диспозитивній нормі¹.

Отже, ЦК 1963 p. нормативно виокремлював лише істотні умови договору, пов'язуючи досягнення згоди щодо них з моменту його укладенням. Легальна диференціація істотних умов на три види була обумовлена здебільшого домінуючими у той час правовими засобами (заборони, зобов'язування, санкції) та панівним типом регулювання цивільних відносин в умовах існування планової економіки.

Відповідь на раніше поставлене питання про доцільність збере­ження у новому Цивільному кодексі України нормативного виокрем­лення істотних умов договору має бути позитивною. Це пов'язано з тим, що його ст. 638 як істотну умову будь-якого договору закріплює умову про його предмет, за допомогою якого визначається сутність (тип та вид) зобов'язання, що породжується укладеним договором. Що ж стосується збереження у ст. 638 ЦК диференціації істотних умов на три види за моделлю ЦК 1963 р., то такої доцільності не вба­чається, хоча б з огляду на те, що це не узгоджується з умовами дого­вору, які становлять його зміст відповідно до ст. 628 ЦК. Отже, абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК необхідно узгодити із загальним змістом ст. 638 ЦК і закріпити правило про те, що істотними умовами договору є умова про предмет та інші умови, які становлять його зміст згідно зі ст. 628 ЦК. Практично це буде означати, що, крім предмета договору, до істотних його умов будуть належати (залежною від обраної базової моделі регулювання договірних відносин) умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, ті, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, з урахуванням правил про співвідношення актів цивільного законодавства і договору, закріплених у ст. 6 ЦК, або поєднання обох видів умов.

Слід підкреслити, що і за новим ЦК зберігається сутність істотних умов, а саме - пов'язаність укладення договору з досягненням згоди сторін щодо них у належній формі. Але перелік і зміст цих умов виз­начають, за загальним правилом, самі сторони. Новий ЦК не закріп­лює як істотні умови договору, навіть, умови щодо ціни та строків (як це було передбачено у ст. 130 ЦК УСРР 1922 p.), хоча встановлює, відповідно, у ст. 632 та ст. 631 моделі даних умов, якими можуть ско­ристатися сторони. Не випадково ч. 4 ст. 632 ЦК містить правило, згідно з яким, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути виз­начена, виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичай­них цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на мо­мент укладення договору.

На зміст договору і за новим ЦК можуть впливати як акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, орга­нів місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 648 ЦК), так і типові умови до-

¹ Див.: Там само. - С. 301.

І», т. 2

9fl

Розділ VIII

ЗАГАЛЬНІ П ОЛОЖЕННЯ ПРО ДОГОВІР _________________________________ 99

 

говорів певного виду, оприлюднені у встановленому порядку (ст. 630 ЦК). Зазначені положення потребують пояснення.

Акти зазначених органів, зокрема, державні замовлення, можуть впливати на зміст договору тільки у випадку обов'язковості їх для сторін (сторони). Згідно зі ст. 2 Закону України «Про поставку про­дукції для державних потреб» від 22 грудня 1995 р.¹ такі державні за­мовлення є обов'язковими лише для юридичних осіб, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб'єктів усіх форм власності, які є монополістами на відповідному ринку про­дукції, за умови, що виконання державного замовлення не спричиняє збитків їх виконавцям. Безумовно, виконання державного замовлен­ня є обов'язковим і для суб'єктів приватного права, що погодилися за власним розсудом буги його виконавцем. При цьому зміст договору (державного контракту), укладеного на підставі зазначеного акта, має йому відповідати.

Типові умови договорів певного виду, оприлюднені у встановле­ному порядку, теж можуть впливати на зміст відповідних умов кон­кретного договору. Такі умови здебільшого стосуються зовнішньо­економічних договорів (контрактів). Наприклад, постановою Кабіне­ту Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444² встановлені типові платіжні умови зовнішньоеконо­мічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до цих договорів (контрактів), які рекомендовані для застосування суб'єктам підприємницької діяльності. Згідно зі ст. 630 ЦК типові умови є обов'язковими для сторін лише у випадку, коли це встанов­лено самим договором. Якщо ж у договорі не міститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватися як звичаї ділового обо­роту, за умови, що вони відповідають вимогам ст. 7 ЦК, тобто за умо­ви, що вони не суперечать іншим умовам договору або актам цивіль­ного законодавства, які є обов'язковими для сторін. Від типових умов договору, передбачених ст. 630 ЦК, слід відрізняти типові договори, що використовуються при укладенні договорів приєднання, на які правила вказаної статті не поширюються.

Викладене свідчить, що в умовах дії принципу свободи договору та можливості саморегулювання у цій сфері суспільних відносин зміст договору об'єктивно ускладнюється. Саме тому новий ЦК у ст. 637 передбачає можливість тлумачення умов договору - з'ясуван­ня дійсного їх змісту самими сторонами або судом на вимогу сторін чи однієї з них. Оскільки на договори (двосторонні та багатосторонні правочини) поширюється у певному обсязі технологія тлумачення правочинів, яка закріплена в ст. 213 ЦК, і детально викладена у главі 1-го тому цього підручника, що присвячена правочинам, немає потре­би ще раз зупинятися на даному питанні. Але слід звернути увагу на

¹ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 3. - Ст. 9.

² Зібрання постанов Уряду України. - 1996. -X» 3. - Ст. 9.

те що при тлумаченні договорів, згідно з ч. 2 ст. 637 ЦК, можуть вра­ховуватися також типові умови договору (типові договори), навіть якщо у договорі немає посилання на ці умови.