Розділ XII. ний вчасно повідомить довірителя про зроблену ним заміну, він від­повідає лише за вибір замісника, але не за його дії.

ний вчасно повідомить довірителя про зроблену ним заміну, він від­повідає лише за вибір замісника, але не за його дії.

Передоручення має супроводжуватися видачею замісникові дові­реності, яка підтверджує його повноваження. Незалежно від форми основної довіреності, яка була надана первісному представнику (про­ста письмова чи нотаріально посвідчена), довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 245 ЦК).

Припинення договору доручення здійснюється на підставах та в порядку, передбачених законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1008 ЦК дого­вір доручення припиняється на загальних підставах, встановлених для припинення договору. Хоча в цій нормі вказується на загальні підстави припинення саме договору, насправді маються на увазі під­стави припинення не договорів, а зобов'язань (гл. 50 ЦК) Відповідно до цього договір доручення припиняється на тих же підставах, що й інші зобов'язання, якщо це не суперечить його суті. Так, договір при­пиняється у разі виконання зобов'язання, яке з нього виникає, прове­деного належним чином (ст. 599 ЦК); за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК), неможливості виконання зобов'язання (ст. 607 ЦК) тощо. Разом із тим, договір доручення не може припинятися переданням кредито­рові відступного або внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог (статті 600, 601 ЦК), бо це не відповідає суті відносин, які ви­никають із договору доручення.

Окрім загальних, договір доручення може припинятися за спе­ціальними підставами. Насамперед до них належить відмова довіри­теля або повіреного від договору (п. 1 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Характерною ознакою договору доручення, як і інших договорів про надання по­слуг, є те, що довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час. Причому, відмова від права на відмову від договору доручення є нікчемною (ч. 2 ст. 1008 ЦК). Тому сторони не вправі включити в договір положення, відповідно до яких довіритель та повірений можуть розірвати договір тільки за взаєм­ною згодою і не в змозі відмовитися від нього в односторонньому по­рядку. Така домовленість є нікчемною, тобто недійсною в силу пря­мого припису закону. Навіть, якщо сторони включать її у договір, вона не бути мати жодного правового значення.

Існує спеціальне правило щодо припинення договору доручення за участю повіреного, який діє як підприємець. Воно, зокрема, передба­чає, що для припинення договору, сторона, яка відмовляється від нього, має про це повідомити другу сторону не пізніш як за один місяць до його припинення, якщо триваліший строк не встановлений договором (ч. З ст. 1008 ЦК). Попередження сторони щодо припинен­ня договору заздалегідь спрямоване на забезпечення інтересів як до­вірителя, так і повіреного. Воно враховує особливості підприємниць­кої діяльності останнього. Ще одна особливість припинення дого-

вору доручення пов'язана з випадками, коли під час дії договору при­пиняється юридична особа, яка діє як комерційний представник. Зро­зуміло, що юридична особа внаслідок цього припиняє свою діяль­ність і не може виконувати обов'язки, які випливають із договору доручення (ст. 104 ЦК). Закон охороняє інтереси довірителя і надає йому в цьому випадку право припинити договір доручення без попе­реднього повідомлення повіреного - комерційного представника (ч. З ст. 1008 ЦК).

Договір доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім (п. 2 ч. 1 ст. 1008 ЦК). Це правило пояс­нюється особливостями відносин представництва, які виникають із договору (договірне представництво). Таке представництво передба­чає, що не тільки представник, а й особа, яку представляють, повинні мати повну цивільну дієздатність. Повірений потребує цього насам­перед тому, що вчиняючи правочин з третіми особами, він здійснює вольові дії, які мають юридичне значення. Довіритель висловлює власну волю під час вчинення договору доручення і формулювання змісту того завдання, здійснення якого він покладає на повіреного. Зрозуміло, що за таких обставин обидві сторони мають розуміти зна­чення своїх дій і їх правові наслідки, тобто бути повністю дієздатни­ми особами. Обмеження цивільної дієздатності або визнання особи недієздатною за правилами цивільного законодавства (статті 36, 39 ЦК) спричиняє припинення договору доручення.

У випадках, передбачених законом (ст. 43 ЦК), особа може бути визнана безвісно відсутньою. Ця обставина слугуватиме самостій­ною підставою припинення договору доручення. За цим договором повірений має діяти самостійно. Визнання повіреного в судовому по­рядку безвісно відсутнім унеможливлює виконання договору. Дого­вір доручення буде припинятися й у разі визнання безвісно відсутнім самого довірителя. Це пояснюється тим, що він має право спостеріга­ти за ходом виконання свого доручення, перевіряти дії повіреного та у будь-який час відмовитися від договору. Відсутність довірителя та визнання його безвісно відсутнім робить нездійсненними належні йому права. Тому за таких обставин договір доручення припиняється. Останньою підставою припинення договору доручення є смерть довірителя або повіреного (п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК). Цей договір має осо­бисто-довірчий характер і не передбачає правонаступництва, тобто можливості передання прав та обов'язків сторін іншим особам. Тому смерть однієї з них є підставою для припинення дії договору. Закон передбачає, що у разі смерті повіреного його спадкоємці повинні по­відомити довірителя про припинення договору та вжити заходів, не­обхідних для охорони майна довірителя (ч. 1 ст. 1010 ЦК).

Якщо договір доручення припиняється внаслідок його виконання, повірений передає довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням