Поняття та загальна характеристика кредитного договору

Розвиток в Україні сучасних ринкових відносин у якості однієї з безумовних передумов своєї еволюції потребує належного функціо­нування ринку фінансових послуг, однією з традиційних складових якого є інститут кредитування. За допомогою цього інституту учас­ники цивільних правовідносини отримують доступ до потрібних їм грошових ресурсів. Суб'єктам підприємницької діяльності такий до­ступ є необхідним при забезпеченні їх ділової активності, для отри­мання можливостей у придбанні обладнання, продукції тощо. У свою чергу, перспектива надання кредитного ресурсу споживачам, надає

останнім реальну можливість отримання коштів для задоволення сво­їх побутових потреб у житлі, побутовій техніці і т. п. Однією з дого­вірних форм втілення фінансово-кредитних механізмів є кредитний договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов 'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов 'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір є консенсульним, двостороннім і відплатнмм.

Аналізуючи сутність кредитного договору, можна дійти висновку, що значна кількість ознак цього договору тотожна ознакам договору позики. Більш того, набула поширення думка, що кредитний договір є різновидом договору позики, частковим підтвердженням чому мо­же слугувати і позиція законодавця, закріплена, зокрема, у ч. 2 ст. 1054 ЦК, згідно з якою до відносин за кредитним договором засто­совуються положення про договір позики, якщо інше не встановлене спеціальними нормами і не випливає із суті кредитного договору. Од­нією з суттєвих відмінностей між договорами позики і кредиту є те, що останній, на відміну від першого, є не реальним, а консесуальним договором. Тобто, кредитний договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних його умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Внаслідок чого, передання грошових коштів (креди­ту) кредитором позичальнику є виконанням кредитором свого вже існуючого договірного обов'язку. У випадку ж невиконання ним цьо­го обов'язку, позичальник за кредитним договором може вимагати виконання (надання кредиту в обумовлених розмірах та умовах) у примусовому порядку. Протилежна ситуація притаманна договору позики, який є реальним, а тому позичальник за цим договором не може примусити позикодавця передати йому предмет позики у зв'яз­ку з відсутністю до моменту передачі останнього самого договору (абз.2ч.'іст.1046ЦК).

На відміну від договору позики, кредитний договір є двосторон­нім договором, оскільки правами та обов'язками наділені обидві його сторони (ч. 4 ст. 626 ЦК).

У зв'язку з тим, що кредитування шляхом укладення кредитних до­говорів є підприємницькою діяльністю різноманітних фінансових установ, іманентною рисою цього договору є його відплатність. Тоб­то наявність у позичальника обов'язку сплатити на користь кредитора проценти за користування наданими грошовими коштами (кредитом).

Незважаючи на ту обставину, що ч. 2 ст. 1054 ЦК передбачає мож­ливість застосування до врегулювання договірних кредитних відно­син положень §1 гл.71 ЦК, що регламентує відносини з договору по­зики, значна частина цих норм не може бути застосована, оскільки ці положення суперечать сутності кредитного договору. Так, відрізняю­ться предмет та момент укладення кредитного договору (ч. 1 ст. 1054

ГозділХПі

іпкП В 'ЯЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯМНІ З НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

 

ЦК), встановлюються імперативна вимога стосовно дотримання письмової форми кредитного договору (ст.1055 ЦК), підстави для відмови у наданні (ч. 1,3 ст. 1056 ЦК) та одержання кредиту (ч. 2 ст. 1056 ЦК).

Як такі, що суперечать сутності кредитного договору, не можуть застосовуватися до його регулювання також наступні положення § 1 гл. 71 ЦК: щодо розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання грошей (ч. 2 ст. 1047 ЦК), безпроцентності пози­ки (ч. 1 ст. 1048 ЦК), дострокового повернення безпроцентної позики (ч. 2 ст. 1049 ЦК) тощо. Інші положення § 1 гл.71 ЦК можливо засто­совувати до регулювання кредитних відносин.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України, окрім понят­тя «кредитний договір», зустрічаються також поняття: «фінансовий кредит» (ч. 1 ст. 1 Закону від 12 липня 2001 р. «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»¹), «банківський кредит» (ст. 1 Закону від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність»²), «іпотечний кредит» (ст. 1 Закону від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»³), «комерційний кредит» (ст. 1057 ЦК), «товарний кредит» (п. 1.11.2 ст. 1 Закону від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»⁴).

Під фінансовим кредитом розуміються кошти, які надаються у по­зику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під про­цент (п. З ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та державне регу­лювання ринків фінансових послуг»). Така ж сама сутність понять банківського та іпотечного кредиту, під якими відповідно розуміється кредит, наданий банком, та звичайний кредитний договір, у якості за­безпечення виконання якого слугує договір застави об'єкта нерухомо­сті (тобто іпотека - ст. 1 Закону від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку»⁵).

Інше змістовне навантаження мають поняття комерційного та то­варного кредиту⁶, які фактично являють не спеціальну діяльність фінансових установ, спрямовану на отримання прибутку, а особли­вості договірного співробітництва учасників цивільних відносин, при яких одна із сторін договору купівлі-продажу, поставки, підряду, то­що з тих чи інших міркувань (партнерства, звичаїв ділового обороту і т.п.) після сплати авансу, передання товару, виконання роботи не ви-

магає від свого контрагента одночасного зустрічного виконання з ме­тою втілення відплатності та еквівалентності у відносинах між ними. Виходячи з цього, комерційний кредит, на відміну від кредитного до­говору, фактично є не самостійним договором, а лише однією з умов іншого договору, що знаходить своє втілення, наприклад, у відстроч­ці поставки оплаченої продукції чи авансовій оплаті послуг, що за­мовлені, однак ще не надані. На підставі цього, комерційний кредит­не є кредитним договором у традиційному розумінні, що одним із своїх суттєвих наслідків має відсутність значної кількості публічно-правових механізмів у регулюванні подібного кредитування.

Разом з тим, незважаючи на існування досить суттєвих відміннос­тей між кредитним договором і комерційним кредитом, відповідно до ч. 2 ст. 1057 ЦК до врегулювання відносин з комерційного кредиту­вання застосовуються положення § 2 гл. 71 ЦК, якщо інше не вста­новлено договором, згідно з яким виникло комерційне кредитування, чи застосування цих норм буде суперечити суті такого зобов'язання.