Елементи та умови кредитного договору

Сторонами кредитного договору є кредитодавець і позичальник. Останнім може бути будь-який учасник цивільних відносин, передба­чений ст. 2 ЦК. Навпаки, у якості кредитора може бути значне, проте визначене коло учасників цивільних відносин, а саме банк або інша фінансова установа¹.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовою устано­вою є юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декіль­ка фінансових послуг та внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки (За­кон «Про банки і банківську діяльність»), кредитні спілки (Закон від 20 грудня 2001 р. «Про кредитні спілки»²), ломбарди, лізингові ком­панії (Закон від 16 грудня 1997 р. «Про лізинг»³), довірчі товариства, страхові компанії (Закон від 7 березня 1996 р. «Про страхування»⁴), установи накопичувального пенсійного забезпечення (Закон від 9 липня 2003 р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страху­вання»⁵), інвестиційні фонди і компанії (Закон від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»⁶) та інші юридичні особи, виключним

 

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 1. - Ст. 1.

² Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - Ст. 30.

³ Відомості Верховної Ради України. - 2004. - № 1. - Ст. 1.

⁴ Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 4. - Ст. 28.

⁵ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 38. - Ст. 313.

⁶ Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1057 ЦК поняттям комерційного кредиту охоплюєть­
ся і так званий товарний кредит, хоча тривалий час вони розглядалися як самостійні

S

opMH кредитування суб'єктів підприємницької діяльності один одного без залучення інансових установ.

¹ Слід звернути увагу, що наступні міркування стосовно суб'єктного складу догово­
ру не стосуються комерційного кредиту (ст. 1057 ЦК), в яких обмежень щодо особи
кредитодавця фактично теж не має.

² Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 15. - Ст. 101.

³ Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 16. - Ст. 68.

⁴ Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 18. - Ст. 78.

⁵ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 49-51. - Ст. 376.

⁶ Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 47. - Ст. 646.

 

Рсзді: Л7Ц

видом діяльності яких є надання фінансових послуг (Закон від 19 чер.' вня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майно*! при будівництві житла та операціях з нерухомістю»¹).

Згідно зі ст. 34 Закону «Про фінансові послуги та державне peryJ лювання ринків фінансових послуг» діяльність фінансових установ з] надання кредитів за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуван­ню. Аналогічні положення містять ст. 19 Закону «Про банки і банків­ську діяльність» та ст.38 Закону «Про страхування». Таким чином, у якості ще однієї вимоги до особи кредитодавця може бути констато­вано наявність у неї відповідної ліцензії.

Предметом кредитного договору, на відміну від договору позики, є виключно грошові кошти (кредит). Грошові кошти, що надаються позичальнику, можуть бути як у валюті Україні (гривні), так і в іно­земній валюті (ст. 192 ЦК).

Суттєвою умовою кредитного договору є ціна (ст. 632 ЦК), тобто розмір плати, що сплачує позичальник кредитодавцю за наданий йому кредит. Традиційно у кредитному договорі, як і у договорі пози­ки, плата за наданий кредит (позику) термінологічно позначається як проценти². Розмір плати за наданий кредит розраховується, виходя­чи з двох головних складових: вартість кредитного ресурсу для самої фінансової установи, що, як правило, пов'язується з рівнем облікової ставки НБУ, та маржа, тобто різниця на користь фінансової установи, яка має забезпечити покриття ризиків та отримання прибутку.

Імперативний характер мають вимоги ст. 1055 ЦК щодо форми кредитного договору. Цей договір під, ризиком визнання його у бес-пірному порядку нікчемним слід вчиняти у письмовій формі. Вимоги щодо письмової форми цього договору відповідають вимогам, які ставляться й до інших правочинів, що належить вчиняти або вчиняю­ться у письмовій формі (ст. 207 ЦК).

Тривалий час у якості безперечних засад кредитних відносин роз­глядалися інститути цільового використання наданого кредиту, стро-ковість його надання, зворотність, забезпеченість та оплатність. На сьогодні такі складові цього механізму, як цільове використання та забезпеченість, вже втратили свою колишню вагу і їх втілення у кон­кретних договірних відносинах залежить від волі сторін та насам­перед фінансової установи. Остання вправі прийняти рішення шодо, наприклад, надання бланкового (не забезпеченого) кредиту чи відмо­витися від конкретизації мети використання фінансових ресурсів по­зичальником. Виходячи з цього, закріплення у договорі інших еле­ментів залежить від волевиявлення сторін та вимог чинного законо­давства щодо кредитних операцій (ст. 49 Закону «Про банки і банків­ську діяльність»).

¹ Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 52. - Ст. 377.

² Саме завдяки використанню цього терміна існують так звані «безпроцентні дого­
вори позики», тобто договори, в яких позика надається безоплатно.

_FnR •ЯЗ АНИЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ 371

§ 3. Права та обов'язки сторін за кредитним договором

Кредитодавець відповідно до укладеного ним кредитного догово­ру зобов'язаний надати позичальнику грошові кошти (кредит) у роз­мірі та порядку, встановлених договором. Кредитодавець вправі від­мовитися від надання кредиту в повному обсязі або частково чи припинити подальше кредитування у випадку, коли кредит планува­лося надавати частинами за наявності підстав, передбачених законом або договором. Згідно з ЦК такими підставами є: порушення проце­дури визнання позичальника банкрутом відповідно до Закону від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»¹ (ч. 1 ст. 1056 ЦК), наявність інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кре­дит не буде своєчасно повернений (позичальник одержав кредит і в інших фінансових установах, має значну заборгованість перед бюд­жетом та своїми контрагентами тощо) (ч. 1 ст. 1056 ЦК), позичальни­ком порушено обов'язок цільового використання наданого кредиту, у випадку, коли обов'язок такого використання встановлено догово­ром, а сам кредит надається частинами (ч. З ст. 1056 ЦК).

Кредитодавець вправі вимагати сплати йому позичальником за на­даний кредит процентів у розмірі, встановленому у договорі. У ви­падку, коли визначити такий розмір не можливо, то на підставі ч. 4 ст. 632, ч. 1 ст. 1048 ЦК кредитодавець вправі отримати проценти у звичайному розмірі, тобто проценти, які сплачуються за аналогічни­ми кредитними договорами на момент укладення договору, що не мо­жуть бути меншими облікової ставки НБУ.

Якщо у договорі не передбачено іншого, кредитодавець згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК вправі вимагати сплати процентів за користування

кредитом щомісячно.

Кредитодавець вправі вимагати дострокового повернення надано­го кредиту та сплати процентів у випадках: прострочення повернення чергової частини (ч. 2 ст. 1050 ЦК), не виконання вимог щодо забез­печення виконання обов'язку з повернення кредиту, втрати чи по­гіршення умов існуючого забезпечення (ч. 1 ст. 1052 ЦК).

Позичальник як сторона кредитного договору зобов'язаний повер­нути кредитодавцю наданий ним кредит та сплатити проценти за ко­ристування ним у розмірі та порядку, встановлених договором.

Позичальник вправі відмовитися від одержання кредиту в повно­му обсязі або частково за умови, по-перше, відс>тності заборони на таку відмову, встановленої договором або законом, по-друге, пові­домлення кредитодавця до передбаченого у договорі строку надання грошових коштів (кредиту).

Слід зазначити що кредитний договір здебільшого набуває якості договору приєднання (ст. 634 ЦК), умови якого розробляє кредитода-¹ Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 31. - Ст. 440.