Майновою визнається шкода, яку можна оцінити у грошовому ек­віваленті. При її відшкодуванні спрацьовує принцип повного відшко­дування.

Так, зокрема, якщо шкода була завдана здоров'ю фізичної особи (її немайновим благам), то її майновий характер полягатиме у втраті за-

¹ Див., напр.: Гражданское право: Учеб. В 2 т. - Том II. - Полутом 2 / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. - 2-е изд. перераб. и доп. - М., 2000. - С. 370.

16 «Цивільне право України», т. 2

Розділ XVI

НЕДОГОВІРН1 ЗОБОВ 'ЯЗЛННЯ

 

робітної плати (інших доходів), у витратах на придбання ліків, проте­зування, санаторно-курортне лікування тощо. Так само і при поши­ренні відомостей про суб'єкта підприємництва, що принижують його честь і ділову репутацію, можуть мати місце майнові наслідки (за не­довіри чи сумнівів в добросовісності було відмовлено у наданні пози­ки чи в укладенні іншого очікуваного потерпілим договору тощо). Особливістю завданої у наведених випадках шкоди є те, що у повному обсязі вона відшкодовується лише у тій її частині, яка стосується май­нових втрат. При позбавленні фізичної особи таких належних їй благ як життя чи здоров'я ціль їхнього відновлення стає неможливою.

Що стосується шкоди, завданої майну потерпілого, то її суть поля­гає у вартісному зменшенні майнової сфери потерпілого внаслідок по­шкодження або знищення належного йому майна, а її відшкодування здійснюється на засадах вартісно-еквівалентних і воно може збігатися з розміром вартості того, ідо було потерпілим втрачено. З урахуван­ням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 ЦК).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому визна­чається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Майнова шкода як умова зобов'язання з її відшкодування виступає мірою обов'язку відповідальної за шкоду особи. Інакше кажучи, роз­мір відшкодування, право на яке має потерпілий, визначається роз­міром завданої його майну шкоди.

Майнова шкода, як про не свідчать положення ст. 1192 ЦК, тісно пов'язана зі збитками. Останніми, за переважною думкою цивілістів, визнається грошове вираження майнової шкоди. З цього приводу не­обхідно, однак, відмітити, шо при визначенні збитків, яких зазнав по­терпілий внаслідок завдання шкоди його майну, слід керуватися пра­вилами, встановленими ч. 2 ст. 22 ЦК, відповідно до якої збитками є: а) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкоджен­ням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); б) доходи* які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби н право не було порушене (упущена вигода).

Шкода, яку неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вва­жається немайновою або, ЩО те ж саме, моральною.

Інститут відшкодування моральної шкоди для вітчизняного зако­нодавства є відносно новим. За часів колишнього Союзу РСР компен­сація моральної шкоди не визнавалася. Вважалося, що потерпілий у разі завдання йому немайнової шкоди міг вимагати відповідного по­карання заподіювача цієї шкоди.

В актах законодавства радянських часів категорія «моральна шко-

да» вперше з'явилася в Основах кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 р.¹, відповідно до ст. 24 яких потерпілим визнавалась особа, якій злочином заподіяно мо­ральну,фізичну або майнову шкоду. Зазначене положення невдовзі було відтворено Кримінально-процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 49) від 28 грудня 1960 р. та аналогічними кодексами інших колиш­ніх союзних республік. Щоправда, введення в законодавчу терміно­логію поняття «моральна шкода» зовсім не означало законодавчого вирішення питання стосовно відшкодування цієї шкоди. І цивільний позов у кримінальній справі міг бути пред'явлений до обвинувачено­го лише з приводу відшкодування матеріальної шкоди (статті 28,50 КПК).

Слід, однак, відмітити, що радянське законодавство до певного ча­су, хоч і не передбачало безпосереднього відшкодування саме мо­ральної шкоди, в той же час воно містило норми, спрямовані не тіль­ки на відшкодування матеріальної шкоди, а й на задоволення осо­бистих немайнових інтересів потерпілого. Так, відповідно до п. 18 Правил відшкодування підприємствами установами і організаціями шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'я­заним з їх роботою від 22 грудня 1961 p., якщо подальше використан­ня потерпілого на попередній роботі стало неможливим внаслідок ка­ліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, адміністрація на прохання потерпілого зобов'язана була забезпечити за рахунок підприємства (установи, організації) навчання його новій професії відповідно до рекомендації лікарняно-трудової експертизи². У даному разі йдеться не стільки про відшкодування потерпілому майнової шкоди, скільки про задоволення бажання потерпілого отримати нову професію.

Вперше норма стосовно компенсації моральної шкоди була включена в Закон Союзу РСР «Про засоби масової інформації»³. Змісту поняття моральної шкоди цей Закон не розкривав. Певний крок у цьому напрямі був зроблений прийнятими 31 травня 1991 р. Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних респуб­лік⁴, якими визначалася моральна шкода як фізичні або моральні страждання.

У зв'язку з припиненням існування Союзу РСР зазначені Основи на території України в дію не вступили. Однак їх основна ідея щодо поняття моральної шкоди була сприйнята спочатку судовою правоза-стосовчою практикою України, а пізніше і новим ЦК України.

Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характе­ру внаслідок моральних чи фізичних страждань,завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

¹ Ведомости Верховного Совета СССР. - 1959. -№ 1. -Ст. 15.

² Сборник нормативных актов. - М., 1977. - С. 931-933.

³ Ведомости Верховного Совета СССР. - 1990. - Ив 26. - Ст. 942.

⁴ Ведомости Верховного Совета СССР. - 1991. - № 26. - Ст. 26.

16*