Тематичне опитування

 

Найвизначніші пам’ятки давньоруської літератури – « Остромирове Євангеліє», «Ізборник Святослава», «Слово про закон і благодать», «Руська правда», «Повість минулих літ».

Список книги – графічний і мовний варіанти текстів, створені переписувачем книги з метою наближення тексту оригіналу до рідної мови чи діалекту. Ізборник – зібрання різноманітних повістей, притч, повчань, мудрих висловів тощо. Мініатюра - це ілюстрація до книги.

Книжкова мініатюра Київської Русі

 

v «Остромирове Євангеліє» –

v Радзивіллівський літопис –

В ХІV ст. на Русі вперше з’явився папір, що спочатку також коштував недешево. Окрім Києва центрами переписування книг були Чернігів, Володимир – Волинський, Галич, Переяслав Найвидатніші пам’ятки мистецтва книжкової мініатюри це ілюстрації до книг: Ø «Трірський псалтир» (або Кодекс Гертруди»; 1078 – 1087); Ø «Юр’ївське Євангеліє» (1120 – 1128); Ø «Добрилове Євангеліє» (1164). Ø

 

Образотворче мистецтво ХІV – ХVІ ст.

Галицько-Волинська архітектура Зодчество Галицько-Волинського князівства було своєрідним. Волинь у мистецтві була прямою спадкоємицею Київської Русі й наслідувала візантійсько-київські традиції. Пам'ятки Володимира-Волинського — Мстиславів Успенський собор та «Стара катедра» (руї­ни храму) дуже подібні до пам'яток архітектури Києва та Чернігова. Мистецтво Галичини розвивалось іншим шляхом, наслідуючи надбання західної художньої культури. На території княжого Галича дотепер знайдені фундаменти близь­ко тридцяти церковних будівель. Лише церква святого Пантелеймона (нині — костьол святого Станіслава) вціліла до наших часів. Імовірно, що найбільшим галицьким храмом була церква Успіння, залишки якої знайдені біля річки Лімниці. Кладка фундаменту надзви­чайно міцна, а матеріал для неї дібраний дуже ретельно. Це свідчить про те, що тут мала стояти найвища (а може, і найстаріша) церква княжого Галича, яка могла зрівнятися лише із Софійським собором у Києві. Серед руїн Благовіщенської церкви 1884 року було відкрито фраг­мент підлоги, мощеної полив'яними кахлями на зразок складного кили­мового візерунка, та уламки кам'яного різьблення — левиний маскарон 1. Найдавніша будівля Дрогобича — католицький костьол святого Варфоломія із охоронною вежею, зведеною в XII ст. 1 Маскарон – скульптурна прикраса у вигляді обличчя людини або голови тварини, що нагадує маску.

 

 

На особливостях розвитку мистецтва польсько-литовської доби позначилася близькість до країн Центральної Європи. На архітектуру вплинули європейські художні стилі, насамперед Ренесанс. Розгортається оборонне будівництво, споруджуються неприступні замки й укріплені монастирі, навіть церкви будуються як фортеці. Справжніми архітектурними перлинами є замки в Кам’янці-Подільському, Хотині, Меджибожі, Олеську, Мукачевому. Їх добудовували й перебудовували протягом кількох століть. Із найприкметніших пам’яток міської архітектури Львова – триповерховий будинок заможного купця К. Корнякта, найбільша львівська кам’яниця, споруджена на площі Ринок (арх. П. Барбон). На західноукраїнських землях поширилося книгодрукування, розвивалося мистецтво книжкової графіки. Рукописні книги прикрашали мініатюрами, заставками, кінцівками, буквицями. Тут створено знамените Пересопницьке Євангеліє (1556-1561) – перший переклад тексту Святого Письма зі староболгарської мови тогочасною українською. Книгу прикрашають чотири орнаментальні розвороти з мініатюрами, заставками, кінцівками, ініціалами. Ви­дані Іваном Федоровим книги «Апостол», «Буквар» (Львів, 1574), «Руська граматика» й «Острозька Біблія» (Острог, 1580-1581) багато оздоблені гравюрами – різновидом графіки. У львівському «Апостолі» дві гравюри: книжковий знак І. Федорова та зображення євангеліста Луки. Федоров не ли­ше сам виготовляв гравірувальні дошки, але й за­лучав до цього мистецтва місцевих талановитих різьбярів. Так, образ євангеліста Луки для «Апос­тола» створив львівський художник Лавриш Фи­липпович. Творчість Івана Федорова помітно впли­нула на його послідовників: Тимофія Петровича, Івана Макарія, Георгія, Прокопія та ін. 30 вересня 1452 року в друкарні Йоганна Гутенберга вийшла в світ перша в Європі справжня друкована книга - Біблія. Початок слов’янського друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар, німець Швайпольт Фіоль у Кракові надрукував книги – «Часословець» і «Осьмогласник» з дереворитом «Розп'яття»), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491). Книги набрані кирилівським шрифтом, який є основою сучасної української та російської азбуки. На жаль, життя і діяльність Швайпольта Фіоля закінчилося трагічно. Саме за друкар­ську діяльність він був заарештований краківською інквізицією. Це сталося у 1491 році. А в Східній Європі першим слов'янським друкарем був білорус Франциск Скорина, який працював у Вільні з 1525, а до того у Празі. «Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 р. у Празі як посібник для шкільних потреб, та інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях. В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Уявний портрет першодрукаря Степана Драпана у майстерні створений сьогодні в рамках проекту «Українці у світі».

Образотворче мистецтво польсько-литовської доби

Найвизначніша архітектурна пам'ятка Луцька — замок Любарта, чудовий зразок світської архітектури часів Галицько-Волинського князівства. Цей замок є одним із найстаріших в Україні. Зведений останнім великим князем Любартом у 1340-1385 роках, він служив столичною резиденцією уряду й князя.

Іконопис та книжкова мініатюра   Рукописи західноукраїнського походження — Кристинопільський Апостол, Холмське Євангеліє, Перемишльське Євангеліє, Волинське Євангеліє, Галицько-Волинський літопис. Ці твори відзначаються про­стотою рисунка, стриманістю в оздобленні й колориті орнаментів. На них відсутні зображення тваринних мотивів, що є характерними для книг київських переписувачів. Оформлення галицько-волинських руко­писів просте, у ньому застосовуються переважно жовтий, червоний і си­ній кольори та в незначній кількості зелений. Книжковим мініатюрам властиві нововведення: синій колір фону (золото використовується для орнаментування й не несе підкресленого символічного значення), фігу­рам надано більшої розкутості в рухах і емоційної виразності. Розкута манера виконання мініатюр відрізняється від графічної чіткості творів константинопольських і київських художників. Яскравим прикладом галицько-волинського художнього стилю є мініатюри Галицького Євангелія, надзвичайно вишукані витвори образотворчого мистецтва. Дивлячись на зображення, можна зроби­ти висновок про обізнаність художника з романським та готичним мистецтвом.   До видатних пам'яток живопису часів Галицько-Волинського князівства належать ікони. Як і витворів книжкового образотворчого мисте­цтва, іконописних творів збереглося небагато. Серед них найвідомішими є Богоматір-Одигітрія Луць­кої Покровської церкви, ікона Юрія Змієборця, Холмська Богородиця. 1962 р. в Покровській церкві Луцька вчені звернули увагу на стару ікону, на якій було зображено Богоматір із немовлям. Згодом з'ясу­валося, що це — перлина волинського іконописного мистецтва XIII ст. У цьому творі вже добре помітні риси, характерні для творчості саме во­линських майстрів, що відобразилися в моделю­ванні об'ємності облич Богоматері і Христа, відхо­ді від схематичності зображення й наданні образам життєвості за допомогою тіней. Цікавим є й ко­льорове рішення ікони. Біла сорочка Ісуса симво­лізує його небесне походження, коричневий мафорій1 Богородиці — ознака Божої ласки до неї. Ікона Волинської Богоматері належить до найцінніших скарбів мистецтва України. Нині витвір зберігається в Національному художньому музеї Києва. У музеї Волинської ікони м. Луцька зберігається унікальне творіння візантійських іконописців — Холмська чудотворна ікона. Як вона потрапила в Холм, невідомо, але з XIII ст. Її до­лю пов'язують з іменем Данила Галицького. За однією з вер­сій істориків, ікону привезла з Візантії дружина князя. Уже в давнину чудотворний святий образ був прикрашений ко­штовними ризами. У 1261 році татарська навала пограбува­ла Холм. Вороги зірвали з ікони ризи й зруйнували храм, де вона зберігалася. На образі досі видно сліди меча та стріл. Галицько-волинське мистецтво є однією з най­яскравіших сторінок історії давньоруського мисте­цтва. Розпочавши свій шлях від києво-візантійської художньої культури, воно збагатилося спілкуван­ням із мистецтвом західних країн. Нові ідеї були органічно засвоєні галицькими майстрами, які створили високохудожні пам'ятки мистецтва. 1 Мафорій — широка хустина, що вкриває голову й плечі Богоматері.

Головним центром книгописання залишався Київ. Саме тут 1397 р. було створено видатну пам’ятку писемності й мистецтва – «Київський псалтир». Виконав його протодиякон Спиридоній на замовлення смоленського єпископа Михайла. Псалтир ілюстровано великою кількістю мініатюр (близько 300), розміщених безпосередньо в тексті. Їх сюжети різноманітні: від біблійних до побутових.

Первісні музичні інструменти   На палеолітичній стоянці Молодове (Чернівецька область) львівською археологічною експе­дицією 1953 року знайдено чотири флейти з рогу північного оленя. Одна з них мала дуже складну як на той час конструкцію: на її кор­пусі лишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілий звукоряд. Безцінною знахідкою під час археологічних розкопок на Мізинській стоянці є вироби з кісток мамонта, поверхня яких покрита лі­нійним розписом, виконаним червоною вохрою, змішаною з кістковим жиром. Дослідники інтерпретували їх як музичні інструменти, що застосовувалися для супроводу танців. Музичним інструментом є, очевидно, і шумовий мізинський на­бірний браслет, що виготовлений із пластин бивня мамонта, гравійо­ваний меандровим орнаментом і складається з п'яти окремих незамкнених кілець. Дещо інші музичні інструменти, а саме сім дудочок із пташиної кістки періоду неоліту, знайдено 1931 року в Маріупольському могиль­нику, що на Донеччині.

Музична культура

 

 

Музична культура Скіфії Під час розкопок скіфських курга­нів у різних регіонах України було знайдено чимало зразків музичних ін­струментів. Це металеві дзвіночки, бу­бонці, брязкальця різних форм і роз­мірів. Під час обрядових дійств (освя­чення речей і житла) використовували своєрідний шумовий інструмент - три­зубці. На кінцях зубців цього інстру­мента були пташки, що тримають у дзьобиках кільця із дзвіночками. На фресках, коштовностях трапля­ються зображення музикантів. На­приклад, на скіфській золотій пласти­ні від головного убору (знайденій поб­лизу с. Сахнівка на Київщині) можна побачити бородатого співака, який грає на струнному інструменті, подібному до грецького, на фресках - скіфа з грецькою лірою, а також жінок, що танцюють. Майстерні візерунки срібної оправи слов'янських рогів тура, знайдених у Чернігівському кургані, мають певні ознаки скіфського звіриного стилю і водночас їм уже притаманний місцевий колорит. Вважають, що ці роги вико­ристовували як сигнальні інструменти.

Музична і театральна культура грецьких міст-колоній Північного Причорномор’я Античний інструментарій був надзвичайно багатий. До нього входили інструменти всіх груп: § струнні: ліра, кіфара, арфа; § духові: авлос (подвійна флейта), сиринга (або флейта Пана) – флейта з кількох з'єднаних трубочок; § ударні: тимпани (бубни), прота­ли – металеві тарілочки на зразок су­часних кастаньєт.   На одній боспорській фресці І ст. н. е. зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося в античному мистецтві: тріо з двох флейт і ручного органа. В Ольвії знайдено кілька уламків кістя­них авлосів, які свідчать про те, що мешканці міста грали на цьому інструменті. У театрах відбувалися не лише вис­тави, а й концерти, а за римських ча­сів - ігри-бої гладіаторів. Античні ав­тори згадують, що у Боспорі виступав запрошений з Еллади відомий співак і кіфаред Арістонік. Як і в самій Гре­ції, у містах-колоніях під час різних видовищ, свят, спортивних ігор прово­дилися агони – художні змагання хо­рів, музикантів, танцюристів. Наприк­лад, збереглася згадка про змагання в танцях зі співом на майданах Херсоне­са. Під час розкопок на території північнопричорноморських міст було знайдено амфори, якими нагороджува­ли переможців у змаганнях із кулачно­го бою, бігу та гри на кіфарі.

Музична і театральна культура східних слов’ян

Календарно-обрядові пісні – веснянки, гаївки, русальні, купальські, жниварські, колядки, щедрівки.

Родинно-обрядові пісні –весільні, колискові, плачі та голосіння

Обрядовий пратеатр – весняний обряд – ігри-хороводи «Кривий танець», «Вербова дощечка», «Воротар», «Король», «Решето»; новорічний обряд – «Водіння кози»

Найвідомішими серед музичних інструментів були гусла, сопілка, гудок, бубон, дзвіночок, ріжок, барабан (било).

Музична і театральна культура Київської Русі Музичне мистецтво § народна музика; § придворно-світська; § церковна.   Музично-поетичний жанр – билина   Зародились билини наприкінці першого тисячоліття в Ки­єві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів. Билинні твори оспівували важливі події в історії давньоруської дер­жави. Головними образами київського циклу билин стали відомі богатирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Альоша Попович. Історія зберегла також імена народних співців билин — Бояна, Митуси, Ора, згадки про яких зустрічаються у "Слові о полку Ігоревім", Іпатїївському літописі та ін. Поступово старі й нові обряди поєдналися, утворився своєрідний релігійний дуалізм. Так, збігаються в часі: стародавній звичай зустрічати весну – з Великоднем (Пасхою); русальні обряди – з християнським святом Трійці; свято Купала – з днем Івана Хрестителя; Коляда – з Різдвом Христовим; Щедрий вечір – з йорданськими святами, Водохрещею. Під час походів князів супроводжувала т.зв. ратна музика. У військових оркестрах застосовували такі інструменти: § духові – труби, роги, сурни, дудки (піпелі), окарини (від італ. гусеня – різновид свисткової флейти у вигляді гусячої голови), кувички (кугикли, кувикли – інструмент на зразок флейти Пана; складається з кількох скріплених між собою очеретяних дудочок); § духові язичкові – волинки або жалейки; § ударні – бубни, накри (давньоруський ратний ударний інструмент, подібний до парних литавр), тарілки, дзвіночки.

 

Дуалізм (від лат. dualis - двоїстий) – філософське вчення, що полягає у визнанні самостійності двох першооснов, наприклад матерії та свідомості.

Кондак – різновид візантійського церковного гімну.

Ірмос – композиційний елемент канону, короткий поетичний текст, який уміщується на початку кожної пісні перед першим тропарем і часто повторюється. наприкінці її;

Канон – музична форма, у якій усі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час у суворій послідовності один за одним.

Тропар– церковна пісня на честь якогось свята або святого.

Богослужебні жанри

u cmV2LnhtbFBLBQYAAAAABAAEAPMAAAD7BQAAAAA= " adj="572,10698" strokeweight="1.25pt">

Відродженню Києва як духовного центру допомогло заснування при Києво -Печерській лаврі великої типографії, що сприяло об’єднанню всіх українських земель. Українська гравюра відображала не лише традиційні біблійні сюжети, але й реальне життя, побут. Елементи соціальної критики містять гравюри Учительного Євангелія: «Притча про виноградаря й невірних слуг», «Притча про багатія та Лазаря» тощо. Скульптура існувала переважно в декоративних оздобленнях архітектурних деталей. Великої популярності набули скульптурні надгробки.

Ірмологіон - співацька православна книга, збірник ірмосів (давньоруських гімнів) православної служби. Походить з Візантії (Х століття). Ірмологіон повного складу містить близько 1050 ірмосів. Острозька слов'яно-греко-латинська школа (академія) - перший вищий навчальний заклад у Східній Європі, найстаріша українська науково-освітня установа. Заснована у 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острозі. Вихованцями школи були: відомий учений і письменник М. Смотрицький, гетьман П. Сагайдачний, архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький та ін. видатні церковні і культурні діячі. Із заснуванням 1624 р. в Острозі єзуїтської колегії О. Ш. занепала і 1636 р. припинила своє існування.

В історії української церковної музики умовно можна виокремити два періоди й відповідні їм стилі виконання: монодичний (одноголосий) і партесний (багатоголосий). Деякий час, протягом переходу від одноголосся до багатоголосся, ці стилі співіснували. На противагу західноєвропейському церковному обряду, органний супровід не використовувався. Ще з часів Київської Русі запанував знаменний розспів – одноголосий унісонний спів з обмеженим діапазоном і строгим піднесеним складом. Основою знаменного розспіву стали «гласи» — хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу. Мелодії, запозичені з Візантії, змінювалися під впливом місцевих народнопісенних традицій. Їх записували спеціальними знаками – крюками (від старослов. «крюк», «знамено» – знак). За відсутності лінійок для запису висоту та тривалість звуків фіксували лише орієнтовно. У Київській Русі з'явилися центри навчання співу. Це, зокрема, великий хор та школа при Десятинній церкві, двір деместиків — співаків-солістів, що були одночасно диригентами й учителями співу. Кувички (кугикли, кувикли) - багатоствольний духовий музичний інструмент типу флейти Пана. Окарина (від іт. - гусеня) - невеличкий глиняний музичний інструмент, різновид флейти-свистка, у вигляді гусячої голови. Накри, тулумбас – давньоруські ударні музичні інструменти типу подвійних литавр; барабани. Пневматичний орган (від грец. pneumatikos – повітряний) – духовий музичний інструмент, звуки з якого видобувалися за допомогою нагнітання повітря до міхів.

Під впливом мистецтва візантійських акторів-мімів в Київській Русі виникло скомороство. Скоморохи поділялись на «осілих» та «подорожніх». Подорожні скоморохи – професійні музиканти-інструменталісти, співаки, танцюристи. Існує кілька версій походження слова «скоморох». За однією, джерело виникнення цього поняття арабське слово «maskharai» (тобто глузування), яким спочатку назвали головний атрибут потішників – маску («маскарас»). Згодом від переставляння літер утворилося слово «скарамас», а потім остаточно закріпилось у формі «скоморох».

Український народ створив багатий і самобутній музичний інструментарій. Найулюбленіший інструмент – кобза (пізніше її замінила бандура). Сліпі співці-музиканти грали на колісній лірі. У побуті тогочасної української верхівки усталилася традиція виконавства на торбані – струнно-щипковому інструменті. Різновиди українських інструментів: на західноукраїнських землях – струнно-ударний інструмент цимбали, на сході – струнно-смичкові басоля (нагадує віолончель), бас, або козобас (подібний до контрабасу), на всій території – скрипка. Побутували ударні інструменти – бубон, решето, бугай, тулумбас, барабан. Серед них виділялися шумові – підкова, деркач, рубель, качалка, затула. З-поміж духових, окрім сопілки, популярною була коза (або дуда), споріднена з європейською волинкою.

Церковний спів

В хоровій музиці відбувається розмежування голосів за висотою і тембром:

§ бас –найнижчий за звучанням чоловічий голос;

§ тенор – найвищий за звучанням чоловічий голос;

§ альт – низький дитячий голос (хлопчиків);

§ дискант – високий дитячий голос (у хлопчиків); найвища партія багатоголосного твору.

 

 

 

Перевірте себе!

По горизонталі:

1. Найвизначніша архітектурна пам’ятка Луцька – замок...

2. Тип геометричного орнаменту у вигляді безперервної ламаної під кутом лінії.

3. Античне місто Північного Причорномор’я.

4. Специфічна ознака первісної культури.

5. Художні змагання хо­рів, музикантів, танцюристів у грецьких містах-колоніях.

6. Солярні знаки – символи...

7. Духовий язичковий інструмент.

8. Різновид дрібної пластики, виготовлення жіночих фігурок із випаленої глини, воску, поширене у Стародавній Греції.

9. Книга, видана І. Федоровим.

10. Кольорове непрозоре скло у вигляді невеликих кубиків або пластинок, яке застосовується для виготовлення мозаїк.

11. Предмет неживої природи, який, за уявленнями первісних народів, наділений чудодійною силою і був об’єктом релігійного поклоніння.

12. Високий дитячий голос (у хлопчиків); найвища партія багатоголосного твору.

13. Спеціальні знаки для запису мелодій у Київській Русі.

14. Викарбувані на поверхні скель зображення (тварин, воїнів, човнів, сцен полювання, різних фігур і знаків), що мали культове значення.

 

 

По вертикалі:

1. Найвищий за звучанням чоловічий голос.

2. Скульптурна прикраса у вигляді обличчя людини або голови тварини.

3. Струнно-щипковий інструмент.

4. Зібрання різноманітних повістей, притч, повчань, мудрих висловів тощо.

5. Низький дитячий голос (хлопчиків).

6. Професійні музиканти-інструменталісти, співаки, танцюристи у Київській Русі.

7. Композиційний елемент канону, короткий поетичний текст, який уміщується на початку кожної пісні перед першим тропарем і часто повторюється.

8. Металеві тарілочки на зразок су­часних кастаньєт.

9. Найнижчий за звучанням чоловічий голос.

10. Флейта з кількох з'єднаних трубочок.

11. Сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток.

12. Церковна пісня на честь якогось свята або святого.

13. Музична форма, у якій усі голоси виконують одну мелодію, але починають її в різний час у суворій послідовності один за одним.

14. Найдавніша форма релігії, віра в спільне походження й кровну спорідненість між певною групою людей (родом) і якою-небудь твариною або явищем природи – тотемом, який вважається родоначальником і заступником роду.

15. Різновид візантійського церковного гімну.

16. Сукупність обрядів, пов’язаних з вірою в уміння людини впливати на природу, тварин, людей; чаклунство, віщування.

17. Техніка живопису фарбами, замішаними на воску, що накладаються та закріплюються за допомогою нагрівання.

18. Збруцький ідол.

19. Світосприйняття, що ґрунтується на переконанні в існування душ та духів як першооснови всього сущого, на уявленні про природу як живу істоту.

20. Печерне місто.

 

Завдання для самостійної роботи

 

 

Заняття 3-4

 

Період XVII–XVIII ст. увійшов в історію України як козацько-гетьманська доба, що сприяла дивовижному розквіту української культури, зокрема мистецтва, літератури. У цей час українське козацтво вибороло фактичну незалежність України. Створене у XV ст. як військово-політична організація для захисту населення прикордонних земель від татаро-турецької агресії, козацтво стає оборонцем українського народу від національно-релігійних і соціальних утисків, носієм нових культурних цінностей та естетичних ідеалів. Козацько-гетьманська держава сприяла розвитку духовної культури населення України, яке за гетьманства Івана Мазепи (1687–1709), Івана Скоропадського (1709–1722) та Кирила Розумовського (1750–1764) було одним з найосвіченіших у Європі. У XVII–XVIII ст. у художній культурі більшості країн Західної Європи, насамперед Італії та Німеччини, поширився мистецький стиль бароко. Україна перейняла й самобутньо розвинула цей новий художній напрям. Просякнутий творчістю українського народу, національними традиціями, він набув оригінальних форм і дістав назву українського (або козацького) бароко.

 

Особливості художньої культури доби бароко:

§ посилення ролі церкви й держави в розвитку мистецтва, поєднання релігійних і світських мотивів та образів;

§ динамізм, мінливість, поліфонічність, ускладненість художніх форм;

 

 

§ тяжіння митців до різких контрастів, складної метафоричності;

§ прагнення авторів мистецьких творів до пишного, барвистого стилю, риторичного оздоблення;

§ драматична напруженість та експресивність художнього світосприйняття.

v v v v v

Архітектура

 

v v v v v v

 

 

Дерев’яне зодчество

v

v

v

Житлова архітектура

v

v

v

v

v

Видатні архітектори

Монументальний живопис переважно пов’язаний з розписами культових споруд. Пам’ятки: фрагменти фресок Троїцького собору Густинського монастиря поблизу Прилук), монументально-живописні роботи в Успенському соборі та Троїцькій надбрамній церкві Києво-Печерської лаври, в Софійському та Михайлівському Золотоверхому соборах, церкві Миколи Набережного в Києві І половини ХVІІІ ст. над живописом стін та іконостасів Києво-Печерської лаври працювали майстри лаврської школи, з-поміж яких особливо уславився Алімпій Галик. Настінними розписами прикрашали й дерев’яні церкви. Найранніші їх пам’ятки (середини та другої половини ХVІІ ст.) збереглися в Західній Україні. Це розписи храмів Святого Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с. Потеличі (нині Львівської обл.). У станковому живописі провідну роль відігравав іконопис.

Живопис

v Степан Ковнір (1695–1786) – творець т.зв. Ковнірівського корпусу та дзвіниць на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, Кловського палацу у Києві, Троїцької церкви в Китаївській пустині поблизу Києва, церкви Антонія і Феодосія у Василькові; v Іван Григорович-Барський (1713–1785) – автор Покровської церкви та церкви Миколи Набережного у Києві; v Йоганн Шедель (1680–1752) – автор дзвіниць Києво-Печерської лаври та Софійського собору, брами Заборовського; v Бартоломео Растреллі (1700–1771) – автор проектів Андріївської церкви та Маріїнського палацу; v Ян де Вітте (170? – 1785) – автор Домініканського костелу у Львові v Бернард Меретин (Мердерер) (? – 1759) – автор собору Святого Юра у Львові, ратуші в м. Бучачі на Тернопільщині. v Ян Ґотфрід Гофман- (польський) архітектор XVIII ст. - автор Успенського собору Почаївської Лаври. Першою спорудою в стилі бароко на території Правобережної України є Львівський єзуїтський костел Петра і Павла(арх. Дж. Бріано), зведений зразком Римської Церкви Іль Джезу.

Йоганн Георг Пінзель – Галицький Мікеланджело – визначний український скульптор другої половини ХVІІІ ст. Його твори (зокрема, скульптури з львівського собору Св. Юра, ратуші у Бучачі) вирізняються підвищеною емоційністю та динамізмом, дивовижною життєвістю форм. Герої майстра (переважно з біблійних сюжетів) перебувають у русі, несподіваних ракурсах; пози, жести та вираз їхніх облич втілюють різноманітні емоційні стани. У своїй творчості скульпторові вдалося найвищою мірою втілити дух бароко: динаміку, мінливість, експресію. Невідомими для історії є дати життя митця. Відомо тільки, що в середині 1740-х рр. при дворі магната М. Потоцького з’явився скульптор, який назвався ім’ям Пінзель. Потоцький став його головним замовником.

Скульптура

 

 

 

 

Видатні художники

Іконостаси та ікони

Іван Руткович (? – 1708) – наприкінці ХVІІ ст. створив іконостаси у Волиці-Деревлянській, Волі-Висоцькій, Скваряві Новій.   Ікони майстра   v   v v v v v v     Йов Кондзелевич(1667 – бл.1740) – автор славнозвісного Богородчанського іконостасу в с. Манява Івано-Франківської обл.   Ікони майстра   v   v v v

 

v

v

v

v

v

 

v   v   v

Портретний живопис

v v v v v v v

Парадний (світський) портрет

До ХVІІ століття головними художніми творами в Україні залишалися ікони. Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки. Заможні родини козацької старшини часто замовляли свої портрети.

 

 

 

Надзвичайну популярність мали народні картини «Козак Мамай».Перші такі картини з’явилися в ХVІІ ст. Протягом ХVІІІ ст. зображення козака Мамая можна було побачити чи не в кожній українській хаті. Козаків малювали олійними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконницях, кахлях, скринях, посуді, навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая своєрідним оберегом.

1622 р.

Ілля –ім’я добре відоме в історії української гравюри поч. ХVІІ ст. Працював Львові, а 1636 р. на запрошення митрополита П. Могили переїхав до Києва. До творів Іллі належить бл. 500 гравюр до кращих видань друкарень львівського Ставропігійського братства, Києво-Печерської лаври. Виконав ілюстрації до Біблії, Великого Требника П.Могили, Києво-Печерського патерика, Апостола. Олександр (6л. 1640 – 1727) та Леонтій(бл. 1630-1710) Тарасевичі. Вони досконало володіли технікою мідьориту. Навчалися в Німеччині. О. Тарасевич керував друкарнею Києво-Печерської лаври, виконував ілюстрації до книг, створив низку портретів, зокрема письменника Лазаря Барановича. Л. Тарасевич працював у Києві та Чернігові. Він автор багатьох великих та пишних алегоричних композицій, що були характерними для художньої культури бароко. Найвищим його творчим досягненням вважають видання в 1702 р. «Києво-Печерського патерика», який містить 40 гравюр видатного майстра. Інокентій Щирський (бл. 1650 – 1714). Привертає увагу теза (гравюра, виконана на окремому аркуші, з текстом богословського або філософського змісту) ректорові Київської академії М. Колачинському. Григорій Левицький (бл. 1697 – 1769), батько славетного портретиста Дмитра Левицького. Досконало володів складною технікою гравюри на міді, з істинним артистизмом виконував тези та ілюстрації до книг.

Видатні гравери

Світські вокальні жанри

псальма

кант

Нотні записи українських ліричних і жартівливих пісень уперше було надруковано в збірках, виданих у Петербурзі наприкінці ХVІІІ ст.

За доби козацтва в Україні набув поширення позацерковний духовний спів. Духовні пісні створювали відомі культурні діячі, богослови й письменники П. Беринда, Д, Туптало (Димитрій Ростовський), К. Транквіліон-Ставровецький, Ф. Прокопович та ін.

Професійна музична культура

Вокальна музика

Музична культура

Танці

Метелиця, гопак, козачок, коломийка; театралізовані танці