Меморіальний комплекс Пагорб Слави в Черкасах. Пам’ятники В.Василевській у Києві, В. Порику в Енен-Льєтарі у Франції, С.Гулаку-Артемовському в м. Городище, М.Заньковецькій, Лесі Українці та І.Котляревському у Києві. Портрети Т.Шевченка, Г. Буркацької, Т.Яблонської, Лесі Українки, О.Кобилянської, Л.Ревуцького, М.Леонтовича, В.Василевської, І.Кавалерідзе, Г.Майбороди, В.Косенка, П.Воронька та ін.; скульптурні тв. «Подруги», «Після допиту».
Галина Кальченко (1926 – 1975)
Розвиток кращих традицій національного мистецтва зазнав потужного впливу західної культури. Серед напрямів західного модернізму, які значною мірою впливають на творчість українських художників, можна виокремити сюрреалізм, оп-арт, поп-арт і концептуалізм.
Мистецтво 90-х років
Сюрреалізм
Оп-арт
Поп-арт
Концептуалізм
(від франц. надреалізм) – одна з основних течій художнього авангарду. Виник у 20-х роках у Франції. На думку головного теоретика і засновника сюрреалізму Андре Бретона, його мета – «вирішити суперечність між мрією та реальністю». Способи досягнення цієї мети були різноманітними: художники з фотографічною точністю зображували позбавлені логіки сцени, створювали з фрагментів звичних предметів дивних істот.
(скорочене англ. оптичне мистецтво) – течія абстрактного мистецтва, найпопулярніша на Заході у 60-х роках. Твори оп-арту побудовані на ефектах омани зору, при цьому добір форм та кольорів спрямовано на створення оптичної ілюзії руху.
(скорочене англ. популярне мистецтво) виник у США та Великій Британії під впливом масової культури. Джерелом його образного світу стали популярні комікси, реклама та продукти промислового виробництва. Одномоментність сюжету в живопису поп-арту інколи підкреслюється технікою, що нагадує ефект фотографії, а в скульптурі – ретельним відтворенням дрібних деталей.
концептуальне мистецтво (від лат. думка, поняття) – провідний напрям західного мистецтва 60-х років. На переконання його представників, ідея (концепція), покладена в основу твору, має самоцінне значення і ставиться вище за майстерність виконання. У втіленні концепції можуть використовуватися найрізноманітніші засоби: тексти, карти, фотографії, відеофільми тощо. Твір може виставлятися в галереї або бути створений «на місцевості», наприклад, природному ландшафті, який іноді стає його складовою. При цьому образ художника як генератора ідеї підриває традиційне уявлення про статус автора творів мистецтва.
(від фр. устрій, розміщення) – просторова композиція, створена з різних речей. Виникла на межі 50-60-х років XX ст. Спершу цей термін уживали для описання процесу розміщення творів в інтер'єрі галереї, згодом - щодо певного виду творчості. В інсталяції окремі елементи, розташовані всередині заданого простору, утворюють єдине художнє ціле і часто розраховані на конкретну галерею. Такий твір не може бути перенесений в інше місце, оскільки навколишня обстановка є його рівноправною частиною. В інсталяції часто передбачається театральна драматизація простору.
Інсталяція
Перформанс
(від. англ. вистава) – художнє явище, тісно пов'язане з танцем і театральним дійством, у якому скульптурним елементом виступає людське тіло. Виник наприкінці 50-х років, коли художники задля досягнення безпосереднього контакту з публікою почали вигадувати для своїх творів театральний контекст. Часто являє собою розігране перед аудиторією дійство, в якому скульптурним елементом слугує людське тіло. Під впливом масової культури та екранних мистецтв художники переносять перформанси з галерей у театри та клуби. Нині чітких меж між перформансом та іншими видами театралізованих вистав немає. Всі вони визначаються широким терміном «мистецтво дії».
Асамбляж
уведення у твір мистецтва тривимірних нехудожніх матеріалів і так званих знайдених об'єктів – звичайних буденних предметів. Походить від колажа – техніки, в якій шматочки паперу, тканини тощо закріплюються на пласкій поверхні. Мистецтво асамбляжу зародилося на Заході на початку століття, коли П. Пікассо почав використовувати в кубістичних конструкціях реальні предмети, і набуло особливої популярності наприкінці 50-х років. Серед українських митців прийом асамбляжу широко використовували О. Архипенко, В. Єрмилов, О. Баранов-Россіне та ін.
Сучасний художній процес в Україні часто за аналогією із Заходом називають епохою постмодернізму (тобто такою, що настала після модернізму). У США та країнах Західної Європи модернізм вичерпав себе приблизно на межі 60-70-х років. Він уже був не здатний народжувати нові явища. Постмодернізм в образотворчому мистецтві нагадує химерно перемішані уламки всіх попередніх стилів, напрямів і течій, в яких безглуздо шукати принаймні найменші вияви цілісності. Те, що нині називають «українським постмодернізмом», найчастіше є запозиченням, а то й відвертим плагіатом західних зразків.
Перевірте себе!
По горизонталі:
1. Уведення у твір мистецтва тривимірних нехудожніх матеріалів і так званих знайдених об'єктів – звичайних буденних предметів.
2. Авангардистська течія в європейському мистецтві 10-20-х рр. ХХ ст., яка проголошувала відрив від традиційної культури, естетику сучасної урбаністичної цивілізації.
3. У грецькій міфології чудовисько з головою лева, тулубом кози та хвостом дракона.
4. Напрям в архітектурі, спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічно доцільних конструкцій.
5. Автор ілюстрацій до поеми І. Котляревського «Енеїда».
6. Принципово нове мистецьке явище, що з’явилося на початку ХХ ст.
7. Мистецький напрям, що прагнув знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури.
8. Автор картин «Квіти за тином», «Квіти на блакитному тлі», «Натюрморт з колосками та глечиком».
9. Модерністична течія в образотворчому мистецтві першої половини ХХ ст., яка прагнула виявити геометричну структуру об’єму.
10. Автор триптиха «Життя».
11. Основоположник супрематизму.
12. Автор першого українського посібника «Рисування та малювання».
13. Стиль, в якому побудовано Історико-архітектурний музей в Кам’янці-Подільському.
14. Напрям мистецтва, для якого характерна принципова відмова від зображення реальних предметів і явищ.
По вертикалі:
1. Автор картини «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ».
2. Одна з основних течій художнього авангарду, що виникла у 20-х роках у Франції.
3. Автор меморіального комплексу «Пагорб Слави» в Черкасах.
4. Художнє явище, тісно пов'язане з танцем і театральним дійством, у якому скульптурним елементом виступає людське тіло.
5. Течія абстрактного мистецтва, найпопулярніша на Заході у 60-х роках, твори якої побудовані на ефектах омани зору.
6. Стиль, в якому побудовано замок Річарда на Андріївському узвозі.
7. Основоположник нової української графіки, знавець українського стародавнього мистецтва і геральдики.
8. Художник, який брав участь у створенні кінофільмів «Тіні забутих предків» та «Захар Беркут».
9. Просторова композиція, створена з різних речей.
10. Скульптор – автор пам’ятника Кобзареві в Нью-Йорку.
11. Автор картини «Зійшов місяць над Дніпром».
12. Автор картини «Кий, Щек, Хорив і сестра їхня Либідь».
13. Українська народна художниця.
14. Стиль у європейському мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., однією з ознак якого є підкреслення структурних елементів.
15. Напрям у мистецтві й літературі ХХ ст., для якого характерні яскравість, гротескність художніх образів.
16. Автор пам’ятника княгині Ользі у Києві.
Камерно-вокальна і пісенна творчість
Мозаїка української естради
Музична культура
Жанр солоспіву (романсу) привертав постійну увагу багатьох українських композиторів. Продовжувачами традицій композиторів-класиків були В. Косенко (автор близько 60 ліричних солоспівів), Г. Майборода, Ю. Мейтус (цикли романсів на слова А. Малишка, В. Сосюри, Лесі Українки, М. Джаліля, Е. Межелайтиса, Р. Бернса).
Масова пісня – різновид музично-поетичної творчості, що поєднує у собі кілька мелодико-інтонаційних джерел: народну селянську й міську романсову традиції, революційно-історичні пісні, марші та гімни.
У період громадянської війни й революції українські композитори створювали пісні-заклики, пісні-марші. Патріотичний пафос, маршова урочистість, а інколи й глибока трагедійність вирізняють більшість стрілецьких пісень братів Б. і Л. Лепких, Р. Кубинського та М. Гайворонського(«Їхав стрілець на війноньку», «Чуєш, брате мій», «Гей, видно село»).
Надзвичайне поширення жанру української масової пісні припадає на 20 —30-ті роки. На слова поетів П. Тичини, В. Сосюри, В. Блакитного, П. Усенка створювали пісні талановиті композитори К. Богуславський, П. Козицький, М. Вериківський, М. Коляда, Г. Верьовка, В. Верховинець та ін. Типовим зразком пісенної творчості того часу є твір Г. Верьовки«Ой чого ти, земле, молодіти стала» на народні слова.
У 60-80-х роках у пісенній творчості посилюється ліричний струмінь, розширюється образно-тематичне і жанрове коло.
Значний доробок у розвитку пісенного жанру належить композиторові Анатолію Кос-Анатольському (1909-1983). У своїй творчості він спирався на традиції старогалицької побутової культури. Такими, зокрема, є його елегійна й щира «Ой ти дівчино, з горіха зерня» на поезію І. Франка й запальна «Ой піду я межи гори», написана в ритмо-інтонаційних традиціях гуцульського фольклору.
Платон Майборода (1918-1989) створив такі чарівні й незабутні мелодії, без яких важко уявити українську пісенну культуру другої половини XX ст.: «Рідна мати моя», «Пісня про вчительку», «Київський вальс» та ін. Плідною була співтворчість композитора з поетом А. Малишком, на вірші якого написано більшість його пісень. Остання – «Моя стежина» – з'явилася за тиждень до смерті поета... Пісенно-романсова спадщина П. Майбороди становить понад 100 творів.
Понад дві сотні пісень створив відомий український композитор-пісняр Олександр Білаш (1931-2003). Серед них – балади громадянського звучання, ліричні пісні-романси «Ясени», «Прилетіла ластівка», «Сніг на зеленому листі» на вірші М. Ткача. Улюбленою для багатьох українців стала пісня «Два кольори» на слова Д. Павличка.
Збагатили українську пісенну спадщину чудові пісні «Осіннє золото» та «Києве мій»І. Шамо, «Чарівна скрипка»І. Поклада, «Степом, стетом» та «Мамина вишня» О. Пашкевича, «Очі волошкові» та «Пісня з полонини» С. Сабадаша, «Чорнобривці» та «На калині мене мати колихала» В. Верменича.
У другій половині XX ст. сформувалися різні напрями вітчизняної музичної естради: поп-музика, рок-музика, джаз,авторська (бардівська) пісня. Збагатилася жанрова палітра популярної
музики, зародився особливий різновид пісенної творчості - шлягер.
Українська естрадна пісня набула популярності у 60-70-х роках. У цей час на музичному обрії виникають численні вокально-інструментальні ансамблі. Найвідоміші з них: «Мрія», «Смерічка», «Кобза», «Червона рута», «Краяни», «Соколи» та ін.
Поп-музика
популярна музика – комерційна галузь культури, тісно пов’язана із засобами масової комунікації. Внаслідок її масовості й доступності зорієнтована на масового споживача.
Шлягер
(від нім. ходовий товар) – модна пісенька спрощеної поетичної та музичної форми (переважно про кохання), що нерідко стає популярною завдяки рекламі.
Провідними авторами сучасної української естрадної пісні є Г. Гаврилець, П. Зібров, О. Злотник, О. Зуєв, А. Матвійчук та ін. До найяскравіших зірок української естради належать Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Іван Попович, Тарас Петриненко, Софія Ротару, Алла Кудлай, Таїсія Повалій, Оксана Білозір, Ірина Білик, Олександр Пономарьов, Віктор Павлік, Марія Бурмака, Ані Лорак та ін.
Витоки джазу – одного з напрямів популярної музики XX ст., – сягають народної культури афро-американських негрів. Його особливостями є імпровізаційна природа, підвищена емоційність, велике значення ритму, специфічне експресивне інтонування.
В Україні джаз з'явився у 20-30-х роках, згодом розвивався в умовах неофіційної заборони – так званого андеґраунду.
Нині джазові ансамблі, клуби, фестивалі («Обрії джазу», «Міні-Джаз-Фест», «Голосієве» та ін.) стали ознакою музичної культури міст України – Одеси, Донецька, Кривого Рогу, Києва. В останні десятиліття активно працюють у цьому напрямі гурти «Чорні черешні», «Фест», вокальний ансамбль «Джаз-Експромт» (керівник О. Лисоконь), митці Г. Гаврилець, І. Корнілевич та ін.
Джаз
Рок-музика
Цей напрям української популярної музики виник у другій половині XX ст.
Сучасну рок-музику умовно поділяють на професійний і аматорський види. Розвивається вона у численних напрямах. До різновидів року належать: фолк-рок, соул-рок, софт-рок, арт-рок, джаз-рок (ф'южн), прогресив-рок, джезус-рок, панк-рок, реп, хард-рок, хеві-рок, пост-панк-рок.
Проводяться всеукраїнські та міжнародні рок-фестивалі («Рок-діалог», «Оберіг» та ін.). У різні роки були популярними українські рок-гурти «ВВ», «Брати Гадюкіни», «Кому вниз», «Табула Раса», «Грій Грей», «Скрябін», «Гайдамаки», «Океан Ельзи».
Характерна ознака розвитку сучасної музичної культури - синтез академічної (класичної), народної та популярної естрадної музики (симфо-рок, арт-рок, фолк-рок). Професійні митці використовують елементи рок-музики у своїй творчості. Наприклад, композитор Геннадій Татарченко створив рок-оперу «Біла ворона», що стала відомою за межами України.
Театральна культура
«Молодий театр» - колектив, очолюваний видатним українським режисером і актором Лесем Курбасом, що існував у Києві в 1917-1919 рр. здійснив понад 10 вистав (режисерами переважно виступали Л. Курбас та Г. Юра) – «Горе брехунові» за Ф. Грільпарцером, «Чорна Пантера і Білий Ведмідь» В. Винниченка, драматичні етюди О. Олеся, «Лікар Керженцев» за Л. Андреєвим. Однією з найвідоміших вистав в історії українського театру взагалі і «Молодого театру» зокрема стала постановка Лесем Курбасом трагедії Софокла «Цар Едіп». «Молодий театр» припинив свою діяльність 1919 р., коли його було об'єднано із Першим театром Української Радянської Республіки ім. Т. Шевченка. Згодом на його основі було створено Дніпропетровський театр ім. Т. Шевченка.
На початку 20-х років режисер Марко Терещенко створив експериментальний колектив, що став основою майбутнього українського державного театру в Одесі, а в 1927 р. новий Червонозаводський театр у Харкові (згодом - Донецький український музично-драматичний театр) очолив Василь Василько - учень Леся Курбаса.
1933 р. Леся Курбаса усунули від керівництва створеного ним у 1922 р. театру «Березіль», а згодом репресували. 1937 р. він загинув у соловецьких таборах. А легендарний театр «Березіль», перейменований на Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка, очолив його учень – режисер і актор Мар'ян Крушельницький.
Український театр 30-х – початку 60-х років – це насамперед театр визначних акторів. Рівень виконавської майстерності цих митців, більшість з яких були або учнями, або сподвижниками Леся Курбаса, досягає в ці роки апогею. Створені ними, передусім у класичній драматургії, образи: А. Бучма – Микола і Н. Ужвій – Анна («Украдене щастя» І. Франка), Д. Антонович – Тихон і В. Чистякова – Катерина («Гроза» О. Островського), Л. Гаккебуш – леді Макбет («Макбет» В. Шекспіра), М. Крушельницький – король Лір («Король Лір» В. Шекспіра), Г. Юра – Стьопочка Крамарюк («Житейське море» І. Карпенка-Карого) вражали.
Наприкінці 60-х - у середині 70-х років формується нове покоління українських акторів і режисерів, серед яких С. Данченко, Б. Ступка, В. Івченко, Ф. Стригун. на сценах українських театрів з'являлися визначні постановки: «Кассандра» Київського театру ім. І. Франка, «Камінний господар» Харківського театру ім. Т. Шевченка, «Земля» Чернівецького театру ім. О. Кобилянської, «Украдене щастя» Львівського театру ім. М. Заньковецької.
Нині в Україні працюють чотири театри, що мають статус національних: Національна опера України ім. Т. Шевченка, Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Національний Львівський академічний театр ім. М. Заньковецької та Національний академічний театр російської драми ім. Лесі Українки
Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка з 1979 по 2001 р. очолював режисер Сергій Данченко. За час його керівництва в театрі утвердилися й зміцніли кращі традиції акторської школи, сформувалося нове покоління провідних акторів української сцени: Б. Бенюк, А. Хостікоєв, Н. Сумська, Л. Кубюк, Л. Смородіна, О. Задніпровський. Кращі вистави з творчого доробку С. Данченка – «Украдене щастя» І. Франка, «Візит старої дами» Ф. Дюрренматта, «Енеїда» за І. Котляревським, «Тев'є-Тевель» за Шолом Алейхемом, «Король Лір» В. Шекспіра, «За двома зайцями» М. Старицького – досі зберігаються в репертуарі франківців. 2001-2012 керівник театру – Богдан Ступка. Кінодебютом Ступки став фільм Юрія Іллєнка "Білий птах з чорною ознакою" (1971) - роль Ореста Дзвонаря.
У кіно Ступка також мав більше 100 ролей, працював із кінорежисерами Отаром Іоселіані, Кшиштофом Зануссі, Єжи Гофманом, Режис Варньє, Юрієм Іллєнком, Кірою Муратовою, Сергієм Бондарчуком, Володимиром Бортко, Павлом Чухраєм, Дмитром Месхієвим.
З 1987 р. головним режисером Національного Львівського академічного театру ім. М. Заньковецької є Федір Стригун.За останнє десятиріччя на сцені театру з'явилися такі вистави, як «Павло Полуботок» К. Буревія, «Народний Малахій» М. Куліша, «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Хазяїн» І. Карпенка-Карого, «Ісус, син Бога живого» В. Босовича, «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра.
У репертуарі Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки вистави «Школа скандалу» Р. Б. Шерідана, «Ревізор» М. Гоголя, «Пані міністерша» Б. Нушича, в яких беруть участь провідні актори театру Т. Назарова, Ю. Мажуга, В. Заклунна, Л. Кадочникова, О. Бондаренко, В. Задніпровський, Ю. Гребельник та ін.
Кіномистецтво
Мальований фільм – «Ведмедик, або той, хто живе у річці».
Фільми про тварин – «Лелеченя», «Журавлик» І. Гурвич та ін.
Фільми-притчі – трилогія Н. Василенко «Микита Кожум'яка», «Маруся Богуславська» та «Сказання про Ігорів похід».
Анімаційна комедія – козацький цикл В. Дахна «Як козаки куліш варили», «Як козаки наречених визволяли»; Г. Уманського «Як жінки чоловіків продавали».
80-90-і рр.
«Савушкін, який не вірив у чудеса» О. Баринової, «Сезон полювання» А. Вікіна, «Аліса в країні чудес» Є. Пружанського, «Покрово-покровонько» А. Трифонова, «Ходить гарбуз по городу» В. Костилєва, «Як метелик вивчав життя» Л. Ткачикової; «Пригоди капітана Врунгеля» (реж. Д. Черкаський, художн. Р. Сахалтуєв, композитор В. Бистряков; «Острів скарбів», «Новий Гулівер», «Золотий ключик» О. Птушко.
«Тир», Т. Томенко. «Мамай», О. Санін. «Йшов трамвай десятий номер», режисер-аніматор С. Коваль. Фільм «Подорожні», режисер-документаліст І. Стрембицький та ін.
Анімаційне кіно
Фільми
Фільми-екранізації
v
v
v
v
v
v
Іван Кавалерідзе
v «Вершники» (1939) за Ю. Яновським – режисера І. Савченка;
v «Дорогою ціною»(1957) за М. Коцюбинським режисера М. Донського;
v «Максимка» (1953) та «Матрос Чижик» (1956) за К. Станюковичем режисера В. Брауна.
У 60-ті роки виникає напрям поетичного кіно, що найяскравіше виявився у двох національних кінематографіях - грузинській («Древо бажань» - Т. Абуладзе) та українській. Напрям «українське поетичне кіно» асоціюється з іменами Сергія Параджанова, Юрія Іллєнка, Леоніда Осики, Івана Миколайчука та ін.
Екранізації
Маніфест поетичного кіно
«Тіні забутих предків» (1964) – режисер С. Параджанов, оператор Ю. Іллєнко, художник Г. Якутович, композитор М. Скорик, виконавці головних ролей – Л. Кадочникова та І. Миколайчук.
Кінорежисер
Сценарист
v
v
v
v
v
v
Створив 47 кіносценаріїв.
Юрій Іллєнко (1936-2010)
«Актор номер один» поетичного кіно
Режисер-постановник
v
v «Вавилон - XX»
v
v «Така тепла, така пізня осінь»
v
v
Створив 47 кіносценаріїв.
Іван Миколайчук (1941-1987)
Картини міської прози – фільми «Короткі зустрічі» та «Довгі проводи» К. Муратової, «Польоти уві сні та наяву» Р. Балаяна, «Грачі» К. Єршова, «Самотня жінка бажає познайомитися» В. Криштофовича та ін.
Екранізації («Вій» за М. Гоголем К. Єршова, «Хліб і сіль» за М. Стельмахом Г. Кохана, «Захар Беркут» за І. Франком Л. Осики, «Пропала грамота» за М. Гоголем Б. Івченка, «Каштанка» за А. Чеховим Р. Балаяна, «Овід» за Л. Войнич М. Мащенка, «Чорна курка, або Підземні мешканці» за А. Погорельським В. Греся, «Лісова пісня. Мавка» за Лесею Українкою Ю. Іллєнка, «Танго смерті» за М. Хвильовим О. Муратова, «Меланхолійний вальс» Б. Савченка, «Записки кирпатого Мефістофеля» Ю. Ляшенко, «Співачка Жозефіна й мишачий народ» С. Маслобойщикова та ін.
Кіножанри
«Тарас Шевченко» І. Савченка, «Сон» В. Денисенка, «Помилка Оноре де Бальзака» Т. Левчука, «Іду до тебе» М. Мащенка, «Повернення Батерфляй» О. Фіалка та ін.
Біографічний фільм
«Весна на Зарічній вулиці» М. Хуцієва, «Гадюка» В. Івченка, «Воєнно-польовий роман» П. Тодоровського, «Які ж були ми молоді» М. Бєлікова, «Звинувачується весілля» О. Ітигілова, «Ребро Адама» В. Криштофович тощо.
Психологічна драма
«Місце зустрічі змінити не можна» С. Говорухіна та ін.
Детективно-пригодницький напрям
Кінематографічна інтерпретація класичної п'єси М. Старицького «За двома зайцями» режисера В. Іванова, «Роки молоді» О. Мішуріна,«Королева бензоколонки» О. Мішуріна та М. Літуса, «Приходьте завтра» Є. Ташкова, «Бумбараш» М. Рашеєва та А. Народицького. Елементи комедії було введено в образну структуру вже згадуваних фільмів «Пропала грамота» і «Вавилон - XX»; «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди» М. Іллєнка; «Декілька любовних історій» А. Бенкендорфа (вільна екранізація новел Боккаччо, Фіренцуоли, Грацціні-Ласка); «Москаль-чарівник» М. Засєєва-Руденка (за однойменним водевілем І. Котляревського), «Принцеса на бобах» В. Новака.
Жанр кінокомедії
«Коліївщина» І. Кавалерідзе, «Богдан Хмельницький» І. Савченка, «Олекса Довбуш» В. Іванова, «Данило – князь Галицький» Я. Лупія, «Ярослав Мудрий» Г. Кохана, «Легенда про княгиню Ольгу» Ю. Іллєнка; «Козаки йдуть», «Тримайся, козаче!», «Поки є час», «Дорога на Січ» та ін., телесеріал «Роксолана», «Молитва за гетьмана Мазепу» Ю. Іллєнка та «Богдан-Зіновій Хмельницький» М. Мащенка, «Голод-33» Л. Янчука.
Історичні фільми
Дилогія М. Донського «Райдуга» та «Нескорені»; трилогія Т. Левчука «Дума про Ковпака» («Набат», «Хуртовина», «Карпати,Карпати...»), дилогія Леоніда Бикова (1928-1979) «В бій ідуть тільки «старики» й «Ати-бати, йшли солдати...».
«Останній бункер» В. Іллєнка, «Вишневі ночі» А. Микульського – про Українську повстанську армію.
Воєнна тематика
-
Довідка
Визначальні риси експресіонізму:
§ зацікавленість глибинними психічними процесами;
§ заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
§ оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
§ суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою;
§ бунт проти сталих академічних форм в образотворчому мистецтві при збереженні головних жанрів (портрет, батальний жанр, побутова картина, міфологічний чи релігійний образ, пейзаж, навіть натюрморт).
В українській літературі експресіонізм започаткував Василь Стефаник, який від декадентських поезій у прозі перейшов на засади експресіонізму. Класичний експресіонізм утвердив Осип Турянський повістю «Поза межами болю». У стильову течію експресіонізму частково вписується творчість Миколи Куліша («97»), частково — Миколи Бажана (збірка «17-й патруль»), а особливо проза Миколи Хвильового (зокрема твір "Я (Романтика)"), Івана Дніпровського, Юрія Липи, Тодося Осьмачки.
В образотворчому мистецтві виділяють дві основні течії: соціальний реалізм та абстракціонізм.
Соціальний реалізм - термін, що закріпився у радянському мистецтвознавстві на окреслення художнього методу літератури і мистецтва, «що являє собою естетичне вираження соціалістично усвідомленої концепції світу й людини, зумовленою епохою боротьби за встановлення й творення соціалістичного суспільства». Соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим методом» літератури і мистецтва.
Поняття соцреалізму пов'язували насамперед з творчістю письменників М.Горького, В. В. Маяковського, М. О. Шолохова, з театром К. С. Станіславського, кінематографічними роботами С. М. Ейзенштейна, В. І. Пудовкіна, О. П. Довженко, музикою С. С. Прокоф'єва (головним чином радянський період творчості) та Д. Д. Шостаковича (з другої половини 1930-х років), живопис Б. В. Йогансона, А. А. Дейнеки, Б. И. Пророкова, П. Д. Корина, скульптура С. Т. Коненкова, В. И. Мухіної, драматургія В. В. Вишневського. До літератури соціалістичного реалізму автоматично зараховувалися митці інших соціалістичних країн та деякі прокомуністично настроєні автори з несоціалістичних країн (А. Барбюс, пізній Л. Арагон, Μ. Андерсен-Нексе, Η. Хікмет, П. Неруда, X. Лакснесс, Дж. Рід).
Фовізм (фр. - «дикі») - стиль певної групи французьких художників початку 20 століття, чиї роботи були швидше зосереджені на мальовничості. декоративності та насиченості кольорів, аніж на зображальних чи реалістичних аспектах, як у французькому варіанті імпресіонізмі.
Як стиль, фовізм виник приблизно в 1900 і тривав до 1910 року. Був настояний на протиріччях і відрізнявся непослідовністю. Рух як такий панував всього кілька років, з 1904 до 1908; за цей час були проведено три виставки.
Лідерами цього руху були Анрі Матісс та Андре Дерен. крім Матісса та Дерена, представниками цього напряму були також: Шарль Камуан, Луї Вальта, бельгійський художник Анрі Евенепул, Моріс Маріно, Жан Пюї, Моріс де Вламінк, Анрі Манген, Рауль Дюфі, Отон Фріз, Жорж Руо, Жан Метценже, голландський художник Кес ван Донген та Жорж Брак (який згодом почав працювати у художньому напрямі кубізму).
Фільмографія Богдана Ступки
У списку кіноролей Ступки багато історичних особистостей: гетьмани Іван Брюховецький («Чорна рада»), Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу»), Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»), а також Чингісхан («Таємниця Чингісхана»), Олександра Керенського («Червоні дзвони»), Тараса Бульби («Тарас Бульба») і навіть Леоніда Брежнєва («Заєць над безоднею»).
Крім того, серед кіноролей Ступки кінокритики і глядачі особливо запам'ятали образи Миколи Задорожного («Украдене щастя», 1985), Остапа Вишні («З житія Остапа Вишні», 1991), Бориса Годунова («Смерть Івана Грозного», 1991), Валеріана Стальського («Пастка», 1992-93, 5-серій. телефільм), Гірша («Для домашнього вогнища», 1990-91), Ліберзона («Юденкрайц, або вічне колесо», 1996), Богдана Хмельницького («Вогнем і мечем», 1998), полковника Бойко («Схід-Захід», 2000, Франція), генерала Сєрова («Водій для Віри», 2003), олігарха Панченко (серіал «Завтра буде завтра», 2003), Старого («Свої2, приз за кращу чоловічу роль на Московському кінофестивалі, 2004) та ін.
Завдання для самостійної роботи
Заняття 9
«Архітектура – мати всіх мистецтв», стверджували у давнину. В різні часи архітектура була провідним видом мистецтва, створеним під девізом «користь, міцність, краса». За цією тріадою римського теоретика архітектури Вітрувія, вона пережила віки. Не випадково архітектуру називають «будинком, в якому мешкає людство».
Головна мета грецьких архітекторів:
Найдосконаліші споруди Давньої Греції – мармурові храми.
Архітектурні ордери грецьких храмів
v Доричний –
v іонічний –
v коринфський –
v
v
v
v
v
v
Архітектура Стародавньої Греції
Архітектура Європи і США
співвідношення розміру
споруди до людського тіла
>
v гармонія
v розрахунок;
v упорядкованість.
За доби середньовіччя – наприкінці ХІІІ ст. – центрами європейського релігійного, культурного, політичного та економічного життя стають не монастирі, а міста. Центрами громадського життя міста стають ратуша (будинок міського самоврядування) та собор як головна суспільна споруда, що слугує не тільки для релігійних відправ, а й для зібрання місцевої громади.
Архітектура західного середньовіччя
(від лат. romanus – римський) — художній стиль, пов'язаний з античною культурою Риму. Набув поширення у країнах Західної та Центральної Європи у добу Раннього Середньовіччя (X—XIII ст.). Головним видом мистецтва цієї доби була архітектура. Термін «романський стиль» виник у І половині XIX ст., коли було виявлено зв'язок середньовічної архітектури з римською. Романські храми значною мірою підготували готику, що прийшла на зміну романському стилю у середині XIII ст.
Романський стиль
Ознаки
v
v
v
Основні форми
v
v
v
v
v
v
v
v
Базиліка – (від грец. царський дім, палац) – будівля, що має форму прямокутника, поділеного всередині двома поздовжніми рядами колон на 3-5 нефів. Середній неф вищий за бічні і закінчується апсидою.
Апсида – виступ будівлі, напівкруглий, гранчастий чи прямокутний у плані, перекритий напівбанею чи зімкнутим напівсклепінням. У християнському храмі – вівтарний виступ.
Пам’ятки
(з італійської – готський, варварський) – стиль західноєвропейського мистецтва (здебільшого архітектури) II половини XII — XV ст. (доби найвищого розквіту феодалізму та його занепаду). Названий за ім'ям німецьких племен – готів. Проявився у будівництві кафедральних соборів та пов'язаному з ним мистецтві кам'яного та дерев'яного різьблення, скульптури, вітражів. Набув також поширення у малярстві. Термін «готика» (іт. gotico — незвичний, варварський) було введено теоретиком мистецтва й архітектором Джорджо Вазарі й поширено італійськими гуманістами епохи Відродження як принизливу ознаку всього середньовічного мистецтва.
Готика
Ознаки
v Спрямованість храму вгору;
v собори прикрашають різнокольорові вітражі, арки стрілчастої форми, контрфорси, аркбутани;
v ззовні та всередині собор прикрашений скульптурою;
v казкова ажурність;
v ажурний декор на віконних отворах та поверхні стін;
v культ Богоматері.
v
v
v
v
v
Пам’ятки
v
v
v
v
Англія
v
v
v
v
Італія
v ратуші в Брюгге, Брюсселі (Нідерланди)
v собор Св. Віта і Карлів міст у Празі (Чехія)
v собор Св. Стефана у Відні (Австрія)
v Вавельський собор під Краковом, Маріацький костел у Кракові, церква Матері Божої у Данцигу і найзначніша цегляна споруда — Палац великих магістрів у Марієнбурзі (Польща)
Інші країни Європи
(іт. barocco - вибагливий, химерний) - стиль у європейському мистецтві XVI—XVIII ст., якому притаманні пишність, прагнення до поєднання реальності з ілюзією, містичні алегорії, монументальність, театральність. У бароко відобразилися протиріччя епохи, складні думки й переживання її представників. Стиль і культура бароко мали тісний зв'язок із релігійною та аристократичною культурою. Батьківщина бароко – Італія. Визначні представники італійського бароко: Мікеланджело Буонарроті, Лоренцо Берніні, архітектори Франческо Борроміні, Карло Фонтана, Філіппо Ювара.
v
v
v
v
v
Ознаки
v Вілла Фарнезе (1559—1573; арх. Джакомо да Віньйола), Італія;
v капелу Медичі (1520—1534; арх. Мікеланджело), Флоренція;
v бібліотека Лауренціана (арх. Мікеланджело), Флоренція;
v ансамбль площі Св. Петра (1657—1663; арх. Л. Берніні), Рим.
v Скала Реджа у Ватикані (1663—1666; арх. Берніні);
v церква Сан Карло алле Keammpo Фонтане (бл. 1638 р.; арх. Борроміні);
v церква Сантіво алла Сапієнца (1642—1660; арх. Борроміні);
v палаццо Памфілі (1645—1650; арх. Борроміні);
v Сант Аґнезе ін Аґоне (1653—1657; арх. Борроміні).
v Церква Святого Ім'я Ісуса (церква Іль-Джезу; 1568—1584, арх. Джакомо да Віньола та Джакомо делла Порта, початковий проект підготував Мікеланджело).
Гальванического элемента При контакте двух любых фаз на границе их раздела возникает двойной электрический слой (ДЭС), состоящий из равных по величине, но противоположных по знаку электрических зарядов...
Сущность, виды и функции маркетинга персонала Перснал-маркетинг является новым понятием. В мировой практике маркетинга и управления персоналом он выделился в отдельное направление лишь в начале 90-х гг.XX века...
Разработка товарной и ценовой стратегии фирмы на российском рынке хлебопродуктов В начале 1994 г. английская фирма МОНО совместно с бельгийской ПЮРАТОС приняла решение о начале совместного проекта на российском рынке. Эти фирмы ведут деятельность в сопредельных сферах производства хлебопродуктов.
МОНО – крупнейший в Великобритании...
Концептуальные модели труда учителя В отечественной литературе существует несколько подходов к пониманию профессиональной деятельности учителя, которые, дополняя друг друга, расширяют психологическое представление об эффективности профессионального труда учителя...
Завдання для самостійної роботи
