Тексти для диктантів

 

 

А.1 З-поміж безлічі книг, з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне.

До таких належить «Кобзар» – книга, яку народ український поставив на першому місці серед успадкованих із минулого національних духовних скарбів.

Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережилися при світлі білих ночей Півночі й у пісках пустель закаспійських, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізно струменить у них світлий образ Дніпра і мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушиках паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі й вічні слова.

Книга формувалася поступово, рік за роком, формувало її саме поетове життя, і все найістотніше з цього життя, із великого життя українського кріпака Тараса Шевченка – від його юності й до останнього подиху – увібрав у себе цей класичних розмірів томик, збірник поезій, що його у хвилину творчого осяяння було найменовано «Кобзарем». Відтоді, упродовж багатьох десятиріч, книга ця буде настільною для багатьох українців.

(За О. Гончаром)

 

 

А. 2 Іван Франко … Світанок його життя починався біля маленького вогню закуреної батьківської кузні, а його високий життєвий захід догоряв у променях європейської слави.

Після Тараса Шевченка в українській літературі не було такої постаті. Шевченко і Франко – це справді ті два могутніх крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові.

Не можна не схилитися в довічній пошані перед розумом генія, перед тими роботящими руками, які так самозречено трудилися задля України, задля свого народу. Мабуть, немає у світі такого народу, до культури якого б не сягали Франкове зацікавлення, його безкінечно допитлива думка. Душа поетова прагнула черпати з усіх культур, щоб передати потім це все своєму народові, розширюючи його погляди на світ, на людство.

Франко вмів широко мислити, з душі його не вигасала потреба братерства й солідарності між народами, але відступництво від свого народу було йому огидне. До тих, хто забував, чиїм він хлібом вигодуваний, Франко не знав пощади. І це нам у ньому теж близьке й дороге.

Іван Франко стоїть серед тих великих порадників, мислителів-гуманістів, до яких людство буде звертатися. Думаючи про Франка, ми щораз думаємо про людську велич. Маємо на увазі не лише титанізм його праці, море вселюдських знань, що він увібрав, не менш нас вражає сила віри письменника в рідний народ.

(За О. Гончаром)

 

А. 3 Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем своїм живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй – Леся Українка. З не такої вже далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Долинув звідти у крихких уламках навіть живий голос її, випадково збережений у пробному записі фонографа.

Більше як сто років тому народилася вона в родині Косачів, щоб стати для світу Лесею Українкою. Своєю винятковістю і своєю звичайністю – усім вона дорога для нас.

Хочеться підкреслити, що була вона просто людиною і, ведучи оту «тридцятилітню війну» з нападками хвороби, не мала якогось додаткового захисту проти болю, коли їй боліло, то боліло, як і кожному, і можна зрозуміти, як жадалося їй звичайного людського щастя, якщо, прикуту хворобою до ліжка, так радувала її навіть яблунева пелюстка, занесена весняним вітром у вікно.

А звідки все-таки дух непоборний, що в найтяжчих випробах долі не дав розчавити себе? Звідки ота сила, що піднесла цю слабосилу дівчину над своїм часом, над своєю похмурою епохою?

Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, можемо бачити, якою силою може ставати у людині високість помислів, значність життєвого ідеалу, безмір любові до свого народу.

(За О. Гончаром)

 

А. 4 Запорозька Січ виникла, очевидно, близько середини шістнадцятого сторіччя на Дніпрі нижче порогів – високого кам’яного пасма, що було небезпечною перешкодою для судноплавства. Дніпрове плесо за порогами було всіяне сотнями островів; довгою смугою тяглися плавні – непрохідні багнисті простори, зарослі очеретом і чагарником. А довкола лежав безмежний незайманий степ, укритий тирсою, татарником, терном.

Спраглий волі люд, що шукав тут рятунку від панщини, від шляхетських утисків, релігійної нетерпимості, прибрав назву козаків. Поступово склався самобутній політико-адміністративний устрій запорозького, або низового, козацтва. Його осередком стала Січ – укріплене поселення, де жила в куренях постійна залога, перебувала військова старшина – кошовий отаман, суддя, писар, зберігалися й військові клейноди. Тут щороку першого січня відбувалися на козацькій раді перевибори старшини. Значна частина козаків жила в зимівниках-хуторах, розкиданих по степовому Подніпров’ю.

Кожен запорожець приписувався до певного куреня й мав відбувати військову службу в січовій залозі, у різних командах, роз’їздах. Січові пікети у степу охороняли південний кордон від нападів Кримського ханства і сповіщали про наближення ординців.

 

 

А. 5 Українська нафта

 

Промислові видобутки нафти в Галичині розпочалися в кінці XVIII ст. на Дрогобиччині, на території села Нагуєвичі – батьківщині Івана Франка.

Основною перешкодою у використанні нафти була складність пізнання її хімічного складу, а також розробка методів виготовлення з неї корисних продуктів. Тепер ці продукти добре всім відомі: бензин, гас, парафін, асфальт тощо.

Пізніше видобуток нафти та озокериту, тобто гірського воску, розпочався в промисловій столиці краю – Бориславі. Коли для телеграфного зв’язку між Європою і Північною Америкою по дну Атлантичного океану прокладали кабель, для захисту його від солоної води застосовували саме бориславський озокерит. Спеціалісти не помилилися у своїх передбаченнях: озокеритова оболонка виявилася надійною.

У зв’язку з розвитком гірництва в кінці XIX ст. розгорнулося будівництво доріг, мостів, залізниць. Одна з найперших віток розгалуження залізниці Львів–Відень була прокладена до Борислава, пов’язавши його зі Львовом.

Нафтовий промисел Борислава був одним із найперших у світі, отже, на його матеріалах розвивалася нафтова наука.

(За Г. Бойком)