Самостійна робота. 1. Закони і категорії соціології.

1. Закони і категорії соціології.

2. Зв’язок соціології з іншими соціогуманітарними науками.

 

МАТЕРІАЛИ
ДО СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

 

ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ
СОЦІОЛОГІЇ

 

Як і будь-яка наука, соціологія неможлива без об’єкта і предмета свого вивчення.

Об’єктом науки є вибраний, вмотивовано обмежений елемент реальності, який вирізняється у навколишньому середовищі.

Інакше кажучи, – це елемент навколишньої дійсності, на який спрямований дослідницький пошук. Природа, тваринний і рослинний світ, людина, суспільство, культура – все це об’єкти відразу багатьох наук. Так, тваринний світ може бути об’єктом вивчення біології, зоології, зоопсихології, палеонтології тощо. Людина, суспільство, культура, етнос та інші об’єкти вивчаються не тільки соціологією, але й такими науковими дисциплінами, як історія, психологія, етнографія, культурологія та ін.

Об’єктом соціології є певна соціальна реальність, яка не залежить від дослідника. Для соціології немає спеціально відведеної сфери соціальних явищ (як культура чи психологія), вона не вивчає які-небудь специфічні, характерні тільки для конкретної сфери суспільного життя – явища.

Загалом, об’єктом соціології є:

– суспільство (глобальне світове співтовариство, національне співтовариство);

– соціальні спільноти – сукупності індивідів, що реально існують, характеризуються відносною цілісністю і придатні для емпіричної фіксації (класи, конфесії, професійні, вікові групи тощо);

– людина як творець соціальних спільнот і суб’єкт соціальних процесів;

– соціальні інститути – сталі форми організації спільної діяльності людей, механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

У кожному конкретному випадку об’єктом дослідження соціології виступає проблемна ситуація, сфокусована на конкретному соціальному явищі, процесі, сфері соціального життя. Скажімо, як об’єкт соціологічного дослідження можуть бути виборці певного округу, колектив певної організації, сім’я чи потенційні покупці певного товару, чи взаємини між політичними партіями тощо.

Предметом кожної науки є логічно взаємопов’язана і несупе­речлива система фундаментальних понять, які описують ту частину об’єктивної реальності, на яку націлені методи вивчення цієї науки.

Наприклад, фізики, описуючи матеріальний світ, використо­вують поняття електричного поля, гравітації, енергії, сили тощо; хіміки – послуговуються такими поняттями, як: розчин, кислота, луг, валентність та багатьма іншими. Ці поняття описують відповідний предмет – фізики чи хімії.

Предмет дослідження формулює дослідник, тобто він (предмет) повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо певні сторони об’єкта і намагаємося вивчити їх. Кожному об’єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження. Наприклад, людина як об’єкт існуючої незалежно від нас дійсності може зацікавити анатома з точки зору своєї будови: система кровообігу, скелет, м’язи тощо; лікаря – як організм, складна система, яку належить лікувати, підтримувати в рівновазі її фізичний та психічний стани; психолог, письменник, філософ можуть зацікавитися ще іншими аспектами життя і діяльності людини.

Предмет соціології – це сукупність основних теоретичних понять, за допомогою яких вчені описують реальні факти, пояснюють і практично вирішують соціальні проблеми.

Серед основних понять соціології можна виділити такі як: статус, роль, соціальна структура, соціальна група, соціальна взаємодія, соціалізація та ін.

Відтак соціологію можна визначити як науку про становлення та функціонування соціальних спільнот, між якими складаються певні соціальні відносини і взаємодія, а також про соціальну людину – творця цих соціальних спільнот і головного суб’єкта розвитку.

Оскільки в соціології існує багато шкіл і напрямів, кожен із відомих вчених-соціологів по-своєму трактує предмет соціології, тому однозначно сформулювати його визначення складно.

Класик соціологічної науки німецький вчений Макс Вебер вважає, що соціологія – це наука про соціальну поведінку, яку соціологія прагне зрозуміти і пояснити. Соціальна поведінка, за Вебером, – це певний вчинок людини, який він співвідносить з поведінкою (або вчинками) інших людей.

Сучасний американський соціолог Н. Смелзер зазначає, що соціологія – це дин із способів вивчення людей. Він вважає, що соціологи прагнуть з’ясувати: чому люди поводять себе певним чином, мають певну віру, одружуються, навчаються, голосують тощо, а також, що відбувається з людьми під час того, як вони взаємодіють один з одним. Тому Смелзер вважає, що завдання соціології – "наукове вивчення суспільства і соціальних відносин".

Він виділив два напрямки – мікросоціологію і макросоціологію. Дослідник-мікросоціолог фокусує свою увагу на індивідах, їх поведінці, мотивах і тих сенсах, які люди вкладають у взаємодію. Представники цього напрямку вважають, що соціальні явища можна зрозуміти тільки після проведення аналізу тих аспектів, які люди надають тим явищам, що виникають при їхній взаємодії. Макросоціологія описує глобальні закономірності розвитку суспільства, взаємодію основних елементів суспільної системи.

 

Танчин І.З. Соціологія: навчальний посібник / І. З. Танчин. – 3-тє вид., перероб. і доп. – Київ: Знання, 2008. – 351 с.

Джерело доступу: http://pidruchniki.ws/15970122/sotsiologiya/struktura_sotsiologiyi

 

 

* * *

Соціальний закон – це вираз суттєвих, необхідних і постійно повторюваних взаємозв’язків і відносин між соціальними явищами та процесами, а передовсім між діяльністю соціальних спільнот і діями окремих індивідів, що зумовлюють виникнення, функціонування й розвиток соціальних систем.

Г. Осипов визначає соціальний закон як відносно стійкі і систематично відтворювані відносини між народами, націями, класами, соціально-демографічними і професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і сім’єю, суспільством і особистістю, соціальною організацією і особистістю, містом і селом тощо.

С. Фролов трактує соціальні закони як об’єктивні правила, що існують незалежно від свідомості і регулюють поведінку людей стосовно один одного, основу яких утворюють історично сформовані мотиви, інтереси і намагання людей до вдоволення власних потреб у поліпшенні умов існування, у безпеці і визнанні з боку інших, у самовираженні тощо.

Соціальні закони поділяють на загальні і специфічні. Загальні вивчає філософія, а специфічні – соціологія. Будь-який із соціальних законів виражає відносини між різними індивідами, соціальними спільнотами і проявляється не взагалі, а в конкретній формі – в їх соціальній діяльності.

 

Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. - Вид. 2-ге, перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. – 472 с.

Режим доступу:
http://galsite.at.ua/load/dvorecka_g_v_sociologija_navch_posibnik/3-1-0-538