Методичні рекомендації до виконання навчально-дослідницького завдання

 

 

Одним з обов’язкових видів самостійної роботи студента є складання соціологічної анкети.

Цей вид роботи передбачає вибір студентом індивідуальної теми дослідження з запропонованих у методичному посібнику

Проблематика емпіричних соціологічних досліджень).

Підготовка анкети – складний процес, оскільки анкета – це сценарій бесіди з респондентом.

Основні етапи роботи над анкетою:

– визначення характеру інформації, яку необхідно отримати;

– складання орієнтовного переліку запитань, які повинні бути задані респонденту;

– складання першого варіанта запитальника;

– попередня перевірка цього варіанта шляхом пробного інтерв’ювання;

– виправлення запитальника та його остаточне редагування.

Вимоги до складання соціологічної анкети:

Структурно анкета складається з трьох частин:

1. Вступна – вказується суб’єкт дослідження, зазначається тема дослідження (назва анкети), подається звернення до респондента, у якому зазначається мета дослідження, інструкція респондентові щодо заповнення анкети, вказується на анонімність дослідження.

2. Основна (змістова). Повинна містити не менше 20 запитань, з різними їхніми типами (закриті, напівзакриті, відкриті; лінійні, табличні, альтернативні, неальтернативні; з порядковими, номінальними та інтервальними шкалами).

3. Заключна (соціально-демографічний розділ, паспортичка) – включає питання, що дають уявлення про особу респондента (стать, вік, освіта, професія, сімейний стан тощо).

Важливим елементом підготовки анкети є складання запитань.

За змістом питання анкети можна класифікувати на питання:

– що виявляють факти поведінки в минулому та теперішньому. Це питання про певні дії як респондентів, так і інших осіб;

– що виявляють думки про факти, ставлення, мотиви й норми поведінки;

– що виявляють фактичну інформацію про особистість, про соціальний статус респондента, його демографічні характеристики, професію та ін.

За формою питання бувають закриті, напівзакриті й відкриті.

Закриті питання мають в анкеті повний набір варіантів відповідей.

Вони можуть бути альтернативні та не альтернативні (їх ще називають питання-меню). В альтернативних питаннях респонденту пропонується вибрати лише один варіант відповіді. Питання-меню – це питання, у яких пропонується набір відповідей з правом вибору декількох.

Напівзакриті питання – питання, де, окрім наведеного переліку відповідей, можна дописати власний варіант відповіді.

Відкриті питання – це такі, коли не пропонуються варіанти відповідей, а респондент може відповідати, як бажає, і власноруч вписувати відповідь.

Виділяють прямі й непрямі питання:

Пряме питання – це питання, яке дає змогу одержати пряму інформацію (напр., "Чи задоволені ви своєю роботою?").

Непрямі, побічні питання, дають змогу одержати необхідну інформацію не прямо, а через такі питання: "Вважають, що..., а як думаєте ви?".

В анкеті виділяють основні й неосновні питання.

Основні питання анкети спрямовані на збір інформації про зміст об’єкта дослідження.

Неосновні – це питання-фільтри, контрольні, контактні, буферні.

Функція запитань-фільтрів – виділити респондентів, які повинні відповідати на питання від групи респондентів і, які не повинні на ці питання відповідати, тобто потрібно розділити опитаних на декілька масивів. Наприклад: "Чи вмієте Ви користуватися комп’ютером?

1. Так.

2. Ні (переходьте до пит. 15)".

Контрольні запитання слугують для перевірки стійкості, правдивості і несуперечливості відповідей, визначення достовірності і щирості.

Контактні запитання слугують становленню контакту з респондентом, їхня мета – викликати зацікавлення до дослідження. Як правило, це перше або одне з перших запитань анкети.

Буферні запитання, як правило, починаються зі слів "Як ви думаєте..?", й мають на меті перевести увагу респондента з однієї проблеми на іншу.

Вимоги до формулювання запитань:

– кожне запитання повинно бути логічно зрозумілим і чітко завершеним;

– одне запитання не повинно включати двох і більше запитань;

– слід уникати маловідомих слів, вузькоспеціалізованих термінів і слів з подвійним значенням;

– не задавати дуже довгі запитання;

– питання повинно бути конкретним, слід уникати узагальнень;

– слід або досить розширено вказувати усі можливі варіанти відповідей, або не наводити жодного;

– слід пропонувати лише рівноцінні варіанти відповідей. Респондент повинен бути впевненим, що вибір того чи іншого варіанта ніяк не вплине на його престиж;

– у питанні наводити однакову кількість позитивних і негативних варіантів відповідей;

– питання формулювати так, щоб уникати шаблонних, стереотипних відповідей

– питання не повинно схиляти респондента до певної відповіді.

Недопустимі такі форми запитань: "Чи не вважаєте ви...?", "Не згідні ви з тим, що...?" і т.п.

В анкеті питання можуть об’єднуватись у блоки за тематичними й проблемними принципами. При підготовці анкети серйозна увага має надаватися її графічному оформленню: чіткий шрифт, наявність місця для запису відповідей. Текст питання не можна розривати й переносити його частину на іншу сторінку.

 

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ (екзамену)
з КУРСУ "СОЦІОЛОГІЇ"

1. "Розуміюча соціологія" М. Вебера.

2. Аналіз документів. Особливості його застосування в соціологічному дослідженні.

3. Вибірка у соціологічному дослідженні.

4. Види соціальних груп: поняття, характеристика, функції.

5. Використання даних соціологічного дослідження в практиці роботи педагога.

6. Вимоги до складання анкети.

7. Громадська думка як соціальний інституту: поняття, функції.

8. Детермінація становлення особистості та індивідуальності.

9. Експеримент в соціологічному дослідженні

10. Загальна характеристика і види національно-етнічних конфліктів.

11. Історичні типи суспільства.

12. Класифікація девіантної поведінки за (Р. Мертоном).

13. Класифікація соціальних конфліктів.

14. Конформізм і девіантна поведінка.

15. Концепції соціальних конфліктів.

16. Культура як ціннісно-нормативний механізм соціальної регуляції суспільства; форми культур.

17. Метод інтерв’ю як форма соціологічного дослідження.

18. Методи збору даних у соціологічному дослідженні.

19. Місце і роль соціальних цінностей і соціальних норм у суспільстві.

20. Місце соціології в системі суспільних наук та її взаємодія з ними.

21. Органічна теорія суспільства Г. Спенсера.

22. Освіта як соціальний інститут, функції освіти.

23. Основні напрямки реформування освіти.

24. Основні проблеми соціології особистості: теорії особистості, типи особистості.

25. Основні соціальні інститути суспільства.

26. Основні форми прояву девіантної поведінки.

27. Передісторія і соціально-філософські передумови виникнення соціології.

28. Питирим Сорокін і його теорія соціальної стратифікації.

29. Позитивістська соціологія О. Конта.

30. Поняття "людина", "індивід", "особистість" у соціології.

31. Поняття і специфіка девіантної поведінки.

32. Поняття середнього класу, його роль в суспільстві.

33. Поняття, види і взаємозв’язок соціального статусу та соціальної ролі.

34. Поняття маргінальності в соціології.

35. Поняття, ознаки та функції соціальних інститутів.

36. Поняття, структура та функції культури.

37. Предмет і структура соціології як самостійної науки.

38. Причини девіантної поведінки.

39. Причини конфліктів, стадії розгортання конфліктів.

40. Причини кризового стану інституту сім’ї в Україні.

41. Проблема становлення середнього класу в українському суспільстві.

42. Проблеми соціалізації особистості в сучасному суспільстві.

43. Програма соціологічного дослідження та її компоненти.

44. Розвиток української соціології в ХХ столітті.

45. Роль соціології в педагогічній діяльності вчителя.

46. Роль соціології праці у вирішенні соціально-економічних проблем.

47. Роль соціологічної інформації про сім’ю в роботі педагога.

48. Соціалізація і життєві цикли людини.

49. Соціалізація особистості в процесі навчання та виховання.

50. Соціальна мобільність: поняття, види, канали мобільності.

51. Соціальна нерівність: поняття, теорії та функції.

52. Соціальна організація: поняття, властивості, типи.

53. Соціальна поведінка: поняття, види, загальні теорії.

54. Соціальна стратифікація та її особливості в сучасній Україні.

55. Соціальна сутність праці, її характер і зміст. Сучасний стан на ринку праці в українському суспільстві.

56. Соціальний конфлікт: поняття, структура, види.

57. Соціальний статус і соціальна роль особистості.

58. Соціальні норми, соціальний контроль.

59. Соціальні спільності та групи.

60. Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціологічної інформації

61. Соціологічні дослідження проблем освіти.

62. Соціологічні погляди Е. Дюркгейма.

63. Структура соціологічного знання, його місце в системі гуманітарних наук.

64. Структурний функціоналізм Т. Парсонса.

65. Суспільство як соціальна система (поняття і структура).

66. Сутність, структура і функції сучасної сім’ї.

67. Функції соціології.

68. Функціональний підхід Е. Дюркгейма до аналізу суспільства.

69. Характеристика соціології К. Маркса.

70. Характеристика соціології М. Вебера.

71. Характеристика суспільства як системи.

 

СЛОВНИК СОЦІОЛОГІЧНИХ ТЕРМІНІВ

А

АЛЬТЕРНАТИВНА СОЦІОЛОГІЯ – напрям у соціологічній теорії, що базується на критиці утилітарних, прагматичних та споживацьких орієнтацій у панівній суспільній системі цінностей щодо ставлення до природи. Пропонується "культурна революція" або "революція свідомості", які докорінним чином мають змінити ставлення

суспільства до екологічних проблем.

 

АМБІВАЛЕНТНІСТЬ (від грец. amphi – навколо, з обидвох сторін та лат. valentia – сила) – двоїстість переживань, яка знаходить свій вираз у тому, що один і той же об’єкт викликає у людини одночасно два протилежні почуття, наприклад задоволення і невдоволення, симпатію і антипатію.

 

АНОМІЯ (від франц. anomie і грец. anomos – беззаконня) – термін, введений Е. Дюркгеймом для опису стану суспільства, що характеризується розпадом системи традиційних цінностей і норм, дезорієнтацією суспільства й особи, відсутністю чіткої моральної регуляції поведінки індивідів. Згідно з Е.Дюркгеймом, аномія є ненормальним соціальним станом, який виникає у результаті переходу від механічної солідарності традиційних суспільств до органічної солідарності індустріальних суспільств.

 

АНТРОПОЦЕНТРИЗМ (від грец. antropos – людина і сentron – центр) – думка і переконання, що людина є центром Всесвіту і кінцевою метою світобудови.

 

Б

БІФУРКАЦІЯ (від лат. bifurcus – роздвоєний) – термін сучасної інвайронментальної соціології, який характеризує глобальну екологічну катастрофу, що насувається; кінець співіснування людини, суспільства, з одного боку, і природи – з другого; супроводжується загибеллю людства як такого.

 

БІХЕВІОРИЗМ (від англ. behaviour – поведінка) – напрям, який визнає визначальним механізмом соціальної поведінки рефлекторну реакцію людського організму (фізичну чи вербальну) на подразники (стимули) зовнішнього середовища за принципом "стимул – реакція". Основний постулат біхевіоризму вміщено у вимозі описувати й аналізувати лише те в людині, що безпосередньо споглядається, тобто її поведінку і вчинки.

В

ВІДКРИТІ ЗАПИТАННЯ – форма запитань при опитуванні, які не мають варіантів відповідей, вміщених в анкеті. Основним принципом побудови є формулювання запитання і відведення спеціального місця, в якому респондент пише відповідь власноручно.

 

ВІДЧУЖЕННЯ (англ. alienation) – відчуття індивідом віддалення, відокремлення від ситуації, групи чи культури. Як соціологічний термін використане К.Марксом, який вважав, що відносини виробництва за капіталізму призводять до виникнення психологічного ефекту відчуження у робітників. Вживають його також щодо інших сфер суспільного життя, коли треба наголосити на відірваності, відстороненості людини від політики, процесів вироблення і прийняття рішень, культурної спадщини тощо. Вважається універсальним явищем в індустріальному і постіндустріальному суспільствах.

 

ВІДЧУЖЕННЯ у сфері праці – стан, описаний Н. Смелзером для характеристики емоційної сфери сучасного робітника; полягає у почутті безсилля, відчутті, що праця не має сенсу, у відстороненні або психологічній невключеності в роботу.

 

ВЛАДА – реальна можливість здійснювати свою волю у соціальному житті, нав’язуючи її, якщо це необхідно, іншим людям. У Н. Смелзера до цього визначення додасться здатність мобілізовувати ресурси для досягнення поставленої мети.

 

ВИБІРКОВА СУКУПНІСТЬ – певно кількість елементів генеральної сукупності, відібраних за певними правилами; мікромодель генеральної сукупності, структура якої має максимально збігатися із структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками останньої.

Г

ГЕНЕРАЛЬНА СУКУПНІСТЬ – уся сукупність соціальних об’єктів, які є предметом вивчення у межах, окреслених програмою конкретно-соціологічного дослідження.

 

ГЕОГРАФІЧНИЙ НАПРЯМ у соціології – концепції, представники яких вважають, що суспільний розвиток залежить насамперед від зовнішніх географічних чинників: клімату, ландшафту, ґрунтів, річок, океанів тощо.

 

ГІПОТЕЗА в соціологічному дослідженні – наукове припущення, що його висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, яке слід підтвердити або спростувати.

 

ГРУПОВИЙ ШЛЮБ – шлюб між декількома чоловіками і декількома жінками.

Д

ДЕВІАНТНА КУЛЬТУРА (від лат. deviatio – відхилення) – різновид субкультури; притаманна групам із соціальне відхиленою поведінкою (наприклад, наркоманам чи сатаністам тощо).

 

ДЕВІАЦІЯ – поведінка, котру розглядають як відхилення від групових норм і соціальних правил.

ДЕПОЛІТИЗАЦІЯ – процес відходу соціальних груп і окремих індивідів від участі в політичному житті і зацікавлення політикою; супроводжується переміщенням інтересів у сферу приватного життя, побуту, дозвілля тощо.

 

ДЕРЖАВА – частина суспільства, яка володіє владою і силою, а також можливістю розподіляти суспільні ресурси і засоби; це адміністративні (виконавчо-розпорядчі) органи, які функціонують на основі системи правових норм.

 

ДЕРЖАВА АВТОРИТАРНА – держава, в якій влада перебуває у руках монарха або диктатора, що правлять за допомогою насильства.

 

ДЕРЖАВА ДЕМОКРАТИЧНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА – держава, де народ на певні терміни делегує свою владу обраним ним особам, яких належить регулярно переобирати.

 

ДЕРЖАВА ТОТАЛІТАРНА – держава, лідери якої прагнуть повного контролю над країною та її народом, придушуючи і контролюючи всі інші соціальні інститути суспільства разом із первинними групами.

 

ДЕТЕРМІНІЗМ (від лат. determinare – визначати) – сукупність уявлень про визначальну роль якогось певного чинника в суспільному розвитку та зумовленість його дією усіх соціальних процесів. Географічний детермінізм, наприклад, – це визнання залежності суспільного розвитку від географічних факторів, технологічний детермінізм заснований на визнанні визначальної ролі техніки, культурний детермінізм – відповідно культури в розвитку людства.

 

ДЕЦЕНТРАЦІЯ – термін постмодернізму, який означає руйнацію одного з основоположних принципів модерної європейської культурної свідомості з висуненням як одного центру чи то розуму (раціоцентризм), чи то континенту (європоцентризм), чи то ідеї прогресу, що сприяє переходу людства з нижчих на досконаліші й вищі щаблі розвитку (футуроцентризм).

 

ДИСПЕРСНІСТЬ (від лат. dispersus – розсипаний, розпорошений) – ступінь внутрішньої подрібненості й розщепленості об’єкту дослідження (наприклад, якоїсь соціальної спільноти на кшталт етносу).

 

ДИСПОЗИЦІЇ ОСОБИСТОСТІ (від лат. dispositio – розташування) – система або комплекс схильностей до певного сприйняття умов діяльності і до певної поведінки в цих умовах. Вищі диспозиції – це концепція життя і ціннісні орієнтації, загальна спрямованість інтересів особистості; диспозиції середнього рівня – узагальнені установки на Соціальні об’єкти; диспозиції нижчого рівня – ситуативні установки як схильності до сприйняття і поведінки в даних конкретних умовах, у певному соціальному середовищі.

 

ДИСФУНКЦІЯ (від лат. dis – заперечення і functio – виконання) – порушення або розлад функцій певного соціального інституту чи соціальної системи, переважно якісного характеру.

Е

ЕГАЛІТАРНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від фр. egalite – рівність) – та, в якій влада розподіляється порівну між чоловіком і жінкою.

 

ЕКЗОГАМІЯ (від грец. ехо – ззовні, поза і gamos – шлюб) – правила, які вимагають, щоби люди укладали шлюби з тими, хто не входить до певних груп.

 

ЕКСПЕРИМЕНТ (від лат. experimentum – спроба, дослід) – один із методів одержання соціологічної інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності й поведінки об’єкт внаслідок дії на нього певних факторів (змінних), якими можна, керувати і які можна контролювати.

 

ЕЛІТА (від фр. elite – кращий) – згідно з деякими соціологічними теоріями (наприклад, В. Парето), це необхідна складова соціальної структури, вищий привілейований прошарок, який здійснює функції управління, розвитку культури тощо.

 

ЕЛІТАРНА КУЛЬТУРА – форма культури, яка охоплює витончені мистецтва, музику, літературу і призначена для вищих прошарків суспільства (на відміну від народної культури).

 

ЕМПІРИЧНА СОЦІОЛОГІЯ (від грец. empirio – дослід) – складова соціології, заснована на конкретних дослідженнях соціальних фактів.

ЕНДОГАМІЯ (від гр. endon – усередині) – правила, які вимагають, щоби шлюби укладалися всередині певних груп.

 

ЕТНОГЕНЕЗ (від грец. ethnos – група, плем’я, народ і genesis – походження) – процес виникнення і розвитку етнічних спільнот,

 

ЕТНОС – стала сукупність людей, споріднених між собою етноісторичним походженням (етногенезом), спільними, відносно стабільними особливостями мови і культури, а також усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень (самосвідомістю), зафіксованим у самоназві (етнонімі).

 

ЕТНОЦЕНТРИЗМ КУЛЬТУРНИЙ – розміщення певної етнічної/національної культури в центрі соціокультурного простору; судження про інші культури з позиції вищості своєї власної культури.

І

ІДЕАЛЬНИЙ ТИП – у вченні М. Вебера умоглядна теоретична конструкція, яка описує певне явище або процес. Утворюється вихопленням певних аспектів явища або процесу та їх узагальненням у теоретичному понятті. "Ідеальний" означає "чистий" або "абстрактний", такий, якого насправді не існує. Ідеальними типами є, наприклад, поняття "ринкова економіка", "церква", "капіталізм" тощо.

 

ІДЕНТИФІКАЦІЯ (від лат. identificare – ототожнювати) – соціально-психологічний процес ототожнення індивідом себе з іншою людиною, соціальною групою чи спільнотою, який допомагає йому успішно оволодівати різноманітними видами соціальної діяльності, набувати певних соціальних ролей і статусів, засвоювати і перетворювати соціальні норми і цінності.

 

ІНВАЙРОНМЕНТАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від англ. Environment – довкілля) – напрям у соціологічній теорії; має на меті створення підґрунтя для синтезу попередніх соціологічних теорій задля пояснення нової соціальної реальності, що утворилася внаслідок екологічної кризи; розробити скерування перетворень системи цінностей сучасного суспільства і, відповідно, зразки екологічно виправданої поведінки.

 

ІНДИВІД – термін, що означає конкретну людину, одиничного представника роду людського, коли необхідно підкреслити, що йдеться не про все людство взагалі і не про будь-яку людину в ньому.

ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ – те особливе і специфічне, що вирізняє одну людину з-поміж інших включно з її природними і соціальними, фізіологічними і психічними, успадкованими і набутими якостями.

 

ІНСТИНКТИВІЗМ (від лат. instictus – спонука, натхнення) – напрям у соціології, який здійснює спробу пояснення соціальних явищ і процесів через звернення до біологічної природи людини; вказує на вроджені інстинкти як на основне джерело соціальної поведінки.

 

ІНТЕГРАЛЬНА СОЦІОЛОГІЯ (від лат. integer – цілий) – учення П. Сорокіна, який вважав, що соціологія повинна охоплювати всі соціальні аспекти культури в широкому розумінні.

 

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОНЯТЬ (від лат. interpretatio – посередництво) – процедура, передбачена методологічною частиною програми конкретно-соціологічного дослідження; полягає в уточненні співвідношення тих елементів і властивостей досліджуваного явища, аналіз яких може дати цілісне уявлення про його фактичний стан, правильно пояснити причини виникнення і розвитку.

 

ІНТЕРЕС – усвідомлення потреб людини; має об’єктивно-суб’єк­тивну природу і разом із потребами становить основу ціннісного ставлення особистості до навколишнього світу. В соціології викорис­товують передусім для дослідження регуляторів соціальної поведінки.

 

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ (від лат. internus – внутрішній) – формування внутрішньої структури людської психіки, процес переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє "я" особистості. Результат інтеріоризації – сформована індивідуальність.

 

ІНСТИТУЦЮНАЛІЗАЦІЯ – шляхи регуляції людської діяльності, забезпечення організованості, упорядкованості, нормативності життя суспільства і підвищення його ефективності. У вужчому сенсі – це процес створення соціального інституту, заміна спонтанної та експериментальної поведінки передбачуваною поведінкою, яка очікується, моделюється, регулюється через визначення і закріплення соціальних норм, правил, статусів і ролей, приведення їх у систему, здатну діяти в напрямку задоволення певної суспільної потреби.

 

ІНЦЕСТ – звичай, який забороняє шлюби чи статеві зв’язки між особами, що є близькими, кровними родичами.

К

КОЕВОЛЮЦІЯ – термін інвайронментальної соціології, який означає оптимальний і гармонійний розвиток і співіснування людства таї природи зі зменшенням антропологічного навантаження на біосферу за рахунок вдосконалення техніки і технологій.

 

КОГНІТАРІАТ (від англ. cognition – пізнання) – термін О. Тоффлера для означення нового класу в постіндустріальному суспільстві, який приходить на заміну пролетаріату індустріальних суспільств; його основною характеристикою стане виробництво знань та інформації.

 

КОГНІТИВНИЙ (від англ. cognitive – пізнавальний) – прикметник, що використовується для означення пізнавальних процесів при характеристиці рівнів свідомості.

 

КОЛЕКТИВНА ДІЯ – будь-яка спільна дія двох або більшої кількості людей. Згідно з вченням Г. Блумера, колективна дія є центральною категорією соціології.

 

КОЛЕКТИВНІ УЯВЛЕННЯ – термін Е. Дюркгайма, означає спільні уявлення та відповідні моральні настанови, які виконують роль об’єднуючої сили в суспільстві. Є важливішими у простих традиційних суспільствах, де розподіл праці недостатньо розвинений, у складніших суспільствах поступово втрачають своє значення.

 

КОНСЕНСУС (від лат. consensus – згода, одностайність) – термін, введений О.Контом, означає узгодженість дій основних соціальних спільнот та інститутів суспільства.

КОНТРКУЛЬТУРА – культурна модель певної соціальної групи, яка протистоїть, тобто перебуває у стані конфронтації до панівної суперкультури або субкультур соціальних спільнот.

 

КОНФЛІКТ КУЛЬТУРНИЙ (від лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення цінностей контркультури або девіантної культури з панівною суперкультурою або субкультурами соціальних спільнот.

 

КОНФЛІКТ ПОЛІТИЧНИЙ – зіткнення політичних суб’єктів, інтереси яких є протилежними або не збігаються.

 

КОНФОРМІЗМ (від лат. conformis – подібний) – стан, що передбачає згоду індивідів із цілями суспільства і застосування ними законних засобів їх досягнення.

 

КОСМОПОЛІТИЗМ КУЛЬТУРНИЙ (від грец. кosmopolites – громадянин світу) – відмова від національних традицій і культури в ім’я абстрактної "єдності роду людського".

 

КУЛЬТУРА (від лат. cultura – обробіток, шанування) – а) у широкому сенсі слова – соціальний механізм взаємодії особистості і соціальної спільноти з середовищем проживання; охоплює сукупність засобів, форм, взірців та орієнтирів, що генетичне не успадковуються, а їх відтворюють люди у процесі спільного життя та забезпечують передання досвіду і розвиток перетворюючої діяльності; б) у вузькому сенсі – система колективно поділюваних цінностей, переконань, зразків і норм поведінки, притаманних певній соціальній групі, спільноті і людству загалом.

Л-М

ЛЮДИНА – термін, що його вживають як родове поняття, котре вказує на приналежність до людського роду – вищої сходинки розвитку живої природи на нашій планеті. Вказує на якісну відмінність людей від тварин і служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей.

МАКРОСОЦІОЛОГІЯ (від грец. makros – великий) – галузь соціологічного знання, пов’язана з великими моделями соціальних структур і зорієнтована на дослідження масштабних соціальних процесів, аналіз великих соціальних спільнот і систем, таких, як суспільство, цивілізація тощо.

 

МАЛА СОЦІАЛЬНА ГРУПА – різновид соціальної групи, між усіма членами якої існують безпосередні особистісні контакти; її представники володіють розвинутим почуттям приналежності до неї. Нижня межа чисельності малої групи дорівнює 2-3 (діади, тріади), верхня – кільком десяткам людей, але не більше 40.

МАСОВА КУЛЬТУРА – форма культури, твори якої стандарти­зуються і розповсюджуються серед широкої публіки без урахування регіональних, релігійних або класових субкультур.

 

МАТРІАРХАЛЬНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від лат. mater – мати і грец. arhe – влада) – та, в якій влада належить жінці і матері.

 

МЕНЕДЖМЕНТ (від англ. management – управління) – міждисцип­лінарна наука, яка поєднує економічний, соціальний, політичний, організаційний, правовий, психологічний та інші підходи до управління виробництвом. Ставить за мету сформулювати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої людської організації.

 

МЕТОД (від грец. methodos – шлях до чогось) – спосіб одержання вірогідних соціологічних знань; сукупність застосовуваних прийомів, процедур і операцій для емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності.

 

МЕТОД КВОТНОІ ВИБІРКИ – різновид цілеспрямованого відбору одиниць аналізу з додержанням квоти (наприклад, статі, віку, освіти, рівня кваліфікації тощо) та її параметрів (наприклад, чоловіки – жінки; молоді, середні і старші вікові групи; види незакінченої і одержаної освіти; професійно-кваліфікаційні розряди).

 

МЕТОД МЕХАНІЧНОЇ ВИБІРКИ – різновид ймовірнісної (випадкової) вибірки; полягає у відборі з генеральної сукупності одиниць аналізу через рівні інтервали-кроки (наприклад, кожний десятий із загального списку генеральної сукупності).

 

МЕХАНІЦИЗМ – напрям у соціальній теорії, що бере за основу поняття механізму-системи. Відповідно до основних ідей механі­цизму робота механізму, як і суспільства загалом, забезпечується функціональною спеціалізацією його частин, а також їх інтеграцією в єдине ціле.

 

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ (від грец. mikros – малий) – галузь соціологічного знання, пов’язана з аналізом повсякденної взаємодії між людьми, соціальних процесів і явищ у відносно невеликих соціальних системах (наприклад, сім’ї, малій соціальній групі тощо).

 

МОБІЛЬНІСТЬ ВЕРТИКАЛЬНА (від лат. mobilis – рухливий, здатний до швидкого пересування) – зміна становища індивіда, яка викликає підвищення або пониження його соціального статусу.

 

МОБІЛЬНІСТЬ ГОРИЗОНТАЛЬНА – зміна становища, яка не призводить до підвищення чи пониження соціального статусу індивіда.

 

МОВА – система взаємозв’язків і спілкування між людьми, здійснюваних на основі звуків і символів, що мають умовні, але структурно обґрунтовані значення; форма нагромадження, збереження і передання людського досвіду.

 

МОДЕРНІЗАЦІЯ (від фр. moderne – сучасний) – складна сукупність економічних, соціальних, культурних, політичних змін, що відбулися у суспільстві у зв’язку з процесом індустріалізації та засвоєнням науково-технічних досягнень.

 

МОДЕРНІЗМ – течія в етносоціології, представники якої пов’язують виникнення нації з модерними часами, тобто періодом, розпочатим французькою революцією 1789 р. в політиці та індустріальною революцією в економіці.

 

МОЛОДЬ – соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, пізнавальні, психічні, культурно-освітні тощо особливості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення її внутрішніх сутнісних Сил і соціальних якостей.

 

МОНОГАМІЯ (від грец. monos – один і gamos – шлюб) – шлюб між одним чоловіком і одною жінкою.

 

МОТИВ – усвідомлена потреба особистості в досягненні певних цілей, бажаних умов діяльності, її ставлення до інтересів ціннісних орієнтацій та їх оцінка, пов’язані з прагненням реалізувати їх на практиці; те, чим керується людина у своїх вчинках (свідомо чи несвідомо).

 

Н

НАЦIOГЕНЕЗ (від лат. natio – народ і грец. genes – походження) – процес виникнення і розвитку націй.

 

НАЦІЯ – етносоціальна спільнота зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності і самобутності; сукупність людей, об’єднаних спільними культурними, політичними, соціальними та економічними інтересами.

 

НОНКОНФОРМІЗМ – стан, що передбачає непогодження індивідів з існуючим ладом, його цінностями та застосування різних форм протесту проти них та існуючої системи.

 

НОРМИ СОЦІАЛЬНІ – засновані на цінностях правила поведінки; очікування і стандарти, які регулюють дії і вчинки людей та суспільне життя загалом, зміцнюючи стабільність і єдність суспільства.

 

НУКЛЕАРНА СІМ’Я – сімейна структура, яка складається з дорослих батьків і дітей, що перебувають на їх утриманні.

О

ОБ’ЄКТИ КОНКРЕТНО-СОЦІОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ – носії певної соціальної проблеми – люди, об’єднані в соціальні спільноти різного типу, соціальні інститути, а також їх життєдіяльність.

 

ОБРЯДИ – сукупність символічних стереотипних колективних дій, що втілюють у собі ті чи інші соціальні ідеї, уявлення, норми та цінності і викликають певні колективні почуття.

 

ОДИНИЦІ АНАЛІЗУ – елементи вибіркової сукупності (респонденти або люди-носії певної соціальної проблеми), які підлягають відбору і вивченню у процесі конкретно-соціологічного дослідження.

 

ОСОБИСТІСТЬ – усталений комплекс якостей і властивостей людини, які набуваються під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп та спільнот, до яких вона належить і у життєдіяльності яких бере участь. Термін "особистість" служить для характеристики соціального в людині, а також міри її суб’єктності.

П

ПАРАДИГМА (від грец. paradeigma – зразок) – термін, введений американським ученим Т. Куном. Означає визнане всіма наукове досягнення та позицію, які протягом певного часу надають науковцям модель постановки проблем та їх розв’язання. Ця модель лежить в основі теорій, охоплює сукупність основних положень і принципів та специфічний набір категорій і її визнає певне коло вчених. Так, структурні парадигми розглядають організацію, функціонування та розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми, навпаки, розглядають людську поведінку на мікрорівні.

 

ПАТРІАРХАЛЬНА СІМЕЙНА СИСТЕМА (від грец. pater – батько і arhe – влада) – та, в якій влада належить чоловікові і батьку.

 

ПЛЮРАЛІЗМ (від лат. pluralis – множинний) – один із принципів постмодернізму, згідно з яким у світі існує множинність самостійних і незалежних духовних сутностей, явищ і процесів, а в суспільному житті – множинність форм соціального устрою, соціальних груп та їхніх інтересів, багатоманітність соціальних відносин і соціальних інститутів, жодний з яких не є центральним або домінуючим.

 

ПОЗИТИВІЗМ – термін, введений О. Контом; це – методологічна позиція у суспільних науках взагалі і соціології зокрема, яка випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи. Вважає, що справді науковим є лише таке знання, яке здобуте точним використанням наукового методу, через збирання і аналіз емпіричних даних та послідовну перевірку гіпотез. Згідно з ним, соціологія, як і інші соціогуманітарні науки, повинна бути побудована за зразком природничих наук.

 

ПОЛІАНДРІЯ (від грец. poly – багато і aner – чоловік, мужчина) – шлюб між одною жінкою і декількома чоловіками.

 

ПОЛІГАМІЯ (від грец. gamos – шлюб) – шлюб між кількома людьми (багатоженство або багатомужжя).

 

ПОЛІГІНІЯ (від грец. gyne жінка) – шлюб між одним чоловіком і декількома жінками.

 

ПОЛЬОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ – соціологічне дослідження, завдання якого полягає у безпосередньому і всебічному вивченні соціального об’єкта в нормальних, природних умовах на відміну від лабораторного дослідження, яке відбувається у штучно створених умовах.

 

ПОЛІТИКА (від грец. politika – державні або суспільні справи) – а) особливий вид регуляції соціального життя, який виникає на певному ступені розвитку людства у зв’язку з розподілом праці і поглибленням соціальної диференціації; б) відносини, що охоплюють

згоду, підкорення, панування, конфлікт і Змагання між соціальними спільнотами, людьми і державами; в) специфічний вид діяльності людей, пов’язаний з утвердженням права індивідів, соціальних груп і спільнот на керування суспільством, на владу.

 

ПОЛІТИЧНА ПАРТІЯ – політичний рух, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці.

 

ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА – інтегрована сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, керують справами суспільства, регулюють взаємовідносини між громадянами, соціальними спільнотами і державами і забезпечують стабільність суспільства, певний соціальний порядок.

 

ПОЛІТИЧНА СФЕРА – со