Суть і структура культури

Культура - сукупність способів і методів людської діяльності (матеріальної та духовної), що об’єктивно втілені в предме­тах, матеріальних носіях (засобах праці, знаках), що передаються наступним поколінням. Поняття культури має далеко не однакове значення, Спочатку словом культура визначали способи обробітку землі. Мислителі XVIII ст., ототожнюючи культуру з формами духов­ного і політичного саморозвитку суспільства і людини, розгорнули формування своєрідної теорії культури. Натуралісти вбачали джере­ла культури в натуральній природі людини. Ідеалісти бачили призна­чення культури для морального розвитку людини і досягнення нею моральності. Культура — це системна інтегрована якість суспільства, що відбиває досягнутий рівень розвитку. Це стосується всіх видів і типів культури, її прояву. Культура — це явища, процеси, відносини, що якісно відрізняють суспільство, людину від природи, є результа­том соціальної взаємодії. Культура — це сукупність соціальних норм і цінностей, що склалися історично і притаманні конкретній суспіль­ній системі. Норми і цінності культури генетично не успадковують­ся. Культура демонструє свою соціальну природу, виражаючи в кож­ний період спрямованість суспільства на створення, зберігання і поширення результатів людської діяльності. Культура — погляд на світ скрізь призму Добра і Зла, корисного і шкідливого, прекрасного і потворного та ін. Внутрішня цілісність культури проявляється в формі стійкої, логічно простежуваної в основних елементах свідо­мості, визначеності сприйняття світу, оцінки реальних явищ. Зміна взаємозв'язків між людьми веде до еволюції культури.

Світ людської культури виступає сферою формування, розвитку і виявлення суті сил людини, їх. реалізації в природі і суспільстві. В соціології культура визначається не як відносини між речами і не як відносини між ролями в системі соціальної організації, а як відноси­ни між самими людьми, які зв'язують їх як особистостей і суб'єктів суспільного розвитку. Культура — надзвичайно складне і специфічне суспільне явище. Культура має глибокі внутрішні зв'язки з приро­дою і суспільством: закономірності розвитку і функціонування соці­ального організму, що є об'єктивною необхідністю. З позицій соціо­логії проявляються три основні сфери людської культури.

По-перше, ставлення людини до навколишньої природи. В сучасних умовах куль­тура і особа, культура і суспільство виміряються ступенем усвідом­лення тієї ситуації, за якою людина має відповідально ставитись до середовища проживання з метою запобігання небажаних наслідків. Культура людського суспільства — гармонія взаємозв'язків з приро­дою, що проявляються в найрізноманітніших сферах; на виробниц­тві, відпочинку, в побуті. По-друге, культура — ставлення однієї людини до іншої. Від ступеню усвідомлення взаємозв'язків людей залежить рівень культури міжособистих, міждержавних, міжетнічних відно­син, а також культурний клімат взаємовідносин в колективі, побуті, сім'ї.

По-третє, культура — ставлення людини до самої себе. Культур на діяльність індивіду — це постійне самовиховання, самопізнання, саморозвиток. Рівень культури особи проявляється у формуванні по­зитивного ставлення до набуття знань, виховання стійких мораль них принципів, розвитку почуття краси, благородної зовнішності, під­тримки доброго здоров'я.

У культурі виділяють матеріальну і духовну відповідно двом ос­новним видам виробництва — матеріального і духовного. Виділяючи такі види культури, не варто забувати, що культура — єдина цілісна система, всі елементи якої взаємозв'язані. Але виділення видів куль­тури виправдано тим, що кожен з них має специфіку і відіграє особ­ливу роль у розвитку суспільних відносин.

Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, засоби транспорту, житло, предмети вжитку), що становлять матеріалізацію людських ідей, опредмечене знання. Зв'язана з перетворенням навколишнього середовища, мате­ріальна культура включає, по-перше, цілеспрямоване формування ма­теріального середовища виробництва; по-друге, змінення матеріаль­ного середовища побуту, і, по-третє, зміна соціального середовища фізичного розвитку людини.

Духовна культура — система, що включає всі види, форми і рівні суспільної свідомості, освіту і виховання, установи культури. Сюди належать всі види пізнання, всі форми і типи літератури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моралі. Духовна культура відіграє велику роль у формуванні всебічно розвинутої і соціально активної особи в умо­вах створення демократичного суспільства. Якщо духовне життя сус­пільства — відносно самостійна сфера соціальної системи, що зв'яза­на з задоволенням духовних потреб членів суспільства, то духовна культура - сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених і створюваних творчою діяльністю людей і спрямованих на задово­лення їх духовних потреб. Визнаючи відносну самостійність духовної культури, враховуючи її специфіку, соціологія рішуче протистоїть кон­цепціям культури, що розглядають її у відриві від соціального життя, інтересів соціальних спільностей, як форму відображення якогось ду­ховного джерела. Соціологія виходить з того, що духовне виробниц­тво розвивається разом з матеріальним, що в індустріальних, постіндустріальних, соціально інтегрованих суспільствах формується зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно досягнена шляхом оволодіння силами природи, то духовна культура характери­зує рівень і глибину пізнання природи, суспільства і особистості.