Студопедия — Мова й культура. Механізм трансляції культури
Студопедия Главная Случайная страница Обратная связь

Разделы: Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Мова й культура. Механізм трансляції культури






У теоріях культури завжди важливе місце приділяється мові. Багато областей культури невербальні — живопис, танці, жести та ін. Але всі елементи культури можуть бути виражені в мові.

Мову можна визначити як систему комунікації, здійснювану за допомогою звуків і символів, значення яких умовні, але мають певну структуру.

Мова — явище соціальне. Її не можна опанувати поза соціаль­ною взаємодією, тобто без спілкування з іншими людьми. Хоча про­цес соціалізації значною мірою базується на імітації жестів — кивків, манери посміхатися й супитися, — мова служить основним засобом передачі культури. Іншою його важливою рисою є те, що рідною мовою практично неможливо розучитися говорити, якщо її основний слов­никовий запас, правила мови й структури засвоєні у віці до десяти років, хоча багато інших аспектів досвіду людини можуть бути пов­ністю забуті. Це свідчить про високий ступінь пристосовності мови до потреб людини; без неї спілкування між людьми здійснювалося б значно примітивніше.

В мові є безліч формальних правилах, що визначають способи сполучення слів для вираження потрібного змісту. Мова організує досвід людей, тому що, як і будь-яка культура в цілому, вона ви­робляє загальноприйняті значення. Комунікація можлива лише за наявності значень, які приймаються, використовуються її учасниками й зрозумілі ними.

Спільна мова також підтримує згуртованість суспільства. Вона до­помагає людям координувати свої дії завдяки переконанню або осуду один одного. Крім того, між людьми, що говорять однією мовою, майже автоматично виникає взаєморозуміння й співчуття. У мові знаходять висвітлення загальні знання людей про традиції, що склалися в сус­пільстві, і поточні події.

Хоча мова є об'єднуючою силою, у той самий час вона здатна і роз'єднувати людей. Група, що використовує дану мову, вважає всіх, хто розмовляє нею, своїми, а людей, що говорять на інших мовах або діалектах, — чужими.

Мова настільки зливається з культурою, що кожне нове додавання в суспільну культурну спадщину обов'язково пов'язане зі змінами в мові. У результаті професійні, вікові й багато інших великих груп у суспільстві можуть мати свою мову, словниковий запас якої відріз­няється від словникових запасів мов інших груп. Також при перекладі письмових текстів з однієї мови на іншу фахівці-перекладачі повинні мати уявлення про культуру обох суспільств.

 

Один із найістотніших і важливих моментів у механізмі транс­ляції культури — поширення культурних зразків. Історія розвитку суспільства показує, що технічний прогрес, відкриття нових засобів масової інформації зіграли головну роль у спразі поширення культур­них зразків і цінностей. Дійсно, спочатку зразки культури й цінності зазвичай не виходили за рамки сім'ї, роду або племені. Кожне плем'я використовувало свою власну систему символів, свої звичаї, традиції й систему вірувань. Розвиток мови й писемності дозволили поширювати культуру на значні відстані, і з цього часу культура почала переходити межі різних суспільств, країн, держав. Подальші винаходи й відкрит­тя в сфері засобів масових комунікацій стерли всі фізичні межі для передачі інформації й створили умови для глобального поширення будь-яких культурних зразків.

Сьогодні дослідники культури вважають, що кожний культурний елемент або комплекс починається з відкриттів і винаходів, зробле­них окремими індивідами (зазвичай з використанням колективного досвіду). Після цього знову створений зразок культури послідовно по­ширюється й приймається в малих групах, а у випадку його корисності потім, за допомогою засобів масової комунікації, переходить у більші соціальні спільності. У ході такого поширення й прийняття культурний елемент змінюється, і тому його можна вважати продуктом колективної творчості людей.

16. Поняття «культури способу життя»

Спосіб життя — спосіб, що ввійшов у звичку, життєдіяльність, поведінку. Він має певну структуру, складові елементи, характерні риси, що відрізняють спосіб життя одного народу або індивіда від усіх інших. Його компоненти — умови праці, житлові умови, розмір заробітної плати, рівень освіти, стан здоров'я.

Спосіб життя — це загальна формула щоденного буття особистості, типові, часто практиковані норми поведінки людей, спосіб їхньої діяль­ності в праці й побуті, у виробництві й споживанні як матеріальних, такі духовних цінностей. Способу життя не існує у тварин. Він стільки там, де є культура. Тільки в людей культура організує, надає певну рит­міку й символічний сенс сукупності подій, що характеризують спосіб життя.

 

Культура й спосіб життя — дві сторони одного цілого. Дійсно, традиції, звичаї, норми поведінки, вдачі й цінності становлять основу й культури, і способу життя. Різниця лише втому, що поняття «культура» виражає піднесену, духовну сторону цієї сукупності елементів, а спосіб життя — повсякденну, матеріально-практичну.

Культура й спосіб життя настільки пов'язані одне з одним, що часом їх неможливо розірвати. Фахівці стверджують, що коріння культури лежать у повсякденному досвіді людей, який базується на колективних звичках, правилах і нормах поведінки. Останні — будівельні цеглинки й культури, і способу життя. Проте, культура й спосіб життя — два різні соціологічні поняття, що володіють самостійним, відмінним одне від одного змістом. Так, у спосіб життя входять такі поняття, відсутні в культурі, як рівень життя, якість життя, стиль життя, бюджет часу, концепція життя, сенс життя.

 

Спосіб життя показує, як організована повсякденна життєдіяльність індивіда, групи або суспільства а просторі й у часі. Відповідно, спосіб життя може бути індивідуальним, груповим і суспільним. Описуючи спосіб життя людей, соціологи не цікавляться тим, наприклад, до якої релігії індивід належить і чи належить взагалі. їхню увагу привертають такі факти: чи ходить він до церкви, а якщо ходить, як часто. Точно так само їх не обходить, які саме книги люди читають, у які музеї або театри ходять, на якому саме підприємстві працюють. Їм необхідні факти: чи читають книги і як часто, чи відвідують музеї й театри, і як часто, чи вони працюють, чи безробітні.

Саме факти, розглянуті соціологами як соціальні дії, характеризу­ють організацію повсякденного життя, її ритміку й зміст. Вони відпові­дають на запитання: що робить індивід, як, де й коли він це робить? При цьому, природно, увага звертається, насамперед, на типові для індивіда, групи або суспільства риси й соціальні дії. Людина, яка регулярно читає газети, чистить зуби й відвідує роботу, яка робить покупки в магазині сама, а не користується слугами, веде зовсім інший спосіб життя, ніж та, для кого все це нетипово. Соціолог відразу ж визначить, що мова йде, скоріше, про городянина середнього статку, а, скажімо, не про сільського мешканця або багату людину.

 

Як і до культури, до способу життя застосовується термін «риси». Так, характерною рисою способу життя латиноамериканських народів виступає карнавал, а характерною рисою способу життя іспанців є знаменита корида. Самі по собі карнавал і корида — риси культури. Однак для одних народів вони характерні, а для інших ні, й одних народів вони присутні, а в інших їх немає. Отже, риси способу життя одного народу не є рисами способу життя іншого народу.

Усі риси культури підрозділяються на характерні й нехарактерні. Характерні риси — це ті, що регулярно зустрічаються, повторювані або домінуючі в житті даного індивіда, групи або суспільства. Звідси висновок про те, що тільки характерні риси культури відносяться до рис способу життя. Тому говорять, що спосіб життя — це сукупність характерних для даного суб'єкта (індивіда, групи, суспільства) рис культури.

 

 


17. Визначення понять «масова культура», «субкультура», «контркультура»

Масова культура — це одна з форм культури. Час її появи — сере­дина XX ст., коли засоби масової інформації (радіо, преса, телебачення, грамзаписи й магнітофони) проникли в більшість країн світу й стали доступні представникам усіх соціальних верств.

Масова культура може бути інтернаціональною й національною. Популярна й естрадна музика — яскравий приклад масової культури. Вона зрозуміла й доступна всім верствам населення, незалежно від освіти і віку.

Масова культура, як правило, має меншу художню цінність, ніж елітарна або народна культури. Але в неї найширша аудиторія, й вона є авторською. Вона задовольняє сіюхвилинні запити людей, відобра­жує й реагує на будь-яку нову подію. Тому зразки масової культури, зокрема шлягери, швидко втрачають актуальність, застарівають, ви­ходять з моди.

Ті самі види мистецтва можуть належати до високої й масової культури: класична музика —- до високої, а популярна музика — до масової, фільми Фелліні — до високої, а бойовики — до масової, картини Пікассо — до високої, а лубок — до масової. Однак існують такі жанри літератури, зокрема фантастика, детективи й комікси, які завжди відносяться до популярної або масової культури, але ніколи — до високої. Те ж відбувається й з конкретними творами мистецтва. Органна меса Баха відноситься до високої культури, але якщо вона ви­користовується як музичний супровід у змаганнях з фігурного катання, то автоматично зараховується в розряд масової культури, не втрачаючи при цьому своєї приналежності до високої культури.

 

Оскільки суспільство розпадається на безліч груп — національних, демографічних, соціальних, професійних, — то поступово в кожній з них формується власна культура, тобто система цінностей і правил поведінки. Малі культурні світи називаються субкультурами.

Субкультура — частина загальної культури, система цінностей, традицій, звичаїв, властива великій соціальній групі.

Говорять про молодіжну субкультуру, субкультуру людей похилого віку субкультури національних меншостей, про­фесійні, кримінальні, конфесіональні та ін. субкультури.

Субкультура — це частина загальної культури нації, яка в окремих аспектах відрізняється або протистоїть цілому — домінуючій культурі, але в головних рисах вона погоджується й продовжує культуру націй Субкультура відрізняється від домінуючої культури мовою, поглядами на життя, манерами поведінки, зачіскою, одягом, звичаями Розход­ження можуть бути дуже значними, але субкультура не протистоїть домінуючій культурі. Вона включає ряд цінностей домінуючої культури й додає до них нові цінності, характерні тільки для неї

Так, професійна субкультура утворюється на основі спільних сим­волів, цінностей, норм і зразків поведінки, поділюваних тією або іншою професійною групою. Вона тісно пов’язана зі змістом роботи й роллю, яку в суспільстві грають її представники

Контркультура позначає таку субкультуру, що не просто відріз­няється від домінуючої культури, але протистоїть їй, перебуває в кон­флікті з пануючими цінностями. Субкультура терористів протистоїть людській культурі, а молодіжний рух хіпі в 60 х роках XX ст. заперечу­вав пануючі в суспільстві цінності старанну працю, матеріальний успіх і наживу, конформізм, сексуальну стриманість, політичну лояльність, раціоналізм. Контркультурами були раннє християнство на початку нової ери, релігійні секти, середньовічні утопічні комуни, ідеологія більшовиків

Домінуюча культура впорядковує тільки частину символічного про­стору даного суспільства. Вона не здатна охопити все різноманіття явищ Простір, що залишився, ділять між собою суб- і контркультури. Ті й інші вкрай важливі для домінуючої культури, хоча до одних вона ставиться з недовірою, а до інших — з ворожістю.

 


Герасимчук







Дата добавления: 2015-09-18; просмотров: 762. Нарушение авторских прав; Мы поможем в написании вашей работы!



Шрифт зодчего Шрифт зодчего состоит из прописных (заглавных), строчных букв и цифр...

Картограммы и картодиаграммы Картограммы и картодиаграммы применяются для изображения географической характеристики изучаемых явлений...

Практические расчеты на срез и смятие При изучении темы обратите внимание на основные расчетные предпосылки и условности расчета...

Функция спроса населения на данный товар Функция спроса населения на данный товар: Qd=7-Р. Функция предложения: Qs= -5+2Р,где...

Типовые ситуационные задачи. Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт Задача 1.У больного А., 20 лет, с детства отмечается повышенное АД, уровень которого в настоящее время составляет 180-200/110-120 мм рт. ст. Влияние психоэмоциональных факторов отсутствует. Колебаний АД практически нет. Головной боли нет. Нормализовать...

Эндоскопическая диагностика язвенной болезни желудка, гастрита, опухоли Хронический гастрит - понятие клинико-анатомическое, характеризующееся определенными патоморфологическими изменениями слизистой оболочки желудка - неспецифическим воспалительным процессом...

Признаки классификации безопасности Можно выделить следующие признаки классификации безопасности. 1. По признаку масштабности принято различать следующие относительно самостоятельные геополитические уровни и виды безопасности. 1.1. Международная безопасность (глобальная и...

Основные структурные физиотерапевтические подразделения Физиотерапевтическое подразделение является одним из структурных подразделений лечебно-профилактического учреждения, которое предназначено для оказания физиотерапевтической помощи...

Почему важны муниципальные выборы? Туристическая фирма оставляет за собой право, в случае причин непреодолимого характера, вносить некоторые изменения в программу тура без уменьшения общего объема и качества услуг, в том числе предоставлять замену отеля на равнозначный...

Тема 2: Анатомо-топографическое строение полостей зубов верхней и нижней челюстей. Полость зуба — это сложная система разветвлений, имеющая разнообразную конфигурацию...

Studopedia.info - Студопедия - 2014-2024 год . (0.012 сек.) русская версия | украинская версия