Сутність, основні види інноваційних проектів і особливості управління ними.Основою концепції управління проектами є погляд на проект як зміну будь-якої системи, пов’язану з витратами часу і ресурсів, а процес змін, що здійснюється за розробленими правилами і процедурами, є основою управління інноваційними проектами. Інноваційний проект – комплекс взаємозв ’ язаних заходів, розроблених з метою створення, виробництва та просування на ринок нових високотехнологічних продуктів при встановлених ресурсних обмеженнях. Як правило, він ґрунтується на інновації, що дає змогу радикально розв’язати актуальні для організації проблеми. З ініціативи комерційних організацій найчастіше реалізуються промислові проекти, проекти дослідження і розвитку та організаційні проекти. Промислові проекти – проекти, спрямовані на випуск і продаж нових продуктів і пов ’ язані з будівництвом споруд, удосконаленням технологій, розширенням присутності на ринку та ін. Проекти дослідження і розвитку – проекти, зосереджені на науково - дослідній роботі, розробленні програмних засобів опрацювання інформації, нових матеріалів і конструкцій тощо. Над цими проектами, як правило, працюють спеціалізовані науково- дослідні організації чи підрозділи великих підприємств. Організаційні проекти – проекти, націлені на реформування системи управління, створення нового підрозділу організації, проведення науково - практичних конференцій і семінарів тощо. Залежно від глибини охоплення етапів інноваційного процесу інноваційні проекти поділяють на повні й неповні. Повний інноваційний проект. Він охоплює всі етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту. Такому проекту притаманна висока міра новизни; від під силу лише великим організаціям, що мають спеціалізовані науководослідні, конструкторські лабораторії та фахівців відповідного рівня. Неповний інноваційний проект. Такий проект передбачає виконання лише окремих стадій інноваційного проекту. З огляду на це неповні проекти поділяють на: - неповний інноваційний проект першого типу (охоплює перші етапи інноваційного процесу: від проведення фундаментальних досліджень до створення новинки); -неповний інноваційний проект другого типу (охоплює завершальні етапи інноваційного процесу: промислове використання інноваційного продукту, наприклад через придбання ліцензії у його власника). Управління проектом – процес управління людськими, матеріальними й фінансовими ресурсами проекту, який забезпечує досягнення запланованих результатів на основі узгодження інтересів і ефективного координування взаємодії учасників проекту протягом його життєвого циклу. Місце управління проектами у системі інноваційного менеджменту показано на рис. 3.1.
Рис. 3.1 – Місце управління проектами в системі інноваційного менеджменту
Процес управління проектами охоплює: - визначення цілей проекту і обґрунтування його життєздатності та комерційної вигідності; - структурування проекту (визначення під цілей, завдань, необхідних робіт); - визначення необхідних обсягів і джерел фінансування; - підбір виконавців, в т.ч. через проведення конкурсів і тендерів; - підготовку і укладання контрактів; - визначення терміну реалізації проекту, складання графіка його виконання; - розрахунок кошторису і бюджету проекту; - прогнозування і врахування ризиків; - контролювання перебігу реалізації проекту тощо. При цьому керівництво організації покладає відповідальність за хід робіт та їх результати на конкретну особу – менеджера проекту, який координує і узгоджує дії всіх його учасників. Учасники проекту – суб ’ єкти ринкових відносин, які беруть участь в його реалізації, узгоджуючи між собою умови та види співпраці і частку кожного в ресурсному забезпеченні проекту та очікуваних економічних результатах від його впровадження протягом життєвого циклу. Учасниками проекту є ініціатори, замовники, інвестори, керуючі та контрактори (рис. 3.2). Ініціатор проекту – автор ідеї проекту. Ним може бути будь-який працівник організації або стороння особа, яка пропонує свої послуги як консультанта. Замовником проекту є особа, зацікавлена у здійсненні проекту, яка користуватиметься його результатами. Замовник висуває основні вимоги до проекту, його масштабу, фінансує його (власним коштом та коштом інвесторів), укладає угоди щодо забезпечення реалізації проекту, керує процесом взаємодії між усіма учасниками проекту. Замовником проекту переважно є його керівник або власник. Інвестор проекту – особа, яка здійснює інвестиції у проект і зацікавлена в максимізації вигод від своїх вкладень. Ним може бути банківська і небанківська установа, а також фізична особа. Якщо інвестиційний проект не є масштабним, то роль інвестора виконує сама організація, що впроваджує інноваційний проект. Керуючий проектом ( менеджер проекту ) – це юридична особа, якій замовник та інвестори делегують повноваження щодо управління проектом:планування, контролювання і координування дій учасників проекту. Менеджер проекту має право розпоряджатися коштами організації, виділеними на проект; він приймає рішення щодо залучення до реалізації проекту конкретних учасників, обґрунтовуючи своє рішення за принципом мінімізації витрат і максимізації результатів. Для виконання своїх функцій формує проектну команду, членам якої доручає певні ділянки робіт і делегує відповідні повноваження.
Рис. 3.2 – Учасники проекту Контрактором проекту є особа, яка за угодою із замовником бере на себе відповідальність за виконання певних робіт, пов’язаних з проектом. До учасників проекту відносять також субконтракторів, постачальників, органи влади, споживачів продукції проекту тощо. Учасники проекту можуть виступати у декількох іпостасях, наприклад, замовники можуть бути і інвесторами, інвестори – керуючими проектом тощо. Реалізація кожного проекту вибудовується за моделлю «постачальник – замовник», тобто кожен із потенціальних учасників повинен довести замовнику доцільність залучення його у проект на основі узгодження інтересів. 2. Життєвий цикл проект Життєвий цикл проекту є базовим елементом концепції управління проектом. Він відображає розвиток проекту і охоплює роботи, які виконують на різних стадіях підготовки, реалізації та експлуатації проекту. Життєвий цикл проекту – період розвитку проекту з моменту вкладення перших коштів у його реалізацію і до моменту ліквідації ( отримання останньої вигоди ). Отже життєвий цикл проекту – це схема або алгоритм, за яким здійснюються певні дії при розробленні й впровадженні проекту, визначаються його стадії. Чіткого та однозначного поділу життєвого циклу проекту на стадії чи фази немає. Найпоширенішими класифікаціями стадій життєвого циклу проекту є класифікації, запропоновані Програмою промислового розвитку ООН (UNIDO) і Світовим банком. Програма промислового розвитку ООН (UNIDO). Згідно з нею життєвий цикл проекту поділяється на передінвестиційну, інвестиційну та експлуатаційну фази. Передінвестиційна фаза охоплює такі стадії: визначення інвестиційних можливостей, аналіз альтернативних варіантів і попереднє техніко-економічне обґрунтування проекту, на основі якого приймається рішення про інвестування. Інвестиційна фаза має такі стадії: встановлення правової, фінансової та організаційної бази для здійснення проекту; придбання і передавання технологій; детальне проектне опрацювання і укладання контрактів; придбання землі, будівельні роботи і встановлення обладнання; перед –виробничий маркетинг; набір і навчання персоналу; здача в експлуатацію та запуск. Фаза експлуатації розглядається у довгостроковому й в короткостроковому планах. У короткостроковому плані вивчається можливість виникнення проблем, пов’язаних із застосуванням обраної технології, функціонуванням обладнання або з кваліфікацією персоналу, у довгостроковому – оцінюється обрана стратегія та сукупність витрати на виробництво і маркетинг, а також надходження від продажу. Світовий банк. Він пропонує життєвий цикл проекту поділяти на дві фази – проектування та впровадження, кожна з яких охоплює три стадії (рис. 3.3). Цей підхід є універсальним і може застосовуватися для найрізноманітніших проектів.
Рис. 3.3 – Життєвий цикл проекту
Фаза проектування. Це сукупність стадій,на яких відбувається обґрунтування доцільності й здійснимості реалізації конкретного інноваційного проекту за існування декількох альтернативних. Йдеться про ідентифікацію,розроблення та експертизу проекту. 1. Ідентифікація проекту. На цій стадії відбувається генерування базових ідей, що можуть забезпечити реалізацію цілей розвитку організації, а також відбір найприйнятніших варіантів. 2. Розроблення проекту. Ця стадія передбачає послідовне уточнення відібраних проектів за певними параметрами. Це дає змогу звузити коло ідей, запропонованих на стадії ідентифікації. 3. Експертиза проекту. Вона забезпечує остаточну оцінку всіх аспектів проекту перед рішенням про його схвалення та фінансування. Фінансова життєздатність інноваційного проекту залежить від того, якою буде ціна капіталу, залученого у проект. Вона суттєво впливає на його комерційну ефективність, визначаючи нижню межу доходності інноваційного проекту – норму прибутку на інновацію. Ціна капіталу – відношення загальної суму платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів. Якщо інвестиції залучаються з кількох джерел, необхідно розрахувати середньозважену ціну капіталу:
де WACC (Weighted Average Cost of Capital) – зважена ціна капіталу; ki – ціна капіталу з i-го джерела; di – частка i-го джерела в капіталі компанії; n – кількість джерел залучення капіталу. Ціна власного капіталу визначається дивідендною політикою інноватора (ціна залучення акціонерного капіталу) пропорційно частці акціонерного капіталу у власних коштах організації:
де Cs – ціна власного капіталу; p – відношення суми дивідендів до ринкової капіталізації компанії (p/e-ratio); U – акціонерний капітал; A – амортизаційний фонд; M – прибуток; B – безвідплатні надходження у натуральній формі чи у вигляді грошової допомоги спонсорів. Ціна залученого капіталу обчислюється як середньозважена відсоткова ставка залучення фінансових ресурсів,
де Cinv – ціна залученого капіталу; ki – ставка залучення фінансового капіталу (ki=0 для безвідплатних позик), % річних; Vi – обсяг залучених коштів; m –кількість джерел залучених коштів. Ціна залученого капіталу залежить від внутрішніх (репутація фірми,імідж, політична підтримка) і від зовнішніх факторів (рівень інфляції, ставка рефінансування НБУ, темпи зростання ВВП тощо). Отже інноватор, приймаючи рішення про початок реалізації проекту, повинен враховувати ціну власного і залученого капіталу, а також його структуру (співвідношення власних і залучених коштів). Поєднання цих факторів у показникові ціни капіталу є основою визначення інвестиційної привабливості інноваційного проекту. Фаза впровадження. Охоплює сукупність стадій, на яких здійснюється впровадження затвердженого інноваційного проекту, що передбачає проведення переговорів з усіма учасниками проекту, реалізацію проекту і його завершальну оцінку після прийняття рішення про доцільність завершення його життєвого циклу. Бізнес-план – розгорнутий документ, що містить обґрунтування економічної доцільності підприємницького проекту на основі зіставлення ресурсів, необхідних для його реалізації, і очікуваної вигоди ( прибутку ). На рис. 3.4. подано сукупність джерел фінансування інноваційних проектів, якими можуть скористатися вітчизняні організації.
Рис. 3.4 – Джерела фінансування інноваційних проектів 3. Поняття про ефективність інновацій. Ефективність інновацій – величина, що визначається конкретною здатністю інновацій зберігати певну кількість трудових, матеріальних і фінансових ресурсів з розрахунку на одиницю створюваних продуктів, технічних систем, структур. Ефективність інноваційної діяльності виявляється на мікроекономічному і макроекономічному рівнях. Основними критеріями оцінювання результатів інновацій є актуальність, значущість, багатоаспектівність. Актуальність передбачає відповідність інноваційного проекту цілям науковотехнічного і соціального розвитку країни, регіону, підприємства. Значущість визначається з позицій державного, регіонального, галузевого рівнів управління і з позицій підприємства. Багатоаспектність враховує вплив інновації на різні сторони діяльності підприємства та його оточення, отримання різних видів ефекту.
|
(3.1) 
(3.2)
(3.3)
