Допит – це слідча дія змістом якої є одержання показань від особи, яка володіє відомостями, що мають значення у кримінальному провадженні.Тема 19. Тактика допиту ПЛАН 1. Поняття, сутність і види допиту. 2. Підготовка до допиту. 3. Загальні положення тактики допиту. 4. Особливості тактики допиту при викритті в неправді. 5. Одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. 6. Фіксація ходу та результатів одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб.
Поняття, сутність і види допиту Допит – це слідча дія змістом якої є одержання показань від особи, яка володіє відомостями, що мають значення у кримінальному провадженні. Це найпоширеніша, але і сама складна слідча дія. І не тільки тому, що слідчому нерідко протистоїть людина, яка не бажає говорити правду або взагалі давати показання; помилятися може і щиро прагнучий повідомити все відоме йому в справі. Допит являє собою процес передачі інформації про розслідувану подію або пов’язаних з нею обставинах і людях. Ця інформація надходить до допитуваного в момент сприйняття ним тих або інших явищ або предметів, запам’ятовується і потім при допиті відтворюється і передається слідчому. Для того щоб успішно провести допит, слідчий повинен чітко уявляти собі, яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має намір отримати. Коло тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати, називається предметом допиту. До їхнього числа відносяться обставини: - пов'язані із самою подією злочину (спосіб, місце вчинення, час, наслідки й ін.); - доводять або спростовують винність певних осіб і мотиви їх дій; - впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого; - стосуються характеру і розміру збитків, заподіяних злочином; - сприяють вчиненню злочинного акта; - будь-які інші дані, значимі для встановлення істини у досудовому розслідуванні. Предмет допиту залежить як від процесуального становища допитуваного, так і від того, якою інформацією він може володіти. В залежності від черговості проведення розрізняють первинний, повторний і додатковий допит. При первинному допиті його предмет з’ясовується в повному обсязі (за винятком тих випадків, коли з тактичних розумінь слідчий вважає за необхідне не торкатися тих або інших обставин, з'ясування яких пов’язане з проведенням інших слідчих дій). При повторному допиті слідчий знову повертається до з’ясування всіх або деяких обставин, про які допитуваний вже давав показання. Цілями повторного допиту є: деталізація раніше отриманих показань, їх уточнення; отримання повторних показань для порівняння їх з первинними на предмет виявлення можливих протиріч; переконання допитуваного змінити позицію і дати правдиві показання. Додатковий допит – це процес з’ясування тих обставин справи, про які раніше мова не йшла. Його задача – доповнити вже отримані показання. Тому додатковий допит може будуватися за схемою „запитання – відповідь”, без вільної розповіді. В залежності від процесуального становища розрізняють допит: свідка; потерпілого; підозрюваного; експерта. Особливим видом допиту є одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб. Кожен вид допиту має свою процесуальну регламентацію і тактично проводиться по-своєму. Однак існують і деякі загальні положення. Загальні положення процесуального характеру. Відповідно до ст. 224 КПК України, допит може бути проведений за місцем провадження слідства або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати, як правило, у денний час (з 6.00 до 22.00). У нічний час проведення слідчих (розшукових) дій допускається як виняток у невідкладних випадках, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів злочину чи втечі підозрюваного. Допитувані дають показання наодинці зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених законом (присутність захисника, педагога, психолога, лікаря, законних представників або близьких родичів неповнолітнього допитуваного). Перед допитом слідчий встановлює особу допитуваного, роз'яснює її права, порядок проведення допиту, повідомляє його, в якій справі він викликаний, з'ясовує потрібні відомості анкетного характеру. У разі допиту свідка – він попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за давання завідомо неправдивих показань. У разі допиту підозрюваного та його відмови відповідати на запитання, давати показання, особа, яка проводить допит, зобов'язана його зупинити одразу після отримання такої заяви. Допит власне кажучи починається з пропозиції особі розповісти все відоме в справі, після чого слідчий може ставити запитання. Показання записуються до протоколу в першій особі і по можливості дослівно. Також записуються поставлені допитуваному запитання, і його відповіді. Під час допиту допитуваний може (зі своєї ініціативи) написати свої показання власноручно. По закінченні допиту протокол пред’являється йому для прочитання або на його прохання прочитується слідчим. Правильність фіксації показань засвідчується підписами допитаного і слідчого. До принципів допиту варто віднести його активність, цілеспрямованість, об'єктивність і повноту. 1. Активність допиту полягає в тому, що слідчий тримає в своїх руках ініціативу, уміло використовує всі необхідні тактичні прийоми. За допомогою всіх наявних у його розпорядженні законних засобів він намагається отримати правдиві показання, а не бути простим реєстратором повідомлених йому відомостей. 2. Цілеспрямованість допиту означає проведення його з заздалегідь визначеною метою, для одержання певної, а не всякої інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявністю у слідчого твердого уявлення про предмет допиту. 3. Об’єктивність і повнота полягають в тому, що слідчий не вправі за власним розсудом скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності зі своїми уявленнями про хід речей, нав’язувати допитуваному ці уявлення. Однією із законодавчих гарантій об’єктивності допиту є заборона задавати навідні запитання, а повноти – вимога по можливості дослівно викладати показання допитуваного в протоколі.
|
