Підготовка до допиту

Підготовка до допиту включає:

а) збирання вихідних даних;

б) тактичне забезпечення допиту;

в) вибір моменту і місця допиту;

г) визначення способу виклику на допит;

д) технічне забезпечення допиту;

е) складання плану.

1. Збирання вихідних даних визначає успіх і ефективність допиту.

До числа вихідних для допиту даних відносяться відомості про особу допитуваного, які допомагають слідчому виробити потрібну тактику допиту. Вони можуть бути почерпнуті з матеріалів справи й оперативних джерел або отримані спеціальними методами: спостереження за суб'єктом, бесіда, аналіз діяльності (у тому числі й спосіб вчинення і приховання злочину), узагальнення незалежних характеристик, що даються суб'єкту різними особами в різних ситуаціях.

При підготовці до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, у відношенні яких необхідно отримати показання. Інформація, що відноситься до предмету допиту, може носити спеціальний характер, вимагати ознайомлення зі спеціальною літературою, тими або іншими технологічними процесами, порядком документо- і товарообігу на підприємстві, системою обліку і звітності тощо. У таких випадках слідчий вправі використовувати консультації спеціалістів, дані, які містяться у висновках експертів по справі, довідкові матеріали. Інформація, що відноситься до предмета допиту, може бути отримана також і з оперативних джерел.

2. До тактичного забезпечення допиту відноситься вибір прийомів, що слідчий планує використовувати при допиті. Ці прийоми повинні:

а) не суперечити закону, принципам розслідування;

б) відповідати нормам моралі;

в) не обмежувати свободу волевиявлення допитуваного, можливість вибору ним лінії поведінки на допиті.

3. Вибір моменту і місця допиту. Момент допиту визначається з урахуванням важливості відомостей, якими володіє допитуваний, його процесуального становища, ролі в розслідуваній події, зв'язків з іншими особами, які підлягають допиту у кримінальному провадженні. У відношенні деяких категорій осіб цей момент має певні тактичні рекомендації, так затриманого або арештованого підозрюваного доцільно допитати негайно.

Не рекомендується допитувати осіб, що знаходяться в стані сильного хвилювання, розгубленості, пригніченості, крім виняткових випадків, які не терплять зволікання.

Вирішення питання про місце допиту (за місцем провадження розслідування або за місцем перебування допитуваного), залежить від конкретної ситуації. Однак у всіх випадках слідчий повинен прагнути, щоб місце відповідало вимогам, що пред’являються до обстановки допиту, – було зручним для проведення цієї слідчої дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зосередженості його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці.

4. Визначення способу виклику на допит. З числа передбачених законом способів виклику на допит (вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв’язком, виклик по телефону або телеграмою) слідчий обирає той, який в даній ситуації оптимально сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним, збереженню в таємниці від інших осіб самого факту виклику на допит, проведенню допиту в намічений час і в потрібному місці.

5. До технічного забезпечення допиту входить: готування необхідних бланків протоколів, паперу, пишучих приладь, оргтехніки; підготовка засобів звуко- чи відеозапису; забезпечення необхідних транспортних засобів і охорони, якщо вони можуть знадобитися; підготовка приміщення для допиту тощо.

6. Письмовий план переважно складається для допитів, пов’язаних із з’ясуванням широкого кола обставин, з використанням значної вихідної інформації, у тому числі й оперативної, складної в тактичному відношенні. При підготовці до простих допитів припустимим є усне планування або складання плану за спрощеною формою, іноді у вигляді переліку питань.

Криміналістичній науці і слідчій практиці відомі наступні види питань, що можуть бути задані допитуваному: доповнюючі, уточнюючі, нагадуючі, контрольні, викриваючі.

1. Доповнюючі питання задаються з метою заповнити отримані показання, ліквідувати наявні в них прогалини.

2. Уточнюючі питання можуть бути задані для конкретизації отриманих відомостей.

3. Нагадуючі питання мають на меті оживити пам’ять допитуваного, викликати ті або інші асоціації. Нагадуючих питань зазвичай задається декілька, щоб сприяти процесу послідовного пригадування.

4. Контрольні питання задаються з метою перевірити отримані показання або одержати дані для такої перевірки.

5. Викриваючі питання покликані розкрити неправду, очевидну для слідчого. Їх постановка пов’язана зазвичай з пред’явленням допитуваному достовірних доказів, що спростовують його показання. Такі питання, як правило, складаються з двох частин. У першій фіксується пред’явлення допитуваному того або іншого доказу, друга містить пропозицію пояснити цей доказ або пов’язану з ним обставину.

Формулювання питань повинно бути таким, щоб виключити можливість односкладної відповіді (типу „так” або „ні”). Питання повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими і відноситися до предмету допиту.