На золотих богів

я новела Г. Косинки належить до тих його творів, у яких лаконічно і чітко зображено гострий конфлікт із життя села часів громадянської війни. З перших же рядків письменник показує суть того, що відбувається: “Уже третій день, я к ревуть гарматні бої над околицями Медвина; гукає сміється ворожа артилерія, а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум’я з селянських осель...”. Точиться кривавий бій між медвинцями та “золотими богами" (так називали офіцерів добровольчої білогвардійської армії, які носили позолочені погони). Його картина подається автором динамічно, через безліч деталей, вражень спалахів, символічної кольорової гами. Поєднання романтично-піднесених та імпресіоністичних мазків допомагає Г. Косинці у невеликому за обсягом творі — через один епізод — передати трагізм часу т а окремої людської долі.Умовно твір можна поділити н а дві частини. У першій відтворено сам бій, а в другій — село після відступу “золотих богів”. Селяни здобули перемогу, але якою ціною? Вбито Чубатенка, Сеньку-кулеметника, пожежа знищила сільські вулиці, а у вогні загинули малі діти. Цю трагедію письменник зображає зсередини, очима її учасників, через призму

 

понівечених оберегів селянського життя: в диму, як чорні примари, мріють тополі, що припали попелом; гаряча кров окропила білу гречку з медами, потолочену пшеницю. Вій і затишшя після нього Г. Косинка змальовує за принципом контрасту. Червоний колір, широка звукова гама (гуркіт артилерії, окремі людські вигуки, кулеметні черги) — це перша частина. Тиша і чорний колір, колір смерті, горя, трауру — друга. Чорна обсмалена соха, чорні повалені хати,

 

навіть сонце — символ життя і радості — не може оживити, вселити надію у людські душі. Тому з розпачем звучать слова: “Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти, бо горобці п’ють. Я к золото, снопи класти...” Хто ж збиратиме урожай, уцілілий від вогню, від сотні ніг? Хто відродить “зотлілі душі" селян? Хто дасть сили жити далі “стеряній” від горя й журби Сеньчиній матері, я к а втратила чотирьох дітей? Моторошний спів цієї жінки біля мертвих дітей — останній акорд новели, останній штрих до нечуваної трагедії народу.

Так Г. Косинка художньо досліджує складні обставини тогочасного життя.

Мати

Новела «Мати» є однією з найвидатніших творів Григорія Косинки. Він по праву вважається майстром новелістики, здебільшого тому, що він має унікальну світоглядну картину часів зародження радянської держави. Він не є апологетом штампованих звеличень та дифірамбів досягненням більшовиків. Його твори зображують реалістичну картинку того часу, критично висвітлюючи суспільні процеси через фільтр психологічного сприйняття конкретної особи.

 

В центрі сюжету знаходиться українська родина, де трапилося лихо – помирає мати. Батько і діти безпорадно спостерігають, як руйнується їхня маленька модель світу, основою якої була мати. Але вони не бажають сидіти склавши руки й миритися з цим, намагаючись врятувати її. Старший син збирається привезти лікаря, для чого від’їжджає в дуже небезпечну подорож до сусіднього села.

 

Шлях до Сусідньої Зеленогаївки може здатися вічністю, коли усі думки про вмираючу мати, а сам шлях пролягає через польсько-більшовистський фронт. Автор підкреслює, як мало важить для селянина великі політичні ігри, на відміну від того, що найсвятіше для кожного українця – його сім'я. Вдаючись до таких художніх засобів внутрішній діалог, розповідь від першої особи, Косинка окреслює проблематику твору – конфлікт особистої драми з драмою суспільною.

 

Сім’я головного героя символізує модель українського суспільства та світоглядні орієнтири, а також менталітет українців. Для головного героя має значення лише його обов’язок до матері, надія на те, що він встигне привезти лікаря, чого б йому це не коштувало. Фронтові бої виступають при цьому лише тлом для почуттів Андрія, що переймається життям матері. Таким чином, Автор подає основну ідею твору, що полягає у ствердженні, що будь - який душевний злам знаходить свою реалізацію через напружену ситуацію.