Тактика епохи рабовласницького ладу

Розвиток тактики йшов від простих способів дій військ на полі бою до складніших. Вже полководці старовини в ході підготовки і ведення війн виробляли і удосконалювали прийоми ведення бою. На ранньому рівні розвитку рабовласницького суспільства бій зводився до прямолінійного руху і рукопашної сутички воїнів, озброєних холодною зброєю. Якісне поліпшення зброї, організації військ і навченість воїнів привело до появи досконаліших бойових порядків і відповідній зміні тактики. У давньогрецькій армії виникла фаланга — щільна і глибока (8—12 і більше шеренг) побудова важкої піхоти, яка завдавала сильного первинного удару, але була неповоротка і не здатна до маневру на полі бою. Грецький полководець Епамінонд у битві при Левктрах (371 до н. е.) поклав початок застосуванню головного тактичного принципу нерівномірного розподілу військ по фронту в цілях зосередження сил для завдання головного удару на вирішальному напрямку.

Подальший розвиток цей принцип отримав в армії Александра Македонського (4 ст. до н. е.), який уміло створював перевагу в силах для завдання головного удару, комбіновано використовуючи важку і легку кінноту і піхоту. Полководець Ганнібал в битві при Каннах (216 до н. е.) вперше завдав головного удару не на одному фланзі, як Епамінонд і Александр Македонський, а на двох, досягнувши оточення і майже повного знищення більшої за чисельністю римської армії.

Римська піхота (сучасна реконструкція)

Найвищого розвитку при рабовласницькому ладі тактика досягла в армії Давнього Риму. Вже наприкінці 4 ст. до н. е. римська армія перейшла від тактики малорухливої фаланги до маневренішої тактики маніпул. Легіон в бою розчленовувався по фронту і в глибину на 30 тактичних одиниць — маніпул (не враховуючи легкоозброєних воїнів), які могли маневрувати і взаємодіяти між собою. В кінці 2 — початку 1 ст. до н. е. маніпулярна тактика була замінена когортної.

Когорта, що складалася з 3 маніпул, стала сильнішою тактичною одиницею, хоча декілька менш маневреною, ніж маніпула. Значну роль в польовій битві стали грати полегшені метальні машини (балісти і катапульти). Подальше удосконалення когортна тактика набула за Гая Юлія Цезаря, який майстерно застосовував різні види маневру і шикування бойових порядків.

Римський військовий теоретик Вегецій (кінець 4 ст.) узагальнив досвід римської армії і розробив всілякі бойові порядки і різні способи ведення бою.