2 страница. В боротьбі проти реакційної фольклористики виростає на всю велич фігура революціонера-демократа Івана Франка

В боротьбі проти реакційної фольклористики виростає на всю велич фігура революціонера-демократа Івана Франка. Заслуги Франка як фольклориста воістину колосальні. За умов справжнього походу проти народної творчості він стійко захищав фольклористичні засади Бєлінського, Герцена, Шевченка, Чернишевського, Добролюбова, розвивав їх далі в нових історичних умовах. Франко розгорнув велику діяльність. Він записав і опублікував багато народних пісень, зокрема про революцію 1848 р., скасування кріпосного права в Галичині («Зоря», 1896), про ватажка народних повстанців у Галичині першої половини XIX ст. Мирона Штолу («Етнографічний збірник», т. V), організував видання спеціального двомісячного журналу «Житє і слово. Вістник літератури, історії і фольклору» (1894—1896 рр.). Редагуючи і видаючи багато фольклорних праць, Франко згуртував навколо себе таких видатних фольклористів кінця XIX — початку XX ст., як Леся Українка, В. М. Гнатюк, Ф. М. Колесса та ін.

І. Я. Франко очолив боротьбу передового, революційного напряму в українській фольклористиці тих років проти напряму антинародного, реакційного. Так, коли на початку 80-х років націоналіст П. Куліш у своїй «Хуторній поезії» намагався оббрехати український народ і його думи та пісні, приписавши їм славлення розбоїв, пожарів та хижацтва, а кобзарів назвав п’яницями, Іван Франко дав йому відкритий бій. Франко з гнівом писав: «В котрих же се думах або піснях український народ прославив розбої, пожари та хижацтво? Сміємо сказати, що звісна нам більша часть зібраних досі дум і пісень народних, але такої пісні, якими д. Куліш називає всі наші пісні, ми не стрічали» ¹⁰

Далі Франко підкреслював: «А хоть би д. Куліш і надибав де одну-другу пісню такого п’яно-розгульного характеру, які впрочім лучаються — і то в далеко більшій пропорції — у кожного народу, то се ще не дає д. Кулішеві права називати витворами п’яними та розбишацькими такі високогуманні і навіть артистичні твори нашої народної музи, як «Дума про побіг трьох братів із Азова», «Про Самійла Кішку», «Про Марусю Богуславку» або як новішими часами зложені пісні «Про наймита», «Про бурлака» і множество других» ¹¹.

Для Франка, як і для всіх революційних демократів, характерним було підкреслення тісного зв’язку дум та історичних пісень з життям широких народних мас, висока оцінка їх як творчості цих мас. Франко стверджував, що думи змальовують характер і життя народу. Тому, коли в 90-х роках ряд буржуазних дослідників (М. Пачовський, П. Житецький, В. Перетц та ін.) виступив проти приналежності дум трудящим і приписав їх панівним класам, церкві, Франко рішуче заперечив ці твердження, визначивши думи як «наш героїчний епос».

Велику роботу по збиранню, виданню і дослідженню дум та історичних пісень провели революціонер-демократ Леся Українка, вчені демократичного напряму В. М. Гнатюк, Ф. М. Колесса та інші передові фольклористи того часу.

Леся Українка організувала і забезпечила із своїх скромних коштів фінансування записів Ф. М. Колессою народних дум у 1908—1910 рр. на Полтавщині за допомогою фонографа, взяла безпосередню участь у записуванні. Так з’явилися двотомні «Мелодії українських народних дум» Колесси (Львів, 1910, 1913) — найбільше і найгрунтовніше в українській фольклористиці видання дум з нотами. Поява цього видання завдала рішучого удару буржуазно-націоналістичним твердженням про нежиттєвість народної поезії, і в тому числі дум, про нездатність простого народу до мистецької творчості. На підставі фактичних матеріалів цієї праці Ф. Колесса пізніше написав численні дослідження про поетику і музику дум.

У своїх дослідженнях «Ритміка українських народних пісень» (1907 р.), «Про музичну форму дум» (1910 р.), «Варіанти мелодій українських народних дум, їх характеристика і групування» (1913 р.) та ін., наукові висновки яких увійшли і в радянську фольклористику, Ф. М. Колесса довів, що в піснях мелодія нав’язує свою ритмічну форму текстові, а в думах, навпаки, мелодія пристосовується до тексту, словесний елемент відіграє провідну роль. Якщо в піснях мелодія вкладається в такти, форма віршів (рядків) постійна, то в думах мелодія не повторює своїх ритмічних мотивів, а йде сама за текстом, пристосовуючись до вільної форми віршованих рядків, до їх довжини і групування. Музика дум — це речитативна мелодія, співана декламація, в якій кожному вільному щодо розміру віршованому рядкові відповідає своєрідна музична фраза. Мелодія дум відзначається, в порівнянні з мелодією пісні, дуже дробленим ритмом, що пливе у швидкому темпі; суто мелодичний елемент наявний тільки у закінченнях тирад-періодів і в кінці думи. Музика дум відзначається імпровізуванням (творенням); кобзар ніколи не повторить думи, особливо її музики, у незмінній формі.

Ф. М. Колесса стверджував, що дума представляє стародавню народну музику, що поетика і музика дум дуже тісно зв’язані з такими давніми видами народної поезії, як голосіння. Цим самим він завдавав сильного удару пануючому в буржуазній фольклористиці поглядові про те, ніби думи походять з книжних, зокрема церковнокнижних, джерел.

Учень Франка В. М. Гнатюк записав і опублікував в кінці XIX — на початку XX ст. народні пісні про словацького народного героя Яносіка (Львів, 1900), численні народні новотвори (наприклад, про еміграцію знедолених мас західноукраїнського села за океан, складені у 80—90-х роках XIX ст.), досліджував їх {«Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1902, 1903), видав народні історичні пісні про опришків — Олексу Довбуша, Мирона Штолу та ін. («Етнографічний збірник», т. XXVI).

Наслідуючи збирацьку і видавничу діяльність Франка, який опублікував народні пісні про селянського революціонера першої половини XIX ст. на Буковині Лук’яна Кобилицю («Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1902), багато історичних пісень та дум надрукував у великому збірнику «Українські записі» (Київ, 1906) П. Д. Мартинович; Я. П. Новицький надрукував «Малорусские исторические песни, собранные в Екатеринославщине (1874—1903 гг.)» (Катеринослав, 1808); думи, записані від кобзаря Михайла Кравченка, і нарис про нього опублікував О. Г. Сластіон («Киевская старина», 1902).

На початок XX ст. припадають такі загальні і спеціальні дослідження про український народний епос, як огляд українського фольклору І. Я. Франка в праці «Южнорусская литература» («Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», т. 81) і в «Нарисі історії українсько-руської літератури до 1890 р.» (Львів, 1910), а також у його відомому дослідженні «Студії над українськими народними піснями» (Львів, 1913) та ін.

Задоволенню вимог і потреб революційної боротьби трудящих нашої країни в кінці XIX — на початку XX ст. відповідала героїчна поезія робітничого класу і революційного селянства, що виникала і розвивалася в тісному і нерозривному зв’язку з визвольним революційним рухом цього часу в Росії і на Україні. З цією новою поезією знайомила і несла її в широкі маси російська революційна соціал-демократія як через свої нелегальні і легальні видання (листівки, газети, журнали), так і шляхом усного розповсюдження на організованих нею масовках, демонстраціях, зборах.

Надбанням мільйонних мас стали революційні пісні, складені ще в 70—80-х роках XIX ст., — «Дубинушка» («Много песен слыхал я в родной стороне») в переробці О. О. Ольхіна, народні переробки «Марсельезы» («Отречемся от старого мира») П. Л. Лаврова та ін., такі нові пісні революційної пролетарської боротьби, складені в другій половині 90-х років, як «Смело, товарищи, в ногу» Л. П. Радіна, «Варшавянка» («Вихри враждебные воют над нами»), «Беснуйтесь, тираны, глумитесь над нами», «Красное знамя» — в переробці Г. М. Кржижановського, а напередодні буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. — пролетарський гімн «Интернационал» в перекладі-переробці А. Я. Коца і його «Песнь пролетариев» («Рабочая марсельеза»).

Ленінська «Искра», а пізніше газети «Вперед», «Пролетарий», «Звезда», «Правда» на своїх сторінках широко інформували про те, які революційні пісні виконуються на місцях, друкували революційну робітничу поезію. В партійному видавництві «Искра» (Женева, 1902) були видані збірники революційних пісень «Песни борьбы» і «Песни революции», а в 1905 р. «Перед рассветом»; збірник «Песни революции» нелегально видав у 1905 р. Московський комітет РСДРП(б).

На Україні (наприклад, у Катеринославі в 1903—1906 рр) соціал-демократичні організації підпільно видавали численні листівки з революційними піснями або їх уривками, особливо пісні: «Смело, товарищи, в ногу», «Варшавянка», «Красное знамя», «Первое мая» та ін., а в 1904—1908 рр. «Интернационал». В. І. Ленін («Правда» від 3 січня 1913 р.) писав про «Интернационал», що це міжнародна пісня робітничого класу, а її автора — паризького комунара Ежена Потьє назвав пропагандистом комуністичних ідей засобами пісні.

Бойова революційна пісня під час демонстрацій робітничого класу активно служила більшовицькій агітації, бо вона, як писав И. В. Сталін у 1901 р., викривала існуючий лад, виявляла суспільні язви ¹².

Поряд із згаданими загальноросійськими піснями український робітничий клас, що був складовою частиною пролетаріату Росії і належав до одного з найбільш великих та бойових його загонів, створив чимало своїх революційних пісень українською і російською мовами, особливо в 1905—1907 рр. Вони публікувалися і розповсюджувалися в Луганську, Катеринославі та інших містах України. Робітничі пісні були надруковані в 1910 р. у Львові в збірнику революційних пісень «Робітничі пісні», а також у доповнених перевиданнях цього збірника в Петрограді (в 1917 р.) і збірниках «Робітничі визвольні пісні» (Київ, 1919) та «Революційні пісні» (Харків, 1920).

З оригінальних українських робітничих пісень напередодні і під час революції 1905—1907 р. слід назвати такі, як «Зберемося ми у полі», «Ну-бо, хлопці, повстаньмо», «Засвистали арештанти», «Долой панів, долой царя» та ін.

Очолюючи революційний рух робітничого класу Росії, Комуністична партія постійно дбала про розвиток робітничої революційної поезії. В статтях «Правды» закликалося записувати колективну робітничу пісенну творчість, підкреслювалось її важливе значення і з художнього боку, і як дуже цінного матеріалу для характеристики настроїв мас та їх ставлення до різних питань поточного моменту.

Так, в «Правде» № 1 від 5 березня 1917 р. було надруковано «Интернационал», а в № 5 вказувалося на те, щоб організовувалося навчання робітників хоровому виконанню «Интернационала», який має для робітників таке ж значення, як червоний прапор. В № 6 «Правды» вказувалось на широку пропаганду революційних пісень робітничого класу шляхом організації співок і репетицій їх хорового виконання. Там же повідомлялося, що в партійному видавництві «Прибой» найближчими днями буде надруковано збірник революційних пісень, який і вийшов тоді під назвою «Песни борьбы». Революційні пісні друкувалися в місцевих більшовицьких виданнях і на Україні, зокрема в Харкові, Катеринославі, Києві та інших містах.

З перемогою Великої Жовтневої соціалістичної революції, внаслідок якої трудящі стали повновладними господарями всіх матеріальних і духовних цінностей, в нашій країні створено найкращі в історії суспільства умови для розвитку і розквіту словесної і музичної художньої творчості найширших народних мас. Комуністична партія і Радянський уряд організували цілий ряд спеціальних науково-дослідних і культурно-освітніх закладів, які збирають, записують, видають і досліджують народну творчість. Центром радянської фольклористичної науки є Академія наук Союзу РСР, в якій фольклором займається ряд закладів (Інститут світової літератури ім. О. М. Горького, Інститут російської літератури, Інститут етнографії ім. М. М. Миклухо-Маклая, Інститут історії мистецтв та ін.). На Україні таким центром є Академія наук УРСР, де над дослідженням народної поезії працюють Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка та ін. Велику роботу в галузі збирання і розповсюдження народної словесної і музичної творчості проводять республіканські, обласні і міські Будинки народної творчості на чолі з Всесоюзним Будинком народної творчості ім. Н. К. Крупської.

Ліквідація соціального і національного гніту в нашій країні сприяла небаченому піднесенню радянської поетичної творчості робітників, селян, інтелігенції. Сторінки центральної, губернської, повітової партійної і радянської преси, фронтові і армійські видання, починаючи з перших днів існування Радянської влади, рясніють публікаціями нових пісень, частушок, епічних поетичних творів. Слід відзначити, що на всіх видах цієї масової творчості помітний великий вплив дожовтневої революційної пролетарської поезії. Оптимізм революційної боротьби, революційна романтика, героїзм, глибока впевненість у перемозі справи робітничого класу проймають всі радянські народні пісні, думи, частушки. Велике значення в цьому мав також той факт, що з перемогою Великого Жовтня революційні пісні робітничого класу, які співалися раніше підпільно, стали провідною поезією трудящих Радянської країни.

Здійснюючи титанічну роботу в справі побудови соціалізму, керуючи всіма ділянками державного, економічного і культурного будівництва в нашій країні, Комуністична партія всіляко допомагала радянській фольклористиці у збиранні, виданні і дослідженні народної поезії, як сучасної, так і дожовтневої, зокрема революційної.

На Україні навколо партійної преси, яка широко популяризувала народну поезію, згуртувалися і виросли кадри радянських фольклористів. Партія допомогла українській радянській фольклористиці у викритті буржуазно-націоналістичних елементів, які на чолі з найлютішим ворогом українського народу буржуазним націоналістом М. Грушевським, посідаючи ряд керівних посад в установах Академії наук УРСР, чинили справжню диверсію проти радянської культури. Буржуазні націоналісти в галузі фольклористики відвертали увагу вбік від насущних вимог соціалістичної сучасності, тягнули в минуле, виступали проти радянського і робітничого фольклору. Націоналістичні шкідники, які блокувалися з троцькістами і бухарінцями, були викриті і знешкоджені.

В 20-х роках було записано багато зразків радянської і революційної поезії, видано значну кількість пісенників з радянськими і революційними піснями, особливо для червоноармійців і молоді, виходив ряд періодичних видань, де друкувався новий, сучасний фольклор (газети «Комуніст», «Вісті ВУЦВК», «Радянське село», журн. «Селянський будинок» та ін.).

Велику допомогу українським радянським фольклористам постійно надавали видатні діячі російської радянської культури, особливо О. М Горький, який кілька разів був на Україні, зустрічався з діячами української радянської культури, письменниками, листувався з ними. У своїх промовах, доповідях та друкованих працях Горький високо оцінював українську народну поезію, зокрема думи та історичні пісні. Ще в 1916 р. він говорив: «...Я не міг відірватися від гри кобзарів, бандуристів, лірників — цієї перлини народної творчості. Народна поезія України — апофеоз краси. Український народ проніс через століття рабства й неволі дорогоцінне багатство свого генія». Тоді ж він пропонував: «Треба ознайомити всі народи Росії з піснями українського народу — прекрасними по красі і силі...» ¹³. Як згадує О. Є. Корнійчук, О. М. Горький з якоюсь особливою і ніжною любов’ю висловлювався «про український народ, про українську літературу і фольклор: — Ваші народні пісні і думи, ваші казки і прислів’я — це справжні перлини, — говорив він, — скільки в них душі, мудрості, краси. Народ — великий художник, дуже великий» ¹⁴.

Особливо велику допомогу подали радянським українським фольклористам доповідь і заключне слово О. М. Горького на Першому з’їзді радянських письменників СРСР (1934 р.). В них з усією рішучістю Горький наголосив на тому, що «найбільш глибокі і яскраві, художньо довершені типи героїв створені фольклором, усною творчістю трудового народу» ¹⁵, що «початок мистецтва слова — в фольклорі» ¹⁶. «...Фольклор в наші дні, — писав Горький. — підніс Володимира Леніна на висоту міфічного героя давнини, рівного Прометеєві» ¹⁷. Він закликав письменників: «Збирайте ваш фольклор, учіться на ньому, опрацьовуйте його» ¹⁸.

Збирання, видання і дослідження української народної поезії, зокрема дум та історичних пісень, особливо широко розгорнулися на Україні з середини 30-х років, коли з’явилося дуже багато нових народних творів. Вирішальне значення в цій справі мала повна перемога соціалізму в нашій країні, законодавчо закріплена в Новій Конституції.

На цей час припадає видання редакцією «Правды» винятково багатого збірника радянського фольклору — «Творчество народов СССР» (Москва, 1937) за редакцією М. Горького і Л. Мехліса. В цьому збірнику, присвяченому 20-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції, було надруковано значну кількість українських радянських історичних пісень в перекладі на російську мову, зокрема про В. І. Леніна і Й. В. Сталіна, про боротьбу проти іноземної воєнної інтервенції і громадянську війну, про індустріалізацію та колективізацію країни, про оборону СРСР і т. п.

В 30—40-х роках на Україні вийшли збірники «Орденоносці-стахановці квітучої соціалістичної України» (Київ, 1938), «Закон нам дав великий Сталін» (Київ, 1938), «Українські народні казки, легенди, оповідання і речитативні вірші для дітей» (Київ, 1939), «Сонце з Кремля» (Київ, 1939), «Ленін і Сталін в піснях українського народу» (Київ — Харків, 1940), «Поети колгоспного села» (Київ — Львів, 1940), «Думи та історичні пісні» (Київ, 1941), «Народна лірика» (Київ, 1941) та ін.

В спеціальних фольклорних журналах «Український фольклор» (1937—1939 рр.) і «Народна творчість» (1939—1941 рр.), а також в журналах «Українська література», «Молодий більшовик», «Літературний журнал» (Харків), «Литературный Донбасс» (Сталіно), що видавалися в 30—40-х роках, було опубліковано багато зразків історичних пісень та дум, в тому числі радянських, і досліджень про них. Так, в журналі «Литературный Донбасс» були надруковані дослідження про робітничі пісні, в «Літературному журналі» — про думи, в «Українському фольклорі» і «Народній творчості» — про героїчні образи дум, походження дум, про основні сюжети і героїв радянських історичних пісень, висвітлювалися питання суті радянського героїчного епосу, друкувалися статті про творчість радянських народних співців — кобзарів І. Д. Запорожченка, Ф. Д. Кушнерика, П. В. Носача та ін.

Учені старшого покоління опублікували за роки Радянської влади ряд своїх досліджень і багато текстів народної поезії. Ф. М. Колессою було здійснене ґрунтовне видання дум («Українські народні думи», Львів, 1920) з великою розвідкою, коментарями і зразками музики. Він же опублікував такі важливі праці, як «Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і похоронних голосінь» (Львів, 1921), «Речитативні форми в українській народній поезії» (Київ, 1927), «Хмельниччина в українських народних історичних піснях і думах» (Львів, 1940). М. С. Возняк опублікував (Київ, 1928) виявлену ним у архівах м. Кракова думу «Козак Голота», записану в 1684 р. В 1924 і 1929 рр. опубліковано дві думи кобзаря Михайла Кравченка про повстання селян с. Великі Сорочинці на Миргородщині в грудні 1905 р., записані В. Г. Короленком та О. Г. Сластіоном у 1906 р. Питання походження, історичного розвитку і естетичного значення народних дум та історичних пісень, а також ролі народних кобзарів у творенні епосу розглядали в своїх довоєнних працях О. І. Білецький (підручники з української літератури для середньої школи, статті в «БСЭ», «Литературной энциклопедии» та ін.), П. Г. Тичина (про Ф. Д. Кушнерика, Джамбула) та ін.

В роки Великої Вітчизняної війни фольклористи Радянської України активно збирали, записували, видавали і досліджували нову, народжену умовами війни українську народну героїчну поезію. В 1941—1945 рр. було записано, а почасти опубліковано і досліджено, значну кількість високопатріотичних епіко-героїчних творів про мужню боротьбу радянського народу на фронтах Вітчизняної війни і в тилу ворога, про доблесну працю на допомогу фронтові на підприємствах і в колгоспах Радянського Союзу. Окремі такі твори були опубліковані на сторінках центральної, республіканської і армійської преси вже в 1941—1942 рр.; з них упорядковувався в АН УРСР збірник «Фольклор Великої Вітчизняної війни», частина матеріалів якого опублікована в післявоєнні роки.

В 1943 р. Укрвидав ЦК КП(б)У надрукував збірник народнопоетичної творчості радянських партизанів — «Пісні з Лісограду». В наступному, 1944 р. в журналі «Україна» і в окремих збірниках були вміщені зразки нових дум та історичних пісень про визначні події Великої Вітчизняної війни та її героїв. Тоді ж за редакцією М. Т. Рильського вийшов збірник дум та пісень про Велику Вітчизняну війну в перекладах на російську мову Н. Бєлінович — «Украина непокоренная. Народные песни и думы» (Гослитиздат, М., 1944). У вступній статті до цього збірника (автор М. Т. Рильський) підкреслювалося тематичне багатство пісенного фольклору, його жанрова різноманітність, а також те, що нові думи не мають ряду стилістичних ознак старовинних дум.

Досить повним виданням народних пісень цих років був збірник «Фольклор Вітчизняної війни», що вийшов в 1945 р. у Львові за редакцією Ф..М. Колесси, який у своїй вступній статті відзначив велике історичне значення цих творів, їх патріотичну суть. В цьому ж році видано пісенник «Українські народні пісні» (Воениздат, 1945).

Вже в перші післявоєнні роки вийшов з друку ряд пісенників, зокрема «100 пісень для молоді» (Київ, 1946) та ін.

В 1949—1954 рр. були надруковані численні фольклорні збірники, альманахи, а також хрестоматії для неповно-середньої та середньої школи, в яких містилися дожовтневі і радянські історичні пісні та думи. За ці роки вийшли такі збірники: «Великому Сталіну» (Київ, 1949), «Сонце з Кремля» (Львів, 1949), «Українська радянська народна пісня» (Львів, 1950), збірники творів колгоспних поетес Ф. А. Карпенко «Розцвітає Україна» (Київ, 1950; 2-е вид., Харків, 1954) і П. Ю. Амбросій «Буковинські співанки» (Київ, 1950, 1951), збірник радянських пісень про колгоспну працю — «Свято врожаю» (Київ, 1952), «Українська народна поезія про Велику Вітчизняну війну» (Київ, 1953), великий пісенник «Українські народні пісні» (Київ, 1951) та ін.

За післявоєнні роки вийшов також ряд збірників дум та історичних пісень у перекладах російською мовою: А. Глоби — «Сестра Украина (Песни неволи и борьбы)» (Москва, 1947), Г. Литвака — «Думы и песни Советской Украины» (Москва, 1951) та ін.

Багато дожовтневих і радянських народних історичних пісень та дум було опубліковано в 1953—1954 рр. на сторінках республіканських і обласних газет, в журналах і альманахах у зв’язку з відзначенням великого всенародного свята — 300-річчя возз’єднання України з Росією.

Українські радянські фольклористи опублікували в післявоєнні роки ряд досліджень про народні думи та історичні пісні. Ф. М. Колесса видав із своїми статтями і коментарями записи пісень з голосу Івана Франка і Лесі Українки, надрукував листи Лесі Українки про записування і видання народної творчості, висвітлив її заслуги в галузі українського фольклору. М. С. Возняк, П. М. Попов,

М. Т. Рильський, О. І. Дей та ін. в ряді своїх праць дослідили погляди на фольклор, зокрема на думи та історичні пісні, Т. Г. Шевченка, І. Я. Франка та ін., створили праці про роль народної поезії в творчості М. В. Гоголя, І. Я. Франка, О. М. Горького, В. В. Маяковського (до проблеми фольклорно-літературних взаємозв’язків). В цей же час опубліковано праці про радянські думи довоєнного часу і думи та пісні років Вітчизняної війни, про поетичну творчість радянських воїнів, зокрема партизанів, про образ Богдана Хмельницького в народній поезії і т. п, Багато статей присвячено висвітленню в народній творчості дружби народів СРСР, віковічної дружби і взаємодопомоги російського і українського народів, керівної і спрямовуючої ролі Комуністичної партії, єдності партії, уряду і народу, змалюванню в народній поезії образів геніального вождя трудящих В. І. Леніна і продовжувача його справи Й. В. Сталіна, висвітленню полум’яного радянського патріотизму і пролетарського інтернаціоналізму, відображенню героїчної праці радянського народу в справі побудови комунізму, боротьби за мир.

III

Однією з найважливіших рис народної поезії, і епіко-героїчної особливо, є те, що вона постійно супроводжує історію, змальовує події і явища суспільного життя відповідно до тих конкретно-історичних умов, в яких жив її творець — трудовий народ. В силу цього народна поезія є таким елементом культури, без вивчення якого не можна знати історії трудящих. О. М. Горький писав: «Справжню історію трудового народу не можна знати, не знаючи усної народної творчості... З давніх-давен фольклор є невідступним і своєрідним супутником історії» ¹⁹.

Народна поезія України є важливим історико-художнім свідченням спорідненості та історичної спільності і єдності двох великих слов’янських народів — російського і українського, таких близьких між собою «і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією» ²⁰. В українській народній поезії, подібно до російської і білоруської, на протязі віків збереглися такі надбання поетичної творчості трудящих мас Київської Русі, як трудові і обжинкові пісні, колядки, щедрівки, веснянки та ін. Ця спільність і спорідненість яскраво виявляються і в народному епосі. Такими є образи і мотиви в народних піснях, переказах і легендах про героїчну боротьбу проти татаро-монгольської навали, образи богатирів Іллі Муромця, Олексія Поповича, Кирила (Микити) Кожум’яки та ін., героїчний твір про переможний поєдинок вітчизняного богатиря з татарським велетнем Севрюком (Кострюком, Мастрюком).

Вся українська народна поезія пройнята щирою, глибокою любов’ю трудящих України до великого російського народу. В ній дуже багато близького і спорідненого з російською народною поезією у змалюванні історичної дійсності, у створенні типових образів і характерів народних героїв.

Українські народні думи та історичні пісні змальовують спільний історичний розвиток братніх російського і українського народів, постійну їх дружбу і взаємодопомогу, спільну боротьбу проти соціального поневолення та іноземних загарбників, єдність дій у цій боротьбі на протязі всієї історії. Вже в думах та піснях XVI — XVII ст. прославляється боротьба українського і російського народів проти їх спільних ворогів — феодалів-кріпосників і турецько-татарських та польсько-шляхетських загарбників. Так, в думах «Самійло Кішка» і «Івась Удовиченко, Коновченко» (запис початку XIX ст.) прославляється союз

Війська запорозького, Донського,
З [у]сією черню дніпровою,
Низовою,
На многії літа.
До кінця віка!

Прагнення українського народу жити у дружбі з російським народом і спільно бити іноземних загарбників — ворогів обох народів — змальовано також у пісні «Гомін, гомін, гомін, гомін по діброві» (запис початку XIX ст.).

Трудящі України у своїх думах та піснях XV — XVI ст. створили видатні образи колективного героя — народу, героїв-богатирів — захисників рідної землі від іноземних нападників, борців проти соціального і національного гніту. Це, насамперед, образ великого, мужнього колективу — селян, козаків, які героїчно борються за свою свободу і незалежність, хоробро відбивають напади турецько-татарських ханів з їх ордами, що знущалися над миролюбним українським населенням, вбивали стариків, жінок і дітей. Захищаючи себе, свої землі, селяни і козаки беруться до зброї і звершують героїчні вчинки в боротьбі з ворогами. Образ нездоланного народу доповнюється образами епічних чи історичних героїв-богатирів, рицарів, сила і непереможність яких полягають в силі і незламності народних мас.

Одним з видатних улюблених героїв українського народного епосу є бідний козак Голота (дума «Козак Голота»). Вірний син народу, козак Голота не помишляє про напад на сусідні землі або про загарбання чужого добра. Він «ні города,. ні села не займає». Але коли на нього нападає багатий татарин, щоб пограбувати його, взяти в полон і продати в тяжку каторгу-неволю, Голота в рицарському поєдинку з ворогом виявляє справжню богатирську силу і знищує його:

«...Ще ти козака у руки не взяв,
А вже за його й гроші пощитав.
А ще ж ти між козаками не бував.
Козацької каші не їдав
І козацьких звичаїв не знаєш!»
То теє промовляв,
На присішках став,
Без міри пороху підсипає,
Татарину гостинця у груди посилає.
Ой ще козак не примірився,
А татарин ²¹ ік лихій матері з коня покотився.

Відданими народові, хоробрими в бою з ворогами змальовані Іван Богуславець, Самійло Кішка; вони перемагають турецьких феодалів-рабовласників, визволяють багатьох єдинокровних братів-невільників (думи «Іван Богуславець», «Самійло Кішка»). Таким змальований старий отаман Матяш, який вчить молодих козаків перемагати турецьких загарбників і сам в поєдинку з ворожим військом знищує кілька тисяч ворожих «лицарів». Виняткову мужність проявляє юний богатир, син удови Івась Коновченко: він перемагає кілька сотень нападників і багатьох ворожих богатирів (дума «Івась Удовиченко, Коновченко»).

Такими ж богатирями змальовані численні епічні герої історичних пісень, особливо Байда, Морозенко, Овраменко та ін. Байда, терплячи великі муки, знаходить у собі сили, щоб помститися деспоту — турецькому царю; він вбиває, стрілою з лука його, царицю та їх дочку.

У думах та історичних піснях XVI — XVII ст. правдиво змальовано також соціальну нерівність, класове розшарування українського суспільства, боротьбу трудящих мас проти поневолення їх українськими феодалами, шляхтою, козацькою старшиною. Велике запустіння убогого козацького господарства і злидні змальовує дума «Козацьке життя». Справедливу розправу козацької голоти над дукою-багачем оспівує народна історична пісня «Темна хмара наступила, став дощик іти», відома в численній кількості варіантів (записи XIX ст.).