Психологічні основи оцінювання знань учнів

Функції впливу оцінки (за психологом Б.Ананьєвим):

1. Орієнтуючу, що діє на розумову роботу, сприяє усвідомленню учнем процесу цієї роботи і розумінню власних знань.

2. Стимулюючу, що впливає на вольову сферу через переживання учнями успіху чи невдач

Оцінка є соціально-психологічним явищем, що є значущим у житті і діяльності учня. Педагог-гуманіст Ш.О.Амонашвілі: оцінка є регулятором життєвих відносин учнів у їхньому мікросоціальному середовищі. Статус дитини у класі, ставлення до неї вчителів і однокласників нерідко зумовлене тим, які оцінки вона отримує. У сім'ї ставлення батьків до дитини також часто детерміновано оцінками у школі. І якщо ці ставлення не відповідають рівню домагань дитини, вона постійно знаходиться у стресовій ситуації.

Про вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня йдеться в дослідженнях Ш.Амонашвілі, В.О. Сухомлинського та ін. Оцінка здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо. Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність. Тому коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра. Проте стимулюючою може бути і негативна оцінка, але за умови, що вона об’єктивна, і учень це усвідомлює. Позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод. Оцінюючи результати навчання, вчитель має дбати про домінування позитивних переживань, пов’язаних із оцінюванням знань.

Це важливо з таких причин: молодші школярі часто сприймають педагогічну оцінку як оцінювання власної особистості; нагромадження позитивного емоційного досвіду в зв’язку з оцінюванням засвоєних знань є основою для розвитку навчально-пізнавальних мотивів; педагогічна оцінка є основою для формування самооцінки школяра. Учні початкових класів ще неспроможні давати об’єктивну оцінку якості своєї роботи чи особистості в цілому і судять про це на основі оцінок дорослих, передовсім учителів.

Психологи, вивчаючи роль самооцінки в пізнавальній діяльності, виявили, що особливого значення молодші школярі надають своїм інтелектуальним можливостям, оцінка таких можливостей дорослими їх дуже турбує. Жодна дитина, називаючи причини своєї недостатньо ефективної або низької успішності, не погоджується з утрудненнями в розумінні навчального матеріалу, оволодінні навичками, прийомами мисленнєвої діяльності. Всі діти зазвичай вважають себе лінивими, неуважними, недисциплінованими, але ніхто не відносить свій неуспіх за рахунок недостатніх інтелектуальних можливостей.

Діти з адекватною самооцінкою, як правило, активні, винахідливі, з інтересом і самостійно працюють, прагнуть досягти успіхів у навчанні. Вони не бояться труднощів у вирішенні завдань, упевнені у тому, що власними силами зможуть досягти успіхів.

Неадекватна занижена самооцінка молодших школярів яскраво проявляється у їхній поведінці та рисах особистості. Такі діти вибирають найлегші завдання, у них підвищена самокритичність, вони не впевнені у собі, очікують невдач, завжди переоцінюють інших. Для підвищення самооцінки їм дуже потрібна похвала, підтримка.

Діти із завищеною самооцінкою зазвичай перевищують свої можливості, результати своєї навчальної діяльності, особистісні якості. Вони вибирають важкі завдання, які їм не під силу, керуючись мотивом престижу. Вони не обов’язково розхвалюють себе, але залюбки бракують все, що роблять інші.

Таким чином, самооцінка виявляється не тільки в тому, як учень оцінює себе, але й у тому, як вони сприймають успіхи інших. У самооцінці дитини відображається не тільки її ставлення до своїх досягнень, а також прагнення і надії. Психологами давно доведено, що успішно діє й досягає результатів людина, у якої сформована адекватна висока самооцінка своєї особистості й менш успішні в житті, як правило, люди з низькою самооцінкою.

Учителі повинні дотримуватися дидактичних вимог щодо оцінювання знань, умінь і навичок школярів, це запобігатиме виникненню конфліктних ситуацій між учителями та учнями, їхніми батьками. Оцінка має бути об’єктивною, відображати дійсний рівень знань навчального матеріалу, передбаченого програмою. Неприпустимим є як завищення, так і заниження оцінок. Завищення викликає у батьків незадоволення, призводить до конфліктів. Шкідливе також заниження оцінок, зайва вимогливість під час оцінювання знань. У дітей втрачається стимул до навчання, вони часто заявляють, що вчитель оцінку "12" ніколи не поставить, а на "9" я й так відповім.

Диференційований характер оцінки потребує від педагога враховувати індивідуальні особливості учнів та специфічні особливості навчального предмета і навчального матеріалу. Для цього йому необхідно знати психологічні особливості психічних процесів, темпераменту кожного учня. Деякі вчителі схильні занижувати оцінки флегматичним, меланхолічним дітям, а холерикам завищувати. Однак шкільна практика свідчить, що зовнішня активність не завжди адекватна високому рівню знань, малоактивні учні можуть добре знати навчальний матеріал, але бояться піднімати руку.

Стимулюванню навчальної діяльності учнів сприятиме використання методу заохочення, який виражається в різних видах емоційного ставлення до відповіді (погодження, підбадьорення, схвалення тощо). Наприклад: «Молодець!», «Дуже добре!», «Вже набагато краще, але не забувай про...», «Ти стараєшся, тому в тебе обов’язково все вийде». Слід заохочувати дітей сором'язливих, пасивних, рідше і стриманіше – самовпевнених.

Оцінка має спонукати школяра краще вчитися. Вона має бути виставлена за знання конкретного матеріалу, а не за поведінку учня на уроках чи перерві.

Головний недолік оцінювання з погляду психолога — це можливий травматичний вплив на дитину. Педагогам добре відома напружена тиша в клас при оголошенні оцінок, сумне перегортання зошитів у пошуках отриманих балів. Усім педагогам доводилося спостерігати й реакцію, яку викликають оцінки в дітей: від неприхованої радості до сліз. Оцінка має великий вплив на поведінку молодшого школяра. Вона тісно пов'язана з такими психологічними характеристиками, як самооцінка, мотивація досягнення, тривожність, емоційної комфорт, взаємини з навколишніми, творчість, слова педагога про дитину формують її самосприйняття. Кожний знижений бал зменшує в очах дитини її власну цінність. Не відокремлюючи себе від продукту своєї діяльності, у зниженій оцінці дитина бачить підтвердження, що вона погана. І тут включаються механізми психологічного захисту: якщо людина не успішна в одній галузі, вона буде шукати успіху в іншій, іноді не найкращій (дворові компанії й т.д.). Від цієї захисної реакції на негативні оцінки дуже часто псується поведінка дитини. І, навпаки, при високих оцінках дитина відчуває себе здібною, тому всіма улюбленою — тим самим формується висока самооцінка.

Оцінна діяльність педагога також може здійснювати вплив і на мотивацію досягнення. Мотивація досягнення — це прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, наполегливість у досягненні своїх цілей.

Ідучи в школу трепетним першокласником, кожна дитина бачить себе відмінником і на початку навчання щиро прагне ним стати. Однак якщо вчитель — прихильник строгості при виставлянні оцінок, уже в молодших класах школяр розуміє, що в нього нічого не вийшло, якийсь час горює... і вирішує махнути рукою. У такої дитини потреба в досягненні мети не сформується, тому що досягати чогось будь-яка людина прагне тільки при позитивній оцінці своєї діяльності.

Шкільна тривожність, яку психологи часто виявляють в учнів, також прямо пов'язана з оцінюванням і оцінками. Причому тривожним може бути і відмінник, і двієчник. Дитина може боятися не відповідати очікуванням навколишніх, іноді виникає страх самовираження, страх перед конкретним учителем, з ім'ям якого пов'язаний негативний досвід. Найбільший страх у школі — це страх перевірки знань.

Величезний вплив оцінювання здійснює на розвиток творчих здатностей дитини. Дуже часто дитина мисляча нестандартно зіштовхується в школі з нерозумінням: «Тобі що, більше всіх треба», — кажуть їй однокласники; «Ти робиш не так, як всі, й не так, як я вимагаю», — говорить учитель. Результат, що відрізняється від стандарту, далеко не завжди заслуговує високої оцінки. Природно, незабаром учневі стає зрозуміло, що процес гарний, якщо він призводить до одержання гарної оцінки. Тим самим закладаються основи стилю поведінки, при якому головне — ціль, а засоби її досягнення другорядні, причому стандартні — кращі. Не можна навчати не виховуючи. Адже закладена в школі мотивація основної діяльності визначає якість усього наступного життя. Від такої мотивації залежить, чи буде людина робити свою роботу тільки за зарплату або, виходячи із внутрішньої мотивації, розкриється на повну силу своїх можливостей.

Значний вплив чинить оцінювання на взаємини дітей з навколишніми. Оцінки можуть бути й причиною високого й низького авторитету серед однолітків, джерелом конфлікту. Якщо дитина не може набути авторитету серед однолітків за допомогою гарних оцінок, вона може самостверджуватися в колективі за рахунок негативних вчинків або поганої поведінки.

Комунікативний фактор педагогічної оцінки дуже важливий. Про що запитує батько своє чадо, що повернулося зі школи? — про оцінки. Про що найбільше говорить учитель, повідомляючи результати перевірених робіт? — про оцінки. Оцінки перетворилися на мову, зрозумілу всім. Здавалося б, як засіб комунікації оцінка має чимало позитивних якостей. З іншого боку, таке спрощення загрожує втратою основного змісту спілкування батьків і педагога.

Висновок. Виходячи зі сказаного вище, варто підкреслити, що в руках учителя – велика сила, що може рухати вперед розвиток особистості та удосконалювати чи виправляти поведінку дитини, змусити її вірити у свої сили, а може й знищити. Тому особливу важливість здобуває психологічний аспект оцінювання

Може виникнути питання: що ж тепер взагалі поганих оцінок не ставити? Ні, ставити іноді треба, але оцінки повинні бути об'єктивні. Існують психологічні фактори, які можуть вплинути на об'єктивність оцінювання:

а) При оцінюванні свою роль може зіграти негативна установка. Наприклад: до вас приходить новий учень, його колишній учитель розповідає вам про нього як про ледаря, дурня. І при оцінюванні дитини ви можете мимоволі спиратися на цю оцінку особистості дитини, що може знайти відбиття в оцінках.

б) Існує так званий «ефект ореола». Наприклад, дитина несимпатична зовні, неохайна, з неблагополучного середовища може в нашій свідомості зв'язатися з образом учня недосить здібного.

Стресовою ситуацією для дітей є контрольні роботи. Травматичний вплив, можна зменшити. Важливий психологічний настрой на роботу. Для цього іноді досить посміхнутися, зустрічаючи дітей біля дверей класу, тепло привітатися, висловити віру в їхні сили.

Психологічне правило, що повинно стати законом для будь-якого вчителя: дитину слід порівнювати тільки із нею самою, а не з кимось іншим.