Аркадія

 

 

Дарелл Аркадія, письменниця, народилася 11.5.362 Е.Ф. Померла 1.7.443 Е.Ф. На початку своєї кар'єри відома як романістка, але справжню популярність набула після написання біографії своєї бабусі, Байти Дарелл. Базуючись на особистих спогадах, твір багато століть служив єдиним джерелом інформації про Мула та його часи... Як «Спалахи пам'яті», так і наступний її роман «Знову і знову» є описами блискучого суспільства Калгану, за основу яких узято візит письменниці на Калган в часи ранньої молодості...

Галактична Енциклопедія

 

Аркадія Дарелл чітко продиктувала в мікрофон свого транскрайбера: "Майбутнє Плану Селдона". А. Дарелл", а потім понуро подумала, що коли-небудь стане великою письменницею і почне підписувати всі твори псевдонімом "Аркадія". Просто "Аркадія", без усякого прізвища. Підпис "А. Дарелл" під класними творами з риторики був просто позбавлений смаку. Всім іншим хлопцям і дівчатам теж доводилося так підписуватися, окрім, мабуть, Олунтуса Дама, та й те лише тому, що весь клас просто реготав із нього. Ім'я "Аркадія" подарували маленькій дівчинці лише тому, що так звали її прабабуню. Ні, в батьків явно не вистачало уяви.

Ось уже два дні, як їй виповнилося чотирнадцять, і тепер цілком можна визнати її дорослою та називати хоча б Аркадія. Губи дівчинки стиснулися, коли вона уявила батька, що відриває очі від книги на екрані та, дивлячись на неї, каже ось таке:

- Але якщо ти збираєшся вдавати дев'ятнадцятирічну, то що буде, коли тобі буде двадцять п'ять? Усі хлопці думатимуть, що тобі вже тридцять.

Із місця, де Аркадія розвалилася в своєму спеціальному кріслі, розкинувши руки, було видно дзеркало на туалетному столику. Але подивитися в нього їй заважала власна нога, на великому пальці якої гойдався домашній тапок, тому вона випросталась і сіла в неприродній позі, намагаючись витягнутися вгору, щоб додати своїй маленькій фігурці ще хоча б два дюйми.

Деякий час дівчинка вивчала своє обличчя - занадто повне. Не розтуляючи губ, вона на півдюйма опустила щелепу та зрозуміла, що так теж не добре. Потім швидко облизала і секунду пожувала вологі, м'які губи, опустила вії, як це зробила б утомлена всім викрадачка сердець. О Боже, якби її щоки були такими ж рожевими!

Аркадія підняла пальцями куточки очей, щоб надати їм загадкового екзотичного виразу, як у жінок внутрішніх зоряних систем, але їй заважали руки, і вона не могла розглянути себе як слід.

Потім Дарелл ізлегка підняла підборіддя і повернула голову в профіль, трохи скосивши очі і напружуючи м'язи шиї. Голосом, на октаву нижчим за звичайний, вона сказала:

- Але, батьку, якщо думаєш, що мені хоч трохи небайдуже, що про мене подумають усякі там хлопчаки...

Раптом Аркадія згадала, що мікрофон досі був у її руці, і, додавши своїм звичайним голосом «О Боже!», мерщій вимкнула його.

На ледь фіолетовому папері з товстою рискою поля викрашалися слова:

"МАЙБУТНЄ ПЛАНУ СЕЛДОНА". А. Дарелл.

Але, батьку, якщо думаєш, що мені хоч трохи небайдуже, що про мене подумають усякі там хлопчаки...

«О БОЖЕ!»

Дарелл роздратовано витягла аркуш із машинки, і на його місце враз ковзнув інший. Проте її похмуре личко розгладилося, а широкий рот задоволено посміхнувся. Дівчинка обережно понюхала папір. Клас! Їй якраз не вистачало елегантності та шарму, і вона таки домоглася свого.

Взагалі-то батько збирався купити звичайну друкарську машинку, по клавішах якої треба було б лупити, ніби вона якась дурна вчителька. Але все ж для Аркадії доставили від «Транскрайбера» саме ту модель, яку вона хотіла і яка викликала в батька ще більше невдоволення, ніж могла на те чекати доросла дівчина чотирнадцяти років: надруковані літери здалися їй приємними й наділеними особливим змістом.

Навіть фраза «О БОЖЕ!» звучала, якщо її друкували на транскрайбері.

Але як не крути, а справу треба було робити, і Дарелл відклала невдалий аркуш своєї першої роботи і почала все спочатку, ясно і чітко, випрямивши хребет, втягнувши живіт і піднявши груди. Уважно контролюючи дихання, вимовила трагічним голосом:

- Майбутнє Плану Селдона.

Історія Фундації добре відома всім, кому пощастило навчатися на нашій планеті з її прекрасною системою освіти й добре підібраними викладацькими кадрами.

(От так от! Сподобається навіть міс Ерлкінг, дурній старій діві.)

Здебільшого це історія Великого Плану Селдона, і запитання, що стоїть сьогодні перед більшістю з нас, полягає в тому, чи буде тривати здійснення цього плану з колишньою мудрістю, а чи порушиться (або вже порушилось). Для більш повного розуміння інформації варто, мабуть, нагадати собі деякі аспекти плану, що не були засекречені.

(Якраз це зробити легко, бо Сучасну історію вони проходили в минулому семестрі.)

Приблизно чотири століття тому, коли Перша Галактична Імперія загнивала, стоячи на межі остаточного краху, одна людина, великий Гарі Селдон, передбачив наближення кінця на основі психоісторичного аналізу. Математичними нетрями цієї науки давно вже ніхто не може пробратися.

(Тут Дарелл, засумнівавшись, зупинилася. Адже вона була впевнена, що слово «математичні» пишеться через букву «и», а не «е». Щось не до вподоби їй правопис. Ну гаразд, машина не може настільки сильно помилятися).

Селдон та його люди змогли передбачити наслідки великих соціально-економічних подій тих днів. Вони чітко розуміли, що Галактична Імперія, живучи наодинці з собою, звалиться, і після цього настане хаос, що триватиме тридцять тисяч років, поки не створять нову Імперію.

Було надто пізно запобігати цьому великому падінню, але зоставалася надія суттєво скоротити період хаосу. Так народився План, який передбачав створення нової Імперії лише через тисячу років після падіння старої.

Ми живемо в четвертому столітті цього Плану. Мільйони людей народжуються та вмирають, а План неухильно крокує до свого завершення.

Гарі Селдон створив на протилежних кінцях Галактики дві Фундації так, щоб отримати оптимальне математичне розв'язання психоісторичної задачі. На одній із них, розташованій на Термінусі, тобто на нашій Фундації, була сконцентрована вся фізична наука Галактики. Завдяки таким знанням, Фундація могла стримувати напади варварських королівств, розташованих на периферії Галактики і не залежних від Імперії.

Фундація насправді змогла перемогти ці варварські королівства на чолі з мудрими та героїчними людьми - Сальвором Гардином і Хобером Меллоу, - які дали розумне тлумачення Плану та допомогли нашій Фундації впоратися з усіма

(Аркадія з задоволенням доповнила б сюди «з усіма премудростями», але вирішила не ризикувати, бо не дуже добре уявляла, як пишеться це слово).

труднощами. І хоча минуло вже два століття, всі наші планети свято шанують пам'ять цих героїв.

Фундація створила торгівельну систему, що контролювала більшість секторів Сівенни й Анакреона, і навіть розгромила на чолі з останнім із великих генералів - Белом Райозом - залишки старої Імперії. Здавалося, ніщо не може зупинити розвиток Плану Селдона. Кризи траплялися в передбачений Селдоном час і закінчувалися благополучно - із завершенням кожної Фундація робила гігантський крок уперед, до Другої Імперії і до миру.

А потім

(На цьому місці Дарелл забракло дихання, і вона процідила слова крізь зуби, але транскрайбер все рівно елегантно записав їх на папері),

коли пішли в небуття залишки мертвої Імперії і жадібні намісники стали правити цим гниючим колосом,

(Цю фразу Аркадія вичепила з детектива, який ішов минулого тижня по відео, але стара міс Ерлкінг ніколи нічого не слухала й не дивилася, крім симфоній та лекцій, отже не повинна була звинуватити в плагіаті),

з'явився Мул.

План не передбачив цю дивну людину, бо вона народилася мутантом. Мул мав дивну і загадкову владу над людськими емоціями, відтак зумів підкорити своїй волі всіх людей. Із запаморочливою швидкістю він заснував власну імперію, а потім переміг Фундацію.

І все ж Мул не досяг галактичного панування, бо за першого ж намагання був зупинений мудрою і сміливою жінкою.

(Тут перед Аркадією постала та сама стара проблема. Батько наполягатиме, щоб вона ніколи не згадувала, що є онукою Байти Дарелл. Усі знали, що Байта дійсно була найбільш значною жінкою Галактики. Саме вона зупинила Мула, сама, без сторонньої допомоги.)

Але скоєно це було так, що справжня історія розкрилася дуже небагатьом.

(Ось так! Якщо вона буде читати твір перед класом, то останню фразу скаже похмурим і загадковим голосом, і хтось та обов'язково запитає, що ж це за справжня історія, і тоді... Не може ж вона приховувати правду, якщо її запитують. Подумки вона вже придумала ображене і красномовне пояснення для свого батька.)

Після п'яти років вседозволеного правління з невідомої причини Мул припинив політику завоювання і решта п'ять років провів як звичайний освічений деспот.

Дехто стверджує, що така зміна в поведінці Мула спричинена втручанням Другої Фундації, проте жодна людина ще не здогадалася про місце розташування цієї Другої Фундації, тому ця версія - лише балачки.

З дня смерті мутанта минуло вже майже сто років. Він призупинив здійснення Плану Селдона та мало не зірвав його остаточно. Все ж одразу по смерті Мула Фундація швидко стала на ноги, немов наднова зірка, що засяяла з попелу ледь жевріючого світила.

(Цю фразу Дарелл вигадала сама).

І знову планета Термінус стала центром торгової федерації, майже такою ж великою і багатою, як і до поразки, але ще більш демократичною.

Чи планувалося це? Чи живе досі велика мрія Селдона і чи створять через шістсот років Другу Галактичну Імперію? Я особисто вірю, що так воно й буде.

(Це дуже важливо. Міс Ерлкінг узяла собі за звичку калякати червоним олівцем зауваження на кшталт: «Але це лише описово», «Яка твоя власна думка?», «Думай», «Висловлюйся чіткіше», «Вилий свою душу», ніби вона знала щось про душу, ця стара мізерія з лимонно-жовтим обличчям, яке жодного разу не всміхнулося за все своє життя...)

Ніколи політична ситуація не була так сприятлива. Стара Імперія безслідно щезла, а правління Мула поклало край ері намісників. Велика частина районів Галактики навколо нас цивілізована та миролюбна. Крім того, атмосфера всередині Фундації стабільна, як ніколи. Часи до завоювання, коли правили мери, пішли в минуле, а натомісць прийшла демократична система виборів. Нема більше дисидентських світів незалежних торговців, бо зникла несправедливість, що наділяла владою і багатством лише небагатьох.

Зі всього цього випливає, що немає причин побоюватися невдач, якщо, звичайно, не вірити чуткам, ніби Друга Фундація загрожує нам небезпекою. Ті, хто так думає, не мають жодних доказів і спираються лише на неясні страхи та забобони. Я вважаю, що загальна віра в себе самих, у нашу націю і Великий План Селдона повинна вигнати з наших голів усяку непевність і

(Гм. Усе це вийшло досить нудним, але кінцівка має бути саме такою).

таким чином...

На цьому «Майбутнє Плану Селдона» закінчилося, принаймні, на цю мить, бо хтось дуже обережно постукав у вікно, і Аркадія підстрибнула в кріслі. За шибкою вона побачила всміхнене обличчя.

Зачекавши необхідні кілька хвилин та одягши на себе здивовано-гордовитий вираз, Дарелл підійшла до дивана під широким вікном і, вмостившись на ньому колінами, задумливо подивилась на постать за склом.

Посмішка на обличчі людини миттєво зникла. Однією рукою він зробив швидкий знак, а пальці на другій, що залишилася на підвіконні, побіліли.

Зреагувавши на знак, Аркадія спокійно натиснула кнопку біля вікна, і нижня третина його зникла всередині стіни.

- Ви не зможете ввійти, - сказала Дарелл, вмощуючись на диванчику якнайзручніше -. Всі вікна захищені полем, що пропускає тільки тих, хто тут живе.Якщо ввійдете, всі наші сигнальні системи з'їдуть з глузду.

Трохи помовчавши, вона додала:

- Ви досить-таки по-дурному виглядаєте, балансуючи на цьому карнизі.Один необережний рух - і ви впадете, зламаєте шию, а на додачу ще й купу дуже цінних квітів.

- Коли так, - людина в вікні думала майже так само, але з дещо іншої точки зору, - може, вимкнете це поле і дозволите ввійти?

- Не бачу в цьому жодного сенсу, - відповіла Аркадія. - Ви, мабуть, потрапили не за адресою, бо я не з тих дівчат, які пускають до себе незнайомців... у спальню в таку пізню пору.

З обличчя юнака зникли рештки гумору, і він квапливо пробурмотів:

- Це ж будинок доктора Дарелла?

- З якого дива маю вам відповідати?

- Ох, Велика Галактико!.. До побачення.

- Якщо зістрибнете, чоловіче, я натисну на сигнал тривоги.

Це було сказано навмисне серйозним і різким тоном, бо чоловікові було років тридцять, і в очах Дарелл він був майже старцем.

Запала мовчанка, потім він напружено вимовив:

- Ну добре, дівчинко, якщо ти не хочеш мене впустити і не бажаєш, щоб я пішов, то чого ж ти хочеш?

- Я думаю, тобі можна зайти.Доктор Дарелл живе тут. Я забираю поле.

Дивлячись на неї, молодик обережно просунув руку в вікно, підтягнувся на підвіконні і проліз всередину.

- Впевнена, що твоя репутація не постраждає, якщо мене знайдуть тут?

- Не більше, ніж твоя, бо як тільки почую чиї-небудь кроки, стану плакати, кричати і скажу, що ти увірвався сюди силою.

- Так? - запитав він із понурою іронією. - А як поясниш те, що силове поле вимкнене?

- А-а, це пояснити якраз найлегше. Ніякого поля й немає.

Очі молодика розширилися від подиву.

- Отже, ти збрехала?Скільки ж тобі років, дівчинко?

- Вважаю, що це вкрай нетактовне запитання.І я не звикла, щоб до мене зверталися «дівчинко».

- Не дивно. Ти, напевне, просто переодягнена бабуся Мула. Не заперечуєш, якщо піду звідси до того, як ти влаштуєш наді мною суд Лінча?

- Тобі краще залишитися, оскільки батько чекає на тебе.

Юнак знову насторожився:

- Он як? А в твого батька хто-небудь є зараз?

- Нема.

- Хто-небудь навідувався останнім часом?

- Лише торгівці... і ти.

- Траплялося щось незвичайне?

- Лише ти.

- Гаразд, забудь про мене. Втім, ні, краще не забувай. Послухай, а звідки знаєш, що батько чекає на мене?

- Ну, це зовсім просто.Минулого тижня він отримав персональну капсулу з аркушем, що самознищується після прочитання, викинув футляр капсули в дезінтегратор, вчора дав Полі - це наша служниця - місяць відпустки, а сьогодні розстелив постіль у вільній кімнаті. Тому я здогадалася, що він чекає на когось, про кого знати мені зась. Зазвичай тато мені все розповідає.

- Он як? Дивно, що йому доводиться це робити. По-моєму, ти дізнаєшся про все раніше, ніж він тобі розкаже.

- Як правило. Аркадія розсміялася, почуваючись усе легше і легше. Відвідувач, правда, був старуватий, але все ж непогано виглядав зі своїм кучерявим волоссям і блакитними очима. Може, вона ще зустріне такого, коли буде дорослішою.

- А як ти дізналася, що чекає він саме на мене?

- На кого ж іще? Він так ретельно приховує, що чекає на візит, і тут з'являєшся ти та ще й лізеш у вікно, замість того, щоб увійти в двері, як всі нормальні люди.

Аркадія згадала свій улюблений вислів і не полінькувалася встромити його в розмову:

- Чоловіки такі дурні!

- А ти себе дуже любиш, дитинко, так? Тобто я хотів сказати - міс. Але тобі й не спадало на гадку, що можеш помилятися? А що, якщо скажу, ніби все це домисли та твій батько чекає на когось іншого і зовсім не на мене?

- О ні, не думаю.Я би нізащо не запросила тебе ввійти, якби не бачила, як кинув вниз свою валізу.

- Що-що?

- Валізу, чоловіче. Я не сліпа. Ти не зронив її випадково, бо спочатку подивився вниз, щоб упевнитися, чи впаде куди треба. І ти зрозумів, що впаде якраз у кущі і її ніхто не побачить. Тому й кинув не дивлячись. Далі, якщо ти не ввійшов у двері, а поліз у вікно, не як усі, отже, побоюєшся цього будинку і хочеш переконатися, що тут все в порядку. А про валізу подбаєш після лайки зі мною, значить, у ній знаходиться щось важливіше твоєї безпеки. А це своєю чергою означає, що поки ти тут, а валіза там, ти, ймовірно, абсолютно безпорадний.

Дарелл зупинилася, щоб перевести дух, чого вкрай потребувала, і молодик відповів:

- Якщо не враховувати те, що я міг би просто задушити тебе, а потім піти за валізою.

- Якщо не брати до уваги те, юначе, що під моїм ліжком завалялася бейсбольна битка, яку дістану так швидко, що й не моргнете.А кажуть, що як на свій вік я дуже сильна.

Після невеликої паузи, зніяковівши і з вимученою ввічливістю, молодик запропонував:

- Можливо буде ліпше, коли я назву своє ім'я, раз вже ми так чудово «затоваришували»? Пелліс Антор. А тебе як звати?

- Арка... Аркадія Дарелл. Дуже приємно познайомитися.

- А зараз, Аркадія, чи не будеш такою люб'язною дівчинкою і не покличеш свого батька?

Аркадія спалахнула:

- Я не маленька дівчинка.Думаю, ти грубий, тим паче просиш про послугу.

Пелліс Антор зітхнув.

- Ну добре, чи не будеш хорошою, доброю старенькою, від якої просто тхне ладаном, і не покличеш батька?

- Теж не те, що хотіла б почути, але покличу. Тільки не думайте, чоловіче, що відведу від вас очі хоч на мить, - і вона постукала ногою по підлозі.

У залі застукали квапливі кроки, і двері відчинилися навстіж.

- Аркадія...

Доктор Дарелл легко зітхнув від подиву і мовив:

- Хто ви, сер?

Пелліс скочив на рівні ноги з явним полегшенням.

- Доктор Торан Дарелл? Я Пелліс Антор. Сподіваюся, ви отримали сповіщення про мій візит? Зрештою, ваша донька каже, що так.

- Моя донька каже? - Дарелл, насупившись, подивився на дівчинку, але його погляд розбився об здивовані від такого звинувачення очі.Помовчавши, доктор сказав:

- Я дійсно чекав на цей візит.Чи вам не буде важко спуститися зі мною?

Але тут його погляд уловив якийсь рух, і він раптово зупинився. Аркадія також щось помітила і кинулася до транскрайбера, але батько встиг швидше.

- Ти забула вимкнути його, Аркадіє?

- Тату! - зойкнула вона, вже невдано хвилюючись. - Читати чужі записи - зовсім не по-джентльменськи, тим паче записи розмов.

- Ах, так! - відповів батько. - Але це записи розмов із незнайомим чоловіком у спальні.Як батько, Аркадія, я повинен оберігати тебе від неприємностей.

- О Господи, та до чого ж тут це?

Зненацька Пелліс розсміявся.

- Заради бога, докторе Дарелле.Так і є - молода леді хотіла звинуватити мене в усіх смертних гріхах, і я наполягаю, щоб ви прочитали це хоча б тому, що мене турбує моя репутація.

- Ох! - Аркадія насилу стрималася, щоб не розплакатися. Навіть батько їй не довіряє. Бісів транскрайбер...

- Аркадіє, - м'яко почав батько, - мене вражає, що дівчина з хорошої сім'ї...

- Так я і знала, так і знала!

-...нешанобливо розмовляла з людиною, набагато старшою за неї.

- А з якого дива він підглядав у моє вікно? Дівчина з хорошої сім'ї має право залишатися ночами сама. А тепер мені доведеться переробляти свій твір.

- Ти ще надто молода, щоб замислюватися про те, чому стукають у твої вікна.Тобі просто слід було його не впускати і покликати мене в ту ж секунду...

Дівчинка кокетливо відповіла:

- Добре, що ти не бачив його дурну фізіономію в вікні.Він видасть усі ваші таємниці, якщо буде і далі лазити через вікно, а не стукати, як усі нормальні люди, в двері.

- Аркадіє, нікого не цікавить твоя думка про те, про що й тями не маєш.

- Ще й як маю! Це все Друга Фундація, ось що це таке!

Запала мертва тиша. Навіть Аркадія відчула, як всередині неї щось стиснулося від нервового напруження.

Доктор Дарелл обережно запитав: '

- Де ти це чула?

- Ніде, але які ще секрети ви можете ховати? Не бійтеся, нікому не скажу.

- Містере Анторе, - сказав доктор Дарелл, - маю вибачитися перед вами за все, що тут сталося.

- Яка нісенітниця! - пролунала злегка іронічна, але досить похмура відповідь. - Не ваша вина, що вона продала душу дияволу. Але перш ніж піти, хотів би запитати її одну річ, якщо не маєте чогось проти. Міс Аркадіє...

- Чого бажаєте?

- Чому ви сказали, що нерозумно заходити через вікно, а не через двері?

- Бо в такому разі виставляєш напоказ усе, що хочеш приховати. Якщо маю таємницю, то не заклеюю рот пластиром, аби показати, що не хочу її зрадити, а веду себе як завжди. Невже ніколи не читали книгу приказок Сальвора Гардина? Він був нашим першим мером, знаєте?

- Так, знаю.

- Так от, він писав, що тільки та брехня, яка себе не соромиться, здається іншим правдою і що не треба ніколи говорити правду, але треба прагнути говорити правдиво. Ну ось, коли ви залізли до мене в вікно, це і була та сама брехня, що себе соромиться та ще й не скидається на правду.

- І що б зробили ви?

- Якби я захотіла зустрітися з батьком щодо якоїсь надсекретної справи, то зустрілася б відкрито, та й надалі бачилась би з приводу всіляких цілком законних справ. А коли б усі звикли до того, що нас постійно бачать разом, могла б обговорювати з ним скільки завгодно секретів. І нікому б на гадку не спало, навіщо все це робиться.

Антор кинув дивним поглядом спершу на дівчину, потім на батька.

- Ходімо, - сказав він, - ще треба підняти валізу в вашому саду.Втім, зачекайте! Ще одне запитання, Аркадіє. Скажіть відверто, адже немає в вас ніякої битки під ліжком?

- Звичайно, немає.

- Так і думав.

Доктор Дарелл ступив крок до дверей.

- Аркадіє, - сказав він, - коли будеш переписувати свій твір про План Селдона, не обов'язково говорити про бабусю в такому контексті.Це місце взагалі можна викинути.

Чоловіки мовчки спустилися сходами, й Антор запитав трохи придушеним голосом:

- Даруйте за запитання, сер, скільки їй років?

- Позавчора виповнилося чотирнадцять.

- Чотирнадцять. Велика Галактико!.. Скажіть, а вона коли-небудь казала, що збирається заміж?

- Ні. Принаймні, мені.

- Ну, якщо збереться коли-небудь, пристрельте його. Маю на увазі того, за кого збереться -. Антор серйозно подивився в очі літнього мужчини. - Я не жартую. Немає в житті більшого страхіття, ніж жити з нею, коли їй виповниться двадцять. Вибачте, ясна річ, не мав наміру образити вас.

- Ви мене не образили. Я розумію, що маєте на увазі.

Кохане чадо, що залишилось нагорі, об'єкт їхнього зворушливого аналізу, войовничо подивилося на транскрайбер і, зітхнувши, присіло.

З нескінченним апломбом транскрайбер вивів красивими великими літерами: Майбутнє плану Селдона.

 

План Селдона

 

 

Математика... синтез обчислювальних п-змінних і п-мірної геометрії ліг в основу того, що Селдон назвав одного разу своєю «маленькою алгеброю людства».

Галактична Енциклопедія

 

Уявіть собі кімнату.

Нас не цікавить на даний момент місце її розташування, але досить буде сказати, що в цій кімнаті, більше ніж деінде, знаходилась Друга Фундація. Протягом багатьох століть вона була храмом чистої науки, проте в ній не було жодного апарату, з яким людство протягом мільйонів років ототожнювало науку. Це була інакша наука, що мала справу лише з математичними концепціями і частково нагадувала філософії стародавніх рас тих примітивних доісторичних часів, коли було відсутнє поняття про технології, а людина ще не покинула свою рідну планету, нині вже забуту.

Отже, в цій кімнаті, що була під захистом ментальної науки, якій не могла протистояти вся фізична міць решти Галактики, не було нічого, крім однієї речі під назвою Головна Радіанта, що якимось загадковим чином таїла в собі весь План Селдона.

В цій же кімнаті знаходилася людина - Перший Оратор. Він був дванадцятим у лінії Головних Хранителів Плану, і цей титул давав право на зборах лідерів Другої Фундації завжди говорити першим.

Його попередник переміг Мула, але наслідки тієї жахливої ​​боротьби досі позначалися на ході Плану. Ось уже двадцять п'ять років він та його соратники намагалися навернути цілу Галактику впертих і дурних людських істот на добрий розум...

Це було безмежно важко.

Почувши, як відчинилися двері, Перший Оратор підняв голову.

Молодий чоловік нерішуче зупинився біля дверей, і Першому Оратору довелося підійти до нього, щоб, по-дружньому поклавши руку на плече, провести до кімнати. Учень ніяково всміхнувся, і Перший Оратор сказав, помітивши це:

- Насамперед повинен пояснити, чому ти зараз тут. Майже все життя ти старанно і працьовито вивчав ментальну науку та поглинув майже все, що могли дати вчителі. Тепер настав час для тебе та декількох твоїх товаришів перейти до інакшого навчання - підготовки до ораторської діяльності.

Потойбік столу відчулося збудження.

- Ні, ти мусиш спокійно це сприйняти. Ти сподівався, що тебе оберуть, і боявся, що цього не станеться. Але ж надія і страх - це слабкощі. Ти знав, що тебе виберуть, і вагався, визнавати цей факт чи ні, бо знання могло зробити тебе надто самовпевненим, а отже, непридатним. Нісенітниця! Безнадійно дурний той, хто не знає, що розумний! Певна частина твоєї освіти полягала в тому, щоб ти знав, що підійдеш для цього.

Молодий чоловік відчув полегшення.

- Бачиш, тепер почуваєшся краще, перестав боятися. Зараз тобі легше сконцентруватися і все зрозуміти. Пам'ятай: щоб по-справжньому зреалізувати власні можливості, не обов'язково весь час тримати свій мозок під жорстким контролем, бо тому, хто стоїть вище, розібратися в ньому буде ще легше, ніж у відкритому. Треба культивувати впевненість у своїх силах, невинність і доброту, і тоді нічого буде приховувати.

Бути Оратором нелегко. Оратор повинен не лише знати математичні тонкощі Плану Селдона, але і ставитися до нього та його мети з любов'ю, для нього План повинен стати життям, він має ним дихати. Ба більше, для Оратора План має стати єдиним другом.

Чи знаєш, що це? - рука Першого Оратора м'яко ковзнула поверхнею чорного блискучого куба, розташованого посередині столу.

- Ні, Ораторе, не знаю.

- Ти не чув про Головну Радіанту?

- Оце?! - здивувався юнак.

- Думав побачити щось більш вражаюче і надихаюче?

Оратор посміхнувся.

- Люди Першої Фундації могли б навіть відтворити його, але їм, звичайно, не можна нічого знати про нього.

Він натиснув на клавішу на поверхні столу - і кімната занурилася в темряву, але лише на мить, далі дві стіни кімнати ожили, наповнюючись світлом. Спочатку вони були абсолютно білими і чистими, потім стали з'являтися тонкі лінії, і нарешті між ними проступили надруковані акуратним чорним шрифтом рівняння. Серед цього чорного лісу подекуди виділялися тонкі червоні лінії.

- Підійди сюди, мій хлопчику, і стань перед стіною.

Вони стояли поруч. Стіни куба мали тридцять футів у довжину і десять у висоту, дрібний шрифт покривав кожен дюйм площини.

- Це не весь План, - сказав Перший Оратор -. Щоб розмістити його на стіні повністю, рівняння довелось би зменшити до мікроскопічних розмірів.Але це необов'язково. Те, що бачиш, є окремими фрагментами Плану від початку і до цього моменту. Ти ж проходив це, чи не так?

- Так, Ораторе.

- Впізнаєш який-небудь розділ? Покажи мені той, який вважаєш найбільш важливим.

Після короткої мовчанки Учень показав пальцем на лінію рівнянь. Навряд чи рух його пальця був досить точним, але ряд функцій, про які він подумав, спустився по стіні й опинився на рівні очей. Перший Оратор розсміявся.

- Головна Радіанта налаштована на твій мозок, і це не останній сюрприз, який можна від неї очікувати.Що ти хотів сказати про обрані тобою рівняння?

- Це, - після деякого вагання відповів Учень, - Ригелійський інтеграл, що використовує вплив планетарного розподілу, який вказує на наявність двох економічних класів на планеті або в секторі, плюс нестабільна емоційна модель.

- І що тут важливо?

- Рівняння є межею напруги, оскільки тут, - юнак показав рукою, і знову рівняння помінялися місцями, - зворотні ряди.

- Ну, - сказав Перший Оратор, - і що ти про все це думаєш? Суцільний витвір мистецтва, чи не так?

- Безумовно!

- Аж ніяк. Це перше, що мусиш викинути з голови. План Селдона не є абсолютно вірним і завершеним, це просто найкраще, що могло створитися в ті часи. Близько двадцяти поколінь ламали голови над цими рівняннями. Наші попередники працювали над ними, розбивали на найдрібніші частини і складали знову. Ще й більш од того, майже чотири століття минуло відтоді, і вони мали можливість звіряти всі прогнози та припущення з реальністю. Вони вчилися. Вони вивчили більше, ніж коли-небудь знав Селдон, і за ці чотириста років змогли не тільки продублювати його роботу, але й поліпшити.

Здавалось, Учень був дещо приголомшений.

- Перш ніж станеш Оратором, - продовжував Перший Оратор, - тобі самому доведеться внести доповнення до Плану.Це не дуже велике блюзнірство. Всі рівняння, написані червоним, це доповнення тих, хто жив після Селдона. Оце... І ось...

Він глянув угору.

- Подивися!

Здавалося, стіна повністю перевернулася в повітрі.

- Це - моє.

Тонка червона лінія оточувала шість квадратних футів обчислень.

- Це, здається, ще поки не надто важливо, - сказав Перший Оратор -. Бо трапиться не скоріш, аніж через стільки часу, скільки вже пройшло, тобто в період об'єднання, коли Друга Імперія може розвалитися внаслідок боротьби зі сторонами противників.Але тут розраховані ймовірності та метод, що може допомогти уникнути деяких ситуацій.

Проте це лише ймовірності, і завжди можна знайти третій шлях. Його ймовірність досить низька - всього 12.64 відсотка, якщо бути точним, але фактори з іще меншою мірою вірогідності вже відігравали важливу роль, а План виконаний усього на сорок відсотків. Третій, імовірний шлях полягає в компромісі між трьома та більше сторонами конфлікту. Це, як я показав, спочатку зупинить розвиток Імперії, потім громадянська війна наробить більше шкоди, ніж було б у випадку, якби згоди взагалі не дійшли. Але, на щастя, багато чому можна запобігти. Це і є мій внесок у План.

- Вибачте, що перебив, Перший Ораторе, але як вносяться зміни до Плану?

- Через Радіанту. Настане час, і побачиш усе сам. Твої викладки будуть перевірені п'ятьма різними блоками, і тобі доведеться їх захищати. Якщо через два роки друге, не менш ретельне, ніж перше, дослідження не виявить помилок або, ще краще, молодий вчений доповнить свою роботу новими доказами, його дані будуть внесені до Плану. Це стане кульмінацією як моєї, так і твоєї кар'єри.

Головна Радіанта налаштується на твій мозок, а всі виправлення і доповнення робляться розумово. Зникнуть усі позначки, що вони належать тобі. За час існування Плану жоден із нас себе не виділяв - це, радше, наше спільне дитя. Розумієш?

- Так, Ораторе.

- Тоді на сьогодні доста..

Оратор ступив крок у бік до Головної Радіанти - і стіни знову стали стінами, а в кімнаті ввімкнулося звичайне світло.

- Тепер присядь на мій стілець і давай поговоримо.Для психоісторіка достатньо знати біостатику і нейрохімічну математику. Деякі не знають більше нічого і залишаються простими техніками-статистами. Але Оратор повинен уміти трактувати План без допомоги математики.

Насамперед у чому полягає мета Плану?

Вперше за життя Учневі надали можливість висловитися, якщо не враховувати тих кількох фраз, що він раніше міг вставити в промову Першого Оратора. Він заговорив дещо невпевнено:

- З усього, чого мене навчали, я зрозумів, що метою Плану є створення людської цивілізації на основі цінностей орієнтації, яка, згідно з дослідженнями психоісторії, ніколи не змогла б виникнути самостійно.

- Стоп! - голос Першого Оратора був наполегливим. - Ти не повинен казати «ніколи».Це слово означає вже встановлений факт, а психоісторія пророкує лише ймовірності. Міра вірогідності певної події може бути нескінченно малою, але вона завжди більше нуля.

- Так, Ораторе, я виправлюсь. Така орієнтація практично не могла б виникнути спонтанно.

- Вже краще. І що це за орієнтація?

- Цивілізація, заснована на ментальній науці. Протягом усієї історії людства відкриття робилися здебільшого в фізичній галузі з метою пристосування людини до природи. Контроль над індивідуумами та суспільством надавався волі випадку і невизначеним, здебільша інтуїтивним етичним системам, побудованим на натхненні та емоціях. Відтак жодна з існуючих людських культур не досягла більшої стабільності, ніж п'ятдесят п'ять відсотків, і все це внаслідок духовної вбогості.

- А чому ця орієнтація не може бути спонтанною?

- Тому що більшість людей може застосовувати свої розумові здібності лише в сфері розвитку фізичних наук, одержуючи від них грубі, але відчутні результати, і лише незначна меншість здатна вести людство через усі нетрі ментальної науки, вигоди від якої хоча і впливають на все життя людини, але більш тонкі та непомітні. Крім того, така орієнтація передбачає появу диктату «ментально кращих», тобто людей, що стоять над іншими верстами суспільства. Тому їй будуть чинити опір і вона не зможе стабілізуватися без застосування сили, а останнє може відкинути людство далеко назад, до звіриного рівня. Такий шлях розвитку неприйнятний для нас, і ми повинні всіляко уникати його.

- У чому ж полягає вирішення проблеми?

- Її вирішенням є План Селдона, розроблений таким чином, що через тисячу років після початку його реалізації - через шістсот від сьогоднішнього дня - виникає Друга Галактична Імперія, люди якої будуть готові визнати чільну роль ментальної науки. За цей же відтинок часу Друга Фундація в своєму розвитку виділить групу психологів, готових узяти на себе керівництво Імперією.

- Зрозуміло. Ну, що ж, майже непогано. Як думаєш, нам підійде будь-яка Імперія, створена повністю відповідно Плану Селдона?

- Ні, Ораторе, в жодному разі.Є ймовірність утворення кількох Других Імперій за період часу від дев'ятсотого до тисячі сімсотого року від початку реалізації Плану, але серед них буде тільки одна потрібна нам Імперія.

- Отже, необхідно приховувати існування Другої Фундації, і насамперед від Першої Фундації, але з яких причин?

Учень на мить замислився, намагаючись вловити підступ у цьому запитанні, але, так і не знайшовши, відповів трохи схвильовано:

- З тих же причин, чому деталі Плану повинні приховуватися від усього людства: закони психоісторії статичні за своєю природою і перестають бути такими, якщо поведінка індивідуумів обумовлюється їхнім знанням майбутнього. Якби значна група людей довідалася про ключові моменти Плану, їхніми діями керувало б це знання і, отже, вони перестали б підкорятися законам психоісторії. Вибачте, Ораторе, але відчуваю, що моя відповідь вас не влаштовує.

- Добре, що ти це відчуваєш. Твоя відповідь абсолютно не повна. Прихованим повинен зоставатися не план, а Друга Фундація. Друга Імперія ще не створена, і сучасне суспільство буде з усіх сил перешкоджати появі психологів та боротися з ними. Це ясно?

- Так, Ораторе, ясно.Просто цьому ніколи не надавали особливого значення.

- Не применшуй. Просто вам про це ніколи не говорили в класі, але ви цілком могли дійти такого висновку самотужки. Це та багато іншого ми з тобою обговоримо найближчим часом, під час твого навчання. Наступного разу ми зустрінемося через тиждень, і я хотів би, щоб до того часу ти обдумав одну рідкісну проблему, яку зараз перед тобою поставлю.

Ось у цьому місці Плану, приблизно п'ятдесят років тому, є одна розбіжність. Я розповім необхідні подробиці. Ти зауважиш, що передбачуване сильно розходиться з реальним, і ступінь імовірності проведених розрахунків менший одного відсотка. Поясни мені, як довго таке відхилення триватиме до того моменту, коли його неможливо буде виправити. Розрахуй можливий хід подій у цьому випадку і також прийнятний метод виправлення.

Учень покрутив ручку в'ювера, дивлячись на формули, що спливають на невеликому екрані.

- Чому саме ця проблема, Ораторе? Адже вона має більш ніж академічне значення.

- Спасибі, мій хлопчику. Ти дуже кмітливий, як я й очікував. Проблема дійсно дуже істотна. Десь півстоліття тому в галактичну історію ввірвався Мул і впродовж десяти років був єдиним вирішальним фактором у Всесвіті. Його поява не була передбачена. Мул сильно нашкодив Плану, але не фатально. Щоб зупинити його, поки План остаточно не розвалився, нам довелося активно діяти. Ми розкрили своє існування і - більш од того - наші сили та можливості. Перша Фундація тепер знає про н