Фактори грунтотворення

Ґрунтоутворення починається з моменту поселення живих організмів на скельних породах або продуктах їх вивітрювання. Для їх розвитку, у свою чергу, потрібна деяка кількість вологи і елементів живлення в доступній формі. Те й інше з'являється в породі в результаті її фізичного і хімічного вивітрювання. Процес перетворення породи в ґрунт безперервний, він залежить від взаємодії материнської породи з живими організмами і протікає в такий спосіб. При поселенні рослин відбувається пересування елементів живлення з товщі породи і нагромадження їх у її верхній частині. Ці процеси здійснюються під впливом кореневої системи рослин, яка проникає в глиб породи, поглинає розсіяні в ній фосфор, калій, кальцій та інші елементи живлення, перекачує їх нагору в зону максимального поширення коренів і в надземну частину. Після відмирання рослини розкладаються мікроорганізмами, а елементи що перебували в них переходять у вільний (рухомий) стан. При цьому частина елементів вимивається атмосферними опадами вниз, інша закріплюється у верхній частині породи, а третя засвоюється новими поколіннями рослин. При розкладанні рослинних залишків (кореневих, наґрунтових) відбувається утворення складних органічних сполук (гумус). Гумус поступово накопичується у верхній частині породи, надаючи їй темне забарвлення і нові властивості. Одночасно з утворенням гумусу йде і процес розкладання (мінералізації) його мікроорганізмами.

Кліматичний фактор визначає забезпеченість ґрунтоутворення вологою (атмосферні опади) і енергією (сонячна радіація). Саме ці умови у великій мірі визначають інтенсивність процесів, що протікають у ґрунті. Відоме правило Вант-Гоффа, згідно з яким при підвищенні температури на 10 °C швидкість реакції збільшується в 2-4 рази, справедливо і для ґрунтових процесів. Сприятливі гідротермічні умови впливають на спільноти рослинних і тваринних організмів, збільшуючи їх продуктивність, що в кінцевому підсумку також впливає на інтенсивність ґрунтоутворення.

Рельєф впливає на ґрунтоутворення як безпосереднім чином, обумовлюючи переміщення грунтових мас по схилу в результаті ерозійно-акумулятивних процесів, так і опосередковано, перерозподіляючи своїми елементами тепло і вологу і формуючи тим самим своєрідні кліматичні умови.

Гірська порода, яку іноді називають материнською, є тією основою, на якій і з якої формується ґрунт. Мінеральна частина в переважній більшості ґрунтів складає більше 90 %, а частіше більше 95 % ґрунтової маси. Тому саме порода визначає хімічний, мінералогічний, гранулометричний склад ґрунтів. Порода в значній мірі визначає швидкість ґрунтоутворення. Так, на лесових відкладеннях при ідентичності інших умов ця швидкість буде значно вище, ніж на пісках, так само як на елювії базальтів ґрунту будуть формуватися значно швидше, ніж на елювії гранітів. В процесі ґрунтоутворення відбувається зміна хімічного складу породи. З охопленої ґрунтоутворенням товщі одні речовини виносяться, а інші акумулюються. Накопичення речовини при ґрунтоутворенні відбувається за рахунок надходження в грунт органічної речовини рослинних і тваринних залишків, а також з гідросфери (легкорозчинні солі, гіпс, карбонати лужних і лужноземельних металів, сполуки заліза, кремнезем, що надходять з ґрунтових вод) і атмосфери (пилові частинки різного розміру і складу, сполуки, що містяться в розчиненому вигляді в атмосферних опадах). Винос речовини з ґрунту може відбуватися з спадними і бічними потоками води в ґрунті, знесенням ґрунтових частинок з поверхні ґрунту водними і вітровими потоками. Співвідношення акумуляції та винесення речовини визначає баланс ґрунтоутворення.

Завдяки процесу ґрунтоутворення порода набуває якісно нову властивість — родючість.

81. Вплив клімату на грунтоутворення.

Клімат – багаторічний режим погоди певної території, що хар-ся температурою, к-стю опадів, вологістю, їх крайніми величинами, що дають уяву про континентальність клімату.

Визначається сонячною радіацією, процесами в атмосфері, що переносять вологу та тепло.

Волога атмосферних опадів, попадаючи в грунт, поглинається рослинами і через транспірацію та фізичне випаровування повертається знову в атмосферу. Частина вологи опадів може промочувати всю грунтову товщу, поповнювати запаси грунтових вод. Так встановлюється постійний тепло- і волого обмін між атмосферою і грунтом. У результаті такого обміну складається гідротермічний режим грунту з характерною для нього циклічністю – клімат грунту, що визначається гідротермічним коефіцієнтом.

Важливим є континентальність клімату – амплітуда температур.

Зі зростанням температури зростає іонізація води, збільш шв хім. Процесів. Певні співвідношення температури і вологи визначають темпи створення та розкладу орг. Р-ни, шв і хар-р вивітрювання гірських порід.

Саме температура і вологість визначають поведінку грунтових колоїдів у р-ні, ств умови для формув грунової структури.важливі показники для процесу – сума середньодобових температур вище +10 за вегетаційний період, середньорічні суми опадів. На підставі середньодобових температур вище +10 за вегетаційний періодна території Укр виділяють 8 поясів: Холодна зона, Помірно холодна зона, Прохолодна зона, Помірна зона, Помірно тепла зона, Тепла зона, Жарка зона, Субтропічна зона.

У цілому кліматичному відношенні Україна поділ на 2 кліматичні обл.: атлантико-континентальну (Лісостеп, Поліся), континентальну (Степ).

При переході від Лісостепу до Сухого Степу кліматичний фактор є визначальним у поступовій зміні чорноземів типових чорноземами звичайними, а потім південними, й далі темно-каштановими та каштановими.

 

82. Вплив рельєфу на ґрунтоутворення. Автоморфні, напівгідроморфні та гігроморфні грунти.

Рельєф вплива на хар-р грунт-я через перерозподіл тепла та вологи. Є три типи рельєфу:

- Макрорельєф(рівнини, височини, гори)

- Мезорельєф(гребені, угловини, тераси, балки, яри, западини)

- Мікрорельєф(дрібні форми рельєфу від кількох квадратних дм до десятків м.)

В залежності від положення в рельєфі, зумовленого ним зволоження – типи грунтів:

1. Автоморфні грунти(формуються на рівнинах, схилах за умов вільного стікання поверхневих вод та глибокого заляганні грунтових вод)

2. Напівгідроморфні (при короткотривалому застої поверхневих вод іблизькому заляганні грунтових вод)

3. Гідроморфні (за умов тривалого поверхневого застою вод, або близького залягання грунтових вод)

 

83. Біологічний фактор у грунтотворенні

У грунтотворенні беруть участь зелені рослини, мікроорганізми, тварини. За їх участі – руйнування орг. р-ни, руйнування та утворення мінералів, міграція та концентрування р-н, що визначають суть грунтотворення, визначають рівень родючості.

1. Мікроорганізми, лишайники, водорості. Готують субстрат для поселення вищих рослин.

2. Вищі рослини через фотосинтез променеву енергію сонця переводять у хім. Вкл у грунтотворення вуглець, створюють висхідний потік біологічно важливих зольних елементів, які після відмирання рослин нагромаджуються у верхніх шарах грунту або на його поверхні.

3. Лісова рослинність. Більшість щорічного опаду в лісі попадає не в грунт, а на поверхню. Коренева система дерев у масі своїй знаходиться глибше кореневої системи у трав, що створює низхідний потік вологи з верхнього шару грунту до основної маси коненів. Деякі елементи виключені з обігу.

4. Травяниста рослинність. Має скорочений життєвий цикл, щорічно повертається до 60-100% біомаси. Грунт, сформований під травиною рослинністю буде менш кислий, більш багатий азотом, зойними елементами.

5. Мікроорганізми. Їх ф-ї: трансформація орг. р-ни до простих солей і орг. сполук грунту (анаеробним чи аеробним процесом). Беруть участь у руйнуванні і утв грунт мінералів. Міграція азоту, феруму, алюмінію, мангану. Систематичне внесення орг. добрив збільшує к-сть мікроорганізмів у грунті.

6. Грунтова фауна. Різноманітна, але переважають безхребетні, велику роль відіграють дощові червяки – через ходи і нірки збільшують шаруватість гр., аерацію, водопроникність, зростає вміст гумусу, зниж кислотність. Осн ф-я: руйнування подрібнених орг. решток на поверхні, всередині гр., у перемішуванні грунт товщі.

 

84. вплив типу рослинності на грунтотворення

1.Мікроорганізми, лишайники, водорості. Готують субстрат для поселення вищих рослин.

2.Вищі рослини через фотосинтез променеву енергію сонця переводять у хім. Вкл у грунтотворення вуглець, створюють висхідний потік біологічно важливих зольних елементів, які після відмирання рослин нагромаджуються у верхніх шарах грунту або на його поверхні.

3.Лісова рослинність. Більшість щорічного опаду в лісі попадає не в грунт, а на поверхню. Коренева система дерев у масі своїй знаходиться глибше кореневої системи у трав, що створює низхідний потік вологи з верхнього шару грунту до основної маси коренів. Деякі елементи виключені з обігу.

4.Травяниста рослинність. Має скорочений життєвий цикл, щорічно повертається до 60-100% біомаси. Грунт, сформований під травиною рослинністю буде менш кислий, більш багатий азотом, зойними елементами.

 

85. Антропогенний фактор в грунтотворенні.

Людина на значних територіях замінила лісову росл травянистою, а природну травянисту – культурною. В результаті будівництва, створення кар’єрів, водосховищ – зниження або піднімання грунт вод, що змінює хід грунтотворення. Наявні на планету пустелі виникають через вину людей. Висихання Азовського моря. Ерозія, надмірне ущільнення, засолення, підкисання, забруднення отрутохімікатами.

Потрібно здійснювати систему агротехнічних і меліоративних заходів, які забезпечують безперервне зростання родючості гр..

 

86. Процеси грунтотворення.

Вз-я біологічного та геологічного кругообігів р-н у верхніх горизонтах земної кори проявляються через утворення специфічних генетичних горизонтів, які визначають будову гр..

Процеси грутвотверення:

1. Біогенно-акумулятивні. Вдбуваються під впливом живих орг-ів, ств біогенно-акумулятивні поверхневі горизонти. Це торфоутворення, гумусоутворення. Гумусоутворення – в результаті дернового процесу.

2. Гідрогенно-акомулятивні. Під впливом грунтових вод, призводять до нагромадження водорозчинних солей у грунтовому профілі. Засолення, загіпсовування, окарбоначення.

3. Метаморфічні. Спричиняють перетворення органо-мінеральних р-н на місці, без перерозподілу компонентів у грунтовому профілі. Глеєвий процес, злитизація, оструктурення.

4. Процеси винесення – елювіально-ілювіальні: вилуговування, знемулювання, осолонцювання, осолодіння, підзолистий процес.

 

87. Біогенно-акумулятивні процеси грунтотворення.

Вдбуваються під впливом живих орг-ів, ств біогенно-акумулятивні поверхневі горизонти. Це торфоутворення, гумусоутворення. Гумусоутворення – в результаті дернового процесу.

Торфоутворення – нагромадження на поверхні грунту напіврозкладених рослинних решток в результаті сповільненої їх мінералізації за умов надлишкового зволоження. Разом з глеєвим процесом утворюють болотні грунти.

Гумусоутворення – процес перетворення орг. решток на грунтовий гумус і його перемішування з мінеральною частиною гр., в результаті чого утв органо-мінеральні сполуки.

Залежно від умов,що зумовлюються гідротермічним режимом, грунтотв породами, особливостями використання територій, виділяють дерновий і буроземний гумусо-акумулятивні процеси

 

88. Гідрогенно-акомулятивні процеси грунтотворення.

Під впливом грунтових вод, призводять до нагромадження водорозчинних солей у грунтовому профілі. Засолення, загіпсовування, окарбоначення.

Засолення – процес підтягування водорозчинних солей з нижніх шарів до верхнього при впітному водному режимі (коли жарко). При близькому заляганні грунтових вод. Утворення солончаків, солончакуватих грунтів.

Загіпсовування ґрунту - накопичення СаSO4 2Н2О в г. в кількості, що перевищує вміст його в материнській породі.

Окарбоначення -- гідрогенно-акомулятивний процес вторинної акумуляції карбонату кальцію в грунтовій товщі при відкладенні його з мінералізованих грунтових вод під час його насиченості кальцієм. Трансформація раніше опідзолених грунтіву поліпшені.

 

89. Процеси винесення в ґрунтоутворенні.

Процеси винесення – елювіально-ілювіальні: вилуговування, знемулювання, осолонцювання, осолодіння, підзолистий процес.

Вилуговування – збіднення певного горизонту, грунту вцілому лужними (K, Na) чи лужно-земельними елементами. Умови: промивний або періодично-промивний водний режим, наявність основ в грунті.

Формування чорноземів вилугуваних, опідзолених, темно-сірих опідзолених, сірих і ясно-сірих лісових грунтів, буроземах, сформованих на карбонатних породах.

Знемулювання – процес пептизації, відмивання мулистих і дрібно пилуватих часток з поверхні зерен грубозернистого матеріалу або з мікроагрегатів, винесення їх у хімічно незруйнованому стані з елювіальних горизонтів у нижчі горизонти.

Умови: промивний, періодично-промивний водний режим, наявність мулистих часток у верхніх горизонтах грунту чи в грунтотвірних породах.

Розділення грунтового профілю за гранулометричним складом, що має місце в чорноземах опідзолених, темно-сірих, сірих, ясно-сірих, буроземах опідзолених.

Осолонцювання – процес, при якому відбувається розсолення солончаків. З верхніх горизонтів грунту вимиваються солі натрію, на їх місце з верхніх шарів грунту входять іони натрію. Солончаки трансформуються в солонці.

При тривалому промивання солонців водою можна вимити натрій з грунтового комплексу. Це – осолодіння – розсолення та вилуговування солонців, трансформація їх у солоді.

Підзолистий процес – переміщення в грунтовому профілі органо-мінеральних сполук у формі справжніх або колоїдних розчинів.

Горизонт, з якого виносяться сполуки – елювіальний (горизонт вимивання). Нижче – горизонт ілювіальний (вмивання), де осідають винесені з верхнього горизонту сполуки.

Умови: глеєвий процес, в результаті якого органо-мінеральні сполуки переходять у розчинну форму; періодично-промивний водний режим.

Наслідок: диференціація профілю за елювіально-ілювіальним типом з наявністю чистого елювіального горизонту. Має місце при формуванні дерново-підзолистих, буро-підзолистих, ясно-сірих лісових грунтів.

 

90. Метаморфічні процеси грунтотворення.

Спричиняють перетворення органо-мінеральних р-н на місці, без перерозподілу компонентів у грунтовому профілі. Глеєвий процес, злитизація, оструктурення.

Глеєвий процес (оглеєння) – метаморфічне перетворення органо-мвнеральної грунтової маси в результаті постійного або періодично перезволоженого грунту, що призводить до інтенсивного розвитку відновних процесів. Відбувається руйнування первинних мінералів, синтез специфічних вторинних мінералів. Анаеробні мікроорганізми отримують енергію за рахунок окиснювально-відновних процесів. Колір оглеєного горизонту стає сизуватий, брудно-зеленуватий.

Оглеєні органо-мінеральні сполуки стають водорозчинними і з низхідним током води можуть вимиватися в нижні горизонти.

За участю глеєвого процесу формуються ясно-сірі, дерн-підзол, болотні грунти.

Злитизація -- процес зворотної цементації монтморилонітово-глинистих грунтів в умовах періодичного чергування інтенсивного зволоження і висихання, який супроводжується зміною набрякання і просідання з утворенням інтенсивної вертикальної тріщинуватості. Характерно для багатьох злитих грунтів – вертисолей, чорноземів злитих тощо.

Оструктурення. Грунтова структура - сукупність отдельностей, що складаються з склеєних гумусом і муловими частками механічних елементів грунту (первинних і вторинних мінералів, коренів рослин тощо), на які здатна розпадатися грунт при несильному механічному впливі. Найчастіше структуру грунту визначають, підкидаючи грунтовий ком кілька разів, поки він не розсиплеться на окремі елементи.

Кожен тип грунтів і кожен грунтовий горизонт характеризується певною грунтової структурою.

На оструктурення ґрунту впливають добрива. Вони сприяють підвищенню врожаю надземної і кореневої мас, посилюючи цим роль рослинності в оструктуренні ґрунту. Крім того, органічні добрива (гній, торфокомпости та ін.) є додатковим джерелом утворення гумусу. Оструктуренню сприяють також вапнування кислих і гіпсування засолених ґрунтів. Зберіганню і поліпшенню структури може сприяти правильний і вчасний обробіток ґрунту.

91.Будова грунтового профілю.

Поняття про грунтовий профіль і профільний метод вивчення грунтів у кінці XIX століття в науку ввів В.В.Докучаєв.

Грунтовий профіль – це певне вертикальне чергування генетичних горизонтів у межах грунтового індивідуума.

Основними складовими частинами профілю є генетичні горизонти.

У сучасному грунтознавстві під генетичними горизонтами розуміють однорідні, зазвичай паралельні шари грунту, які сформувались у процесі грунтоутворення, що різняться між собою морфологічними ознаками, складом і властивостями. Профіль грунту характеризує зміну його властивостей по вертикалі. Залежно від напрямку грунтоутворення спостерігається закономірний розподіл і зміна гранулометричного, мінералогічного та хімічного складу, фізичних, хімічних і біологічних властивостей грунтового тіла від поверхні до підстилаючої породи. Ці зміни можуть бути поступовими, що відображаються плавним ходом профільної кривої, а також різкими, з декількома максимумами та мінімумами.

Головними чинниками цього процесу є вертикальні потоки речовин та енергії (причому як висхідні, так і низхідні), а також відповідний розподіл живої речовини (кореневих систем, тварин і мікроорганізмів).

Будова грунтового профілю специфічна для кожного типу грунту, тому служить його основною діагностичною характеристикою. Генетична цілісність, єдність грунтового профілю – основна властивість грунтового тіла, що формується в процесі педогенезу з грунтотворної породи як єдине ціле, що розвивається у часі в єдності його генетичних горизонтів.

Залежно від особливостей педогенезу та віку грунту, грунтові профілі бувають складними та простими. Проста будова профілю має п'ять типів: примітивний, неповнорозвинений, нормальний, слабодиференційований і порушений.

Примітивний профіль формується малопотужним гумусо-акумулятивним горизонтом (Н) або перехідним до материнської породи (HP), що залягають безпосередньо на грунтотворній породі

Неповнорозвинений має повний набір генетичних горизонтів, що характерний для даного типу грунтів, але з малою їх потужністю (профіль укорочений)).

Нормальний має повний набір генетичних горизонтів, що характерний для даного типу грунту, з типовою для не еродованих

плакорних грунтів потужністю

Слабодиференційований – дуже розтягнутий монотонний профіль, в якому генетичні горизонти поступово змінюють один одного без чітко помітних переходів

Порушений (еродований) – профіль, в якому частина верхніх горизонтів знищена ерозією

Складної будови грунтовий профіль може бути: реліктовим, багаточленним, поліциклічним, порушеним (переверненим) і мозаїчним.

Реліктовий профіль характеризується наявністю похованих горизонтів або похованих профілів палеогрунтів. З іншого боку, в такому профілі можуть бути не поховані, а реліктові горизонти – результат стародавнього грунтоутворення, що на даний час іде по іншому типу

Багаточленний профіль формується у випадках літологічних змін у межах грунтової товщі (двочленні материнські породи)

Поліциклічний профіль утворюється в умовах періодичного перевідкладення грунтотворного матеріалу (річковий алювій, вулканічний попіл, еолові наноси).

Порушений (перевернений) профіль формується при вивертанні нижніх горизонтів на поверхню. Розрізняють штучний (діяльність людини) та природний.(при буревіях) порушений профіль

Мозаїчний профіль – профіль, в якому генетичні горизонти утворюють не послідовну за глибиною серію горизонтальних шарів, а непередбачувану строкату мозаїку, плямистість.

92.Морфологічні ознаки грунту.

Забарвлення грунту – це найбільш доступна і, перш за все, помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності грунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження. Багато грунтів одержали назву відповідно до свого забарвлення – підзол, чорнозем, бурозем, сірозем, червонозем, каштановий, коричневий тощо. Забарвлення грунту та його окремих горизонтів може дати багато для розуміння суті процесів, що проходять у грунті, його генезису (походження), оскільки воно відображає хімічний склад твердої фази.. За С.О.Захаровим, найбільш важливими для забарвлення грунту є такі три групи сполук: 1) гумус; 2) сполуки заліза; 3) кремнієва кислота, СаСО3 та каолін. Гумусові речовини в більшості випадків зумовлюють чорне, темно-сіре, сіре забарвлення грунту.

Окисне залізо надає грунтові червоного, брудно-помаранчевого та жовтого кольору. Зі сполук Fe3+ найбільшу роль у забарвленні відіграють його безводні та водні оксиди.

Сполуки закисного заліза надають грунтові сизуватих, зеленуватих, голубуватих тонів (вівіаніт Fe3(PО4)2•H2О в болотних грунтах). Кремнезем (SiO2), вуглекислий кальцій (СаСО3), каолініт (H2Al2Si2O4•H20) зумовлюють білий та білястий колір

Будова ґрунту. Диференціація ґрунту на окремі генетичні горизонти називається профілем ґрунту. Формування ґрунтових горизонтів пов’язане з переміщенням різних речовин у товщі ґрунту. Залежності від клімату і напрямку руху водних розчинів ці речовини можуть перемішуватись по ґрунтовому профілю вверх і вниз.

Потужність ґрунту і окремих його горизонтів. Потужність ґрунту - це вертикальна протилежність його горизонтів, тобто товщина ґрунтового шару від поверхні до материнської породи. Різні ґрунти мають різну потужність від 40-50 до 100-150 см. За потужністю окремих горизонтів можна зробити висновок про вміст в ґрунтових горизонтах тих чи інших речовин.

Структура ґрунту. В результаті процесу ґрунтоутворення механічні частинки ґрунту можуть склеюватись в різноманітні грудочки і утворювати структурні частинки. Здатність ґрунту розпадатись на частинки (агрегати) називається структурністю, а ці агрегати – структурою ґрунту. Розрізняють макроструктуру і мікроструктуру. Макроструктура – це ґрунтові грудочки діаметром від 0,25 до 100 мм, мікроструктура – грудочки дрібніші 0,25 мм. Агрегати більші 10 мм називають мегаструктурою. Є три типи структури ґрунту: 1) кубовидна 2) призмо видна 3) плито видна.

Механічний склад ґрунту. Ґрунтоутворююча порода як продукт вивітрювання материнської породи складається з окремих уламків різних мінералів і порід діаметром від декількох мілімікрон до декількох сантиметрів. Так само, ґрунт, який формується на певній материнській породі, складається з частинок різної величини і форми. Відносний вміст в ґрунті чи породі частинок різної величини називається механічним складом. Окремі частинки породи чи ґрунту називаються механічними елементами. Близькі за розміром елементи об’єднують у фракції. Частинки дрібніші 0,01 мм об’єднують у групу фізична глина, більші 0,01 мм – у групу фізичний пісок.

Склад ґрунту- відображає характер пористості і ступінь щільності ґрунту. Він залежить від властивостей материнської породи і структурних властивостей ґрунту. У природі зустрічаються такі типи складу ґрунту: 1) розсипчастий – властивий піщаним ґрунтам, які не містять гумусу.; 2) пористий склад властивий суглинкам і глинистим ґрунтам з добре вираженою структурою. Окремі агрегати слабо склеєні між собою; 3.) щільний склад властивий для більшості суглинків і глинистих ґрунтів, особливо ілювіальним горизонтом, де склеєння частинок дуже міцне; 4) дуже щільний склад характерний для глинистих ґрунтів, головним чином для нижніх горизонтів, окремі частинки яких щільно притягають одна до одної. Такий склад властивий ілювіальним горизонтам деяких солончаків.

Включення і новоутворення. Включення – це різноманітні тіла органічного і мінерального походження, які механічно включені в однорідну ґрунтову масу і присутність яких в ній не пов’язана з ґрунтоутворюючим процесом. До включень належать гранітні і вапнякові валуни, галька різної форми, черепашки, кістки і т.д. Новоутворення – це виділення і скупчення різних речовин, які виникли в ґрунті в процесі ґрунтоутворення. Наприклад, сполуки заліза, марганцю, легкорозчинні солі. Вони накопичуються в ілювіальному горизонті в результаті вимивання їх з верхніх горизонтів чи находження з ґрунтовими водами. Новоутворення є ознаками, за якими при вивчені ґрунтів можна визначити характер і напрямок ґрунтоутворюючого процесу, а також агрономічні властивості.

 

93.Генетичні горизонти грунту їх ознаки,властивості.

В.В.Докучаєв виділив у грунті всього три генетичних горизонти і позначив їх першими літерами латинського алфавіту (А – поверхневий гумусо-акумулятивний, В – перехідний до материнської породи, С – материнська порода, підгрунтя). З накопиченням знань про грунти ця індексація горизонтів стала недостатньою. Виникла необхідність створення більш повної й раціональної системи позначення горизонтів. Над її доповненням і удосконаленням працювали Г.М.Висоцький, К.Д.Глінка, С.О.Захаров, Д.Г.Віденський, Б.Б.Полинов та ін. У 1936 р. український грунтознавець О.Н.Соколовський запропонував принципово нову систему індексів. Детальніше її розробили його учні М.К.Крупський, Г.С.Гринь та інші. Систему індексів О.Н. Соколовського в наш час з успіхом використовують в Україні. На жаль, до сьогодні в грунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики й символіки різних грунтових горизонтів. Грунтознавці України виділяють також такі горизонти:

Pf – псевдофіброві, складаються з тонких бурих або червонувато-бурих ущільнених прошарків (псевдофібрів) товщиною 1-3 см, що чергуються з прошарками палевого або білястого піску;

R – ортзандові, складаються зі зцементованого оксидами заліза піску. Залізо в них переважно гідрогенного й мікробного походження, вони червоного кольору, як правило – щільні, безструктурні;

Rg – ортштейнові, збагачені глиною, півтораоксидами, гелями кремнію, тверді, червонувато-коричневі;

М – мергелисті, складаються з карбонатних новоутворень гідрогенного походження (луговий мергель). Містять від 25 до 50% карбонатів кальцію і магнію, білого або сірувато-білого кольору, часто з бурими плямами. Перехідні горизонти сполучають в однаковій мірі ознаки двох сусідніх горизонтів. У грунтах з поступовим ослабленням будь-якої ознаки від поверхні до породи (чорноземах, лугових, дернових та інших) ці горизонти так і називаються – перехідні; у грунтах з диференційованим профілем – за назвою двох суміжних горизонтів. Позначаються символами суміжних горизонтів. Наприклад, перехідний між гумусовим і материнською породою в чорноземах – HP; гумусовим та елювіальним в дерново-підзолистих грунтах – НЕ (гумусово-елювіальний).

Майже всі ознаки, виділені в основних горизонтах, можуть проявлятись нерівномірно, в одних випадках бути головними, в інших – накладатись, виражатись нечітко. У цих випадках вони позначаються такою ж, але малою буквою. Наприклад, верхній перехідний горизонт у чорноземах між гумусовим та материнською породою характеризується значною гумусованістю та невеликою домішкою породи (Нр), а нижній перехідний – навпаки (Ph).

 

94. Діагностика грунтів.

Діагностика – це процес опису грунту відповідно до певних правил із метою віднесення його до тог чи іншого класифікаційного підрозділу.

У вітчизняній генетичній школі ґрунтознавства в основу діагностики грунтів покладено декілька принципів, головні з яких такі:

Використання профільного методу.

Комплексний підхід до діагностики грунтів полягає в тому, що необхідно отримати повну картину грунту як єдиного цілого на основі аналізу та характеристики ряду властивостей і ознак – морфологічних, фізичних, хімічних, фізико-хімічних, біологічних, агрономічних;

Порівняльно-географічний аналіз широко використовується в діагностиці грунтів для зіставлення одних грунтів з іншими з урахуванням ареалів їх розповсюдження й відмінності або подібності комплексу факторів ґрунтоутворення.

Генетичний принцип діагностики грунтів передбачає першочергове використання тих властивостей і ознак, які безпосередньо пов’язані з генезисом.

При діагностиці грунтів, змінених людиною в процесі вирощування сільськогосподарських культур, окрім морфогенетичних даних, велике значення мають результати агрохімічних і агрофізичних аналізів, а також дані про середньо багаторічну врожайність за умови відповідного рівня агротехніки.

 

95. Класифікація грунтів.

Кожен тип ґрунту має свої різновиди залежно від підґрунтя, клімату, рослинного покриву та інших ґрунтоутворювальних чинників. В Україні цих різновидів дуже багато. Наприклад, під час ґрунтового картографування, що проводилося в останні роки, виявлено 650 видів ґрунтів, а відмін набагато більше.

Дерново-підзолисті та дернові ґрунти здебільшого поширені в північній (поліській) частині України. Вони формуються в умовах надмірного зволоження. Під заболоченими лісами чи на післялісових луках утворюються оглеєні ґрунти. На зволожених місцевостях під сосновими лісами (борами), а також на піщаних терасах трапляються дерново-борові ґрунти. Ці ґрунти характеризуються низьким вмістом гумусу, несприятливими фізичними властивостями, невисокою родючістю.

. Бурі лісові (буроземи) і буро-підзолисті ґрунти поширені в межах лісової смуги висотних поясів Карпат, а також у Передкарпатті та Закарпатті, на північних схилах Кримських гір. Ці ґрунти формуються в умовах достатнього зволоження, тривалого теплого періоду, переважно за участю мікроорганізмів, під листяними або хвойними лісами.

У лісостеповій зоні, а також у південних районах Полісся поширені перехідні від дерново-підзолистих до чорноземних ґрунтів — сірі та ясно-сірі лісові

Найбільш поширені в Україні чорноземи і каштанові ґрунти. Найродючішими є чорноземи. В Лісостепу формуються чорноземи опідзолені та типові, в Північному Степу — чорноземи звичайні, в центральній степовій частині і на південному заході — чорноземи південні

У сухому Південному Степу поширені темно-каштанові ґрунти, а в сухих умовах причорноморських і присиваських степів — каштанові.

На півдні, в районах із субтропічним кліматом, переважають коричневі і червоно-коричневі ґрунти.

Лучні і болотні ґрунти не повною мірою підпадають під зональне розміщення, хоча найкращі природнокліматичні умови для їх формування створюються саме в зонах достатнього зволоження, тобто в західних і північних (поліських) районах України. У степових районах лучні і болотні ґрунти засолені. Лучні ґрунти формуються в умовах значного зволоження, болотні — перезволоження.

Солончаки утворюються в результаті випаровування мінералізованих ґрунтових вод, що залягають близько від поверхні. Вони поширені в південній частині України. Значну площу займають в Україні солонці, які менше засолені, ніж солончаки.

На пониззях, краще зволожених землях Причорномор'я і Приазов'я, поширені солоді, що сформувалися внаслідок вилуження засолених ґрунтів.

 

96.Закономірності географічного поширення грунтів.

Географія ґрунтів одночасно вивчає закономірності просторових змін ґрунтів і причини цих змін. Причинами просторових змін ґрунтів є просторові зміни факторів ґрунтоутворення (клімату, ґрунтоутворюючих порід, рельєфу, рослинності і тваринного світу, діяльності людини, тривалості ґрунтоутворення тощо). Отже, закономірності географічного поширення ґрунтів є результатом складної взаємодії всіх факторів ґрунтоутворення.

Основними законами географії ґрунтів є: 1) закон горизонтальної зональності; 2) закон вертикальної зональності; 3) закон фаціальності ґрунтів; 4) закон аналогічних топографічних рядів (зо­нальних типів ґрунтових комбінацій).

Закон горизонтальної зональності сформулював В. В.Докучаєвим (1899). Згідно з цим законом основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В Північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальняй, субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах.

Закон вертикальної зональності також відкрив В. В. Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах простежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсо­лютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон в гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

Закон фаціальності ґрунтів обґрунтували Л. І. Просолов ї І. П. Герасимов. Суть його полягає в тому, що місцеві провінціальні (фаціальні) особливості клімату зумовлюють появу специфічних місцевих ознак ґрунтів і навіть формування інших типів. Така різноманітність зумовлена неоднаковою континентальністю клімату, неоднаковим сезонним розподілом опадів тощо.

Закон аналогічних топографічних рядів (вчення про зональні ґрунтові комбінації) остаточно сформулювали при проведенні великомасштабних ґрунтово-картографічних досліджень для потреб землевпорядкування. Основи його було закладено в працях В. В. Докучаєва, М. М. Сибірцева, Г. М. Висоцького, М. О. Дімо, С. О. Захарова та інших вчених. Суть його в тому, що поширення ґрунтів на великих територіях (в межах зон) зумовлене переважно впливом рельєфу, ґрунтоутворюючими породами та іншими місцевими умовами ґрунтоутворення. У всіх зонах ця закономірність має аналогічний характер: на підвищених елементах залягають автоморфні, генетично самостійні ґрунти, яким властива акумуляція малорухомих речовин; на понижених елементах рельєфу формуються генетично підпорядковані ґрунти (гідроморфні), які акумулюють в своїх горизонтах рухомі продукти ґрунтоутворення; на схилах залягають перехідні ґрунти.

 

97.Горизонтальна і вертикальна зональність грунтів.

Закон горизонтальної зональності сформулював В. В. (1899). Згідно з цим законом основні типи ґрунтів поширені на поверхні континентів земної кулі широкими смугами (зонами), які послідовно змінюють одна одну відповідно до зміни клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Цей закон проявляється в наявності на земній поверхні ґрунтово-біокліматичних поясів, які перетинають континенти. В Північній півкулі виділяють п'ять широтних ґрунтово-біокліматичних поясів: полярний, бореальний, суббореальняй, субтропічний і тропічний. Для кожного поясу характерні свої ряди типів ґрунтів, які не зустрічаються в інших поясах.

Закон вертикальної зональності також відкрив В. В. Докучаєв, вивчаючи ґрунтовий покрив Кавказу. В гірських системах простежується послідовна зміна типів ґрунтів у міру наростання абсо­лютної висоти від підніжжя гір до їх вершин у зв'язку зі зміною клімату, рослинності та інших факторів ґрунтоутворення. Склад ґрунтових зон в гірських країнах в основному аналогічний складу зон на рівнині.

98.Грунти Полісся.

Для Полісся характерна наявність лісової та болотної рослинності. Кількість опадів за рік (550–650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні в