Підзолисті, дерново-підзолисті ґрунти.

Загальна характеристика: Підзолисті ґрунти — тип ґрунтів, що формуються в умовах помірно континентального клімату під хвойними і змішаними лісами з моховим, мохово-трав'яним і мохово-чагарниковим покриттям. Ґрунтимаютькислуреакцію, розвиваються в умовахпромивного режиму і періодичногоперезволоження. В результаті опідзолення ґрунтівверхнячастинапрофілюзбіднена мулом, фізичною глиною, полуторнимиокисами і відноснозбагачена кремнеземом. Дерново підзолисті грунти — це Е-І-диференційовані кислі ґрунти з профілем типу Нл+Н+Е+І+Р. Зональні для південної частини тайгово-лісової зони. У світі вони займають близько 350 млн. га, в СНД – 185 млн. га, в Україні – 2,5 млн. га. Поширені на півночі України, на Поліссі. Також інколи зустрічаються на борових терасах і прируслових валах рік лісостепу і у Карпатах. Великі масиви даних ґрунтів є в Канаді (центральній і східній частині), США (північному сході), середній та східній Європі, Японії, Далекому Сході Євразії. Ці ґрунти сформувались в умовах помірного теплого клімату на супісках, близько до підземних вод. Дерново-підзолисті ґрунти сформувались під мішаними лісами. Для цього типу ґрунтів характерний невеликий уміст гумусу та білий горизонт вимивання.

У формуванні цих ґрунтів велика роль належить органічним кислотам, які утворюються в результаті розкладу органічних залишків з хвої, листя, трави ат ін. Ці органічні кислоти не можуть бути повністю нейтралізовані у зв’язку з тим, що для цих ґрунтів характерний промивний режим, через який більшість основ вимивається. Тому в умовах кислого середовища відбувається інтенсивне вивітрювання мінеральної частини ґрунту. Колоїдні частинки вивітрювання вимиваються з верхніх горизонтів і акумулюються в нижньому, так званому ілювіальному горизонті. Біогенна акумуляція відбувається в протилежному напрямку, і основна маса органічної речовини зосереджується у верхніх горизонтах.

Процес опідзолення викликає закономірні зміни гранулометричного складу різних генетичних горизонтів у порівнянні з материнською породою. Ці зміни можуть приводити до вимивання тонкодисперсних часток верхніх горизонтів і акумуляцію їх в нижніх горизонтах в глинистих і суглинкових різновидів ґрунту.

Для будівництва інженерних споруд значення мають супіщані і піщані різновиди дерново-підзолистих і підзолистих ґрунтів.

 

Сірі лісові грунти формуються, згідно з поглядами В. Р. Вільямсу, з лісових дерново-підзолистих грунтів при розвитку чорноземного процесу під впливом зміни деревної рослинності трав'янистої лучно-степової. Вони можуть також утворюватися в результаті опідзолювання чорноземів при поселенні на них лісів.

Для сірих лісових грунтів характерні темно-сіре або сіре забарвлення, зерниста або горіхувата структура, порівняно велика кількість органічних речовин (від 1,5-2 до 6-8%), вміст яких швидко зменшується вниз по розрізу, відсутність легкорозчинних солей, слабокисла реакція (рН 5,5-6,5). У них, як правило, міститься значна кількість глинистих і колоїдних частинок, причому в процесі грунтоутворення їх пересування за профілем дуже невелике.

За своїми інженерно-геологічними особливостями сірі лісові грунти займають проміжне положення між дерново-підзолистими грунтами і чорноземами, причому в більшості випадків їх властивості ближче до властивостей останніх.

Чорноземи - типові ґрунти степів. Утворюються під степовою рослинністю в умовах різного рельєфу і на різних ґрунтотворних породах. Типові чорноземи формуються в умовах рівнинного рельєфу на лесах або лесоподібних суглинках.

Чорноземи мають потужний гумусовий горизонт чорного або чорно-бурого забарвлення. Вони характеризуються зернистою або Грудкуватою структурою, високим вмістом гумусу, максимум якого припадає на верхню і середню частину ґрунтового профілю, накопиченням карбонатів у нижніх горизонтах, відсутністю легкорозчинних солей. Реакція чорноземів у гумусових горизонтах близька до нейтральної, в карбонатних - слаболужна. Вбирна здатність їх висока (до 65 мг-екв на 100 г ґрунту), їх ҐВК насичений кальцієм і магнієм, що зумовлює агрегацію тонкодисперсної частини ґрунтів.

Серед чорноземів найбільш поширені суглинкові відміни. При використанні їх у якості основи дорожнього полотна ці ґрунти у випадку недостатнього дренажу можуть сприяти утворенню пучин. Висока вологоємність, пластичність, набухання і липкість чорноземів зумовлюють їхні негативні якості як насипних будівельних ґрунтів (матеріалів). У суху погоду полотно ґрунтових доріг, проложеннх по них, надзвичайно пилувате, після дощів або весною при таненні снігу чорноземи розмокають і утворюють дуже липку масу, по якій важко проходити транспорту. Виїмки, що утворюються у чорноземах при проходженні транспорту, у суху погоду зберігають вертикальні стінки, які при сильному зволоженні ґрунтів легко розмиваються і можуть навіть опливати.

У гірсько-степових районах чорноземні ґрунти часто крім піщаних і глинистих часток містять також щебінь і окреме велике каміння. За шляховими і будівельними властивостями такі чорноземи більш придатні, так як домішка каменів і щебеню робить дорожнє полотно більш твердим, і воно менше розмокає при зволоженні. Після дощів хоч і утворюється грязюка, але все-таки проїзд по ґрунтових дорогах можливий і тривалого "бездоріжжя" не буває. Через наявність щебеню такі ґрунти розробляються (руйнуються) з труднощами. Вертикальні стінки у виїмках добре зберігаються і кріплення не потребують

Червоноземи - ґрунти субтропіків і тропіків(наприклад,у західній Грузії в районі г. Батумі і у Азербайджані в районі г. Ленкорань,у південній Європі, США, Уругваї, Автралії, Вєтнамі). Формуються при інтенсивному розвитку процесів вивітрювання і розкладу органічної речовини.

Вони збагачені гідратами заліза і алюмінію, містять невелику кількість гумусу.

В області поширення червоноземної кори вивітрювання потрібно враховувати можливість появи грунтової ерозії, яка в даних умовах розвивається дуже швидко. Кора вивітрювання, яка оголюється при цьому, відрізняється дуже низькою родючістю. Тому при створенні чайних, цитрусових та інших плантацій тут широко застосовується терасування схилів. Крім терасування схилів велике значення для боротьби з ерозією мають грунтопокривні культури, шпалерна посадка чайного куща, спеціальна обробка грунту (борознування).

Найбільш типові червоноземи займають похилі схили від 8-10 ° до 20-25 °; на крутих схилах червоноземи розвинені слабко, малопотужні і зазвичай сильно змиті. Ясно виражених горизонтів вимивання і вмиванія в профілі цих грунтів частіше не спостерігається. Реакція кисла або слабокисла (рН водної витяжки 5,0-5,7). Механічний склад зазвичай важкосуглинисті або глинистий.

Виділяють 3 групи: 1) ті. які не набухають при зволоженні і, відповідно, не змінюють параметрів своєї кристалічної решітки.

2) ті, які набухають при зволоженні із збільшенням відстані між шарами решітки.

3) ті, які при взаємодії з водою можуть набухати, але меншою мірою.

Відповідно, при інженерно-геологічному вивченні червоноземних грунтів необхідно приділяти увагу до якої групи належить належить даний грунт.

 

Сіроземи утворюють грунтовий покрив пустельних степів, розвинених на півдні СРСР, і займають близько 10% його площі.

Сіроземна зона характеризується континентальним посушливим кліматом з сухим і спекотним літом; опади (загальна кількість 200 - 350 мм на рік) тут випадають в зимово-весняний період. У зв'язку з цим карбонати вимиті в сіроземах на дуже невелику глибину.

Сіроземи характеризуються світло-сірим, іноді буро-сірим забарвленням, невеликим вмістом гумусу (до 2%;), зосередженого головним чином в самій верхній частині грунтового профілю, і високим вмістом карбонатів (до 15-18%). У зв'язку з високою карбонатністю реакція сіроземів лужна (рН 8,1-8,5). Легкорозчинних солей ці грунти зазвичай не містять або містять дуже мало (~ 0,1%). Проте в материнських породах (зазвичай це лес) з глибини 2-3 м з'являються легкорозчинні солі (переважно сульфати), кількість яких може досягати 20 мг-екв на 100 г породи. Поглинаючий комплекс грунтів насичений Са та М. Розчленування профіля на обрії виражено слабко.

Сіроземи характеризуються дуже високим вмістом пилуватих часток (до 80%). У зв'язку з цим грунтові дороги, прокладені по ним, дуже курні. Після зимових і весняних дощів вони сильно розмокають, утворюючи важкопрохідний бруд.